Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6050
Скачиваний: 8
Класична теорія макроекономічної рівноваги.
Існувала в економічній теорії до 30-х р. р. ХХ ст. Представниками є А. Сміт і Д. Рікардо. Класики вважали, що ринкова система являє собою механізм, який автоматично забезпечує необхідний обсяг виробництва і рівень зайнятості. Порушення рівноваги виникає внаслідок неекономічних факторів: війни, політичної нестабільності. В даних умовах найкраща економічна політика – це повне невтручання держави в економіку.Основне положення класичної теорії полягає в тому, що рівень витрат завжди є достатнім, щоб купити всю продукцію, створену при повній зайнятості. Це положення засноване на законі Ж.-Б. Сея: дохід, що створюється виробництвом товарів в точності дорівнює вартості вироблених товарів. Іншими словами, сума пропозицій повинна дорівнювати сумі попитів.
Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги.
Була сформована у 30-х р. р. ХХ ст. Кейнс стверджував, що для ринкової економіки характерна не рівновага, а відсутність саморегуляції, і тому вона не гарантує повної зайнятості ресурсів. Кейнс дійшов висновку, що для ефективного функціонування економіки необхідно втручання держави. Він вважав пропозицію стабільним елементом і представляв її у вигляді прямої, а попит – нестабільним елементом, який можна представити у вигляді кривої. Основним фактором, що визначає обсяг виробництва, є величина сукупних витрат (С + S = затрати на споживання + затрати на заощадження). Крім цього, впливають фактори інвестицій, норма чистого прибутку і реальна відсоткова ставка. Саме попит є основним дестабілізуючим фактором, і його необхідно регулювати. Підтримувати попит Кейнс пропонував за допомогою мультиплікатора, який дозволяє пов’язати одиницю зміни ефективного попиту зі зміною інвестицій. Загальна формула мультиплікатора має наступний вигляд: = J І, де
J – величина доходу, що використовується;
І – величина інвестицій.
Сучасні моделі макроекономічної рівноваги.
Базуються на основі міжгалузевих балансів, теоретичну основу яких складає модель В. Леонт’єва “Витрати-випуск”. Баланс представляє собою “шахову” таблицю, в якій по горизонталі відображаються дані про випуск продукції в окремих галузях, а по вертикалі – витрати на виробництво продукції по галузям. Аналіз цих даних дозволяє визначити динаміку суспільного виробництва, тенденції економічного розвитку окремих галузей та прогнозувати ці дані на перспективу.
70. Валовий внутрішній продукт – основний макроекономічний показник
Головним макроекономічним показником у статистиці розвинених країн та міжнародних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ЄБРР) вважають валовий
внутрішній продукт (ВВП). Він закономірно займає центральне місце і в
системі національних рахунків. Валовий внутрішній продукт (ВВП) – враховує вартість усіх кінцевих
товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів
виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, – громадянам
даної країни чи іноземцям. Наприклад, вартість товарів, вироблених за
допомогою іноземного капіталу, є частиною українського ВВП. Навпаки,
доходи, що їх отримали українці за кордоном не враховують у ВВП України. ВВП визначають, як суму первинних доходів, розподілених економічними одиницями-резидентами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи. Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.
71.Макроекономіка: об'єкт, предмет і завдання вивчення Методологічні засади макроекономіки.
Макроекономіка є складовою частиною економічної науки.
Предметом макроекономіки виступає механізм функціонування усього народного господарства безвідносно до специфіки його окремих галузей, чинники, що визначають його зміни в короткочасній і довгостроковій перспективі, а також способи впливу на народногосподарські процеси з боку держави.
У даному визначенні фіксуються чотири головні особливості макроекономічного аналізу. По-перше, це об’єкт дослідження – економіка в цілому. По-друге, чинники, що впливають на економічний розвиток. Саме дія цих чинників викликає коливання економічної активності і супроводжується появою економічних проблем, що вимагають рішення. По-третє, наслідки дії зазначених чинників неоднакові у часі, тому макроекономіка розглядає їх у двох часових інтервалах. І нарешті, по-четверте, складовий елемент макроекономічного аналізу – розробка заходів економічної політики держави.
На відміну від мікроекономіки, макроекономіка піддає аналізу найбільш істотні взаємозв’язки в суспільному виробництві, абстрагуючись від особливостей поведінки окремих ринків. Якщо мікроекономіка дає відповідь на більш конкретні запитання (пов’язані, наприклад, з динамікою ринку сільськогосподарської продукції або ринку медичних послуг, або з особливостями розвитку ринку іноземної робочої сили), то макроек., навпаки, абстрагуючись від цих особливостей, прагне пояснити глибинні причини, що викликають зміни в поведінці виробництва, темпів його зростання, підйоми і спади в економіці, вплив інфляції на виробництво і зайнятість, вплив міжнародних чинників на внутрішню економічну рівновагу і т. ін. Виявлені з допомогою такого абстрагування тенденції і закономірності дозволяють краще зрозуміти механізм функціонування економіки і взаємозв’язку між ринками товарів, праці, капіталу, а це полегшує розуміння особливостей поведінки конкретних ринків.
Макроек. і мікроек., маючи певні відмінності, доповнюють одна одну. Найбільш повне і об’єктивне знання про механізм функціонування народного господарства можна отримати тільки спираючись на висновки і результати досліджень як в макроекономіці, так і на основі висновків мікроек. аналізу.
72. Податкова система, принципи її організації.
Податкова система – сукупність принципів оподаткування, окремих видів податків відповідних суб’єктів та об’єктів оподаткування у їх взаємодії, підпорядкованих законом розвитку та функціонування економічної системи. Складові податкової системи – податкова структура ( виражає комплекс взаємозв’язків між окремими типами (прямі, непрямі та ін.) та видами податків і податкова політика (спрямовує розвиток податкової системи відповідно до соціально-економічної мети суспільства й економічних законів). Об’єкти оподаткування-заробітна плата, прибуток (у формі підприємницького доходу, торговельного прибутку і земельної ренти), різні види майна (будинки , земля, споруди, автомобілі, цінні папери та ін.), спадщина й дарування. Основними принципами сучасної податкової системи є : 1) ефективність, що визначається регулюючою і стимулюючою функціями податків; 2) справедливість – передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств населення; 3) корисність – стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат; 4) оптимальне співвідношення міжекономічною ефективністю і справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із зарпл. таких податків, які підривали зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці; 5) витрат на управління податковою системою мають бути мінімальними, саме управління повинно ґрунтуватися на раціональних законах, а механізм оподаткування – бути зрозумілим для основної маси платників; 6) стабільність та економічна обґрунтованість податків; 7) посилення стимулюючої та регулюючої функції за розгортання НТР, впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництві.
Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Податки можна класифікувати так:
-
за формою оподаткування – прямі і непрямі;
-
за об’єктом оподаткування - на доходи від споживання і на майно;
-
залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки – загальнодержавні та місцеві;
-
за способом стягнення – розкладні та окладні.
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платника, це податки на їхні доходи та майно. Непрямі – це податки на споживання, тобто на товари та послуг. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд зарплати, майнові податки, в тому числі податки на власність.
Соціальні внески справляються з метою формування фондів соціального страхування – пенсійного, з безробіття тощо.
Функції податків: фіскальна, соціальна, регулююча.
Фіскальна функція полягає у формуванні ресурсів держави.
Соціальна функція полягає у регулюючій спрямованості збору та розподілу податків, застосуванні пропорційного, прогресивного, регресивного, пільгового оподаткування.
Регулююча функція полягає у встановленні і зміні системи оподаткування, визначення податкових ставок, наданні податкових пільг.
73. Економічні функції держави. Головні напрямки, форми та методи макроекономічної політики.
Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низок проблем, від яких відмовляється ринок або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге.
Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних функцій:
- законодавчої;
- стабілізуючої;
- розподільчої.
Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно господарських законів і постанов, які створюють правові засади ринкової економіки, що є гарантом однакових прав і можливостей для усіх форм власності та господарювання. З метою захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє і реалізує антимонопольне законодавств. Це дає можливість суб’єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси, примушує їх діяти узгоджено і водночас не порушувати об’єктивних законів ринку.
Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава:
- визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові прийоми;
- бере на себе організацію пропозиції центральних грошей;
- забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.
Розподільча функція пов’язана з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого – з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення даної функції держава:
- здійснює перерозподіл коштів груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених проводячи відповідну фінансову і податкову політику, політику регулювання цін;
- встановлює і контролює реалізацію законодавства про встановлення мінімального розміру заробітної плати;
- бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб’єкти не зацікавлені водночас без цих благ суспільство не може досягти благополуччя.
Важлива роль належить державі у регулюванні ЗЕД і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами.
Отже, особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить макроекономічна політика держави. Проблеми, пов’язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно вливають на методи державного регулювання економіки.
До загальновизнаних цілей макроекономічної політики можна віднести:
-
Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті – вищий рівень життя населення;
-
Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг;
-
Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.
-
Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.
-
Справедливий розподіл доходів, аби запобігти невиправданій диференціації рівня життя різних груп населення або зрівняльності в оплаті праці.
-
Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.
-
Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.
-
Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей.
Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їх реалізації. А це не можливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.
-
Особливості аграрної сфери виробництва. Фермерські господарства.
Однією з найважливіших сфер суспільного виробництва є сільськогосподарське виробництво. Саме воно забезпечує населення продуктами харчування або сировиною для їх виробництва. Розвиток сільського господарства є неодмінною передумовою поліпшення добробуту населення і прогресу всього суспільного виробництва.