Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6044
Скачиваний: 8
Використання різних видів акцій пов'язане з різними цілями, якими керуються засновники акціонерних товариств.
Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.
Казначейські зобов'язання — це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов'язань — довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).
Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейських зобов'язань приймається урядом.
Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред'явника.
Вексель — це письмове абстрактне й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів — прості й переказні. Простий вексель — це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату певної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він укаже, певної суми грошей після настання строку.
Казначейський вексель є формою боргового зобов'язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.
Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони надаються лише громадянам і підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду. Приватизаційні цінні папери є виключно іменними, надаються лише громадянам і можуть бути використані лише в період приватизації.
Крім вищезгаданих цінних паперів, досить поширеним об'єктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варанти. Депозитне свідоцтво — це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації у разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.
Варанти є спеціальним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду.
Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони й ф'ючерси. Опціон — це угода між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій в особи, яка виписала опціон, або ж продати їх. Головною особливістю опціону є те, що його покупець одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов'язання з їх виконання.
Ф'ючерс також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону розрахунок після закінчення ф'ючерсного контракту є обов'язковим.
До фіктивного капіталу другого порядку належать також інвестиційні сертифікати.
Інвестиційні сертифікати — це цінні папери, що випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.
60.Роль фондової біржі в ринковій економіці
Фондова біржа – це організаційна форма ринку, на якому здійснюється торгівля цінними паперами – акціями, облігаціями, зобов’язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов’язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей. Фондова біржа забезпечує рух капіталу, прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності економіки. Це є одним із завдань фондової біржі.
Роль фондової біржі у розвитку ринкової економіки полягає в тому, що її діяльність сприяє залученню на певних умовах і на певний строк тимчасово вільних грошових коштів шляхом випуску та продажу акцій, • облігацій і їх спрямування на започаткування підприємств, їх технічне оновлення, переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Фондова біржа може сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу. Завдяки державному регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціально важливі сфери, які найбільше Його потребують.
Як вторинний ринок цінних паперів, фондова біржа сприяє здійсненню переходу фондових цінностей від одного суб'єкта до іншого. На первинному ринку цінності емітуються, тобто випускаються в обіг і розповсюджуються серед інвесторів. В окремих випадках на фондових біржах можуть розповсюджуватися цінні папери. Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні особи. Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та за свій рахунок, є інвесторами. Ними можуть бути також іноземні громадяни та юридичні особи. Ще один учасник ринку цінних паперів — інвестиційні інститути, яким надається право юридичної особи, що дає їм можливість виконувати функції посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду. Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів та наданням гарантій щодо розміщення їх на користь третіх осіб, вкладати кошти у цінні папери від свого імені та за свій рахунок. Це свідчить про те, що фондова біржа відіграє значну роль у розвитку ринкових відносин та їх становленні.
Однак за роки ринкових перетворень в Україні цей вид біржової діяльності не набув достатнього поширення, а тому його вплив на трансформацію економічної системи недостатній.
Серед основних причин, які спричинили таке становище в цій сфері біржової діяльності, слід виділити:
– здійснені роздержавлення і приватизація об'єктів власності не активізують інвестиційну привабливість первинного ринку цінних паперів;
– недостатня розвиненість організаційного оформлення вторинного ринку цінних паперів;
– невисокий платіжний попит вітчизняних інвесторів на цінні папери;
– недостатня захищеність прав власності іноземних інвесторів;
– відсутність чіткого правового забезпечення механізмів котирування цінних паперів.
Для подолання цих недоліків необхідне визначення концепції ринку цінних паперів і фондової біржі, розробка методики оцінки майна всіх об'єктів народного господарства. Здійснення цих заходів разом з іншими ринковими перетвореннями забезпечить не тільки появу достатньої кількості цінних паперів, але й впровадження систем їх допуску (лістинга). Останнє буде сприяти організаційному упорядкуванню національного ринку цінних паперів, а на українську фондову біржу будуть надходити лише ті з них, що пройшли оцінку основного капіталу і аналіз усієї господарської діяльності в Міністерстві фінансів України. Одночасно лістинг підвищить гарантії для інвесторів, дасть змогу формувати біржовий реєстр і біржові бюлетені, що відображають котирування цінних паперів на фондовому ринку.
61. Соціально-економічні насідки інфляції
Інфляція посилює диспропорцію в економіці, дезорганізує господарські зв’язки, приводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня населення.
Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці. Інфляція карає людей, які одержують відносно фіксований номiнальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення.
Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі “білі комірці”, частина службовців державного сектору, прибуток яких визначається фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім’ї.
Люди, які проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції. Номiнальний прибуток таких сімей спромагається обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, яка розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються досягти, щоб їх номiнальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції або випереджала його.
З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.
Виграш від інфляції можуть одержати керівники фірм, інші одержувачі прибутку.
Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на “чорний день”, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банку, страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.
Знецінення трудових заощаджень призвело, що у США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції привласнюють до 70 млрд. дол. В Україні лише за 1990-2000 рр. споживчі ціни зросли у 328 тис. разів, у 130 тис. разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку, що істотно вплинуло на зниження життєвого рівня.
Для боротьби з інфляцією необхідно усунути причини, які її зумовили, зокрема здійснювати державне регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. Але навіть якщо усунути всі причини, що породжують інфляцію, вона певною мірою може тривати внаслідок інфляційних очікувань населення - вони продовжують ще деякий час купувати товари “про запас”.
62. Характеристика прибутку як доходу підприємця
Прибуток є однією з основних економічних категорій, що відображає відносини, які складаються в процесі виробництва. Це узагальнюючий показник, що синтезує всі сторони, всі аспекти діяльності суб’єктів господарювання і забезпечує стабільне їх функціонування. Розглядаючи сутність прибутку, слід у першу чергу відмітити такі його основні характеристики:
- прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал у певний вид діяльності з метою досягнення певного комерційного успіху;
- прибуток не є гарантованим доходом підприємця на вкладений капітал у той чи інший бізнес, а результатом вмілого й успішного здійснення цього бізнесу. Тому прибуток, у певній мірі, – це плата за ризик здійснення підприємницької діяльності. Рівень прибутку і рівень підприємницького ризику знаходяться між собою у прямо пропорційній залежності;
- прибуток характеризує не весь дохід, одержаний у процесі підприємницької діяльності, а лише ту частину доходу, яка «очищена» від понесених витрат на здійснення цієї діяльності;
- прибуток є вартісним показником, який виражений у грошовій формі.
З врахуванням розглянутих основних характеристик прибутку, його зміст у найбільш узагальненому вигляді може бути сформульований наступним чином:Прибуток – це виражений у грошовій формі результат підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, та виражає собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами, понесеними в процесі здійснення цієї діяльності. В умовах ринкових відносин, як свідчить світова практика, існує три основних джерела одержання прибутку:
перше джерело утворюється за рахунок монопольного становища підприємства по випуску тієї чи іншої продукції (унікальності продукту). Однак, таке джерело має нестабільний характер через антимонопольну політику держави і зростаючу конкуренцію з боку інших підприємств;друге джерело зв’язане безпосередньо з виробничою і підприємницькою діяльністю. Ефективність його використання залежить від знання підприємством кон’юнктури ринку й уміння адаптувати розвиток виробництва під його зміну.
Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:
- здійснювати маркетингові дослідження і обґрунтувати свою виробничу програму;
- нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг (чим більший обсяг виробництва, тим більша маса прибутку);
- розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;
- впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);
- створювати конкурентоспроможні умови продажу своїх товарів і надання послуг (ціна, терміни постачання, обслуговування покупців, рівень сервісу і т.д.);
- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;
- вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту;третє джерело пов’язане з інноваційною діяльністю підприємства. Його використання пов’язане з постійним оновленням продукції, що випускається, забезпеченням її конкурентоспроможності, ростом обсягів реалізації і збільшенням маси прибутку.
63.Основні види доходів в ринковій економіці, їх характеристика
Номінальні доходи, характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподатковування і зміни цін. Реальні доходи характеризують доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів, а також витрат на виплату податків і інших обов'язкових платежів. Заробітна плата — це ціна, виплачувана за використання праці, іншими словами, за трудові послуги, надані працівниками самих різних професій при реалізації їхньої ділової активності. До вартості будь-якого товару входить вартість природних ресурсів, включаючи землю. Доход, що приносить цей фактор виробництва, називається
рентою, або економічною рентою У більш широкому змісті економічна рента ю, або економічною рентою. У більш широкому змісті економічна рента — це ціна, що сплачується за використання землі й інших природних ресурсів, кількість яких строго обмежена. Обсяг використовуваних природних ресурсів, як правило, не змінюється в скільки-небудь значних масштабах, фіксований характер пропозиції цих ресурсів означає, що попит виступає єдиним діючим фактором, що визначає ренту. Доходом на капітал економічна теорія називає відсоток. На практиці він з'являється в декількох видах. Якщо капітал має грошову форму, то постачальники грошового капіталу одержують доход у вигляді позичкового відсотка. Якщо капітал з'являється в упредметненій формі, то його власники з некорпоративного підприємницького сектора одержують доход у виді доходу на власність, а корпорації — у виді прибутків корпорацій. Підприємницький доход (прибуток) приходиться на підприємницьку здатність, або заповзятливість. Цей доход є винагородою підприємця за виконання ним наступних функцій: поєднання капіталу, праці і природних ресурсів у єдиний процес виробництва товару або послуги; прийняття основних рішень по управлінню фірмою; введення нових продуктів, технологій; ризик, що відноситься до вкладених коштів. Також, є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження.