Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6037
Скачиваний: 8
4. Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринку досконалої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає, оскільки вона, як правило, 'рунтується на диференціації товарів.
5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов
.6. Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніяких законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненню підприємств, що виробляють певний товар.
38. Характерні риси олігополістичного ринку.
Олігопо́лія (англ. Oligopoly) — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим. Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального обсягу продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку.Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при нижчих довгострокових витратах, ніж ті, які були б у багатьох фірм.
39. Характерні риси ринку монополістичної конкуренції
Монополістична конкуренція – це така ринкова структура, що відображає положення фірми в умовах, у яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції характеризується досить великим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу, але неоднакову продукцію. Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна бути: - не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції; - не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною; - досить значним, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм із метою обмеження обсягів виробництва і штучного підвищення цін; - достатнім, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.
40. Основні типи економічних систем: планова, ринкова.
Економічна (господарська) система — це особливим чином упорядкована, скоординована система зв'язку між суб'єктами національної економіки. Планова економіка – економіка, коли він економічні ресурси становлять державну власність, а напрям і координація економічної діяльності здійснюються у вигляді централізованого планування, управління і місцевого контролю.Спеціальний державний орган регулює асортимент та обсяги всіх товарів та послуг, ціни на всі усі продукти, величину всіх заробітної плати. Інвестиційні рішення також приймаються централізовано. У ідеалі така економіка не повинна формувати суспільство без класів, нерасслоенное на бідних і багатих.Така економічна система заперечує приватну власність або повністю, або частково і протиставляє себе ринкової економіки.. Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.
41.Еволюція соціально-економічних моделей: класична ринкова, командно-адміністративна, змішана, «соціально-ринкова».
Соціально-економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.
Будь-яка економічна система, незалежно від її соціально-економічної форми, можна визначити як таку, що має відповідати на три запитання: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?
Важливою характеристикою соціально-економічної системи є визначення її структурних елементів. Соціально-економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.
Продуктивні
сили – це сукупність засобів виробництва,
працівників з їхніми фізичними і
розумовими здібностями, науки, технологій,
інформації, методів організації та
управління виробництвом, що забезпечують
створення матеріальних і духовних благ,
необхідних для задоволення потреб
людей.
Економічні відносини – це
відносини між людьми з приводу виробництва,
розподілу, обміну і споживання матеріальних
та нематеріальних благ.
Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.
Типи економічних систем: традиційна (класична), ринкова, командна, змішана, соціально-ринкова.
Традиційна
економічна система властива слаборозвинутим
країнам. Вона характеризується
багатоукладністю економіки, збереженням
натурально-общинних форм господарювання,
відсталою технікою, широким застосування
ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою,
бідністю населення.
Ринкова
економічна система
(економіка капіталізму вільної
конкуренції) характеризується пануванням
приватної власності на інвестиційні
ресурси, передбачає функціонування
великої кількості діючих виробників і
покупців товарів, свободу вибору
підприємницької діяльності. Всі макро-
та мікроекономічні процеси (розподіл
ресурсів, ціноутворення) регулюються
ринковим механізмом на основі вільної
конкуренції. Проіснувала приблизно до
першої третини ХХ ст..
Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства. Конкуренції і вільного ціноутворення. Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії.
Змішана економічна система характеризується такими рисами:
« високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;
« різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);
« поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які переплітаються і доповнюють один одного;
« орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.
Основні риси «соціальної ринкової» економічної системи:
« наявність багатоманітних форм власності – приватної, колективної державної;
« конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави;
« суттєве втручання держави в економіку. Вона відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби;
« розвинена система соціального забезпечення (державне страхування здоров’я, грошова допомога родинам). Державні виплати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення.
42.Характеристика ринкової економічної системи
Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Проіснувала приблизно до першої третини ХХ ст..
В умовах ринкової економіки переважає приватна власність на виробничі ресурси та результати виробництва. Ринок підкоряється законам вільної конкуренції, коли діє безліч продавців та покупців продукції, що змагаються за кращі умови угоди. Виробники самостійно вирішують, які товари виробляти, а споживачі – які придбати, так як ринкова економіка формально надає приватну свободу всім учасникам господарської діяльності. При цьому поведінка кожного суб’єкту економічної системи підпорядковується базовому принципу: максимум прибутку за мінімум витрат.
Господарська діяльність керується автоматично через систему ринків та цін. Слідкуючи за коливаннями цін (їх підвищенням чи зниженням), виробники перерозподіляють ресурси та регулюють випуск споживання (скорочують чи розширюють споживання тих або інших товарів). Автоматичне регулювання виробництва та споживання свідчать про те, що державі не слід втручатися в економічні процеси, оскільки ринок «все зробить сам».
Ринкова економіка на сьогоднішній день не існує у чистому вигляді. Близька до описаному нами ідеалу, вона була притаманна найбільш розвиненим країнам (особливо Англії) наприкінці XVIII ст. Разом з тим значна частина її принципів використовується і в сучасних економічних системах.
43.Суть "соціальної ринкової економіки". Національні і регіональні моделі «соціальної економіки», їх особливості.
Соціальна
ринкова економіка це – соціально –
економічний устрій економічну основу
якого становить ринок, але він не може
пов’язати багатьох соціальних проблем,
а тому вдається до послуг держави.
Іноді
під соціальним ринковим господарством
розуміють певну соціально – економічну
політику, що поєднує в собі принципи
свободи на ринку з принципом соціального
вирівнювання, тобто поєднання «валової
конкуренції» з «соціальною справедливістю».
Такий, соціально – економічний устрій і відповідна йому політична переслідують певні основоположні цілі. Економіка в цілому має розвиватися на ринкових засадах, кожна людина може отримати що найбільш свободи в економічній сфері, особиста ініціатива приватних підприємців одержує що найбільшого сприяння і заохочення з боку держави, передбачає державне втручання у функціонування «соціальної ринкової економіки».
Центральна мета соціальної ринкової економіки – як найповніше задоволення потреб і як найвищий добробут кожного громадянина. Отримання власного добробуту не повинно робитися за рахунок інших, його наслідки треба спрямовувати на загальну користь. Товари мають поділятися справедливо. Людям, які не здатні забезпечити себе самі надається державна допомога і забезпечується соціальний захист. Всі члени суспільства мають отримувати певний прожитковий мінімум, гідний людини.
Національна модель ринкової економіки — система господарювання, що склалася у конкретній країні.
В силу об'єктивних і суб'єктивних причин, у країнах з ринковою економікою по-різному формувалася система господарювання. Серед різноманітних національних моделей ринкових економік вирізняють: американську, скандинавську, саксонську, японську, слов'янську, південнокорейську та інші.
Американська модель — це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х роках ХХ століття, коли лідерство в економічному зростанні перейшло до США. Вона заснована на тому, держава сприяє підприємницькій діяльності, збагаченню найбільш активної частини населення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективних і ефективних виробництв. Здійснюється розширення інформаційного і комунального секторів економіки, ріст внутрішнього попиту перевищує ріст ВНП, значно зростають інвестиції. За рахунок часткових пільг і допомог для малозабезпечених громадянам створюється прийнятний рівень життя.
Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) — колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В ній економіки має соціальний аспект, який передбачає вирівнювання рівня життя населення за рахунок використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання. Держава активно втручається в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, встановлює високі ставки оподаткування. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій».
Саксонська (німецька) модель — модель соціально ринкового господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам господарства (великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно конкурувати між собою. Держава приділяє особливу увагу розвитку дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських господарств. Для подолання негативного впливу ринку і капіталу створюється особлива інфраструктуру, яка стимулює конкуренцію.
Японська модель — модель регульованого корпоративного капіталізму. Для неї характерний дуже високий рівень розвитку національної самосвідомості, переважання інтересів нації над інтересами конкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях. Держава визначає і створює сприятливі умови для господарської діяльності найбільш перспективних галузей економіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод для їх розвитку не робиться. Прискорення промислового зростання Японії у 1950–1960 роки також було пов'язане імпортуванням нових технологій, нарощуванням обсягів праці і капіталу, що застосовувалися, відносно низькими витратами на виробництво продукції. Рівень заробітної плати і, відповідно, рівень життя населення в цей період суттєво відставав від росту продуктивності праці.
44.Історичні форми економічної організації суспільства: натуральне господарство, товарне виробництво
Форма суспільного виробництва — це певний спосіб організації господарської діяльності.
Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.
Натуральне господарство — такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. (замкнутість ек.діяльності; ґрунтується на ручній праці та примітивних ЗВ; відсутність обміну)
Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку. (передумови виникнення: суспільний поділ праці; економічне відокремлення виробників).