Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6041
Скачиваний: 8
Наслідки інфляції різноманітні, суперечливі і полягають у наступному:
По-перше, вона приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами. Є довільним та не підвладним прогнозуванню явищем.
Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Його сплачують усі власники реальних грошових залишків. Сплачується він автоматично, оскільки грошовий капітал знецінюється під час інфляції. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків.
Особи, що мають фіксовані доходи, несуть втрати від інфляції в результаті зниження реальних доходів. Групи, що одержують індексовані доходи, захищені від інфляції настільки, наскільки система індексації доходів дозволяє їм зберегти реальний заробіток. Продавці товарів і ресурсів, що займають монопольне положення на ринку, можуть збільшити свій реальний доход.
В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.
Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість інвестицій.
По-друге, високі темпи інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу. Нестабільність і недостатність економічної інформації також заважають складанню бізнес-планів.
По-третє, зменшується політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду природно погіршується.
По-четверте, відносно більш високі темпи росту цін у «відкритому» секторі економіки приводять до зниження конкурентноздатності національних товарів. Результатом буде збільшення імпорту і зменшення експорту, ріст безробіття і руйнування товаровиробників.
По-п'яте, зростає попит на більш стабільну іноземну валюту. Збільшуються витік капіталів за кордон, спекуляції на валютному ринку, що у свою чергу прискорює ріст цін.
По-шосте, знижується реальна вартість заощаджень, накопичених у грошовій формі, підвищується попит на реальні активи. У результаті ціни на ці товари ростуть швидше, ніж змінюється загальний рівень цін. Прискорення інфляції підстьобує ріст попиту в економіці, приводить до утечі від грошей. Фірмам і домогосподарствам приходиться здійснювати додаткові витрати на покупку реальних активів.
По-сьоме, змінюється структура, і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної і монетарної політики звужуються. Зростають бюджетний дефіцит і державний борг. Запускається механізм їхнього відтворення.
По-восьме, в економіці, що функціонує в умовах неповної зайнятості, помірна інфляція, незначно скорочуючи реальні доходи населення, змушує його більше і краще працювати. У результаті повзуча інфляція є одночасно «платою» за економічний ріст і стимулом для нього. Дефляція, навпроти, приводить до зниження зайнятості і завантаження виробничих потужностей.
Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв'язку між цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i ціни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва.
В-дев'ятих, в умовах стагфляції високий рівень інфляції сполучається з великим безробіттям. Значна інфляція не дає можливості збільшити зайнятість.
Основні шляхи подолання інфляції
Гасіння інфляційних очікувань. Інфляційні очікування найшвидше долалися там, де виконувалися принаймні дві умови: Перша із них – всебічне зміцнення механізмів ринкової системи. Другою умовою є існування уряду, який непохитно дотримується курсу на поступове викорінення не керуючої інфляції і користується довір'ям більшості населення.
Ефективна монетарна політика – тривала грошова політика. Її відмінна особливість – введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковим темпом зростання реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.
Скорочення бюджетного дефіциту – з перспективою його повної ліквідації. До його здійснення можна йти двома шляхами – через збільшення доходів і зменшення видатків держави. Ефективнішим шляхом для держави є зменшення видатків держави.
Раціоналізація зовнішньоекономічної політики – ефективна антиінфляційна стратегія має бути побудована так, щоб звести до мінімуму вплив на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів, особливо тих, що пов'язані з переміщеннями через кордони спекулятивних капіталів.
Тактичні антиінфляційні заходи - при виникненні нестерпної інфляційної ситуації, коли одними тривалими механізмами не обійтися, необхідно мобілізувати тактичний механізм, швидкодіючий потенціал антиінфляційного регулювання. Таким першим шляхом антиінфляційної тактики необхідно виділити державну підтримку підвищення ступеня товарності народного господарства, розумно організована приватизація державної власності, масований імпорт споживчих товарів і часткова реалізація державних стратегічних запасів.
Основною метою другого шляху антиінфляційної тактики, що передбачає короткочасне регулювання поточного попиту, є підвищення норми заощаджень і зменшення рівня їх ліквідності.
50.Власність як економічна категорія. Сутність власності, її економічний та правовий зміст
Власність - це сукупність виробничих відносин між людьми. з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).
А конкретно вона визначає:
- умови поєднання робітника з засобами виробництва;
- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;
- умови розпорядження й використання факторів виробництва.
У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об'єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об'єктів власності.
Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.
Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.
Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.
Власність
же в юридичному розумінні відтворюється
системою зв’язків «людина – річ». Як
юридично-правова категорія власність
відображує майнові відносини, свідомі,
вольові взаємозв’язки юридичних і
фізичних осіб з приводу привласнення
благ, що закріпляються системою
відповідних прав власності.
Для
аналізу економічного змісту власності
важливе значення має розуміння
взаємозв’язку і розмежування відносин
власності та економічних відносин.
Часто ці поняття ототожнюються, що не
є виправданим.
По-перше, відносини
власності є сутнісними, системоутворюючими,
тобто визначають характер функціонування
і розвитку комплексу відносин відтворення,
пронизують кожний його елемент, але не
відбивають усієї різноманітності їхніх
вторинних та інших похідних форм.
По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв’язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних відносин.
З
економічної точки зору власність
відображує, з одного боку, відносини
між людьми з приводу присвоєння засобів
виробництва, а з
іншого – спосіб поєднання робочої сили
з засобами виробництва.
Відносини
власності виконують системоутворювальну
функцію
в структурі
економічних відносин. Вони визначають:
o спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;
o соціальну структуру суспільства, його поділ на класи
o характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;
o специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;
o мету виробництва та характер управління економічними процесами
Ядром сукупності відносин власності, їхньою вихідною структурою є відносини індивідуальної власності. При цьому власність на засоби виробництва розглядається з позицій розвитку людської особистості, її суспільної природи.
Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці.
У цьому розумінні засоби виробництва розглядаються не тільки як результат втілення минулої праці людини, а і як продуктивна сила її праці. Мається на увазі те, що матеріально-уречевлені засоби виробництва у процесі продуктивного споживання їх працею людини набувають якісно нових ознак. Вони втрачають свої суто природні характеристики і перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну силу її праці та специфічний об’єкт її індивідуальної власності.
Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну форми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст. 41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.
Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».
51.Основні форми власності в соціально-економічній системі, їх характеристика. Еволюція відносин власності
Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва.
Слід розмежовувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання – один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів впливу економічного суб’єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма власності може реалізовуватися через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з’явилися нові можливості реалізації приватної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо.
Кожна функціональна форма власності має відображати передусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі й ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначатися специфікою суспільної продуктивної сили праці як об’єкта індивідуальної власності людини.
Кожна функціональна форма власності має відбивати насамперед рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та степеню складності суспільно-продуктивної сили, що використовується у виробництві.
В
умовах товарного виробництва і ринкових
відносин лише конкуренція здатна виявити
ефективність певної форми власності
порівняно з іншими та перспективи і
економічного відношення.
Оскільки
власність має економічний і юридичний
зміст, в основі виділення форм власності
використовуються критерії: форма
присвоєння та форма права власності.
За формою присвоєння розрізняють
власність: індивідуальну, колективну
і державну.
Індивідуальна власність включає особисте підсобне і трудове господарство, а також особисту власність громадян.
Колективна власність представлена різного роду кооперативами, колективними підприємствами, товариствами й асоціаціями.
Державна власність виступає залежно від державного устрою у формі загальнофедеральної, регіональної, муніципальної.
За
формою права власності виділяють
приватну, державну, змішану і
спільну.
Приватна власність – це
такі відносини, коли економічний суб’єкт
ставиться до об’єктів власності як до
своїх, тобто, будучи відокремленим, він
незалежно від інших зосереджує усі
власницькі правомочності у своїх руках.
Види
власності – акціонерну та кооперативну
можна назвати приватно-колективними,
бо вони інтегрують дві основи – приватне
та колективне присвоєння засобів
виробництва та його результатів.
Акціонерна
власність є провідною формою. Йдеться
мова про відкриті акціонерні товариства
з великою кількістю акціонерів і акцій.
Кожна форма власності за своєю природою, історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності неодмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток продуктивних сил, гальмує суспільний процес.
Саме
так відбувається процес становлення
приватно – капіталістичних форм
власності її елементарні структури
з’являються вже в ХІV
ст. у вигляді простого мануфактурного
виробництва у північних містах Італії
та Нідерландах. Пізніше починаючи з ХVІ
до ХVІІ
ст. відбувається процес первинного
нагромадження капіталу. І лише у першій
третині ХІХ ст. діставши в наслідок
завершення промислової революції
адекватно собі за степенем зрілості,
засновану на механізації виробничих
процесів матеріально-технічну базу,
приватно – капіталістична власність
утвердилась як панівна структура
економічного базису суспільства.
Інакше
розвивалися економічні процеси України,
що стали на шлях державного соціалізму,
де утворилася авторитарна бюрократична
система.