Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6042
Скачиваний: 8
У структурі їхніх господарств суспільна власність була встановлена силовим методом без відповідного зв’язку з прогресом продуктивних сил на основі й у процесі яких тільки й можуть бути створені передумови більш високого ступеня суспільно – історичного процесу. Це, у кінцевому підсумку, і визначило загальну нестабільність економічної системи суспільства, її саморозпад.
52.Розвиток ринкових відносин як закономірний економічний процес
З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ринок – поняття більш широке і містке. Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породило товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого – розвиваються засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок – це обмін, який ведеться за законами товарного виробництва і обігу.
Проте, коли мова іде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватись і у неринковій формі – наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актів купівлі – продажу має досягатися за допомогою ціни. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, що встановлює, скільки, кому і як виробляти, споживати, за якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки, не дали позитивного результату. Інтереси суб’єктів виробництва не реалізуються, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.
Ринок
забезпечує зв’язок між виробництвом
і споживанням, пропорційність процесу
відтворення, його цілісність. Тут
відбувається суспільне визнання
створеного продукту, суспільного
характеру праці, що втілюється в ньому.
Будь-яка споживна вартість починає
служити людям лише після її реалізації,
а праця, витрачена на виробництво товару,
стає суспільно необхідною. Відбувається
це завдяки досягненню рівноваги між
попитом та пропозицією. На ринку кількість
товарів, яку хочуть купити покупці, має
відповідати кількості товарів, яку
хочуть продати продавці. В такому випадку
ціни встановлюються на рівні попиту і
пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже,
ціна рівноваги – це ціна, за якої
пропозиція відповідає попиту.
Рівновага
ринкових цін забезпечує збалансованість
між різними галузями виробництва,
виробничою і невиробничою сферами, між
сумою вартостей і цін товарів, між
платоспроможним попитом і пропозицією.
Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення або зменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвивається за ринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін.
Сутність ринкових зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних підприємців між собою, так і підприємців і працівників, зайнятих виробничою діяльністю. Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової економіки.
Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі організованість та виконавча дисципліна.
Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність.
Ринок сприяє в вирішенні трьох економічних завдань:
1) що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а покупці та продавці.
2) як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками.
3) для кого виробляти товар визначає попит.
Ринкова
економіка (або ринкове господарство),
згідно з теорією А. Сміта – лад заснований
на приватній власності, в якому
відбувається вільна ринкових сил
(принцип laisse
– fair).
У
ринковій економіці, державі належить
другорядна роль, вона виконує ті функції,
які не може виконати окремий індивід,
а зробить він це економічно невірно.
Такими функціями є організація
громадського порядку, забезпечення
національної оборони тощо, й утримання
їх у належному стані.
Один з найважливіших
критеріїв соціально-ринкового господарства
(поєднання соціального з ринковим) –
дослідження ефективного господарського
порядку коли із зростанням продуктивності
праці знижується ціни, підвищується
реальна заробітна плата. Другим важливим
критерієм соціально-ринкового господарства
є оптимальне поєднання ринкової економіки
та планового господарства.
Поняття «ринкова економіка» або «ринкова система» відображає не сучасні реалії розвитку економіки західних країн, а реалії майже 200 – річної давності.
53.Соціальне ринкове господарство як реальна соціально-економічна модель
Соціальна
ринкова економіка це – соціально –
економічний устрій економічну основу
якого становить ринок, але він не може
пов’язати багатьох соціальних проблем,
а тому вдається до послуг держави.
Іноді
під соціальним ринковим господарством
розуміють певну соціально – економічну
політику, що поєднує в собі принципи
свободи на ринку з принципом соціального
вирівнювання, тобто поєднання «валової
конкуренції» з «соціальною справедливістю».
Такий, соціально – економічний устрій і відповідна йому політична переслідують певні основоположні цілі. Економіка в цілому має розвиватися на ринкових засадах, кожна людина може отримати що найбільш свободи в економічній сфері, особиста ініціатива приватних підприємців одержує що найбільшого сприяння і заохочення з боку держави, передбачає державне втручання у функціонування «соціальної ринкової економіки».
Центральна мета соціальної ринкової економіки – як найповніше задоволення потреб і як найвищий добробут кожного громадянина. Отримання власного добробуту не повинно робитися за рахунок інших, його наслідки треба спрямовувати на загальну користь. Товари мають поділятися справедливо. Людям, які не здатні забезпечити себе самі надається державна допомога і забезпечується соціальний захист. Всі члени суспільства мають отримувати певний прожитковий мінімум, гідний людини.
«Соціальне
ринкове господарство» є, насамперед,
ринковим господарством. Ринок, як відомо,
є місцем зустрічі попиту і пропозиції.
Фермер який виробляє сільсьгосподарські
продукти, і машинобудівник який виробляє
засоби праці для фермера, мають обмінятися
наслідками своєї праці. Ринок допомагає
їм в цьому. Отже, саме ринкове господарство
має собою єдино можливу і найбільш
ефективну мотивацію до праці.
Основна
мета «соціальної ринкового господарства»
– соціальна: ефективне виробництво;
справедливий розподіл доходів.
Основні риси «соціальної ринкового господарства»:
« наявність багатоманітних форм власності – приватної, колективної державної;
« конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави;
« суттєве втручання держави в економіку. Вона відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби;
« розвинена система соціального забезпечення (державне страхування здоров’я, грошова допомога родинам). Державні виплати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення.
54.Валовий внутрішній продукт: поняття та методи розрахунку
Валовий внутрішній продукт (ВВП) – характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених на економічній території країни за певний період.
Валовий національний продукт (ВНП), з 1993 року – валовий національний дохід (ВНД) – це вартість продукції та послуг, вироблених за певний період факторами виробництва, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни (резидентів), в тому числі й на території інших країн.
ВНП = ВВП + доходи, які отримали резиденти із-за кордону у зв’язку з їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (оплата праці, проценти, дивіденди) – доходи, оплачені резидентам інших країн за участь у виробництві ВВП даної країни (оплата праці, проценти, дивіденди).
Особливості розрахунку ВВП:
1) за допомогою ВВП вимірюють всю вироблену продукцію, незалежно від того, продана вона, чи ні. Не продана продукція – це приріст запасів;
2) ВВП обчислюється у вартісному виразі. Може розраховуватись у поточних і в співставних цінах;
3) при розрахунку ВВП виключається подвійний рахунок, тобто враховується тільки кінцева продукція і не враховується проміжна продукція;
• проміжна продукція – це товари і послуги, придбані з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;
• кінцева продукція – це частина ВВП, що остаточно виходить за межі поточного виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а не для подальшої переробки чи перепродажу.
4) при розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому із розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:
• перепродаж товарів;
• чисто фінансові операції.
Методи вимірювання ВВП:
1) за виробленою продукцією (виробничий метод);
2) за витратами (метод кінцевого використання);
3) за доходами (розподільчий метод).
Розрахунок ВВП виробничим методом
При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки, або від валового випуску віднімається проміжне споживання.
Розрахунок ВВП за витратами
ВВП за витратами – це сума витрат всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які імпортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:
ВВП = C + G + Ig + NE,
де С – споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);
G – державні витрати (не включаються трансфертні платежі, а також отримання-виплата кредитів);
Ig – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на: будівництво будинків і споруд; придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; створення товарно-матеріальних запасів; амортизацію, а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).
Розрахунок ВВП за доходами
При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати і чисті непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:
1) винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);
2) рентні платежі – це доходи, які отримують власники за здані в оренду нерухомість та землю;
3) процент – дохід від капіталу;
4) прибуток, який отримують індивідуальні товаровиробники та корпорації: а) податок на прибуток; б) розподілений прибуток; в) нерозподілений прибуток;
5) амортизаційні відрахування;
6) чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;
У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.
55.Товарна та фондова біржа, їх функції та значення
Ефективне функціонування сучасного ринку знаходиться в прямій залежності від ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура, що представляє собою систему підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать товарні і фондові біржі.
У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами. По-друге, це господарське об’єднання (суспільство) продавців, покупців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торгових угод і операцій. Такі об’єднання організовуються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі (брокерські, торгові і т.п.), виробничі фірми, так і банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складається безпосередньо в ході торгівлі в залежності від співвідношення попиту і їхньої пропозиції. Це свідчить про те, що біржа являє собою особливий ціноутворюючий механізм.
Охарактеризувавши
різні сторони діяльності
товарної біржі, можна дати їй наступне
узагальнююче визначення. Товарна
біржа
– це асоціація юридичних і фізичних
осіб, що здійснює оптові торгові операції
на основі стандартів, зразків у
спеціальному місці, де ціни на товари
визначаються шляхом вільної
конкуренції.
Біржа як сегмент
загального ринку виконує функції
збалансування
попиту та пропозиції шляхом відкритої
купівлі-продажу, упорядкування й
уніфікації ринку товарних і сировинних
ресурсів, стимулювання розвитку ринку.