Файл: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Лизогуб В. Г., Богдан Т. В., Шараєва М. Л.pdf
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 06.12.2023
Просмотров: 207
Скачиваний: 1
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
Національний медичний університет
імені О.О. Богомольця
Лизогуб В.Г., Богдан Т.В., Шараєва М.Л.,
Крайдашенко О.В., Волошина О.О.
Побічні дії лікарських засобів
Київ 2013
Зміст
1.
Вступ…………………………………………………………..3 2.
Медикаментозна алергія……………………………………..4 3.
Ускладнення внаслідок лікарських помилок……………....13 4.
Побічна дія антибіотиків…………………………………....20 5.
Побічні дії антиаритмічних препаратів……………………..42 6.
Побічні дії бета-адреноблокаторів…………………………..48 7.
Побічні дії сечогінних препаратів………………………….51 8.
Побічні дії нестероїдних протизапальних препаратів…….60 9.
Побічні дії вітамінних препаратів………………………….64 10. Дієтичні добавки………………………………………….....72 11. Побічні дії серцево-судинних лікарських засобів: нітратів, ліпідознижуючих, серцевих глікозидів…………………….74 12. Побічна дія серцево-судинних лікарських засобів: антагоністів кальцію, інгібіторів АПФ, блокаторів ангіотензинових рецепторів…...........................82 13. Побічні дії психотропних лікарських засобів…………...…90 14. Побічні дії глюкокортикоїдів…………………………..…....98 15. Побічні дії хіміотерапевтичних засобів…………………..100 16. Побічні дії лікарських засобів для місцевої анестезії……102 17. Побічна дія лікарських засобів:класифікація, типи моніторування, оцінка причинно-наслідкового зв’язку….110 18. Проблема контролю за безпекою лікарських засобів
(міжнародний і вітчизняний досвід)……………………...119 19. Спеціальні питання субстандартних та фальсифікованих лікарських засобів …………………………………………126
ВСТУП
Проблема небажаних дій ліків стає надзвичайно актуальною при сучасному нестримному росту обігу лікарських засобів. Іс- торія виникнення вимог щодо безпеки ліків пов’язана з трагедією
1961 р., коли внаслідок широкого застосування вагітними заспо- кійливого препарату талідоміду у різних країнах світу почали на- роджуватися діти із серйозними вадами розвитку кінцівок.
Коли говорять про дію лікарського засобу, то мають на увазі
його головний ефект. Головна (основна) дія – це фармакологічний спектр дії, що зумовлює лікувальний ефект. Розрізняють обо- ротну і необоротну дію. Важливою характеристикою фармакоди- наміки є вибірковість (селективність) дії.
У клініці вибірковість дії визначають непрямим шляхом. Під- сумовують усі випадки небажаної дії і підраховують у відсотках до всіх хворих, яких лікували даним препаратом. Інколи токсичні
(побічні) явища розвиваються після тривалого застосування пре- парату, можуть зовсім не моделюватися в експерименті, що ство- рює значні труднощі для їх прогнозування і запобігання.
Зниження фармакотерапевтичного ефекту може бути резуль- татом коливань фармакологічних показників. Іноді досить легко встановити фармакокінетичні порушення. Наприклад, при пато- логії нирок порушується екскреція, печінки – біотрансформація,
внаслідок чого дія таких лікарських засобів підвищується.
Ускладнення лікарської терапії називають по-різному: побіч- ною дією лікарських засобів, лікарською алергією, непереносні- стю лікарського препарату, медикаментозною патологією, тощо.
Небажані реакції, які викликаються деякими лікарськими засо- бами, можна об'єднати поняттям «побічна дія», або «ускладнення фармакотерапії». У клініко-фармакологічному аспекті побічну дію лікарських засобів доцільно розділити на 7 груп.
1. Алергічні реакції негативного і сповільненого типу та Їх прояви. Такі клінічні явища зумовлені алергізацією організму хворих, а також якістю препаратів (технологія виготовлення, три- валість та умови зберігання). Так, тетрацикліни рідко викликають алергічні реакції, та за неправильного зберігання і приймання препарату з просроченим терміном зберігання цей засіб може ви- кликати активну алергічну реакцію.
2. Фармакотоксичні реакції зумовлені абсолютним або від- носним передозуванням лікарських речовин, що виявляється симптомами, зумовленими фармакодинамічними властивостями речовин (атропін – сухість у порожнині рота; резерпін – невро-
3
лептичний ефект у хворих на гіпертензивну хворобу), неспеци- фічними властивостями лікарського засобу, зокрема вплив на плід під час вагітності (ембріотоксичність, тератогенний ефект,
фетотоксичність), а також канцерогенна, мутагенна дія.
3. Зміна імунобіологічних властивостей організму (ослаб- лення імунних реакцій – імуносупресія, що виявляється супер-
інфекцією, частими рецидивами інфекційних захворювань,
дисбактеріозом, кандидозом, стафілококовим ураженням шкіри та інших органів). Такі ускладнення викликають антибіотики,
сульфаніламіди, імунодепресанти, протипухлинні засоби.
Впровадження в медичну практику антибіотиків різного по- ходження і різних механізмів дії сприяло підвищенню ефектив- ності лікування при багатьох інфекційних захворюваннях. За останні роки значною мірою збільшився відсоток захворювань,
що викликані патогенними грибами роду Candida, мікоплазмою,
хламідіями, легіонелами, золотистим стафілококом, вірусами.
Змінилась не тільки структура госпітальної інфекції, летальність,
внаслідок якої становить 20-25 %, а й стан організму, особливо функціонування кишківника, печінки, нирок, імунної системи.
4. Ускладнення, зумовлені генетичними ензимопатіями. При генетичних ензимопатіях ефективність лікарських засобів може суттєво змінюватись.
5. Синдром відміни, який розвивається у випадках трива- лого застосування і раптової відміни кортикостероїдів, інсуліну,
антикоагулянтів, трициклічних антидепресантів, невролептиків,
барбітуратів, блокаторів різних рецепторів, клофеліну.
6. Побічна дія хронофармакологічного генезу, а саме значне підвищення або зниження ефективності лікарського засобу про- тягом доби, місяця, сезону, року.
7. Ускладнення внаслідок фізико-хімічної та фармакологіч- ної взаємодії лікарських засобів. Наприклад, препарати кальцію утворюють в кишках важкорозчинні комплекси з препаратами тетрацикліну, значно зменшуючи хіміотерапевтичний ефект ан- тибіотиків.
МЕДИКАМЕНТОЗНА АЛЕРГІЯ
Питання теоретичного ризику, який бере на себе лікар при будь-якому лікуванні, в тому числі і лікарськими засобами, на- буває особливого значення у зв’язку з тими ускладненнями, які
спостерігаються останніми роками. Лікарський засіб – це символ цілей, які переслідуються медициною і можливостей, якими вона
4
фетотоксичність), а також канцерогенна, мутагенна дія.
3. Зміна імунобіологічних властивостей організму (ослаб- лення імунних реакцій – імуносупресія, що виявляється супер-
інфекцією, частими рецидивами інфекційних захворювань,
дисбактеріозом, кандидозом, стафілококовим ураженням шкіри та інших органів). Такі ускладнення викликають антибіотики,
сульфаніламіди, імунодепресанти, протипухлинні засоби.
Впровадження в медичну практику антибіотиків різного по- ходження і різних механізмів дії сприяло підвищенню ефектив- ності лікування при багатьох інфекційних захворюваннях. За останні роки значною мірою збільшився відсоток захворювань,
що викликані патогенними грибами роду Candida, мікоплазмою,
хламідіями, легіонелами, золотистим стафілококом, вірусами.
Змінилась не тільки структура госпітальної інфекції, летальність,
внаслідок якої становить 20-25 %, а й стан організму, особливо функціонування кишківника, печінки, нирок, імунної системи.
4. Ускладнення, зумовлені генетичними ензимопатіями. При генетичних ензимопатіях ефективність лікарських засобів може суттєво змінюватись.
5. Синдром відміни, який розвивається у випадках трива- лого застосування і раптової відміни кортикостероїдів, інсуліну,
антикоагулянтів, трициклічних антидепресантів, невролептиків,
барбітуратів, блокаторів різних рецепторів, клофеліну.
6. Побічна дія хронофармакологічного генезу, а саме значне підвищення або зниження ефективності лікарського засобу про- тягом доби, місяця, сезону, року.
7. Ускладнення внаслідок фізико-хімічної та фармакологіч- ної взаємодії лікарських засобів. Наприклад, препарати кальцію утворюють в кишках важкорозчинні комплекси з препаратами тетрацикліну, значно зменшуючи хіміотерапевтичний ефект ан- тибіотиків.
МЕДИКАМЕНТОЗНА АЛЕРГІЯ
Питання теоретичного ризику, який бере на себе лікар при будь-якому лікуванні, в тому числі і лікарськими засобами, на- буває особливого значення у зв’язку з тими ускладненнями, які
спостерігаються останніми роками. Лікарський засіб – це символ цілей, які переслідуються медициною і можливостей, якими вона
4
користується для досягнення цих цілей». У теперішній час ми маємо велику кількість лікарських препаратів. У нас найбільш сильні специфічні ліки, застосування яких виліковує і повертає
до життя мільйони людей. Проте, широке застосування лікарсь- ких препаратів, призначення підтримуючих і безперервних тера- пій при деяких захворюваннях (колагенози, захворювання крові)
обумовлює появу багатьох побічних ефектів лікарських засобів.
Алергічна реакція – це найбільш часта причина непереноси- мості лікарських препаратів. Термін «алергія» вперше був введе- ний венським педіатром Піркетом у 1906 р. Під алергією розуміють чутливість організму на дію даної речовини, параспе- цифічним шляхом або внаслідок спадкової високої чутливості ор- ганізму.
Серед факторів, які обумовлюють високий відсоток роз-
витку медикаментозної алергії можна виділити такі:
– зростання споживання лікарських засобів населенням;
– широке розповсюдження самолікування внаслідок доступ- ності ліків (можливість придбати без рецептів);
– недостатність або запізнілість медичної інформації про по- бічні дії ЛЗ;
– поліпрагмазія, політерапія;
– забруднення оточуючого середовища промисловими відхо- дами;
– захворювання інфекційного, паразитарного, вірусного або
іншого характеру, які самі по собі не є алергічними, але із-за особливостей патогенезу створюють можливість формування сенсибілізації і вироблення алергічних антитіл у відповідь на різні алергени, у тому числі і ЛЗ. Наприклад, часто виникає алер- гія на пеніцилін у хворих з мікозами ступней;
– застосування для лікування і відгодовування тварин анти- біотиків, вітамінів і інших препаратів, які створюють умови для сенсибілізації населення за рахунок домішок, які є в харчових продуктах (наприклад, молоко, м'ясо ), отриманих від цих тва- рин.
Будь-який ЛЗ може викликати медикаментозну алергію. Най- частіше алергію викликають антибіотики, із них на часику пені- цилінів припадає 58,7%, біцилінів – 18, 59%, стрептоміцину –
15%. На другому місті – сироватки і вакцини – 22, 8%, на треть- ому – транквілізатори – 13, 6%, на четвертому – гормони – 10%,
на п’ятому – анальгетики, сульфаніламідні препарати – 8%, на шостому – спазмолітики, анестезуючі, серцеві глікозиди, препа- рати золота, саліцилати, вітаміни і інші – 1-2,7%. Ступінь і темпи
5
до життя мільйони людей. Проте, широке застосування лікарсь- ких препаратів, призначення підтримуючих і безперервних тера- пій при деяких захворюваннях (колагенози, захворювання крові)
обумовлює появу багатьох побічних ефектів лікарських засобів.
Алергічна реакція – це найбільш часта причина непереноси- мості лікарських препаратів. Термін «алергія» вперше був введе- ний венським педіатром Піркетом у 1906 р. Під алергією розуміють чутливість організму на дію даної речовини, параспе- цифічним шляхом або внаслідок спадкової високої чутливості ор- ганізму.
Серед факторів, які обумовлюють високий відсоток роз-
витку медикаментозної алергії можна виділити такі:
– зростання споживання лікарських засобів населенням;
– широке розповсюдження самолікування внаслідок доступ- ності ліків (можливість придбати без рецептів);
– недостатність або запізнілість медичної інформації про по- бічні дії ЛЗ;
– поліпрагмазія, політерапія;
– забруднення оточуючого середовища промисловими відхо- дами;
– захворювання інфекційного, паразитарного, вірусного або
іншого характеру, які самі по собі не є алергічними, але із-за особливостей патогенезу створюють можливість формування сенсибілізації і вироблення алергічних антитіл у відповідь на різні алергени, у тому числі і ЛЗ. Наприклад, часто виникає алер- гія на пеніцилін у хворих з мікозами ступней;
– застосування для лікування і відгодовування тварин анти- біотиків, вітамінів і інших препаратів, які створюють умови для сенсибілізації населення за рахунок домішок, які є в харчових продуктах (наприклад, молоко, м'ясо ), отриманих від цих тва- рин.
Будь-який ЛЗ може викликати медикаментозну алергію. Най- частіше алергію викликають антибіотики, із них на часику пені- цилінів припадає 58,7%, біцилінів – 18, 59%, стрептоміцину –
15%. На другому місті – сироватки і вакцини – 22, 8%, на треть- ому – транквілізатори – 13, 6%, на четвертому – гормони – 10%,
на п’ятому – анальгетики, сульфаніламідні препарати – 8%, на шостому – спазмолітики, анестезуючі, серцеві глікозиди, препа- рати золота, саліцилати, вітаміни і інші – 1-2,7%. Ступінь і темпи
5
сенсебілізаії залежать від шляхів введення ліків: місцеві інгаляції
і аплікації найбільш часто викликають сенсибілізацію; при в/в введенні ліків сенсибілізація менше ніж при в/м і в/ш введеннях.
Алергічні властивості ЛЗ залежать від їх хімічної будови. Зі
зростанням молекулярної маси і складності молекули здатність
індукувати імунну відповідь наростає. Високомолекулярні ЛЗ
(гетерологічні сироватки, стрептокіназа, аспарагіназа. . інсулін)
відносяться до повноцінних алергенів. Більшість лікарських препаратів – прості хімічні сполуки. Вони є неповноцінними ан- тигенами (гаптенами), здатними реагувати з наявними в орга- нізмі антитілами, але самі не можуть викликати їх утворення. ЛЗ
стають повноцінними антигенами тільки після зв’язування з біл- ками тканин організму. При цьому утворюються комплексні
(кон’юговані) антигени, які і викликають сенсибілізацію. орга- нізму. Інші ж ЛЗ уже без розщеплення відіграють роль гаптенів
(левоміцетин, еритроміцин, діакарб). При повторному введені в організм і гаптени часто можуть з’єднуватися з утвореними ан- титілами або сенсибілізованими лейкоцитами уже самостійно без попереднього зв’язування з білками. Ці ділянки можуть вияви- тися однаковими у різних ЛЗ. Вони отримали назву загальних або перехресно реагуючих детермінант.
Тому при сенсибілізації
до одного препарату можуть виникати алергічні реакції і на
всі інші ліки, які мають ту ж детермінанту:
1.
Пеніциліни (природні, полусентетичні – оксацилін, кар- беніцилін, цефалоспорини), загальною детермінантою для них є
бетта-лактамне кільце. Якщо у хворого позитивна алергічна ре- акція на природні пеніциліни, то йому не можна призначати бета- лактами (цепорин і інші).
2.
Новокаїн, парааміносаліцилова кислота, сульфаніламіди,
мають загальну детермінанту – анілін.
3.
Пероральні гіпоглікемічні препарати (бутамід, букарбан,
хлорпропамід), сечогінні тиазидні (гіпотіазід) та перлеві (фуро- семід), інгібітори карбоангідрази (діакард) мають загальну де- термінанту – бензол-сульфонамідну групу.
4.
Нейролептики (аміназин), протигістамінні (дипразин,
пірлдьфен), метиленовий синій, антидепресанти (фторацизін),
коронаророзшируючі (хлорацизін, нанохлазін), антиаритмічні
препарати (етмозин) мають загальну детермінанту – фенотіазе- нову групу.
5. Йод натрію або калію, розчин Люголя, йодовмістні конт- растні препарати – йод.
6
і аплікації найбільш часто викликають сенсибілізацію; при в/в введенні ліків сенсибілізація менше ніж при в/м і в/ш введеннях.
Алергічні властивості ЛЗ залежать від їх хімічної будови. Зі
зростанням молекулярної маси і складності молекули здатність
індукувати імунну відповідь наростає. Високомолекулярні ЛЗ
(гетерологічні сироватки, стрептокіназа, аспарагіназа. . інсулін)
відносяться до повноцінних алергенів. Більшість лікарських препаратів – прості хімічні сполуки. Вони є неповноцінними ан- тигенами (гаптенами), здатними реагувати з наявними в орга- нізмі антитілами, але самі не можуть викликати їх утворення. ЛЗ
стають повноцінними антигенами тільки після зв’язування з біл- ками тканин організму. При цьому утворюються комплексні
(кон’юговані) антигени, які і викликають сенсибілізацію. орга- нізму. Інші ж ЛЗ уже без розщеплення відіграють роль гаптенів
(левоміцетин, еритроміцин, діакарб). При повторному введені в організм і гаптени часто можуть з’єднуватися з утвореними ан- титілами або сенсибілізованими лейкоцитами уже самостійно без попереднього зв’язування з білками. Ці ділянки можуть вияви- тися однаковими у різних ЛЗ. Вони отримали назву загальних або перехресно реагуючих детермінант.
Тому при сенсибілізації
до одного препарату можуть виникати алергічні реакції і на
всі інші ліки, які мають ту ж детермінанту:
1.
Пеніциліни (природні, полусентетичні – оксацилін, кар- беніцилін, цефалоспорини), загальною детермінантою для них є
бетта-лактамне кільце. Якщо у хворого позитивна алергічна ре- акція на природні пеніциліни, то йому не можна призначати бета- лактами (цепорин і інші).
2.
Новокаїн, парааміносаліцилова кислота, сульфаніламіди,
мають загальну детермінанту – анілін.
3.
Пероральні гіпоглікемічні препарати (бутамід, букарбан,
хлорпропамід), сечогінні тиазидні (гіпотіазід) та перлеві (фуро- семід), інгібітори карбоангідрази (діакард) мають загальну де- термінанту – бензол-сульфонамідну групу.
4.
Нейролептики (аміназин), протигістамінні (дипразин,
пірлдьфен), метиленовий синій, антидепресанти (фторацизін),
коронаророзшируючі (хлорацизін, нанохлазін), антиаритмічні
препарати (етмозин) мають загальну детермінанту – фенотіазе- нову групу.
5. Йод натрію або калію, розчин Люголя, йодовмістні конт- растні препарати – йод.
6
Для розвитку алергії необхідно 3 стадії:
1.
Перетворення ЛЗ в таку форму, яка може реагувати з біл- ками.
2.
Зв’язування з білками організму і утворення антигену.
3.
Імунна реакція організму на цей комплекс, який став чу- жорідним, шляхом утворення імуноглобулінів.
Таким чином, під впливом ЛЗ відбувається специфічна іму- нологічна перебудова організму.
Виділяють такі стадії роз-
витку алергії:
1.
Преімунологічна – утворення повних (повноцінних) алер- генів (антигенів).
2.
Імунологічна – на території шокових органів відбува-
ється реакція антиген-антитіло. Реакція ця суворо специфічна і
викликається при введенні суворого специфічного алергену.
3.
Патохімічна – в результаті утворення комплексу антиген- антитіло вивільняється до 20 біологічних активних речовин (гі- стамін, серотонін, кінін, гепарин). Реакція неспецифічна.
4.
Патофізіологічна – проявляється патогенетичною дією
БАР на різних органах і тканинах.
Розрізняють алергічні реакції сповільненого і негайного типу.
Реакція сповільненого типу пов’язанана з наявністю в крові цир- кулюючих антитіл. Ця реакція виникає через 30-60 хвилин після введення ЛЗ і характеризується гострими проявами: місцевим лейкоцитозом, еозінофілією. Реакція сповільненого типу обумов- лена наявністю антитіл в тканинах і органах, супроводжується місцевим лімфоцитозом, виникає через 1-2 діб після застосу- вання ЛЗ. В основу цієї класифікації покладено час появи реакції
після введення ЛЗ. Проте вона не охоплює всі різноманітні про- яви алергії. Існує класифікація алергічних реакцій а патогенетич- ним принципом (А до, 1978 р.). Всі алергічні реакції поділяються на істинні (власне алергічні реакції, імунологічні) і неістинні
(псевдоалергічні реакції. неімунологічні). Істинні поділяться на
В-залежні і Т-залежні, з’єднанням алергена з сенсибілізованими лімфоцитами залежно від характеру імунологічного механізму.
Особливості медикаментозної алергії.
1.
Залежність її від виду лікарського препарату або від так званого індекса сенсибілізації. Наприклад, феніетілгідантоїн ви- кликає алергію майже завжди (індекс сенсибілізації 80-90%, у пеніциліну – 0,3-3%.
2.
Розвиток медикаментозної алергії залежить від індивіду- альних особливостей організму, коли велике значення мають
7
генетичні фактори. Наприклад, діти рідше страждають медика- ментозною алергією, ніж дорослі. Жінки частіше, ніж чоловіки.
Частіше медикаментозна алергія розвивається у хворих (тобто на фоні основного захворювання), ніж у здорових. При чому важ- ливий не тільки факт захворювання, але і та форма, якої воно на- буває. Так, при гнійних ураженнях шкіри нерідко спостерігається реакція на йодиди, броміди, полові гормони, при рецидивуючому герпес і – на саліцилати, при захворюваннях системи крові – на барбітурати, препарати миш’яку, солі золота, саліцилати і суль- фаніламідні препарати; при інфекційному мононуклеозі – до ам- піциліну. Хворі СЧВ особливо схильні до лікарської алергії.
Бронхіальна астма частіше розвивається у осіб, які мають дефі- цит Іg Е, простагландинів.
3.
Для розвитку медикаментозної алергії велике значення має попередня сенсибілізація, особливо речовинами білкової
природи.
4.
Переважна локалізація алергічної реакції незалежно від способу введення: сульфаніламіди, золото – пошкоджують кі- стковий мозок, солі важких металів – токсикоалергічний гепатит.
5.
Алергічні реакції появляються лише у деяких хворих, які
отримують ЛЗ, і не можуть бути передбачені на основі результа- тів досліджень на тваринах.
6.
Клінічні прояви реакцій не мають нічого спільного з ві- домими фармакологічними властивостями препарату.
7.
При відсутності попереднього контакту з ЛЗ симптоми алергії проявляються не раніше другого тижня лікування. При повторному контакті з ЛЗ (навіть через декілька років після пер- винної сенсибілізації) реакція на препарати може проявитися дуже швидко. При цьому, якщо ЛЗ добре переноситься протягом декількох місяців і більше імовірність сенсибілізації до нього мала. Це необхідно враховувати при визначенні препарату, який викликав алергію, серед багатьох препаратів, які вживав хворий.
8.
Алергічну реакцію можна відтворити шляхом введення малих доз підозрілого ЛЗ.
9.
Еозинофілія виникає не завжди.
10. Інколи вдається виявити алергоспецифічні АТ або Т-лім- фоцити, які специфічно реагують з ЛЗ або його метаболітами.
11. Алергічна реакція зникає протягом декількох днів після відміни препарату.
12. Перебіг алергічної реакції важко передбачити, він визна- чається як властивостями препарату, так і станом організму.
8
Частіше медикаментозна алергія розвивається у хворих (тобто на фоні основного захворювання), ніж у здорових. При чому важ- ливий не тільки факт захворювання, але і та форма, якої воно на- буває. Так, при гнійних ураженнях шкіри нерідко спостерігається реакція на йодиди, броміди, полові гормони, при рецидивуючому герпес і – на саліцилати, при захворюваннях системи крові – на барбітурати, препарати миш’яку, солі золота, саліцилати і суль- фаніламідні препарати; при інфекційному мононуклеозі – до ам- піциліну. Хворі СЧВ особливо схильні до лікарської алергії.
Бронхіальна астма частіше розвивається у осіб, які мають дефі- цит Іg Е, простагландинів.
3.
Для розвитку медикаментозної алергії велике значення має попередня сенсибілізація, особливо речовинами білкової
природи.
4.
Переважна локалізація алергічної реакції незалежно від способу введення: сульфаніламіди, золото – пошкоджують кі- стковий мозок, солі важких металів – токсикоалергічний гепатит.
5.
Алергічні реакції появляються лише у деяких хворих, які
отримують ЛЗ, і не можуть бути передбачені на основі результа- тів досліджень на тваринах.
6.
Клінічні прояви реакцій не мають нічого спільного з ві- домими фармакологічними властивостями препарату.
7.
При відсутності попереднього контакту з ЛЗ симптоми алергії проявляються не раніше другого тижня лікування. При повторному контакті з ЛЗ (навіть через декілька років після пер- винної сенсибілізації) реакція на препарати може проявитися дуже швидко. При цьому, якщо ЛЗ добре переноситься протягом декількох місяців і більше імовірність сенсибілізації до нього мала. Це необхідно враховувати при визначенні препарату, який викликав алергію, серед багатьох препаратів, які вживав хворий.
8.
Алергічну реакцію можна відтворити шляхом введення малих доз підозрілого ЛЗ.
9.
Еозинофілія виникає не завжди.
10. Інколи вдається виявити алергоспецифічні АТ або Т-лім- фоцити, які специфічно реагують з ЛЗ або його метаболітами.
11. Алергічна реакція зникає протягом декількох днів після відміни препарату.
12. Перебіг алергічної реакції важко передбачити, він визна- чається як властивостями препарату, так і станом організму.
8
Класифікація медикаментозної алергії за гостротою роз-
витку:
І. Гострі форми
– анафілактичний шок
– бронхіальна астма
– гостра гемолітична анемія
– набряк Квінке
– вазомоторний реніт.
ІІ. Затяжні форми
– сироваткова хвороба
– медикаментозні васкуліти
– синдром Лайела і ін.
За тяжкістю перебігу розрізняють 3 ступені
1.
Легка (свербіж, набряк Квінке, кропив’янка), симптоми зникають через три дні після призначення антигістамінних пре- паратів.
2.
Середня тяжкість (екзематозний дерматит, багатоформна ерітема, лихоманка до 39 С, полі- або моноартрит, токсико-алер- гічний міокардит), симптоми зникають через 4-5 днів, але вима- гають призначення глюкокортикоїдів у середніх дозах 20-40 мг.
3.
Важка форма (анафілактичний шок, ексфоліативний дер- матит, синдром Лайєла, приєднуються ураження внутрішніх ор- ганів (міокардит із розладами серцевого ритму, нефротичний синдром). Всі симптоми зникають через 7-10 днів після поєдна- ного призначення не тільки глюкокортикоїдів, але імуномодуля- торів, антигістамінних.
Анафілактичний шок. Поняття «анафілаксія» було сфор- мульовано у 1902 р. Рріше і Портьє, як незвичайна реакція орга- нізму собак на повторне введення їм екстракту із щупалець аклебій. У 1905 році аналогічну реакцію на повторне введення кінської сироватки у морських свинок описав Сахаров. Анафі- лаксія – це стан, протилежний захисту організму від дії токсич- них продуктів. Анафілактичний шок – це вид медикаментозної
алергії негайного типу, яка виникає на повторне введення меди- каментів в організм хворого. Найрозповсюдженою причиною анафілактичного шоку у людини є прийом антибіотиків (пеніци- ліни і його дюрантні препарати, стрептоміцин, синтоміцин, тет- рациклін, ванкоміцин, ципрофлоксацин). Доза пеніциліну може бути вкрай малою. Наприклад, описано випадок шоку на сліди пеніциліну в шприці, який залишився після того, як використа- ний шприц промили, прокип’ятили, а потім ним зробили ін’єк-
9
цію іншому хворому, який був чутливий до пеніциліну. Анафі- лактичний шок можуть також викликати рентгенконтрастні речо- вини, міорелаксанти, наркозні засоби, вітаміни, інсулін, трипсин,
гормони пара щитовидної залози. Анафілактичний шок характе- ризується різким падінням судинного тонусу, яке виникає у зв’язку з введенням ЛЗ, і спричиняє життєво небезпечні цирку- ляторні і некротичні зміни в тканинах життєво важливих органів:
мозку, серця, нирок. і т.д. АШ виникає через 3-30 хв. після вве- дення лікарського препарату. Клінічні ознаки різноманітні.
гормони пара щитовидної залози. Анафілактичний шок характе- ризується різким падінням судинного тонусу, яке виникає у зв’язку з введенням ЛЗ, і спричиняє життєво небезпечні цирку- ляторні і некротичні зміни в тканинах життєво важливих органів:
мозку, серця, нирок. і т.д. АШ виникає через 3-30 хв. після вве- дення лікарського препарату. Клінічні ознаки різноманітні.