Файл: Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Лизогуб В. Г., Богдан Т. В., Шараєва М. Л.pdf
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 06.12.2023
Просмотров: 208
Скачиваний: 1
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
тягом цих років він постійно риймав терапію антикоагулянтами непрямої дії – феніліном по 0,03 г 2 рази на добу. У даному ви- падку у хворого виникла кровотеча через те, що не було прийнято до уваги кілька факторів ризику кровотечі:
–
не враховано прийом пацієнтом протягом тривалого часу антикоагулянтного препарату тривалої дії – феніліну, здатного викликати кровотечу; на тлі лікування феніліном хворому в піс- ляопераційному періоді призначена терапія прямими антикоагу- лянтами гепарином і фраксипарином
–
не враховано те, що всі цефалоспорини можуть викликати гіпопротромбінемію за рахунок впливу на протромбіновий час і
пригнічення синтезу вітаміну К, що може приводити до кровотеч
і крововиливів. Саме з цим пов’язані рекомендації проводити ви- значення протромбінового часу у хворих, які отримують препа- рати даної групи, і призначати вітамін К для корекції
гіпопротомбінемії. Люди похилого віку і ослаблені пацієнти, а також хворі з дефіцитом вітаміну К складають особливу групу ризику
–
не враховано взаємодію цефатоксиму з гепарином; в ре- зультаті одночасне призначення декількох препаратів, які впли- вають на згортаючу систему крові, призвело до фатального кінця.
Випадок 3. Дитині 2-місячного віку було призначено фу- разолідон (по 1\4 таблетки – доза не вказана – 3 рази на добу) для лікування дизбактеріозу, який, як відмічав педіатр, проявлявся рідкими випорожненнями (без патологічних домішок). Через 5
днів від початку лікування препаратом у дитини виявлено жов- тушність шкіри, підвищення рівня ферментів печінки. Далі ди- тину госпіталізували для виключення вродженого гепатиту. При ультразвуковому дослідженні виявлено збільшення печінки, ехо- структура однорідна. Показники функції печінки: у два рази збільшено вміст аланінамінотрасферази, диспротиінемія, підви- щений рівень білірубіну – 25,5 мкмоль\л. Із анамнезу вияснено,
що протягом 1 місяця після народження у дитини відмічалась жовтушність шкіриних покровів. Їй були призначені активований вугіль і сульфат магнію перорально. Потім дільничний лікар при- значив фуразолідон для корекції кишкових порушень. В резуль- таті відміни препарату і проведення лікування ліпоєвою кислотою, вітаміном Е, сорбітом, дімедролом стан дитини нор- малізувався, і показники печінки прийшли до норми. Діагноз вродженого гепатиту було знято.
Аналіз даного випадку дозволяє передбачити, що ураження печінкиу у дитини було викликано фуразолідоном. На користь
–
не враховано прийом пацієнтом протягом тривалого часу антикоагулянтного препарату тривалої дії – феніліну, здатного викликати кровотечу; на тлі лікування феніліном хворому в піс- ляопераційному періоді призначена терапія прямими антикоагу- лянтами гепарином і фраксипарином
–
не враховано те, що всі цефалоспорини можуть викликати гіпопротромбінемію за рахунок впливу на протромбіновий час і
пригнічення синтезу вітаміну К, що може приводити до кровотеч
і крововиливів. Саме з цим пов’язані рекомендації проводити ви- значення протромбінового часу у хворих, які отримують препа- рати даної групи, і призначати вітамін К для корекції
гіпопротомбінемії. Люди похилого віку і ослаблені пацієнти, а також хворі з дефіцитом вітаміну К складають особливу групу ризику
–
не враховано взаємодію цефатоксиму з гепарином; в ре- зультаті одночасне призначення декількох препаратів, які впли- вають на згортаючу систему крові, призвело до фатального кінця.
Випадок 3. Дитині 2-місячного віку було призначено фу- разолідон (по 1\4 таблетки – доза не вказана – 3 рази на добу) для лікування дизбактеріозу, який, як відмічав педіатр, проявлявся рідкими випорожненнями (без патологічних домішок). Через 5
днів від початку лікування препаратом у дитини виявлено жов- тушність шкіри, підвищення рівня ферментів печінки. Далі ди- тину госпіталізували для виключення вродженого гепатиту. При ультразвуковому дослідженні виявлено збільшення печінки, ехо- структура однорідна. Показники функції печінки: у два рази збільшено вміст аланінамінотрасферази, диспротиінемія, підви- щений рівень білірубіну – 25,5 мкмоль\л. Із анамнезу вияснено,
що протягом 1 місяця після народження у дитини відмічалась жовтушність шкіриних покровів. Їй були призначені активований вугіль і сульфат магнію перорально. Потім дільничний лікар при- значив фуразолідон для корекції кишкових порушень. В резуль- таті відміни препарату і проведення лікування ліпоєвою кислотою, вітаміном Е, сорбітом, дімедролом стан дитини нор- малізувався, і показники печінки прийшли до норми. Діагноз вродженого гепатиту було знято.
Аналіз даного випадку дозволяє передбачити, що ураження печінкиу у дитини було викликано фуразолідоном. На користь
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 17
17
медикаментозного походження ускладнення свідчить покра- щання стану і регрес симптомів після відміни препарату. Відомо,
що фуразолідон є високотоксичним препаратом, який здатен ура- жати багато органів, у тому числі печінку. Звертає на себе увагу те, що препарат призначено для лікування дизбактеріозу – захво- рювання, якого не має в перерахунку показів для призначення фу- разолідону. У дитини з’явилися рідкі випорожнення без патологічних домішок. Не можна виключити те, що причиною їх виникнення було призначення сульфату магнію, який володіє по- слаблюючими властивостями. Залишається неясним, на якій під- ставі було виставлено діагноз дизбактеріозу і чому для його корекції було призначено фуразолідон. У даному випадку не буоло враховано, що фуразолідон не рекомендовано призначати дітям до 1 місяця із-за ризику виникнення гемолітичної анемії
внаслідок недостатнього розвитку ферментних систем у таких дітей. І хоча препарат було призначено дитині двох місяців, не можна виключити наявності у нього ферментної недостатності,
так як у хворого відмічалися ознаки ускладненого анамнезу (жов- тушність шкіри), що могло сприяти розвитку даного усклад- нення.
Таким чином, результати проведеного дослідження свідчать про те, що проблема побічних реакцій ЛЗ в результаті помилок лікарів є актуальною для практичної охорони здоров’я. При- близно третину всіх медикаментозних ускладнень можна вва- жати ятрогенними, причому більшість із них є серйозними, які
вимагають госпіталізації або її подовження, які приводять до стійкої втрати працездатності або зниження працездатності
(тобто до інвалідності), які представляють загрозу для життя і
навіть приводять до смерті хворих.
Складні схеми лікування і виникаючі із них помилки розра- хунків, необхідність швидкої дії в невідкладних ситуаціях, на- явність на ринку декількох дозованих препаратів і концентратів для інфузій в медсестринських пунктах вносить суттєву частку в виникнення трагічних помилок. Зокрема, протоколи курації он- кологічних пацієнтів часто містять кумулятивну дозу, яку розді- ляють і вводять протягом декількох днів. Так, одному із пацієнтів призначили кумулятивну дозу цисплатину 100 мг\м
2
площі по- верхні тіла за 4 дні (25 мг\м
2
в день протягом 4 днів). Замість цього протягом 4 днів хворому щоденно вводили 100 мг\м
2
цис- платину, що привело до чотирохкратного передозування з леталь- ним наслідком. У цілому більше половини фатальних помилок пов’язані із застосуванням ЛЗ, які впливають на центральну нер-
18
що фуразолідон є високотоксичним препаратом, який здатен ура- жати багато органів, у тому числі печінку. Звертає на себе увагу те, що препарат призначено для лікування дизбактеріозу – захво- рювання, якого не має в перерахунку показів для призначення фу- разолідону. У дитини з’явилися рідкі випорожнення без патологічних домішок. Не можна виключити те, що причиною їх виникнення було призначення сульфату магнію, який володіє по- слаблюючими властивостями. Залишається неясним, на якій під- ставі було виставлено діагноз дизбактеріозу і чому для його корекції було призначено фуразолідон. У даному випадку не буоло враховано, що фуразолідон не рекомендовано призначати дітям до 1 місяця із-за ризику виникнення гемолітичної анемії
внаслідок недостатнього розвитку ферментних систем у таких дітей. І хоча препарат було призначено дитині двох місяців, не можна виключити наявності у нього ферментної недостатності,
так як у хворого відмічалися ознаки ускладненого анамнезу (жов- тушність шкіри), що могло сприяти розвитку даного усклад- нення.
Таким чином, результати проведеного дослідження свідчать про те, що проблема побічних реакцій ЛЗ в результаті помилок лікарів є актуальною для практичної охорони здоров’я. При- близно третину всіх медикаментозних ускладнень можна вва- жати ятрогенними, причому більшість із них є серйозними, які
вимагають госпіталізації або її подовження, які приводять до стійкої втрати працездатності або зниження працездатності
(тобто до інвалідності), які представляють загрозу для життя і
навіть приводять до смерті хворих.
Складні схеми лікування і виникаючі із них помилки розра- хунків, необхідність швидкої дії в невідкладних ситуаціях, на- явність на ринку декількох дозованих препаратів і концентратів для інфузій в медсестринських пунктах вносить суттєву частку в виникнення трагічних помилок. Зокрема, протоколи курації он- кологічних пацієнтів часто містять кумулятивну дозу, яку розді- ляють і вводять протягом декількох днів. Так, одному із пацієнтів призначили кумулятивну дозу цисплатину 100 мг\м
2
площі по- верхні тіла за 4 дні (25 мг\м
2
в день протягом 4 днів). Замість цього протягом 4 днів хворому щоденно вводили 100 мг\м
2
цис- платину, що привело до чотирохкратного передозування з леталь- ним наслідком. У цілому більше половини фатальних помилок пов’язані із застосуванням ЛЗ, які впливають на центральну нер-
18
вову систему протипухлинних і серцево-судинних препаратів.
На основі трагічного досвіду склали приблизний перера-
хунок препаратів, які вимагають підвищеної уваги при при-
значенні і введені:
–
всі протипухлинні засоби
–
препарати калію, кальцію, магнію для парентерального примінення
–
розчини натрію хлориду з концентрацією 0,9%
–
аміодарон, в\в бета-адреноблокатори, блокатори кальціє- вих каналів, дігоксин, добутамін, нітрогліцерин
–
адреналін, норадреналін, дофамін, нітропрусид
–
інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби
–
наркотичні анальгетики, барбітурати, лідокаїн, засоби для нейром’язевої блокади, пропофол
–
гепарин, варварин
–
в\в діазепам, фенитоїн, теофілін.
Експерти в галузі медичних помилок прийшли до однієї
думки про те, що в основою цих помилок є недоліки системи під- готовки і удосконалення медичних кадрів в галузі фармакотера- пії, несвоєчасне і недостатнє надання медичним і фармацев- тичним працівникам необхідної інформації про можливі неспри- ятливі побічні ефекти медикаментів, а також недоліки в органі- зації і функціонуванні системи контролю безпеки ліків.
Для вирішення проблеми ускладнень фармакотерапії
внаслідок лікарських помилок запропоновано три основні
напрямки:
1.
Удосконалення викладання фармакології й клінічної фар- макології в медичних вузах. При цьому необхідно не тільки удос- коналення відповідних програм, але й методичних прийомів навчання. Студент і лікар повинні не тільки отримати певні
знання, але й навчитися орієнтуватися у великій кількості посту- паючих на фармацевтичний ринок ЛЗ для того, щоб уміти раціо- нально вибрати і грамотно призначити ЛЗ конкретному хворому.
2.
Надання медичним і фармацевтичним працівникам охо- рони здоров’я об’єктивної незалежної інформації про можливі
несприятливі реакції на ЛЗ, включаючи повідомлення про взає- модію ліків один з одним і з біологічними активними речови- нами.
3. Удосконалення системи контролю і безпеки ЛЗ як на рес- публіканському так і регіональному рівнях, і безпосередньо в лі- карняньо-профілактичних установах. При цьому важливим є
використанням методу спонтанних повідомлень і впровадження
19
На основі трагічного досвіду склали приблизний перера-
хунок препаратів, які вимагають підвищеної уваги при при-
значенні і введені:
–
всі протипухлинні засоби
–
препарати калію, кальцію, магнію для парентерального примінення
–
розчини натрію хлориду з концентрацією 0,9%
–
аміодарон, в\в бета-адреноблокатори, блокатори кальціє- вих каналів, дігоксин, добутамін, нітрогліцерин
–
адреналін, норадреналін, дофамін, нітропрусид
–
інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби
–
наркотичні анальгетики, барбітурати, лідокаїн, засоби для нейром’язевої блокади, пропофол
–
гепарин, варварин
–
в\в діазепам, фенитоїн, теофілін.
Експерти в галузі медичних помилок прийшли до однієї
думки про те, що в основою цих помилок є недоліки системи під- готовки і удосконалення медичних кадрів в галузі фармакотера- пії, несвоєчасне і недостатнє надання медичним і фармацев- тичним працівникам необхідної інформації про можливі неспри- ятливі побічні ефекти медикаментів, а також недоліки в органі- зації і функціонуванні системи контролю безпеки ліків.
Для вирішення проблеми ускладнень фармакотерапії
внаслідок лікарських помилок запропоновано три основні
напрямки:
1.
Удосконалення викладання фармакології й клінічної фар- макології в медичних вузах. При цьому необхідно не тільки удос- коналення відповідних програм, але й методичних прийомів навчання. Студент і лікар повинні не тільки отримати певні
знання, але й навчитися орієнтуватися у великій кількості посту- паючих на фармацевтичний ринок ЛЗ для того, щоб уміти раціо- нально вибрати і грамотно призначити ЛЗ конкретному хворому.
2.
Надання медичним і фармацевтичним працівникам охо- рони здоров’я об’єктивної незалежної інформації про можливі
несприятливі реакції на ЛЗ, включаючи повідомлення про взає- модію ліків один з одним і з біологічними активними речови- нами.
3. Удосконалення системи контролю і безпеки ЛЗ як на рес- публіканському так і регіональному рівнях, і безпосередньо в лі- карняньо-профілактичних установах. При цьому важливим є
використанням методу спонтанних повідомлень і впровадження
19
в практику таких сучасних методів виявлення несприятливих по- бічних ефектів ЛЗ, як активний моніторинг, аналіз реєстрів і баз
інформації, які містять дані про захворюваність і смертність, ана- ліз залежності ускладнень фармакотерапії від застосування ліків.
Така система повинна бути побудована з розумінням окремих ор- ганізаційних принципів, враховувати обмеженість людського сприйняття, засновуватися на стандартизації процедур призна- чення й введення ЛЗ, а також включати спеціальне навчання ме- дичного персоналу.
Підсумовуючи, необхідно відмітити, що у вивченні ятроген- них ускладнень медикаментозної терапії й їх профілактиці ве- дучу роль повинні відігравати медичні й фармацевтичні пра- цівники охорони здоров’я. Ні в якому разі не можна «заганяти»
проблему помилок при фармакотерапії на задній план і ховати її.
Практика й окремі дослідження показали, що саме боязнь звину- вачення в некомпетентності й можливого покарання перешкод- жають активній участі в цій роботі більшості спеціалістів. У
зв’язку з цим на всіх рівнях системи охорони здоров’я повинна бути заснована ділова доброзичлива атмосфера експертизи пові- домлень про ускладнення медикаментозної терапії з метою ви- явлення найбільш типових помилок, причин їх виникнення й розробки мір їх попередження, а не з метою покарання за минулі
помилки.
ПОБІЧНА ДІЯ АНТИБІОТИКІВ
Початок звстосування в медичній практиці пеніцилінів (1940-
1941рр.) відкрило нову еру в лікуванні інфекційних хвороб.
Стало можливим ефективно і відносно швидко лікувати пневмо- нію, емпієму плеври, абсцеси легені, кишкові інфекції, пієлонеф- рит, перитоніт, раньові та інші бактеріальні інфекції. Відразу за пеніцилінами стали з’являтися інші антибіотики. Виявилося, що продуцентами антибіотиків є не тільки плісньові гриби роду
Penicillinum, але й лучисті гриби й інші різні види грибів.
В подальшому стали отримувати не лише природні, а й напів- синтетичні антибіотики шляхом зміни структури природних ан- тибіотиків, а окремі антибіотики – за допомогою повного хімічного синтезу.
Спочатку антибіотики ділили на групи в залежності від дже- рела їх виділення (пеніциліни, стрептоміцини, цефалоспорини)
або їх хімічної будови (тетрацикліни, аміноглікозиди, макроліди,
полієнові).
20
інформації, які містять дані про захворюваність і смертність, ана- ліз залежності ускладнень фармакотерапії від застосування ліків.
Така система повинна бути побудована з розумінням окремих ор- ганізаційних принципів, враховувати обмеженість людського сприйняття, засновуватися на стандартизації процедур призна- чення й введення ЛЗ, а також включати спеціальне навчання ме- дичного персоналу.
Підсумовуючи, необхідно відмітити, що у вивченні ятроген- них ускладнень медикаментозної терапії й їх профілактиці ве- дучу роль повинні відігравати медичні й фармацевтичні пра- цівники охорони здоров’я. Ні в якому разі не можна «заганяти»
проблему помилок при фармакотерапії на задній план і ховати її.
Практика й окремі дослідження показали, що саме боязнь звину- вачення в некомпетентності й можливого покарання перешкод- жають активній участі в цій роботі більшості спеціалістів. У
зв’язку з цим на всіх рівнях системи охорони здоров’я повинна бути заснована ділова доброзичлива атмосфера експертизи пові- домлень про ускладнення медикаментозної терапії з метою ви- явлення найбільш типових помилок, причин їх виникнення й розробки мір їх попередження, а не з метою покарання за минулі
помилки.
ПОБІЧНА ДІЯ АНТИБІОТИКІВ
Початок звстосування в медичній практиці пеніцилінів (1940-
1941рр.) відкрило нову еру в лікуванні інфекційних хвороб.
Стало можливим ефективно і відносно швидко лікувати пневмо- нію, емпієму плеври, абсцеси легені, кишкові інфекції, пієлонеф- рит, перитоніт, раньові та інші бактеріальні інфекції. Відразу за пеніцилінами стали з’являтися інші антибіотики. Виявилося, що продуцентами антибіотиків є не тільки плісньові гриби роду
Penicillinum, але й лучисті гриби й інші різні види грибів.
В подальшому стали отримувати не лише природні, а й напів- синтетичні антибіотики шляхом зміни структури природних ан- тибіотиків, а окремі антибіотики – за допомогою повного хімічного синтезу.
Спочатку антибіотики ділили на групи в залежності від дже- рела їх виділення (пеніциліни, стрептоміцини, цефалоспорини)
або їх хімічної будови (тетрацикліни, аміноглікозиди, макроліди,
полієнові).
20
Сучасна класифікація передбачає їх поділ на наступні
групи
1)
β-лактами
2)
аміноглікозиди
3)
тетрацикліни
4)
макроліди і азаліди
5)
лінкоміцини
6)
препарати групи левоміцетину
7)
поліміксини
8)
антибіотики різних груп
В окремі групи виділяють:
1)
протитуберкульозні антибіотики
2)
протигрибкові антибіотики
3)
протипухлинні антибіотики.
До β-лактамів відноситься велика група антибіотиків, моле- кули яких містять β-лактамне кільце (пеніциліни, цефалоспо- рини, цефаміцини, карбапенеми, монобактами).
Пеніциліни
Бензилпеніциліну натрієва сіль (-калієва сіль, -новокаїнова сіль), біцилін-5, феноксиметилпеніцилін, оксациліну натрієва сіль, ампіцилін, ампіокс, карбеніцилін, карфецилін, амоксици- лін).
Пеніциліни відносяться до небагатьох бактерицидних анти- бактеріальних засобів, які навіть у великих дозах малотоксичні
для людини. Їх можна використовувати при вагітності і при- значати дітям. Отримано нові пеніциліни, що резистентні до дії
пеніцилінази (ізоксазолінові пеніциліни, метицилін, нафцилін) і
пеніциліни з широким спектром дії. Проте усі існуючі пеніциліни викликають перехресну реакцію підвищеної чутливості, тому при алергії на один препарат у хворого буде підвищена чутли- вість до всіх пеніцилінів. Вторинні побічні реакції при застосу- ванні пеніцилінів зустрічаються рідко, їх важко підтвердити. Така побічніа дія проявляються у вигляді реакції Яринга-Генсгеймера
і виражаються появою резистентних штамів мікроорганізмів.
Такі резистентні штами (бактерії й гриби) можуть являти загрозу для хворого, наприклад викликають розвиток медикаментозного коліту. Пролонговані препарати пеніциліну (біцилін) при випад- ковому внутрішньосудинному введенні можуть викликати ток- сичні реакції, що проявляються страхом смерті, слуховими або зоровими галюцинаціями. У хворих із захворюваннями серця вони являють загрозу для життя. При випадковому внутрішньо- артеріальному введенні таких препаратів можуть виникнути по-
21
ширені ураження артерій з розвитком некрозу кінцівки або ор- гану.
Загальні й токсичні реакції на пеніциліни зустрічаються лише при використанні дуже високих доз або при призначенні хворим
із печінковою недостатністю. Вони проявляються у вигляді судом або порушень електролітного балансу з гіперкаліємією або гіпер- натріємією.
Підвищена чутливість до пеніцилінів
В розвитку алергічної реакції на пеніциліни можуть приймати участь, як препарати з групи пеніцилінів, так і їх метаболіти. Клі- нічні синдроми підвищенної чутливості до пеніцилінів можуть бути класифіковані на основі механізмів алергічних реакцій, за- пропонованих Coombs і Gell. Проте на практиці найчастіше зу- стрічаються реакції змішаного типу.
Реакції типу І. Анафілактичний шок, алергічна бронхіальна астма, алергічний риніт, кропив’янка, ангіоневротичний набряк
(набряк Квінке)/
Реакції типу ІІ. Гемолітична анемія, агранулоцитоз, лейко- пенія, тромбоцитопенія.
Реакція типу ІІІ. Синдром сироваткової реакції, медикамен- тозна лихоманка, алергічний васкуліт (генералізований), феномен
Артюса.
Реакція типу ІV. Аларгічний дерматит при місцевому засто- суванні препарату, при інгаляції й призначенні всередину.
Проте часто класифікація клінічного синдрому за типом алер- гічної реакції неможлива. До таких проявів відносяться макуль- озні й макулопапульозні еритеми, поліморфна еритема, вези- кульозна та бульозна екзантеми, ексфоліативний дерматит, ток- сичний епідермальний некроліз (синдром Лайелла), судинна пур- пура, коагулопатія (внаслідок інгібування фактору VІІІ),
медикаментозний висип, еозінофільна інфільтрація легень, го- стрий гепатит і хронічний рецидивуючий гепатит, алергічна (ін- терстиціальна) нефропатія, енцефаліт, полірадикуліт, пан- цитопенія, лейкемоїдні реакції.
Лікування алергії на пеніциліни
Якщо точно встановлено, що алергічна реакція викликана пе- ніцилінами, то лікування зі застосуванням пеніцилінів можна проводити лише після активної гіпосенсибілізації або застосу- вання моновалентного гаптену (бензилпеніцилоілформілізину)
22
Загальні й токсичні реакції на пеніциліни зустрічаються лише при використанні дуже високих доз або при призначенні хворим
із печінковою недостатністю. Вони проявляються у вигляді судом або порушень електролітного балансу з гіперкаліємією або гіпер- натріємією.
Підвищена чутливість до пеніцилінів
В розвитку алергічної реакції на пеніциліни можуть приймати участь, як препарати з групи пеніцилінів, так і їх метаболіти. Клі- нічні синдроми підвищенної чутливості до пеніцилінів можуть бути класифіковані на основі механізмів алергічних реакцій, за- пропонованих Coombs і Gell. Проте на практиці найчастіше зу- стрічаються реакції змішаного типу.
Реакції типу І. Анафілактичний шок, алергічна бронхіальна астма, алергічний риніт, кропив’янка, ангіоневротичний набряк
(набряк Квінке)/
Реакції типу ІІ. Гемолітична анемія, агранулоцитоз, лейко- пенія, тромбоцитопенія.
Реакція типу ІІІ. Синдром сироваткової реакції, медикамен- тозна лихоманка, алергічний васкуліт (генералізований), феномен
Артюса.
Реакція типу ІV. Аларгічний дерматит при місцевому засто- суванні препарату, при інгаляції й призначенні всередину.
Проте часто класифікація клінічного синдрому за типом алер- гічної реакції неможлива. До таких проявів відносяться макуль- озні й макулопапульозні еритеми, поліморфна еритема, вези- кульозна та бульозна екзантеми, ексфоліативний дерматит, ток- сичний епідермальний некроліз (синдром Лайелла), судинна пур- пура, коагулопатія (внаслідок інгібування фактору VІІІ),
медикаментозний висип, еозінофільна інфільтрація легень, го- стрий гепатит і хронічний рецидивуючий гепатит, алергічна (ін- терстиціальна) нефропатія, енцефаліт, полірадикуліт, пан- цитопенія, лейкемоїдні реакції.
Лікування алергії на пеніциліни
Якщо точно встановлено, що алергічна реакція викликана пе- ніцилінами, то лікування зі застосуванням пеніцилінів можна проводити лише після активної гіпосенсибілізації або застосу- вання моновалентного гаптену (бензилпеніцилоілформілізину)
22