Добавлен: 06.02.2019
Просмотров: 17440
Скачиваний: 5
•^
1 Докладніше Ітро це лив.: W. Michael Reismnn, W. Laurence Craig. William Park. Jan Patilxnn. International Commercial Arbitration. Cases, Materials and Notes on the Resolution of International Business Disputes. Foundation Press. 1997.
560
зачіпаються напряму інтереси його держави. Якщо ж арбіїражне рішення не порушує публічний порядок держави, національний суд обмежується підтвердженням того, що рішення було винесено •і дотриманням основоположних процесуальних правил І в межах компетенції арбітрів1.
Контрольні запитання
1. Що Вам відомо про процедуру формування складу арбітражних судів у сучасному МПрП?
2. Які вимоги висуваються до арбітрів та якими с підстави для їх відводу?
3. Як здійснюється підготовка до арбітражного розгляду справ і які питання у процесі її здійснення вирішуються?
4. .Яким чином порушується провадження у справі та здійснюється арбітражний розгляд справ?
5. Якими є види арбітражних рішень і які головні вимоги до них висуваються?
Лин.: Kpynueaa Е. 8. Цит. праця.- С. 226.
Глава 28 Виконання арбітражних рішень
З добровільного виникнення компетенції міжнародного комерційного арбітражу випливає те, що й його рішення, як правило, виконується сторонами добровільно. Практика свідчить, що підписуючи арбітражну угоду, сторони нерідко прямо зазначають в ній, що рішення арбітражу за їх спором буде остаточним і обов'язковим для виконання. Аналогічні норми містяться І у більшості арбітражних регламентів. Внаслідок цього виникає ситуація, коли арбітражне рішення стає неможливим оскаржити у якусь більш високу арбітражну інстанцію на кшталт судового оскарження рішення.
Проте, як справедливо підкреслює О- В. Брунцева, це не означає відсутності будь-якого контролю за тими арбітражними рішеннями, які реально виносяться у комерційних справах. Зазначений контроль існує, однак він не зводиться до оскарження рішення арбітражного суду як такого, а полягає у перевірці цього рішення лише з вузького кола процесуальних питань, коли орган, що здійснює контроль, має право скасувати арбітражне рішення цілком або частково, однак не може прийняти нове рішення у справі, змінити його чи передати справу на новий арбітражний розгляд1.
Найиоширеною формою такого контролю, як зазначалось, є судовий контроль, який зазвичай здійснюється судовими органами:
• у місці винесення арбітражного рішення та
• у вигляді визнання та виконання в певній державі іноземного арбітражного рішення.
28,1. Судовий контроль у місці винесення арбітражного
рішення
Правовою підставою здійснення такого контролю є положення п. 1 «е» ст. V Нью-Иоркської конвенції (1958), за якою у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо воно було скасовано чи призупинено виконанням компетентною владою держави, в якій це рішення було винесено, або держа-
' Див.: Брунцева К. В. Цит. праця,- С. 224-225.
562
ви, закон якої було застосовано у процесі вирішення спору. Хоча у самій Конвенції не )азначено підстави, за яких зазначені скасування чи призупинення виконання можуть бути здійсненими національними судами, вони знайшли чітке відображення у ст. 34 Типового закону ЮНСІТРАЛ, в якому містяться такі шість підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
1. Одна зі сторін арбітражної угоди була певною мірою недієздатна, або ця угода була недійсною за законом, якому сторони її підкорили, а іа відсутності відповідної вказівки - згідно з законом держави, в якій рішення було винесено. Слід мати на увазі, що сторона - фізична особа - вважається дієздатною щодо укладеної арбітражної угоди, якщо вона має дієздатність на укладення відповідного «основного» контракту. Загалом же недієздатними є неповнолітні, визнанні недієздатними у відповідній державі особи, та. за окремими законодавствами, ще й банкрути. Щодо дієздатності (правосуб'єктності) юридичної особи, то вона визначається на підставі колізійної прив'язки lex societatis (див. гл. 4.4.2). Для вирішення питання про дійсність арбітражної угоди застосовуються ті самі критерії, що й для звичайного контракту. Тобто, вона повинна бути укладена в належній формі дієздатними особами, що мають необхідні повноваження для укладення цієї угоди, а угода не повинна містити дефекти волі, форми або змісту.
2. Сторона не була належним чином сповіщена про призначення арбітра чи про арбітражне провадження або з інших подібних причин була позбавлена можливості надати свої пояснення у справі. Не важко побачити, що в цій підставі знаходять відображення найголовніші вимоги арбітражного процесу, як і міжнародного цивільного процесу взагалі, згідно з якими при розгляді будь-якого цивільного спору повинні бути забезпеченими рівне ставлення до сторін та надання кожній з них можливості повного викладання своєї позиції у справі.
3. Рішення ухвалено у спорі, не передбаченому або не підпадаючому під умови арбітражної угоди чи арбітражного застереження в договорі, або містить постанови з питань, які виходять за межі арбітражної угоди чи арбітражного застереження в договорі з тим, однак, що коли постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою чи застереженням, можуть бути виокремленими від тих, що не охоплюються такою угодою чи застереженням, то та частина арймражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплюються такою угодою або
563
арбітражним застереженням в договорі, може бути вишиною та приведеною до виконання.
Ця підстава є, мабуть, найменш формальною зі всіх передбачених ст. 34 Типового закону ЮНСіТРАЛ, шму вона повертає нас, по суті, до проблеми компетенції арбітражного суду, яка, як відзначалось, є досить складною. Щоб пояснити ситуацію, наведу тільки один приклад. Мова йде про справу «Саузерн Пасифік Про-пертік, ЛТД» проти Арабської Республіки Єгипет, що розглядалася Касаційним Судом Франції (1987) . Обставини цієї справи такі.
23.09.1974 р. зазначена компанія та її дочірня компанія уклали з Єгипетською державною організацією з туризму та готелів «Основний договір», а 12.12.1974 p.- більш детальну, доповнюючу Угоду про розвиток двох міжнародних туристичних проектів у Єгипті (Піраміди та район Рас-Ель-Хекма). На останній сторінці додаткової Угоди, після підписів сторін, містився припис «Схвалено, узгоджено та ратифіковано Міністром туризму Ібрагімом Нагібом 12.12.1974р.». Проти цього припису стояли підпис пана Нагіби та офіційна печатка. Після припинення у !978р. цього проекту президентом Єгипту між сторонам виник спір про відшкодування компанії збитків на суму 12,5 млн доларів США.
Питання, що постало перед Касаційним Судом, полягало в наступному. Угода від 12.12.1974 р. містила арбітражне застереження, тим часом як у «Основному договорі» таке застереження було відсутнім. Арбітри вирішили, що у них виникла компетенція на розгляд цієї справи, в той час як Паризький апеляційний суд, до якого зі скаргою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при МТП звернулась АРЄ, а потім Апеляційний суд Франції знайшли, що АРЄ не являлася стороною додаткової Угоди і у подальшому Єгипет не давав згоди на арбітраж шляхом підписання «Акта про повноваження арбітрів».
Розглядаючи цю справу, Касаційний Суд Франції погодився з висновками Апеляційного суду, зокрема в тій його частині, де зазначалося, що підпис Міністра туризму на угоді від 12.12.1974 p., що супроводжував вислів «Схвалено, узгоджено та ратифіковано», хоча і являє собою зобов"язання Єгипту, проте в них не зазначено правових наслідків зазначеного підпису на підставі принципів і •звичаїв міжнародної торгівлі.
Хоча у подальшому сторони досягли з приводу цього спору ми-
рової угоди, однак висновок державних судів Франції про те, шо в цьому випадку у арбітражного суду не виникло компетенції на розгляд справи, залишився непорушним.
4. Склад арбітражного суду або арбітражний процес не відповідають угоді сторін, якщо тільки ця угода не суперечить будь-якому положенню Закону, від якою сторони не можуть відступати, а за її відсутності, не відповідають цьому Закону (або, добавлю, закону країни здійснення арбітражного розгляду у відповідних випадках).
Як на приклад невідповідності складу арбітражного суду угоді сторін можна послатись на рішення Паризького апеляційного суду від 1.07.1997 р.1, винесеного по спору між організацією із Конго та компанію із Габону, що розглядався арбітражем ad hoc, коли арбітр, що був призначений конголезькою організацією та брав участь у розгляді справи, заявив про свою відставку, отримавши проект рішення арбітражного суду. Рішення у справі було прийнято двома арбітрами, що залишились, із вказівкою, що третій арбітр був своєчасно сповіщеним, проте він «був відсутнім». Апеляційний суд, скасовуючи рішення комерційного арбітражу знайшов, що воно було постановлено складом суду, який більше не відповідав угоді сторін, з якої він вичерпував сеою юрисдикцію.
5. Об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством відповідної країни. Законодавство майже всіх держав світу, за тих чи інших обставин, залишає певні категорії справ у виключній компетенції державних судів, унеможливлюючи у такий спосіб арбітражний розгляд відповідних справ. Це можуть бути, наприклад, певні відносини, пов'язані з порушенням встановлених у відповідній державі антимонопольних правил чи практики. Повинно бути зрозумілим, що така підстава застосовується як на вимогу сторони у спорі, так і за власною ініціативою судового органу.
6. Арбітражне рішення суперечить встановленому у відповідній державі правопорядку. Необхідність використання державою застереження про публічний порядок детально пояснювалось раніше (див. гл. 5.4). Що стосується його використання у якості підстави для скасування арбітражного рішення, то, як свідчить практика, у такому випадку спостерігається тенденція щодо обмеженого тлумачення терміна «публічний порядок».
Див.: Брунцева Е. В. Цкт. праця.-С. 274-276.
Див.: Брукцева Е. В. Цит. праця.- С. 235.
564
565
Як свідчить Л. М. Галенська, на 69 Конференції Асоціації міжнародною права (Лондон, 2000) розглядалася заключна доповідь Комітету з міжнародного комерційного арбітражу, що була присвячена проблемі публічного порядку як перешкоді для примусового виконання арбітражних рішень. У доповіді зазначалось, що зміст цієї категорії, відповідно до законодавства різних держав світу, складають такі чотири випадки:
• норми матеріального права;
• основні принципи права;
• публічний порядок / добрі звичаї та
• національні інтереси / зовнішні зносини.
Проте, як остаточний висновок, у доповіді міститься твердження, за яким спроби відмовити у виконанні рішення на підставі застереження про публічний порядок рідко приводили до успіху1.
Як на мене, то цінні зауваження щодо цього застереження містяться у рішенні Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду РФ у справі за позовом державного заводу «Вимірювач» проти товариства «Омегатех Електронікс Гмб X», де зазначено, по-перше, що застосування застереження про публічний порядок можливе лише в окремих випадках, коли застосування іноземного закону здатне породити наслідок, що с неприпустимим з точки зору російської правосвідомості і, по-друге, оскільки рішення МКАС при ТПП РФ засноване на нормах російського законодавства, виключається сама можливість посилання на порушення публічного порядку, оскільки застосування норм російського права не може тлумачитись як порушення публічного порядку РФ2.
Необхідно наголосити, що наведений перелік підстав є виключним. За окремими винятками, навіть очевидні помилки, що були допущені арбітрами у застосуванні права чи у встановленні фактів, які мають суттєве значення для вирішення справи, не є все ж підставами для скасування (повного чи часткового) арбітражного рішення.
Цей висновок теж підтримується судовою практикою. Наприклад, на думку Верховного Суду Російської Федерації, будь-які інші обставини, на які посилається відповідач в обгрунтуванні
Див.: Ґаленская Л. Н. Вопросы международного частного права на Лондонской конференции [2000 г.) Ассоциации меж дун ар ал но го права // Журнал международного частною права.- 2000.- № 1(27). -С.69-71.
' Див.; Ьголлетень Верховного Суда РФ.- 1999,- № 3.- С. 12-14.
566
клопотання про скасування рішення: неправильне визначення суми арбітражного збору; нсдослідженість обставин справи; завищення суми витрат позивача, пов'язаних із захистом своїх Інтересів через представників, не передбачені законодавством РФ у якості підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу і не можуть братися до уваги1,
У зв'язку з цим у російській доктрині підкреслюється, що думка особи, яка заявляє клопотання, і навіть міркування суду про неправильне застосування арбітражем норм російського права не можуть бути покладеними в основу судового висновку про скасування арбітражних рішень або про відмову у їх визнанні чи у приведенні до примусового виконання на території Російської Федерації. Більш того, як зазначається, будь-які сумніви щодо наявності підстав, передбачених законом або міжнародним договором, для скасування арбітражного рішення чи відмови у визнанні та примусовому виконанні такого рішення повинні тлумачитися на користь арбітражного рішення".
Щоправда, в ній же інколи зустрічаються й інші погляди. Наприклад, В.Л. Толстих стверджує, що у випадку неправильного застосування МКАС колізійної норми його рішення може бути оспореним за однією з підстав, передбачених ст. 34 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж»3, хоча я особисто вважаю подібне твердження недостатньо аргументованим.
7. Особливість судового контролю за рішенням арбітражних судів полягає у такому: його може бути здійснено лише судом держави, в якій або за правом якої зазначене арбітражне рішення було винесено, і ні у якого іншого суду компетенція на здійснення такого контролю не виникає. Певним наслідком зазначеної виключної компетенції е те, що винесене державним судом рішений про скасування арбітражного рішення отримує преюдиційну силу. Дане положення чітко закріплено у ст, 9 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (1961). згідно з якою скасування арбітражного рішення, яке підпадає під дію цієї Конвенції в одній з дсржав-учасниць Конвенції, буде становити причину відмови у визнанні або виконанні цього рішення в інших дсржавах-учасницях цієї Конвенції, проте
1 Див.: Бюллетень Верховного Суда РФ.- 1999.- № З,- С. ІЗ.
" Див.: Международное частное право: современная практика.- С. 276-279.
' Див.: Толстых В. Л. Цит. праця- С. 44.
567
лише за умови, що скасування арбітражного рішення мало місце в держані, де або за законом якої таке рішення було винесено1. Щоправда, підстав для скасування такого арбітражного рішення за Європейською конвенцією передбачено лише перших чотири з наведених вище шести.