Особливо необхідним є прийняття попереднього арбітражного рішення стосовно порушення справи для того, щоб унеможливити звернення сторони з аналогічним позовом до державного суду, бо внаслідок такого звернення може виникнути зайвий (І інколи до­сить тривалий) спір про підсудність справи.

5. У процесі підготовки справи до розгляду, а школи - і під час

Див.: Брущева Е. В. Цит. праця.- С. 191-193.

547

її розгляду - виникає необхідність прийняття забезпечувальних заходів. Такими можуть бути:

• заходи по збереженню товарів, які t предметом спору;

• заходи по продажу товарів, що швидко псуються;

• припинення певних робіт чи, навпаки, дозвіл на їх продовження;

• надання гарантій;

• арешт майна чи банківського рахунка тощо.

Арбі гражне рішення з приводу подібних питань може мати форму проміжного рішення або наказу арбітражу. Як вважас О. В. Брунцева, закордонна практика свідчить, що у більшості ви­падків такі рішення, незалежно від їх форми, добровільно викону­ються сторонами¹.

Проте, при прийнятті арбітражем забезпечувальних заходів по­трібна певна обережність. У зв'язку з цим у рішенні арбітражу за позовом «Холідей Іннс» проти Марокко зазначене такс: «Важли­вою практичною проблемою у багатьох міжнародних арбітражах є питання про забезпечувальні заходи, або, як їх інколи називають, попередні засоби захисту. У комерційному арбітражу загальним правилом є те, що арбітри не мають права застосувати забезпечу­вальні заходи, які можна вимагати через звичайні, тобто державні суди. Арбітраж, навіть у випадку попередньої згоди сторін, не мо­же зробити більше, ніж тільки рекомендувати сторонам здійснити певні дії або утриматись від них та зробити певні висновки з до­тримання чи недотримання їх сторонами...»

Тому, коли відповідне майно знаходиться у третіх осіб, напри­клад, на рахунку банка, національними законодавствами надається право сторонам або арбітражу звернутись з відповідним прохан­ням до державного суду, а на суд покладено зобов'язання відпо­відні заходи вжити, що, як раніше зазначалось, буде не втручанням держави у діяльність міжнародного комерційного арбітражу, а до­помогою у його належному здійсненні.

6. Важливим питанням, яке вимагає попереднього вирішення, с і вибір права, що підлягає застосуванню до того спору, який ар­бітражем розглядається. Справа в тому, що за відсутності відповід­ної угоди, сторони можуть готуватись до арбітражного розгляду за матеріальними або процесуальними нормами різних правопоряд-ків, а ці норми, як відомо, далеко не завжди збігаються.

¹ Див.: Бруїщеаа Е. В. Цит. праця - Г 196. ' Див.: Бруїщева Е. В. Цит. праця.- С. 324.

54К

За загальним правилом, арбітражний суд вирішує спір застосо­вуючи норми того права, яке було обрано сторонами за арбітраж­ною угодою. Однак, це правило не с абсолютним. По-перше, у ви­падках постійно діючих арбітражів його дія може бути обмеженою положеннями відповідного регламенту. Так, у Регламенті Лондон­ського міжнародного третейського суду (1985) прямо зазначено, що до договірних зобов'язань цей суд завжди буде застосовувати положення англійського «матеріального» права. По-друге, засто­сування навіть обраного сторонами права на території певної краї­ни може вступити у колізію з імперативними нормами національ­ного законодавства, які будуть обов'язковими для арбітражного суду. Внаслідок цього вибір «зручного» національного законодав­ства у такому випадку безпосередньо пов'язаний з вибором місця розгляду справи. Нарешті, у випадках відсутності домовленості сторін щодо застосовного права, воно попередньо повинно бути визначене самим арбітражним судом.

---

В останньому випадку арбітражний суд взагалі-то повинен ке­руватися загальними принципами колізійного регулювання. Однак дослідники підкреслюють, що останнім часом арбітражні суди за­мість цього все частіше звертаються безпосередньо до lex mercato->іа. О. О. Мережко, що вивчав це питання спеціально, наводить цікаві приклади такого звернення. В одному з описаних ним випа­дків арбітражний суд на користь застосування lex mercatoria по­слався на те, що національне право може бути змінено державою і часто є невідомим або недостатньо відомим для однієї із сторін контракту. Цитований автор стверджує, шо державні суди досить лояльно ставляться до такого вибору. В обгрунтування подібного твердження він навів приклад, коли арбітр вирішив справу на підставі lex mercatoria замість застосування норм національного права. 1 хоча це рішення було пізніше оскаржене в судах обох за­цікавлених правопорядків (в Австрії та у Франції), суди дійшли висновку, що арбітр не перевищив своїх повноважень і підтримали його рішення¹.

Узагальнюючи думки щодо зазначеної тенденції, В. В. Гаври­ков дійшов висновку, за яким вона пояснюється, з одного боку, неадекватністю норм національного права конкретної держави у врегулюванні досить специфічних відносин за зовнішньоекономіч­ною угодою, а з іншого, - небажанням заздалегідь забезпечити

Див.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми - С 11 Я-І 19.

перевагу одній із сторін у тому випадку, якщо зобов'язальний ста­тут угоди буде регулюватись її національним правом .

Не зайвим буде підкреслити, що коли мова йде про вибір права, мається на увазі матеріальне право, яке повинне врегулювати спір. В одному з рішень арбітражу МТП у зв'язку з цим зазначено, шо практично у всіх правових системах світу визнається необхідність проводити основоположне розрізнення між правом, яке регулює сутність договору, та правом, що регулює процес. За відсутності спеціальної домовленості сторін, арбітражний процес регулюється законодавством місця його проведення. В цьому рішенні особливо підкреслено: «Щоб бути впевненим у виконанні рішення, необхід­но дотримуватись імперативних норм національного права, засто­совним до міжнародного арбітражу в державі його проведення, навіть якщо сторонами або арбітрами обрані інші процесуальні правила»".

7. Розгляд справи. Після того як склад арбітражного суду сфо­рмовано, а саму справу у той чи інший спосіб порушено, вона зна­ходиться або в руках одноособового арбітра, або у арбітра-головуючого, Винятки з цього правила передбачаються деякими регламентами постійно діючих арбітражів, проте кількість їх неве­лика. Наприклад, за Регламентом Міжнародного комерційного ар­бітражного суду при МТП передбачається складання спеціального документа, у якому визначаються повноваження арбітрів у кон­кретній справі, зокрема призначається арбітр-доповідач, якому справа і передається.

---

Виконавши всі необхідні попередні дії, арбітражний суд призна­чає слухання справи і у встановлену ним дату здійснює її розгляд. За загальним правилом, арбітражний розгляд справи проводиться:

• на підставі документів або

• усно.

Слухання справи на підставі документів, як зрозуміло, може мати місце тільки за очевидною, прямою та однозначною домов­леністю сторін, і у такому випадку винесення арбітражного рішен­ня можливе навіть без опитування сторін. Усне слухання в тій чи іншій мірі нагадує розгляд цивільної справи у державному суді, хоча у будь-якому випадку воно буде менш «формалізованим», тобто - більш демократичним.

¹ Див.: Гавршпи 8. В. Ціп. праця.- С 26S.

" Див.: Брунцева Е. В. Цит. праця.- С. 297-299.

550

Щодо усного слухання Існують лише дві безумовні формальні вимоги:

а) арбітражний суд повинен ставитись до сторін рівно (однаково);

б) кожній з них повинна бути надана можливість повного ви­кладення своєї позиції у справі.

Усне слухання справи у процесі арбітражного розгляду має місце за домовленістю сторін, на вимогу однієї з сторін спору або за вмо­тивованим рішенням самого суду. Причому, навіть у випадку роз­гляду справи на підставі документів, арбічр чи арбітри мають право певну частину слухання здійснити в режимі усного слухання (на­приклад, опитати свідків). У всіх відповідних випадках сторони по­винні бути належним чином сповіщені про час і місце проведення усного слухання справи, хоча їх неявка у засідання без поважних причин не перешкоджає здійсненню арбітражного провадження.

Усний розгляд справи у міжнародному комерційному арбітраж­ному суді є принципово закритим. Тобто, принцип публічності процедури у процесі арбітражного розгляду не застосовується, оскільки він суперечить принципу конфіденційності процесу, що грунтується на специфічності міжнародного комерційного арбіт­ражу та цілей, які завдяки йому досягаються. Задля збереження конфіденційності, навіть опитані у процесі слухання справи, свід­ки видаляються із зали суду.

У зв'язку з цим зазначається, що може бути навіть досягнено спеціальної домовленості, згідно з якою будь-які документальні чи інші докази, надані стороною або свідками в арбітражі, мають роз­глядатися як конфіденційні. Якщо така інформація не є загально­відомою, вона не може використовуватись або розголошуватися будь-якій третій особі стороною, доступ котрої до такої інформації виникає виключно внаслідок її участі в арбітражі, з будь-якою ме­тою без згоди сторін або суду, що має компетенцію видати відпо­відний наказ. Навіть арбітражне рішення у такому випадку має розглядатися сторонами як конфіденційне¹.

Арбітражне слухання проводиться зазвичай таким чином. Після відкриття засідання кожній стороні надасться можливість викласти свою позицію у справі, після чого допитуються свідки сторін. Оскільки свідчення свідків містяться у справі і їх зміст відомий як арбітрам, так і сторонам, вони, як правило, відповідають на запи­тання арбітрів та сторін. Після цього, якщо є необхідність, допи-

---

Дпв.: Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми.-С. 312.

55

туються експерти та досліджуються речові докази чи надані сто­ронами документи.

Дослідивши докази у справі, сул надає можливість сторонам провести судові дебати, заслуховує їх -заключні виступи, на чому слухання справи закінчується і засідання оголошується закритим. Цс є формальним моментом закінчення арбітражного провадження у справі, після чого арбітр чи арбітри приступають до обговорення свого рішення по суті спору.

27.3. Винесення арбітражного рішення

1. Усі попередні стадії арбітражного провадження підпорядко­вані меті забезпечити умови для належного винесення арбітрами рішення у справі, яким існуючий між сторонами спір було б оста­точно вирішено. Однак далеко не завжди арбітражний розгляд за­вершується винесенням арбітражного рішення. По-перше, позивач завжди має право відмовитись від позову і тоді, якщо відповідач проти цього не заперечує і арбітраж знайде, що у відповідача від­сутній законний Інтерес в остаточному врегулюванні спору, арбіт­ражне провадження припиняється. По-друге, у процесі арбітраж­ного розгляду справи сторони можуть дійти згоди щодо спору, зокрема - укласти мирову угоду, яка може і не отримати форм ар­бітражного рішення, коли на цьому сторони не наполягають. На­решті, по-третс, в певних випадках (нез'явлення сторін у засідан­ня, наприклад) самі арбітри можуть дійти висновку, за яким арбіт­ражний розгляд закінчувати винесенням рішення непотрібно або неможливо.

У всіх інших випадках арбітраж виносить рішення, яке зазвичай позначається як основне і вважається в принципі остаточним. Ос­новним такс рішення є тому, що, як зазначає Г. А. Цірат, воно яв­ляє собою належним чином оформлене ставлення арбітражного суду до спору, який він розглядав на підставі арбітражної угоди, та до вимог, заявлених сторонами. В арбітражному рішенні судді ви­рішують усі процесуально-правові та матеріально-правові питан­ня, що виникли у зв'язку з розглядом спору. Винесенням арбітра­жного рішення припиняється розгляд справи по суті і припиня­ються повноваження (мандат) третейського суду щодо розгляду цього спору¹.

Див.: Міжнародне приватне прано. Акутальні проблеми.- С. 248.

Що стосується змісту поняття «остаточність» (див. гл. 28.2.6) арбітражного рішення, то воно має два аспекти. За першим з мож­ливих підходів - це підкреслення риси, властивої саме арбітраж­ному рішенню, з огляду на яку зазначене рішення не може пере­глядатися ні складом третейського суду, який його виніс, ні будь-якими державними судовими органами. У другому підході «оста-точнІсть» арбітражного рішення означає його «обов'язковість» і сіїроможність бути виконаним. У першому підході • це юридичне становище арбітражного рішення щодо минулого, тобто до роз­гляду спору, а в другому - це становище рішення щодо майбут­нього, його можливого виконання¹.

---

2. Однак було б перебільшенням тлумачити термін «остаточне судове рішення» у якості останнього рішення, яке виноситься ар­бітражем у справі.

Зазвичай прийнято розрізняти основні арбітражні рішення, в яких містяться висновки суду за предметом спору, та інші рішення арбітражу в цій же справі. Хоча сталої термінології щодо останніх не Існує, все ж можна інші рішення поділити на два різновиди:

* ті, що приймаються до прийняття основного рішення (або замість нього), та

• ті, які приймаються після винесення основного рішення та у зв'язку з ним.

До кола першого різновиду рішень відносяться попередні та проміжні рішення, про які нещодавно йшла мова, та часткові ар­бітражні рішення. Останні приймаються арбітражним судом у випадках, коли у повному вигляді всі позовні вимоги вирішені бути не можуть, однак деякі з них - щодо певної конкретної речі чи, у випадках поставки товару партіями, стосовно позовної суми за однією партією товару - вимоги позивача безспірні і можуть бути задоволеними. Як приклад можна навести витяг із узагаль­нення судової практики Верховного Суду РФ, за яким арбітражем розглядався позов відкритого акціонерного товариства «Кристал» до фірми «Ем БІ Ел Інтерпешенел Іст, їнк» про стягнення 867 958 доларів США. Частковим рішенням МКАС при ТПП РФ позов було задоволене на суму 3 998 31 1 доларів, а щодо ре­шти суд визнав за необхідне додатково з'ясувати ряд обставин, пов'язаних, зокрема, з уточненням суми боргу відповідача. До речі, як пізніше з'ясувалось, прийняти у цій частині рішення

552

Див.: Міжнародне приватне право. Акуіальні проблеми.- С. 248.

виявилось неможливим, у зв'язку з чим арбітраж припинив роз­гляд справи¹.

До другого різновиду арбітражних рішень належать такі (і за своею юридичною природою цілком зрозумілі) види рішень:

• про виправлення помилок основного рішення;

• про тлумачення основного рішення та

• додаткові.

Слід мати на увазі, що всі зазначені види Інших арбітражних рішень є певною мірою остаточними у тому розумінні, що можли­вість їх оскарження вкрай обмежена. Може, саме тому вимоги, яким повинно відповідати основне арбітражне рішення, зазвичай розповсюджуються на будь-які рішення арбітражу взагалі. ЦІ ви­моги стосуються форми арбітражного рішення та його змісту.

3. Головною формальною вимогою щодо основного арбітраж­ного рішення є та, за якою воно повинно бути винесеним протя­гом певного часу. У випадках арбітражу ad hoc цей час визнача­ється угодою сторін. Що стосується постійно діючих арбітражних установ, то строк, не пізніше якого рішення повинно бути винесене, встановлюється або за домовленістю сторін, або згідно з правилами регламентів відповідних арбітражних установ. Наприклад, згідно зі ст. 34 Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН цей строк складає 9 місяців від дати призначення арбітра-головуючого, а за Регламентом Міжнародного комерційного арбіт­ражного суду при МТП - 6 місяців «з дати останнього підпису, вчи­неного арбітрами та сторонами на Акті про повноваження арбітрів».

---

Смотрите также файлы

• Философия Силлабус.doc

• 26. Методика расчета численности работающих и площади ремонтной мастерской..doc

• Русские соотечественники в Иордании.pdf

• Понятие о сорняках и засорителях Лекция 4.docx

• Сборник ЭН-2.doc