Головний бухгалтер:

Банк може надавати клієнту відстрочку погашення позички. І Іе допускається в окремих випадках при виникненні в позичаль­ника тимчасових фінансових труднощів. Така відстрочка нада­сться на обумовлений банком період під підвищений відсоток і повинна бути зазначена в кредитній угоді. Якщо в день повер­нення позички в позичальника немає коштів для сплати боргу, банк своїм розпорядженням стягує кредит шляхом реалізації сво­го права на заставу чи переведення строкової заборгованості на рахунок прострочених позичок. Відсоткова ставка за простроче­ними кредитами, як правило, збільшується вдвічі.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за вико­нанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своє­часності сплати позичальником відсотків за користування позич­кою. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу ннаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати креди­ти найнадійнішим клієнтам. Однак він не повинен упускати мож- иивості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов'язані з підвищеним ризиком, оскільки вони при­носять вищий дохід.

5.4. Кредитний аналіз підприємства позичальника

Ідентифікація та мінімЬація ризиків у процесі кредиту­вання. Центральне місце в комплексі заходів щодо визначення ступеня обґрунтованості капіталовкладення чи надання позики посідає аналіз кредитоспроможності потенційного реципієнта ка­пі галів, що набуває особливої важливості в контексті транснаціо- і цільності.

Наявність великої кількості організаційно-методичних розро­бок у сфері фінансового аналізу сприятливо відображається на професійному рівні фінансових менеджерів ТНК, в чиї обов'язки u ходить організація і здійснення кредитного аналізу. Однак окремі положення оцінки кредитоспроможності потенційних реципієнтів, на наш погляд, потребують більш поглибленого аналізу. Зважаючи на перспективну направленість даних аналітичних розрахунків, необхідна своєчасна ідентифікація і врахування факторів невизна­ченості, кількісний вимір їх впливу на прийняття рішень управлін- гі.кого характеру, формування висновків і практичних рекоменда­цій щодо мінімізації ризиків у процесі кредитування.

Ймовірність динаміки ступеня ризику в короткострокових, а шм більше довгострокових проміжках часу обумовлює потребу

---

здійснення оцінки ступеня ризику, пов'язаного з конкретним по­зичальником та видом позики, не лише до моменту надання по­зики, але і впродовж усього терміну користування нею.

Оцінка кредитної пропозиції, що представлена потенційним позичальником, є в кінцевому випадку оцінкою різних видів ри­зику, що виникають при наданні кредиту.

У сучасній фінансовій теорії під ризиком розуміють існування можливості повної чи часткової втрати активів чи капіталу. В до­вгостроковому інвестуванні ризик характеризується ймовірністю отримання проектних результатів (наприклад, рентабельності, грошового потоку, обсягу продажів тощо) в менших розмірах, ніж очікувалось.

Головна мета транснаціонального кредитування дозволяє ідентифікувати кредитний ризик, як ризик неповернення бор­гу, який визначається як невпевненість лендера в тому, що по­зичальник буде спроможний або буде мати бажання виконати свої зобов'язання відповідно зі строками та умовами кредитної угоди.

Більш детальне дослідження ризику неповернення боргу обу­мовило необхідність визначення і угрупування причин, що при­зводять до такого стану.

Проведений нами аналіз дозволив дійти висновку, що ситуація неповернення боргу може бути спричинена:

• недоліками в діловій репутації позичальника;

• ймовірністю несприятливих змін у діловому, економічному та політичному середовищі, в якому функціонує позичальник;

• незадовільним фінансовим становищем позичальника або прихованою загрозою його банкрутства;

• неспроможністю позичальника створити адекватний майбу­тній грошовий потік;

• невпевненістю в майбутній вартості і якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) застави під кредит.

Визначення можливих причин ризику неповернення боргу по­зичальником дозволяє поділити ризик на простіші види, пов'язані із впливом специфічних і макроекономічних чинників.

Незаперечним атрибутом будь-якого сектора світового госпо­дарства залишається ризик підприємницької діяльності або прос­то бізнес-ризик, який характеризується мінливістю отримання очікуваних результатів кредитування незалежно від його умов.

Повне уявлення про ризик неповернення боргу неможливо отримати, не дослідивши поняття фінансового ризику, під яким розуміють додатковий ризик, пов'язаний із можливістю

---

невиплати (частково або в повному обсязі; основної суми бор­гу або відсотків по ній) реципієнтом по своїх боргових зо­бов'язаннях.

У зв'язку з цим аналіз кредитоспроможності потенційного по­зичальника доцільно проводити по двох напрямах:

• оцінка бізнес-ризику;

• фінансово-майновий аналіз позичальника.

При цьому перший напрям передбачає переважно застосуван­ня неквантифікованих показників, а другий — переважно кван- тифікованих.

Оцінка бізнес-ризику кредитування. З метою оцінки бізнес- ризику доцільно проаналізувати такі фактори:

• зовнішнє ринкове середовище фірми;

• якість управління фірмою;

• характер взаємовідносин із клієнтами фірми.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне не тіль­ки для оцінки результатів минулої діяльності, а й для розуміння усіх припущень, що лежать в основі фінансових прогнозів.

Існуючі та потенційні ринки компанії повинні бути чітко ви­значені як клієнтом, так і лендером. Привабливішими галузями є такі, які відрізняються стабільно високим рівнем попиту та від­носно невисокою конкуренцією.

Для оцінки галузі, в якій працює клієнт, доцільно перевірити такі джерела інформації: самостійні дослідження клієнта; пресу та комерційні огляди; економічні огляди; досвід інших клієнтів даної галузі; статистичні публікації уряду; банківські класифіка­ції галузей (якщо вони існують).

Циклічність природи сектора (галузі) та стадії циклу бізнесу повинні бути обов'язково встановлені (з цією метою слід розроб­ляти та використовувати власну класифікацію по кожній галузі промисловості).

На нашу думку, не всі компанії, які діють у слабких, мало пе­рспективних галузях мають високий рівень кредитного ризику, і не всі клієнти, які «відносяться» до прогресивних галузей, є на­дійними з точки зору кредитного ризику.

Для оцінки частки ринку клієнта необхідно прослідкувати те­нденції протягом останніх декількох років, виявити основних конкурентів та оцінити їхній вплив на ринок. Треба зіставити становище на рику із ринковою стратегією даної компанії. Але слід пам'ятати, що розмір ніші ринку, яку займає клієнт, не зав­жди є показником його фінансового добробуту.

Компанія повинна гарантувати, що її продукція не застаріває. Необхідно оцінити частоту випадків повернення продукції і рек­ламацій, а також політику компанії стосовно контролю якості. Також слід перевірити страхування відповідальності за якість продукції, оцінити ризик, пов'язаний зі зміною технології або втратою частини кваліфікованого персоналу. Компанії, пов'язані з високими технологіями, особливо вразливі щодо мінливих по­треб ринку.

Керівництво об'єкта кредитування повинно бути досвідченим та компетентним, особливо в сферах торгівлі, виробництва і фі­нансів. Якісний добір складу працівників управління є вирішаль­ним фактором для досягнення успіху, і відповідно, кредитоспро­можності компанії.

Успіхи та прорахунки в минулій діяльності компанії надають інформацію про якість управління та повинні бути ретельно про­аналізовані.

Якщо існує ймовірність того, що компанію залишить провід­ний спеціаліст, це може вплинути на майбутню діяльність ком­панії. Ось чому необхідно оцінити наявність адекватної заміни даним спеціалістам.

Керівництво повинно ставити реалістичні фінансові цілі і за­вдань. Необхідно оцінити здатність керівництва швидко реагува­ти на умови діяльності, що змінюються. Слід зауважити, що гну­чкість системи управління є особливо важливою в циклічних секторах ринку.

Клієнти, що не мають позитивного кредитного досвіду, пови­нні бути особливо ретельно перевірені. При цьому слід проаналі­зувати інтенсивність взаємовідносин банку з клієнтом, загальну суму кредитів, виданих спорідненим організаціям клієнта, рівень ризику в операціях з дочірніми компаніями.

Вид та термін кредиту мають відповідати меті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу погашення. Якщо поча­тковий розмір позики дуже великий, то необхідно реструктурува­ти його до прийнятої величини. В той же час потрібно звести ДО мінімуму ймовірність вимушеного звернення компанії за додат­ковими коштами. Сума кредиту, що надається, повинна відпові­дати власним ресурсам компанії. Вважається, що при кредиту­ванні міжнародних операцій лендер не повинен приймати на себе 100 % ризику. Частка фінансової участі позичальника в проекті також повинна бути значною. ГІриродньо, що прибуток, який пе­редбачається отримати від кредитування, повинен бути виправ­даний відносно розмірів капіталу, яким ризикує лендер.

---

Отримати необхідну для оцінювання бізнес-ризику інформа­цію допоможе попереднє анкетування.

Таким чином, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була чадовільною, доцільно провести фінансово-майновий аналіз його діяльності, який включає:

• аналіз фінансового стану;

• аналіз грошового потоку позичальника;

• аналіз і оцінювання заставленого майна.

Аналіз фінансового стану потенційного реципієнта капі­талів. Приймаючи рішення щодо можливості, доцільності та умов кредитування, кредитору необхідно з'ясувати потенційну спроможність позичальника стосовно повернення отриманої по­зички відповідно до обумовлених термінів. Це можливо лише в і ому випадку, якщо фінансове становище позичальника стале, а грошові надходження на його рахунки здійснюються стабільно. >Ік свідчить практичний досвід, фінансовий стан не може бути охарактеризований будь-яким одним показником, тому прийнят­ім рішення про надання кредиту вирішується в умовах багато- критеріального завдання і множинності методів (рис. 5.4).

Рис, 5.4. Методи аналізу фінансового стану позичальника

Отже, прийнявши викладену концепцію за робочу модель для наступного обговорення поставленої проблеми, перейдемо до аналізу напрацьованих методів визначення кредитоспроможності потенційного реципієнта капіталів.

Аналіз коефіцієнтів. Уже із самої методики визначення кое­фіцієнтів випливає, що аналіз коефіцієнта— це знаходження співвідношення між двома окремими показниками. Як свідчать проведені нами в попередніх розділах дослідження, коефіцієнтів омі а го, але всі їх можна об'єднати в 5 основних модулів.

Концептуальні засади і критерії побудови системи показ­ників. Термін «система показників» широко розповсюджений в економічних дослідженнях. Саме комплексність аналізу припу­скає використання в роботі деяких наборів, сукупностей показ­ників. Аналітик відповідно до визначених ним критеріїв намага­ється відібрати показники, формує з них систему, проводить її аналіз. Порівняно з окремими показниками чи деяким їхнім на­бором система є якісно новим утворенням і завжди більш зна­чуща, ніж сума окремих її частин, тому що, крім зведень про певні сторони описуваного явища (процесу, об'єкта), вона несе певну інформацію про те нове, що з'являється в результаті вза­ємодії цих окремих сторін, тобто інформацію про розвиток явища в цілому.

Логіка аналізу кредитоспроможності фірми-реципієнта капі­талів дозволяє побудувати систему показників та аналітичних ко­ефіцієнтів, що ґрунтуються на таких модулях:

• майновий потенціал компанії;

• ліквідність і платоспроможність;

• фінансова стійкість;

• ділова активність;

• прибуток і рентабельність;

• становище на ринку цінних паперів.

Показники для оцінки майнового потенціалу фірми. Майно­вий потенціал характеризується величиною, складом і станом ак­тивів (насамперед довгострокових), якими володіє і розпоряджа­ється фірма для досягнення своєї мети. Він змінюється з часом за рахунок різних факторів, головним з яких є досягнуті за минулий період фінансові результати. Досить докладна характеристика майнового потенціалу в динаміці приводиться в активі балансу, а також у супутніх звітних формах. Відзначимо, що, говорячи про аналіз майнового потенціалу, ми маємо на увазі не предметно- уречевлену чи функціональну його характеристики, а грошову оцінку, що дозволяє робити судження про оптимальність, мож­ливість і доцільність вкладення фінансових ресурсів в активи пе­вної компанії.

В економічному аналізі традиційно склалося, що для оціню­вання майнового потенціалу фірми аналізують структуру активів та їх стан. Щоб сформувати відповідний модуль, рекомендуємо розглянути такі показники:

• частка основних засобів і необоротних активів у сукупному майні фірми, яка визначається відношенням суми основних засо­бів (ОЗ) і необоротних активів (НА) до всього майна (М);

---

• коефіцієнт мобільності майна — відношення вартості обо­ротних активів (OA) до вартості усього майна (М);

• коефіцієнт мобільності оборотних активів — відношення коштів і фінансових вкладень до вартості оборотних активів.

Збільшення цих коефіцієнтів підтверджує тенденцію приско­рення оборотності майна компанії. Однак, як свідчить аналіз практичної діяльності ряду компаній, зниження мобільності обо­ротних активів не завжди варто оцінювати негативно. Зокрема, В. О. Мец доводить, що за високої рентабельності продукції фір­ми здебільшого спрямовують вільні кошти на розширення виро­бництва.

• коефіцієнт зносу основних засобів (К_зн) — відношення нара­хованої суми зносу до балансової вартості основних засобів. Він характеризує «втрату» основними засобами своєї вартості;

• коефіцієнт оновлення (Ко_Н) розраховується відношенням ба­лансової вартості основних засобів, що надійшли за період до ба­лансової вартості 03 на кінець періоду. Цей коефіцієнт характе­ризує частку нових фондів у загальній їхній сукупності на кінець періоду;

• коефіцієнт вибуття (К_ВИб) визначається як відношення ба­лансової вартості вибувших основних фондів до балансової вар­тості основних фондів на кінець періоду.

Практика показує, що суть виробничого процесу (складова переваг володіння за OLI моделлю Дж. Даннінга) точніше відби­ває інший критерій — максимізацію обсягу випуску за мінімізації витрат факторів виробництва, тобто економію на масштабах ви­робництва.

Як відомо, максимальний обсяг випуску продукції досягаєть­ся лише в разі оптимального поєднання виробничих ресурсів. Оптимальність структури виробничих ресурсів компанії, а звід­си, відповідно, й оптимальність її розвитку досягається шляхом ефективного управління ресурсами. Модель управління вироб­ничими ресурсами може використовуватись як модель оцінки ефективності діяльності компанії як об'єкта кредитування чи інвестування. Аналіз за моделлю управління виробничими ре­сурсами дає повну картину для розуміння причин (екстенсивно­го чи інтенсивного) збільшення чи зменшення приросту обсягу випуску.

Показник рівня ресурсного менеджменту, на нашу думку, мо­же бути додатковим показником в аналізі діяльності підприємст­ва, оскільки він характеризує професійну підготовленість управ­лінського персоналу до інвестиційного співробітництва.

---

Смотрите также файлы

• книга міжнарод розрах Савлук.doc

• книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

• Metod_stat_II.doc

• Metod_stat_1.doc

• Тема 7 н.docx