ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.04.2019
Просмотров: 2086
Скачиваний: 1
Критичний етап, на якому закладаються шкідливі звички це – підлітковий період. В цей період у молодої людини відбувається ряд важливих змін: здійснюється психо-ендокринна перебудова організму, пробуджуються нові потреби і зацікавленості. Перш за все, сексуального характеру. Психологічна перебудова проходить хворобливо, підлітки відрізняються підвищеною уразливістю і максималізмом. В цей час легше, ніж коли-небудь виникає реакція групування з однолітками. В підліткових групах утверджуються свої цінності, способи проведення вільного часу, методи вирішення численних проблем. Якраз цей період найбільш небезпечний відносно становлення звички вживати алкоголь чи наркотики в рамках групової діяльності. Намагання ж батьків і педагогів вплинути на цю поведінку сприймаються як посягання на самостійність і незалежність, обмеження в правах. Тому прямолінійні спроби вплинути на поведінку в таких випадках нерідко призводять до зворотних результатів, до реакцій протесту.
Для підлітків описаний навіть своєрідний феномен «групової залежності», який полягає в тому, що функціонування підліткової групи організовується головним чином навколо вживання алкогольних напоїв, наркотиків ще до появи у окремих членів групи явних ознак залежності. В таку групу може привести підлітка і намір відійти від реального життя.
Важливим напрямком роботи по подоланню шкідливих звичок – посилення уваги до формування особистості підлітка, забезпечення духовного здоров’я молоді.
До специфічних методів профілактики відноситься система протиалкогольного і протинаркотичного виховання молоді. При проведенні цієї роботи в школі необхідно дотримуватися наступних принципів:
* ранній початок протиалкогольної і протинаркотичної орієнтації учнів;
* цілеспрямованість і наступність в проведенні протиалкогольного і проти наркотичного виховання;
* планування роботи відповідно стадіям формування у дітей установок відносно шкідливих звичок;
* врахування психічних особливостей різних вікових груп школярів;
* організація повноцінного проведення вільного часу і підвищення соціально і гігієнічно корисної активності дітей.
Акцент пропаганди в підлітковій аудиторії на ураження внутрішніх органів, центральної нервової системи та інше і на віддалені наслідки робить її малоефективною. Пропаганда повинна орієнтуватися на позитивні цінності і орієнтири близькі дітям і підліткам, такі, як повне розкриття здібностей, самореалізація особистості, сім’я, діти, положення в суспільстві.
Здоровий спосіб життя дитини багато в чому визначається способом життя батьків, середовищем, в якому дитина росте і виховується.
Попередження інфекційної захворюваності серед учнів. Одне гостре інфекційне захворювання суттєво не впливає на фізичний розвиток дитини, але опір організму у таких дітей до інших захворювань різко знижується. Крім цього багато інфекційних хвороб супроводжуються тяжкими ускладненнями. Небезпечність інфекційних хвороб полягає в тому, що вони здатні швидко розповсюджуватися серед здорових і поражати велику кількість людей.
Джерелом розповсюдження інфекції завжди є хвора людини, або бацилоносій (практично здорова людина, в організмі якої є збудник інфекційної хвороби). При інфекційних захворюваннях існує так званий епідеміологічний ланцюг: джерело інфекції, шляхи передачі її та сприйнятливий колектив. Боротьба з інфекційними захворюваннями передбачає заходи, направлені на розрив цього ланцюга. Це можуть бути заходи відносно джерела інфекції, шляхів передачі, або заходи, направлені на підвищення імунітету колективу, на підвищення несприйнятливості його до того чи іншого інфекційного захворювання.
1. Заходи по відношенню до джерела інфекції. Так як джерелом інфекції є хвора людина, приймаються заходи щодо ізоляції хворої людини від здорових. Особливо це важливо робити своєчасно в дитячому колективі, в тому числі і в школі. В цьому велика роль учителя. При підозрі на захворювання дитини учитель повинен відправити дитину до лікаря або медсестри і не допускати його до занять без дозволу медичного працівника. Після хвороби учень може бути допущений в колектив також при наявності довідки лікаря.
2. Шляхи передачі інфекційних захворювань для кожної хвороби свої. Майже всі, так звані дитячі інфекції, передаються повітряно-крапельним шляхом (кір, вітряна віспа, дифтерія, скарлатина та інші). Цим же шляхом передаються грип та інші гострі респіраторні захворювання. Деякі інфекції передаються через забруднені предмети, воду, харчові продукти (кишкові інфекції).
При загрозі виникнення інфекційного захворювання в школі необхідно проводити заходи, направлені на шляхи передачі того чи іншого захворювання.
3. Підвищення несприйнятливості колективу: підвищення специфічного і неспецифічного опору організму.
* Підвищення специфічного опору організму до тієї чи іншої інфекції досягається щепленнями. Щеплення проводиться ослабленою або неживою культурою збудника. В організмі на це відбувається специфічна реакція, в результаті якої організм потім при попаданні збудника інфекції здатний виробляти спеціальні речовини ( антитіла), які знешкоджують збудника.
В останній час в суспільстві все більше піднімається питання доцільності щеплень і можливості заміни їх загальнооздоровчими заходами, тренуваннями та іншим. Але необхідно всім пам’ятати, що для боротьби з інфекційними захворюваннями альтернативи специфічній профілактиці (щепленням) немає. Ми пам’ятаємо із історії страшні епідемії віспи, чуми, дифтерії і інших інфекцій, які приводили до мільйонів людських жертв. І тільки після винаходу і застосування щеплень людство було врятоване від цих страшних інфекцій.
В нашій країні розроблена система і схема проведення щеплень дітям по найбільш небезпечних інфекціях ( віспа, дифтерія, коклюш, правець, та інші).
Класний керівник, учитель свідомо повинні відігравати велику роль в організованому проведенні щеплень учням.
* Підвищення загального опору організму – це різні заходи соціально-побутового характеру (виховання, правильна організація режиму дня, раціональне харчування, загартування, заняття фізичною культурою, широке використання повітря, води).
Велике значення в попередженні інфекційних захворювань має санітарно-освітня робота серед учнів, персоналу шкіл, батьків.
ПРАКТИЧНІ РОБОТИ
Практична робота 1. Санітарно-гігієнічна
характеристика шкільного приміщення
Мета: Навчити студентів методиці санітарно-гігієнічної оцінки шкільного приміщення.
Обстеження шкільного приміщення починають з розташування основних і підсобних приміщень. Планування приміщень повинно забезпечити функціональний зв’язок окремих приміщень між собою і передбачати послідовність їх використання.
Розміри приміщень встановлюються залежно від їх призначення і кількості учнів. Площа класної кімнати розраховується із норми не менше 1,25м2 на одного учня, але не менше 50м2. Довжина класної кімнати повинна бути не більше 9м, а ширина – не більше 6м. Висота класної кімнати має бути не менше 3м, кубатура на 1 учня – не менше 3,75м3.
Учбові кабінети повинні мати площу, виходячи із норми 2,5 м2 на учня, 50 – 66м2 і при кабінетній формі навчання в класі повинно бути не більше 25 учнів.
Лабораторії з фізики, хімії, біології повинні мати площу не менше 70м2 з лаборантською 16м2 при кожній лабораторії.
Для санітарно-гігієнічної оцінки класної кімнати крім норм площі і кубатури, велике значення має природне і штучне освітлення, режим вентиляції, опалення, загальний стан приміщення.
Для оцінки природного освітлення використовуються світло-технічний та графічний показники.
Світло-технічний показник – це коефіцієнт природної освітленості (КПО). КПО – це відсоткове відношення природної освітленості на робочому місці в приміщенні (Пв) до освітленості зовні на горизонтальній поверхні при розсіяному світлі (Пз): КПО = (Пв х 100)/ Пз. Ця величина дає достатньо об’єктивну оцінку стану природної освітленості у приміщенні, так як вона відображає вплив багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів.
Визначення рівня освітленості в приміщенні і зовні проводять люксметром (Мал. 16). Принцип дії його побудований на тому, що при попаданні світлових променів на фоточутливий елемент, в ньому виникає потік електронів (явище фотоефекту), який утворює фотопотік у внутрішньому ланцюгу, що фіксується гальванометром. Шкала приладу градуйована в люксах. Люксметр Ю-16 має три шкали і набір світлофільтрів, що дає змогу заміряти освітленість від 1 до 50 тисяч люкс.
На величину природної освітленості суттєвий вплив має орієнтація вікон приміщення.
Графічний показник – світловий коефіцієнт (СК) – це відношення площі скла вікон (Sв) до площі полу(Sп) приміщення: СК = Sв / Sп.. Світловий коефіцієнт виражається відношенням, де в чисельнику завжди повинна бути 1, а знаменник показує у скільки разів площа полу більша за площу скла вікон.
Штучне освітлення в приміщенні забезпечується електричними лампами. Розрізняють загальне і місцеве освітлення. Іноді застосовують змішане освітлення. Рівень штучного освітлення визначають люксметром (об’єктивний метод). Якість штучного освітлення можна визначити розрахунковим методом по питомій потужності світильників. Для цього необхідно визначити загальну потужність усіх ламп в приміщенні і розділити на площу полу, отримаємо питому потужність (Ватт/м2). Для того, щоб визначити штучну освітленість в люксах необхідно питому потужність умножити на коефіцієнт 12,5 при люмінесцентному освітленні, при лампах розжарювання – на 2 або 2,5 залежно від потужності застосованих ламп.
Визначення необхідного об’єму вентиляції. Тривале перебування людей в приміщенні призводе до суттєвих змін фізичних властивостей і хімічного складу повітря. Коли якість повітря приміщення змінюється тільки за рахунок людей, то розрахунок об’єму вентиляції проводять по кількості вуглекислоти, виділеної людьми: V = К х N / Р – Р1, де
V – об’єм вентиляції (м3/год).
К – кількість вуглекислого газу, що видихає 1 людина за 1 годину (22,6л). Для дітей до 18 років ця величина рівна віку дитини.
N – кількість людей в приміщенні.
Р – допустима концентрація вуглекислого газу в приміщеннях (1л/м3, або 0,1%).
Р1 – вміст вуглекислого газу в атмосферному повітрі (0,4л/м3, або 0,04%).
Хід роботи
1. Визначити загальну площу (S) і кубатуру (V) приміщення.
2. Розрахувати площу і кубатуру на одного учня і порівняти з нормативом.
3. Визначити коефіцієнт природної освітленості (КПО).
4. Визначити світловий коефіцієнт (СК).
5. Визначити якість штучного освітлення.
6. Розрахувати необхідний об’єм вентиляції і описати існуючу систему вентиляції.
7. Визначити характер опалення і температурний режим.
8. Описати загальний внутрішній стан приміщення (стеля, стіни, підлога – матеріал, пофарбування, тональність).
9. Прибирання приміщення.
10. Висновки і пропозиції.
Практична робота 2. Санітарно-гігієнічна
характеристика обладнання класу
Мета: Ознайомити студентів з обладнанням класу, його розташуванням, з методикою маркування парт.
Основними меблями класної кімнати є учнівська парта, або стіл і стілець, класна дошка, а також стіл зі стільцем учителя.
Відповідно ДСТ 5994-64 виготовляються парти 7 розмірів: від №6 до №12. Парта №6 відповідає зросту 110 – 119см, парта №7 – зросту 120 – 129см і так дальше до парти №12, яка відповідає зросту 170 – 179 см.
За ДСТ 11015-77 виготовляються парти 5 номерів (А , Б, В, Г, Д), починаючи із зросту до 130 см і дальше через кожні 15см, парта Д призначена для учнів зі зростом більше 176см.
За ДСТ 11015, 11016 виготовляються учнівські столи і стільці 6 номерів. Від 1 до 6 (№1 – для учнів зі зростом 110 – 115см, №2 – зі зростом 116 – 130см і так дальше до №6 – для учнів зі зростом більше 176см).
Підбір парт проводиться з урахуванням зросту і особливостей пропорцій тіла учнів. Для визначення необхідного розміру парти будь-якому учню необхідно знати його зріст і по відповідній таблиці знайти розмір парти.
Коли в класі парти за ДСТ5994-64 для визначення необхідного номеру парти необхідно від цілих десятків зросту дитини відняти цифру 5 і отримаємо необхідний номер парти.
Основними розмірами парти , від яких залежить правильна постава учнів є дистанція і диференція. (Мал. 17).
Дистанція сидіння – це відстань по горизонталі між заднім краєм столу парти і переднім краєм лавки сидіння. Вона повинна бути від’ємною, тобто передній край лавки сидіння повинен заходити за задній край кришки парти на 4 – 5см.
Дистанція спинки сидіння – відстань по горизонталі між заднім краєм столу парти і спинкою сидіння, вона повинна рівнятися переднє-задньому розміру грудної клітини плюс 7 – 8см для вільного руху тіла.
Диференція парти – відстань по вертикалі від заднього краю столу парти до сидіння. Прийнято вважати, що вона повинна рівнятися 1/7 – 1/8 зросту учня.
Правильність посадки і зручність роботи за партою залежить від співвідношення розмірів столу і лавки парти. Лавка повинна мати наступні розміри:
* висота сидіння над підлогою повинна бути рівною довжині гомілки плюс 2см на каблук. Ступня повинна повністю спиратися на підлогу або підставку;
* ширина сидіння повинна бути рівною ¾ довжини стегна учня. Поверхня сидіння має бути або ввігнутою відповідно формі стегна або мати уклін назад для покращання опори м’язів стегна;
* спинка сидіння створює необхідну опору для тулуба і забезпечує повноцінну поставу учня при мінімальних затратах сили;
* стіл парти повинен мати глибину (передньо-задній розмір) таку, щоб учні могли вільно доставати книги, зошити, ручки, тощо. Кришка столу парти повинна мати уклін 150, що покращує умови для читання і письма.
Маркірування парт проводиться вимірюванням висоти сидіння і заднього краю кришки столу парти над підлогою. Вимірювання проводять спеціальною лінійкою Флерова, або за допомогою саморобної рейки, на різних сторонах якої наносять номер парти, висота її столу і сидіння.
За ДСТ 5994-64 виготовляють 7 номерів парт, від №6 до №12. Різниця між зростом учнів сусідніх номерів парт – 10 см, починаючи зі зросту 110см.
Розміри парт за ДСТ 5994-64
|
Номер парти |
Зріст учня в см |
Висота заднього краю кришки сто- лу над підлогою в см |
Висота сидіння над підлогою в см |
|
6 7 8 9 10 11 12 |
110 – 119 120 – 129 130 – 139 140 – 149 150 – 159 160 – 169 170 – 179
|
52 56 62 68 73 77 80
|
31,5 34 38 41 44 47 48 |