Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 15.07.2019

Просмотров: 9960

Скачиваний: 18

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
background image

11

 

При  старіших  вузах  країни  сформувалися  наукові  школи  під  керівництвом  відомих  учених.  Так, 

Казанську школу ветеринарних хірургів очолив Л. С. Сапожніков (1878-1937) - знаменитий ветеринарний 
хірург,  талановитий  клініцист,  вмілий організатор, прекрасний  педагог.  У  другому десятилітті XX  ст.  за 
його ініціативою був організований державний ветеринарний інститут з відділенням гуманної медицини, 
який  перетворився  в  найбільший  медичний  інститут.  Першим  ректором  обох  інститутів  був  Л.  С. 
Сапожніков. 

У казанській школі працювали відомі послідовники Л. С. Сапож- нікова, деякі із них працюють і нині. 

Це В. Г. Бушков, О. С. Макарон, І. Я. Тихонін, В. В. Мосін, М. Ш. Шакуров, Г. М. Васін. Ними виконані 
значні дослідження, присвячені проблемам асептики і антисептики; місцевому і загальному знеболюванню; 
топографічній анатомії конеіі; розробці різних операцій; переливанню крові і гемостазу; кастрації самців 
тощо. 

Відкритий в 1919 р. Ленінградський ветеринарний інститут зіграв велику роль у вирішенні важливих 

питань ветеринарної хірургії. Ленінградська школа ветеринарних хірургів була створена О. С. Постніковим 
(1866-1935) та О. Ю. Тарасевичем (1873-1939) визначними спеціалістами в області клінічної та оперативної 
хірургії,  акушерства  і  гінекології.  Накопичений  досвід  в  області  оперативної  техніки  О.  Ю.  Тарасевич 
виклав у підручнику "Оперативна хірургія домашніх тварин" (1933). Його учень професор О. О. Вел- лер 
разом  з  головним  ветеринарним  хірургом  Радянської  Армії  розробили  основи  стратегії  і  тактики 
воєнно-польової ветеринарної хірургії. 

Заслуженим діячем науки РРФСР К. І. Шакаловим (1900-1987) опубліковано ряд монографій з хвороб 

кінцівок, патогенетичної терапії, профілактики травматизму тварин. Разом з професором І. О. По- важенком 
(1901-1991),  І.  Д.  Медведєвим  (1898-1975)  та  В.  О.  Нікано-  ровим  він  написав  підручник  "Специальная 
хирургия", який витримав декілька видань і був перекладений на українську мову. 

В. О. Ніканоров вивчав хвороби копит у коней, був співавтором підручника "Спеціальна хірургія". 
Б.  О.  Башкіров  багато  працював  по  новокаїнових  блокадах,  хворобах  вимені,  лімфатичній  системі  у 

великої рогатої худоби. 

Г.  С.  Кузнецов  опублікував  монографії  щодо  операцій  у  великої  рогатої  худоби  і  був  співавтором 

підручника "Ветеринарная ортопедия". 

О. К. Кузнецов вивчав дію новокаїну при внутрішньовенних уведеннях, його підручник для технікумів 

"Ветеринарна хірургія" перевидавався кілька разів. 

Нині Б. С. Семенов розробив ефективні способи лікування суглобів, є автором багатьох підручників і 

посібників. 

О.  В.  Лебедев  розробив  лікування  перитонітів  у  великої  рогатої  худоби  та  є  співавтором  багатьох 

підручників і учбових посібників. 

0.  О. Стекольніков і І. О. Подмогін внесли значний вклад у розвиток ветеринарної хірургії. 
Кафедра  хірургії  Вітебського  ветеринарного  інституту  відноситься  до  Ленінградської  ветеринарної 

школи. Тут працювали відомі учені К. Л. Маршальський, І. Я. Демиденко, Г. С. Мастико, а нині працює Е. І. 
Веремей. 

Школа московських хірургів створена заслуженим діячем науки РРФСР, лауреатом Державної премії Б. 

М.  Олівковим  (1892-1954).  Цей  видатний  учений,  експериментатор,  хірург-клініцист  і  топографоанатом 


background image

12

 

першим  розробив  вчення  про  лікування  ран  на  основі  біології  і  біохімії  ранового  процесу.  Він  видав 
підручники з оперативної хірургії і ряд монографій, за якими і зараз навчаються студенти. 

Продовжувачем  цієї  школи  був  відомий  учений,  хірург-клініцист  М.  В.  Плахотін  (1906-1988).  У 

розвиток хірургії він вніс великий вклад. Ним написано підручник "Общая ветеринарная хирургия", який 
багато разів перевидавався, багато монографій та учбових посібників. 

У  цій  школі  працювали  і  працюють  талановиті  хірурги.  П.  Ф.  Те-  реховим  вивчена  і  дана  клінічна 

характеристика новоутворень у тварин, виданий учбовий посібник "Ветеринарная клиническая онкология". 
К.  О.  Фомін  вніс  великий  вклад  у  вивчення  хвороб  очей.  Ним  був  написаний  підручник  "Ветеринарная 
офтальмология". Продовжувачем вивчення хвороб очей є Є. П. Копьонкін. Відомі клініцисти С. Т. Шитов, 
М. С. Борисов вивчали етіологію і патогенез артрозу у бугаїв. Великий науковий вклад у вивчення цього 
питання  вніс  Л.  С.  Матвеев.  Я.  І.  Шнейбергом  і  П.  Ф.  Сімбірцевим  розроблені  пластичні  операції  по 
заміщенню великих дефектів шкіри. О. Д. Белов вивчав використання радіоактивних ізотопів. 

Значний  вклад  у  розвиток  ветеринарної  хірургії,  всіх  її  галузей  вніс  учений-клініцист  В.  О. 

Лукьяновський. Маючи велику наукову ерудицію і клінічний досвід, він написав учбові посібники з хвороб 
копит, кісток, фізіотерапії тощо. 

1. Д. Медведев - видатний воєнно-польовий хірург, автор оригінального підручника з воєнно-польової 

хірургії. 

М. В. Садовський написав оригінальний підручник "Топографическая анатомия домашних животных", 

за яким хірурги і студенти навчаються і нині. 

Серед Київської школи ветеринарних хірургів слід відзначити її засновника професора І. О. Поваженка, 

який  видав  монографії  із  захворювань  холки,  лікування  ран,  кастрації  тварин,  патології  лімфатичної 
системи та ін. І. О. Поваженко - автор кількох підручників з ветеринарної хірургії. 

Тут  також  працював  професор  В.  К.  Чубар,  який  розробив  ряд  операцій  і  написав  підручник 

"Оперативна хірургія домашніх тварин". Останній був виданий як російською, так і українською мовами. 

До плеяди хірургів цієї школи належить  також професор С. І. Бра- тюха, який був співавтором ряду 

підручників, а також розробив основи потенційованого наркозу в тварин. 

Професор В. Б. Борисевич вніс значний вклад у вивчення етіології і патогенезу багатьох хірургічних 

захворювань.  Він  є  співавтором  ряду  підручників  і  посібників  з  ветеринарної  хірургії.  Професор  О.  Ф. 
Петренко вніс великий вклад у вивчення кісткової патології. 

У  1936  р.  кафедру  хірургії  Білоцерківського  СГІ  очолив  професор  Й.  К.  Кадиков  -  перший  автор 

вітчизняного підручника із загальної хірургії. 

У 60-ті рр. XX столітгя сформувалася Білоцерківська школа ветеринарних хірургів, керівником якої був 

відомий  клініцист,  експериментатор  і  теоретик,  учень  і  фронтовий  побратим  проф.  І.  О.  Поваже-  нка 
професор А. Ф. Бурденюк (1910-1986). Він вніс значний вклад у ветеринарну ортопедію і був автором ряду 
монографій  та  учбових  посібників.  А.  Ф.  Бурденюк  був  піонером  у  застосуванні  лазерів  у  ветеринарній 
хірургії. 

Продовжувачами розпочатої справи стали академік Української академії аграрних наук В. М. Власенко 

і  заслужений  працівник  народної  освіти  України  професор  І.  С.  Панько.  Вони  вивчають  застосування 
лазерів  у  ветеринарній  хірургії,  а  також  етіологію,  патогенез  і  лікування  хвороб  кінцівок  у 
високопродуктивних тварин. В. М. Власенко і І. С. Панько є авторами ряду підручників, учбових посібників 


background image

13

 

і монографій з хірургії. їхні учні професори В. И. Іздеп- ський, М. В. Рубленко, М. Г. Ільніцький, доцент Л. 
А. Тихонюк успішно продовжують розпочату справу. В. М. Власенко і Л. А. Тихонюк - автори першого 
вітчизняного учбового посібника "Ветеринарна анестезіологія". 

Вперше  в  колишньому  Радянському  Союзі  розробили  електронар-  козний  апарат  та  електронаркоз 

продуктивних тварин П. Л. Сундуков і М. Я. Начатов. 

Видатний  хірург-клініцист  П.  IX  Герцен  розробив  види  і  профілактику  травматизму  в  промисловик 

комплексах, а також торакальні операції у великої рогатої худоби гфи травматичному перикардиті. 

Професори О. П. Косих, О. К. Кузнецов, І. П. Ліповцев та інші рекомендували інтраартеріальні

 способи

 

введення  лікарських  речовин  з  метою  знеболювання  і  новокаїнові  блокади  ангіорецепторних  полів  і 
периферичних нервових закінчень. 

Великий вклад у радянську ветеринарну хірургію внесли О.В. Макаров (1891-1955) - написав підручник 

"Глазные  болезни  домашних  животных"  і  продовжувач  цієї  школи  В.  М.  Авроров  -  був  співавтором 
підручника "Ветеринарная офтальмология". 

Професорами  Б.  3.  Іткіним,  К.  О.  Петраковим,  Б.  О.  Башкіровим  розроблені  методи  тривалого 

отримання лімфи у продуктивних тварин. 

Раціональні методи лікування і профілактики гнійно-некротичних захворювань копитець

 у продуктивних

 

тварин розробили М.С. Ост- ровський, Є. І. Мажуга, В. О. Лукьяновський. 

Досвідчений  клініцист,  професор  О.  В.  Єсютін  розробив  багато  оперативних  прийомів  лікування 

ловильної хвороби, гриж і був співавтором підручника "Специальная хирургия". 

Л.  І.  Целіщев  вивчав  хвороби  статевих  органів  самців  і  написав  учбовий  посібник  "Практическая 

ветеринарная андрология". 

Розділ 1 

ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ 

Вивчення техніки і виконання хірургічних операцій тісно пов'язані із знанням анатомії. Для того, щоб 

оволодіти технікою операції, необхідно вивчити, перш за все, топографічну анатомію того органа або тієї 
ділянки, на яких будуть проводити оперативне втручання. Як відомо, описова анатомія приділяє дуже мало 
уваги  практичному  значенню  матеріалу,  який  вивчається,  і  дуже  рідко  торкається  хірургічної  сторони 
будь-якого питання,  обмежуючись тільки  описом окремих тканин та  органів за встановленою системою. 
Знання однієї описової анатомії для хірурга недостатнє. У зв'язку з цим, оперативна хірургія невіддільна від 
топографічної анатомії
 - науки, яка вивчає положення, взаємне розміщення і зв'язки органів і тканин тва-
рин по ділянках тіла і визначення проекцій органів на шкіру. У системній анатомії будова тіла вивчається 
за  окремими  системами,  штучно,  з  дидактичною  метою,  відірваними  одна  від  одної:  остеологія, 
синдесмологія,  міологія,  спланхнологія,  ангіологія,  неврологія,  естезіологія.  При  описуванні  в 
топографічній анатомії будь-якого органа, як правило, не повторюють відомих із системної анатомії даних, 
а звертають основну увагу на положення його в просторі і по відношенню до сусідніх органів і так званих 
топографічних  орієнтирів  -  кісткові  виступи,  нерівності  поверхні  тіла  (жолоба,  ямки,  випуклості  тощо), 
умовних меж ділянок тіла тощо. 


background image

14

 

Тільки з метою полегшення вивчення анатомічної будови тіла (у необхідному для хірурга напрямку) її 

умовно  розділяють  на  ділянки  (regions),  враховуючи  при  цьому,  головним  чином,  топографію  най-
важливіших органів, особливості патологічних процесів та оперативних втручань у певних ділянках тіла. У 
кожній ділянці тіла вивчають будову, розташування і взаємовідношення органів і тканин, які знаходяться 
тут. При цьому межі останніх установлюють не тільки шляхом проекції їх контурів на поверхню тіла, але й 
по  відношенню  до  інших,  близько  прилеглих  органів,  що  має  особливе  значення  для  ділянок,  в  яких 
знаходяться  внутрішні

  органи

  (грудна,  черевна  і  тазова  порожнини).  Застосовуючи  метод  розпилів 

заморожених трупів за М. І. Пироговим, і проекційні (діоптографію, мерометрію тощо) способи досліджень, 
отримують дані про взаємне розташування (взаємовідношення) групи органів по ділянках. 

Не  менш  важливою  задачею  топографічної  анатомії  є  вичленення  складу  і  пошарове  розташування 

тканин та органів у різних ділянках, починаючи з поверхні тіла і закінчуючи самими глибокими його ді-
лянками.  При  цьому  звертають  увагу  не  тільки  на  склад  шарів  та  їх  черговість,  але  й  на  характер  їх 
анатомічного взаємозв'язку, тобто з'єднання між собою. 

Тому вивчення й виконання хірургічних операцій нерозривно зв'язане з використанням даних описової і 

топографічної  анатомії.  Знання  топографічної  анатомії  дозволяє  осмислити  й  обгрунтувати  операцію 
анатомічно,  тобто  в  кожному  конкретному  випадку  вияснити  анатомо-топографічні  умови,  при  яких 
можливо  або  неможливо  виконувати  оперативне  втручання.  Точні  знання  топографічної  анатомії 
дозволяють  впевнено  і  вільно  орієнтуватися  на  операційному  полі  і  чітко  розрізняти  необхідні  органи  й 
тканини. Таким чином, топографічна анатомія - це єдине і нерозривне ціле з оперативною хірургією. 

У топографічній анатомії викладене нормальне розташування анатомічних утворень у дорослих тварин. 

Однак  розміри  і  взаємороз-  ташування  органів  і  тканин  у  тварин  в  залежності  від  віку  часто  сильно 
змінюються. Так, у новонароджених телят немає лобних пазух, а в дорослих тварин вони являють собою 
значні порожнини; вікові зміни встановлені в положенні коренів зубів тощо. Вікові зміни слід враховувати 
при  виконанні  хірургічних  операцій  і  при  дослідженні  різних  ділянок  тіла  з  метою  діагностики 
захворювань.  Вивченням  вікових  змін  у  положенні,  розмірі  і  взаєморозташуванні  анатомічних  утворень 
займається вікова анатомія, яка входить як розділ у топографічну анатомію. 

Положення,  величина  і  взаєморозташування  анатомічних  утворень,  які  спостерігаються  при 

патологічних процесах, - предмет досліджень окремої науки - хірургічної анатомії, засновником якої був 
хірург  і  топографоанатом  М.  І.  Пирогов.  Вона  вивчає  по  ділянках  взаєморозташування  патологічно 
змінених органів і тканин. Більшість хірургічних операцій доводиться виконувати в тканинах, які втратили 
свій  початковий зовнішній  вигляд,  об'єм і структуру.  Часті випадки, коли органи, великі судини і нерви 
змінюють своє положення (наприклад, при абсцесах, новоутвореннях, розривах тощо), і в результаті цього 
при  операції  створюється  велика  небезпека  їх  пошкодження.  Знання  хірургічної  анатомії  оперованої 
ділянки дає можливість уникнути цих ускладнень. 

На  жаль,  посібника  з  хірургічної  анатомії  немає.  Студенти  отримують  необхідні  знання  на  лекціях  і 

практичних заняттях від викладача, який має власний досвід. 

Топографічна анатомія як наука була створена відомим хірургом і топографоанатомом М. І. Пироговим 

(1810-1881). Він перший визначив її мету і задачі, розробив методику

 анатомо

-топографічних досліджень. 

М.І.Пирогов займався топографічною анатомією не тільки людей, а й тварин. 


background image

15

 

Одна  з  перших  його  робіт  (докторська  дисертація)  присвячена  перев'язці  черевної  аорти  у  телят  і 

включає розділ топографічної анатомії органів черевної порожнини великої рогатої худоби. 

На протязі тривалого часу у вітчизняній літературі не було посібників з топографічної анатомії тварин. 

У необхідних випадках зверталися до іноземних посібників Елленбергера і Баума (кінь і собака), Шмальтца 
із шеститомним атласом (кінь), Бредлі (кінь і собака), Монтане, Бурделя, Брессо (кінь, велика рогата худоба, 
свиня). У 1968 р. був виданий тритомний атлас топографічної анатомії сільськогосподарських тварин на 
п'яти мовах П. Попеску (Че- хословакія). 

Серед важливих праць з топографічної анатомії слід відзначити монографії О. Ф. Максименка і В. К. 

Чубаря (разом з В. Г. Касьянен- ком) - обидві присвячені дослідженням холки коня, а також раритетний 
посібник  М.  В.  Садовського  "Топографическая  анатомия  домашних  животных".  Заслуговує  на  увагу 
розроблений М. В. Плахотіним і О.В. Ханжиним оригінальний метод анатомо-топографічних досліджень 
тварин - так звана пошарова координатна діоптографія і візи- рографія. За допомогою цього методу можна 
отримати достовірні топографічні дані про окремі ділянки тіла. 

Враховуючи  вищесказане  про  необхідність  знань  топографічної  анатомії  і  відсутність  підручників  з 

топографічної анатомії, необхідно описувати в спеціальній частині топографічну анатомію того або іншого 
органа, який знаходиться в даній ділянці тіла тварини. Знання топографічної анатомії допоможуть студенту 
і  лікарю  ветеринарної  медицини  досконало  оволодіти  класичними  методами  виконання  хірургічних 
операцій і навіть їх індивідуалізувати. 

Організм існує як єдине живе ціле і, природно, його не можна розглядати як складання частин і органів 

у звичайному розумінні їх механічного з'єднання. Тільки для того, щоб полегшити вивчення анатомічної 
будови  тіла  тварини  (у  потрібному  для  хірурга  напрямі),  її  умовно  поділяють  на  ділянки  (regions), 
враховуючи  при  цьому,  головним  чином,  топографію  найважливіших  органів,  особливості  патологічних 
процесів і оперативних втручань у певних ділянках тіла. 

У  кожній ділянці  тіла, насамперед,  вивчають  будову, розташування і взаємовідношення складових її 

органів. При цьому межі органів встановлюють не тільки способом проекції їх контурів на поверхню тіла, 
але й відношенням до інших, близько розташованих органів, що має особливе значення для ділянок, в яких 
розміщені  нутрощі  (груди,  живіт).  Використовуючи  метод  розпилів  заморожених  трупів  за  Пироговим  і 
проекційні  (діогітрографію,  аерометрію  та  ін.)  способи  дослідження,  одержують  дані  про  взаємне 
розташування (взаємовідношення) групи органів по ділянках. 

Не менш важливим завданням топографічної анатомії є вияснення складу і пошарового розташування 

тканин та органів у різних ділянках, починаючи з поверхні тіла і закінчуючи найглибшими його ділянками 
(частіше  щодо  найбільш  важливих  у  хірургічному  відношенні  органів).  При  цьому  звертають  увагу  не 
тільки на склад шарів та їх чергування, а й на характер їх анатомічного взаємозв'язку, тобто з'єднання між 
собою. 

Поряд  з  кістковим  скелетом,  тіло  тварини  має  складнозбудовану  сполучнотканинну  основу,  окремі 

частини  якої  охоплюють  органи,  формуючи  для  них  сполучнотканинні  мішки  (чохли,  піхви,  футляри). 
Клітковина - це м'яка основа, де відбуваються просторові і об'ємні переміщення органів. Але вона виконує 
не тільки механічну функцію; загальновідома її участь в обміні речовин та в інших важливих фізіологічних 
процесах.