Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

16

Сполучнотканинна  основа,  в  якій  розміщені  численні  органи,  являє  собою  єдине  ціле.  А  тому 

сполучнотканинні мішки, або чохли, ізолюють  органи  один  від одного  лише відносно. Насправді,  немає 
ізольованих, "замкнутих" фасціальних мішків, не кажучи вже про те, що такий поділ сполучнотканинної 
основи дуже умовний і має лише прикладне значення для хірургії. 

Відповідно  до  особливостей  функцій  органів,  сполучнотканинна  основа  в  різних  ділянках  тіла 

збудована  анатомічно  неоднаково.  Там,  де  рухи  органів  (наприклад,  мускулів)  виражені  сильніше, 
клітковина  покриває  органи  у  вигляді  щільних  оболонок  -  фасцій,  чітко  окреслюючи  топографічні 
взаємовідношення  цих  органів.  Ряд  внутрішніх  органів  вкритий  спеціальними  серозними  оболонками.  В 
інших випадках органи оточені тільки шаром пухкої клітковини різної товщини, а в деяких ділянках окремі 
органи  розміщені  в  товстих  жирових  капсулах  (очне  яблуко,  нирки  та  ін.).  Група  органів  (частіше  - 
мускулів) має групові фасціальні оболонки. Все тіло вкрите загальною сполучнотканинною оболонкою  - 
поверхневою  фасцією.  Майже  всюди  між  різними  фасціальними  мішками  і  всередині  цих  мішків 
розташовані  неоднаково  виражені  прошарки  пухкої  клітковини  (сполучнотканинні,  або  клітковинні, 
простори - spatial). 

Вивчення особливостей будови сполучнотканинної основи організму в різних його ділянках має велике 

практичне значення, тому в ній переважно ї розвиваються rr-nmo-запальнї процеси, що доведено багатьма 
ученими (Деліцин, Тархонянц та ін.), 

Дані  про  систему  фасцій  і  сполучнотканинних  проміжків  у  кожній  ділянці  дають  можливість 

передбачити  можливі  анатомічні  шляхи  поширення  гнійного  процесу  і  правильно  орієнтуватися  при 
оперативних втручаннях з  приводу гнійних запалень.  При цьому не  можна  забувати, що гнійний  процес 
поширюється меншою мірою шляхом механічного проникнення гнійного ексудату в напрямі найменшого 
опору і більшою мірою  -  внаслідок активного  розвитку запалення в сторону найбільш  сприйнятливої до 
нього тканини - пухкої клітковини (при зниженій реактивності організму). Випадки механічних "гнійних 
запливів"  можуть  бути,  головним  чином,  у  виснажених  тварин  з  дуже  низькою  опірністю  до  збудників 
інфекції,  а  також  у  деяких  ділянках  тіла,  де  немає  достатніх  умов  для  своєчасного  проривання  назовні 
вмісту первинного гнійного вогнища, в якому різко підвищується тиск. 

У  місцях  найбільшої  взаємної  рухливості  органів  (наприклад,  мускулів  та  сухожилків,  зв'язок)  у 

сполучнотканинній  основі  формуються  спеціальні  утворення  -  синовіальні  або  слизові  сумки  (бурси)  і 
сухожилкові піхви. Сумки бувають

  ПОСТІЙНІ

  і  непостійні,  природжені  (що  формуються  в  ембріональному 

періоді) І набуті. За положенням вони можуть бути поверхневі (підшкірні) І глибокі (підсухожильні,

17

підзв'язкові, підмускульні). Деякі сумки мають постійне або непостійне сполучення з суглобами, внаслідок 
чого їх часто називають синовіальними, на відміну від слизових сумок, які не мають ніякого відношення до 
суглобів.  Сухожильні  піхви  звичайно  являють  собою  двошарові  циліндри,  що  оточують  сухожилок  у 
вигляді трубки. Стінкою піхви може бути і суміжний сухожилок. Багато піхв мають неоднаково збудовані 
брижі  сухожилка  (шезоіепоп)  у  формі  тонких,  але  широких  складок  синовіальної  оболонки  (у  місці 
переходу  парієталь-  ного  листка  у  вісцеральний),  або  широких  сполучнотканинних  перемичок,  або, 
нарешті, тяжів та складок біля верхнього і нижнього кін- 

При  вивченні  топографії  органів  у  тій  або  іншій  ділянці  необхідно  приділяти  увагу  особливостям 

розташування великих судинно-нервових пучків. М. І. Пирогов перший розробив метод проекції великих 

судинно-нервових пучків на зовнішню поверхню тіла з 
використанням  кісткових  виступів  та  інших  рельєфів; 
проекційні лінії дають можливість правильно намічати 
місця  і  напрями  розрізів.  Він  же  сформулював  три 
закони 

побудови 

фасціальних 

оболонок 

судинно-нервових 

пучків: 

1) 

всі 

фасціальні 

судинно-нервові  оболонки  зв'язані  з  фасціальними 
оболонками  м'язів  та  органів.  Наприклад,  на  кінцівках 
судинно-нервові  пучки  лежать  у  чохлах,  які  являють 
собою подвоєння внутрішніх (глибоких) стінок власних 
фасціальних  мішків  м'язів;  на  шиї  чохол  головного 
судинно-нервового  пучка  з'єднаний  з  вісцеральною 
фасцією  шиї,  яка  обгортає  органи  шиї  (стравохід, 

трахею  та  ін.); 2) майже  всі судинні чохли, завдяки тонусові м'язів,  мають  у поперечному розрізі  форму 
трикутника;  3)  більшість  фасціальних  оболонок  судин  з'єднується  з  кістками  безпосередньо  або  за 
допомогою фіброзних перегородок, а також з капсулами суглобів та іншими зв'язками їх. 

ців піхви, які виконують роль брижі (рис. 1). 

Рис. 1. Схема будови слизової сумки (а) і сухожил- 

кових піхв: б - з типовою брижею; в - з широкою брижею; 

г ,  - зі складками на кінцях піхви 

18

М.  І.  Пирогов  відзначив  також  важлизу  деталь  у  будові  судинно-  нервових  чохлів:  наявність  в  них 

перегородок, які відокремлюють артерію від вени та нерва, що супроводять її. Нерідко нерв йде окремо за 
межами судинного чохла. Найновішими дослідженнями вчених ці закони підтверджені і на тваринах (М. В. 
Плахотін, В. К. Чубар та ін.). 

Поряд з вивченням розташування та взаємовідношень органів і тканин у кожній ділянці тіла, необхідно 

знати  особливості  іннервації  органів  і  тканин,  характер  їх  кровопостачання  і  шляхи  відтікання  венозної 
крові та лімфи із даної ділянки. Для цього важливо знати не тільки топографію регіональних судин даної 
ділянки, але й тип їх розгалуження, колатеральні шляхи, анастомози (рис.2). Колатеральні (обхідні) шляхи, 
що йдуть паралельно магістральним, завжди анастомозують з гілками магістралі, від якої вони походять. У 
ділянці  суглобів,  на  їх  розгинальних  і  згинальних  поверхнях,  колатералі  утворюють  обхідні  сітки. 
Колатералі  набувають  особливого  значення  при  порушеннях  кровопостачання,  перетворюючись  у 
магістральні судини. Швидкість течії в системі колатералей залежить від кута відходження їх від головних 
судин; коли колатераль відходить 

від  центрального  кінця 

головної  судини  під  гострим 

кутом  (див.  рис.  2,

  д),

  а 

від 
периферичного - під тупим 

„ 

гис. і. Іипи галуження судин: а, а/— 

мапстра- 

(див.  рис.  2,

  д,),

  то  колате-

;|

,,„„,",;

 б - розсипчастий; в - дихотомічний;

 г - 

ральна 

течія 

крові 

буде

змішаний. Два типи колатеральних дуг: д - від- 

ШВИДКОЮ

,

І

навпаки. 

Ця

галуження колатералі під гострим кутом; д

г

- те 

обставина 

великою 

мірою

ж, під тупим кутом. Артеріальні дуги й сітки: ж- 

відбивається на розвитку

 зап'ястя; з-вушної раковини

19

колатерального кровообігу при виключенні головної судини. Особливе значення в розвитку колатерального 
кровообігу мають анастомози (сполучні гілки) між судинами (див. рис. 2, ж, з).

У хірургії надають великого значення ступеню кровопостачання тканини і органів. Порівняння ступеня 

кровопостачання можна розглядати в двох напрямках: щодо однакових органів у різних тварин даного виду 
і  щодо  органів  різної  будови  у  даної  тварини.  У  першому  випадку  інтенсивність  кровопостачання 
визначається  ступенем  функціонального  навантаження  в  різних  тварин  даного  виду,  виходячи  з  умов  їх 
утримання, годівлі й характеру експлуатації. У другому випадку - особливостями функції органів, різних за 
своєю будовою. Більш важливе значення для подальших анатомо-фізіологічних та хірургічних висновків 
має порівняння ступеня кровопостачання щодо однакових органів і тканин у нормі й при захворюваннях 
тварини  і  виясненні  причин  характеру  порушення  кровопостачання.  Проте,  при  вивченні  ступеня 
кровопостачання не можна обмежуватися грубим порівнянням калібру судин, їх розгалужень, густоти сітки 
середніх судин тощо. Точні дані можна одержати лише при  вимірюванні об'єму судинного русла даного 
органа та іншими спеціальними методами дослідження. 

Наявність  у  багатьох  органах  і  тканинах  тільки  сітки  одних  дрібних  судин  (так  звані  малосудинні 

органи або ділянки тканин) не дає ніякої підстави припускати недостатню "життєву стійкість" цих органів і 
тканин  та  їх  "слабку  опірність"  інфекції,  а  дає  можливість  лише  говорити  про  тип,  але  не  про  ступінь 
кровопостачання. 

Шляхи відтікання венозної крові залежать  від типу будови вен  у даної тварини  -  сіткоподібного або 

роз'єднаного (магістрального), що має велике значення для вивчення можливих шляхів поширення інфекції. 
При  сіткоподібній  будові  вен  шляхи  відтікання  крові  (а  значить  і  шляхи  розвитку  тромбозів  і 
тромбофлебітів при гнійних процесах) множинні; при роз'єднаному типі основних венозних стовбурів кров 
відтікає  прямим  шляхом  і  частково  обхідним,  через  сусідні  стовбури  (або  венозні  синуси)  по  наявних 
анастомозах.  Іноді  може  виникати  ретроградна  течія  крові,  наприклад,  через  хребетний  синус  при 
стискуванні або закупорці звичайних шляхів із голови. 

Розрізняють три основні типи іннервації оперованої ділянки: збіжний, або конвергентний, розбіжний, 

або дивергентний, і паралельний, або сегментарний (рис. 3). 

20

Головним  завданням 

топографічної 

анатомії 

в 

цьому 

питанні 

є 

вивчення  не  тільки  окремих 

нервів, а комплексу їх, 

який  розгалужується  в  даній 

ділянці.  При  цьому 

виявляють  наявність  між 

окремими  нервовими 

стовбурами 

(враховуючи 

типи 

мінливості 

- 

сіткоподібний і роз'єднаний), 
заміщення  зони  іннервації 
одного 

нерва 

іншим, 

зміщення 

території 

по-

ширення  нервів  і  зони  перекриття.  Узагальнення  цих  даних  полегшує  розробку  раціональних  методів 
місцевого знеболювання в кожній ділянці тіла. 

Розглядаючи  лімфатичну  систему,  звертають  увагу  на  шляхи  відтікання  лімфи  із  даної  ділянки  і  на 

топографію  регіональних  для  неї  лімфатичних  вузлів.  Це  важливо  для  вияснення  можливих  шляхів 
поширення  патологічних  процесів  і  розробки  способів  масажу  окремих  ділянок  тіла.  Лімфа  із  різних 
ділянок тіла може відтікати: 1) в один лімфатичний вузол; 2) у два або кілька вузлів; 3) іноді послідовно 
ланцюжком через два вузли; 4) нерідко мимо вузла - прямо у венозну систему (окремі порожнинні органи і 
м'язи). 

У процесі росту і розвитку тварини топографічні взаємовідношення органів і тканин зазнають вікових 

змін.  Наприклад,  з  віком  змінюється  топографія  і  ступінь  розвитку  зубів,  приносових  синусів,  органів 
черевної порожнини, слизових сумок. Крім того, незалежно від віку спостерігається значна непостійність у 
будові  і  взаємовідношеннях  органів  та  тканин  у  різних  тварин  одного  й  того  ж  виду  (індивідуальні 
відмінності, не зв'язані з порушенням функції). 

Таким  чином,  топографічну  анатомію  не  можна  розглядати  як  вчення  про  середній,  однаковий  тип 

будови  і  взаємовідношень  органів  та  тканин,  відірваний  від  вікових  та  індивідуальних  відмінностей. 
Установлені  протягом  століть  погляди  про  постійність  будови  і  розташування  органів,  про  якусь 
непорушну  норму,  відкинуті  дослідниками  як  помилкові.  Нормальну  будову  слід  розглядати  як  дуже 
широкий  діапазон  індивідуальної  мінливості,  тому  поняття  "відхилення  від  норми",  до  яких  часто 
зараховують варіації, позбавлене всякого змісту. 

Рис. 3. Типи іннервації в оперованій ділянці:

 а -

 збіжний; б -  

розбіжний;  в   -  паралельний