ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 2462
Скачиваний: 1
Юридичні склади конкретних проступків мають свої особливі ознаки, однак серед них є такі, які властиві кожному з них. Ці ознаки традиційно об'єднуються у чотири групи — ознаки, які характеризують:
об'єкт проступку;
об'єктивну сторону:
суб'єкт проступку;
суб’єктивну сторону.
Виходячи з цього, склад адміністративного проступку можна визначити як сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення.
Адміністративний проступок неможливий, якщо відсутній об'єкт, проти якого він спрямований.
Об'єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, тобто відносини, які складаються в різних галузях діяльності людей.
Об'єктивною стороною є дії чи бездіяльність особи, які призвели до правопорушення.
Суб'єктом проступку виступають фізичні, осудні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які вчинили ті чи інші проступки, і які досягли встановленого законодавством віку адміністративної відповідальності. Згідно зі ст.12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент скоєння правопорушення 16-річного віку.
Наступним елементом складу адміністративного проступку є суб'єктивна сторона, під якою необхідно розуміти психічну діяльність особи, пов'язану із вчиненням ним суспільне шкідливого діяння. Суб'єктивна сторона - це внутрішній бік проступку, це психічні процеси, які відбуваються в свідомості суб'єкта, що характеризують його волю, викривають думки, наміри.
Суб'єктивна сторона включає з себе:
вину (основна ознака);
мету вчинення проступку;
мотив.
19) Юридична відповідальність: поняття, види
Юридична відповідальність — передбачені законом вид та міра державно-владного (примусового) заходу до винної особи, позбавлення благ особистого, організаційного й майнового характеру за скоєне правопорушення.
Залежно від видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності:
• кримінальна відповідальність — полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи;
• адміністративна відповідальність — полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін);
• цивільно-правова відповідальність — полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація);
• дисциплінарна відповідальність — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.;
• матеріальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків;
• конституційна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.
20) Конвенція ООН про права дитини як основний документ щодо охорони дитинства у світі
Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами. В ній записано, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу.
Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.
Конвенція «Про права дитини» – міжнародний правовий документ, у якому закріплені гарантії прав дитини. Він поєднав у собі високі соціально-моральні та правові норми міжнародного стандарту й педагогічні основи спілкування дорослих із дітьми. Конвенція складається з преамбули і 54 статей. Усі статті можна згрупувати у три основні блоки:
І. Статті 1-41: основні статті, що визначають права дитини та обов’язки держав-сторін, які ратифікували Конвенцію.
ІІ. Статті 42-45: процедури моніторингу запровадження Конвенції.
ІІІ. Статті 46-54: формальні положення, які регламентують порядок, коли Конвенція набуває чинності.
21) Поняття громадянства України. Особливості набуття та припинення громадянства України неповнолітніми
Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянин не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадяни України незалежно від підстав отримання громадянства мають рівні конституційні права і рівні перед законом. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України чи виданий іншій державі. Україна захищає своїх громадян за кордоном.
Питання громадянства України регулюється Конституцією України, Законом України "Про громадянство" від 18.01.2001 р., міжнародними договорами України.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про громадянство України" застосовуються правила міжнародного договору.
Підстави набуття громадянства України:
1) народження;
2) територіальне походження;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок встановлення батьківства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
За яких умов здійснюється прийняття до громадянства України дитини?
Прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка є її законним представником (батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників) і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійснюється за умовою подання декларації про відсутність громадянства (для осіб без громадянства) або зобов’язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним представником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 року) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.
У яких випадках дитина може вийти з громадянства України?
Однією із підстав припинення громадянства України є вихід з громадянства.
Відповідно до ст. 18 Закону від 18.01.2001р. №2235-ІІІ громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.
Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.
Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.
Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.
Дитина, яка відповідно до чинного законодавства України вважається такою, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків.
Дитина, яка набула громадянство України за народженням, якщо на момент її народження батьки або хоча б один із них були іноземцями чи особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини.
Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем.
Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.
Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.
Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.
22) Порядок набуття громадянства дітьми
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про громадянство» громадянство України може набуватися на таких підставах:
за народженням;
за територіальним походженням;
внаслідок набуття громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;
внаслідок усиновлення;
внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передання на виховання в сім'ю патронатного вихователя;
внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
на інших підставах, передбачених міжнародними договорами України.
Набуття громадянства України за народженням
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про громадянство» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
Діти, що мають право на набуття громадянства України за правом народження, є громадянами України з моменту свого народження.
Для оформлення набуття громадянства за народженням необхідно звернутися в управління (відділ) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем проживання в Україні. Якщо заявник проживає за кордоном, йому слід звернутися в дипломатичне представництво або консульську установу України в країні перебування.
Особи, а також їхні неповнолітні діти можуть набути громадянства України за територіальним походженням, якщо:
сама особа або хтось із її батьків, дід чи баба, рідні брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»;
сама особа або хтось із її батьків, дід чи баба, рідні брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, які входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).
І при цьому є особою без громадянства або іноземцем, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство і заяву про набуття громадянства України.
23) Судочинство в Україні
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і що будь-яке делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. У ст.125 вказується на неприпустимість створення надзвичайних та особливих судів.Згідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у нашій державі, тобто судовому захисту підлягають усі права, свободи та обов'язки громадян. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституційний Суд входить до судової влади як її самостійний суб'єкт і є єдиним органом конституційної юрисдикції в державі, що вирішує питання про відповідність Конституції України законів та інших правових в актів, а також дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Основні засади судочинства в Україні.
Судочинство в Україні проводиться суддею одноособове, колегією суддів в Україні чи судом присяжних.Основними засадами судочинства є :
законність;
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
забезпечення доведеності вини;
змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведення перед судом їх переконливості;
підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
забезпечення обвинуваченому права на захист;
гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суд, крім випадків, встановлених законом;
обов'язковість рішень суду.
За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.