ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 19.07.2019
Просмотров: 2468
Скачиваний: 1
- Шлюб реєструється у присутності наречених після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.
- Реєстрація шлюбу відбувається у приміщенні державного органу реєстрації. За заявою наречених реєстрація може відбутися і в іншому місці, за місцем надання медичної допомоги (необхідність стаціонарного лікування), якщо вони з поважних причин не можуть прибути до державного органу реєстрації.
36) Встановлення походження дітей
Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька та дитини залишилися такими ж, як і у Кодексі 1969 р., а саме:
1) факт походження дитини від матері і батька, тобто біологічна ознака;
2) засвідчення походження дитини державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку, тобто юридична ознака.
Порядок такого засвідчення залежить від наявності чи відсутності шлюбу між батьками дитини.
Для виникнення прав та обов'язків батьків та дітей мають одночасно бути ці обидві ознаки. Таким є загальне правило.
Відповідно до частини 1 ст. 122 СК, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається за свідоцтвом про шлюб та свідоцтвом про народження дитини, виданим органом охорони здоров'я, і засвідчується свідоцтвом про народження, виданим органом РАЦСу.
Установлена цією нормою презумпція шлюбного походження дитини складається з двох частин: презумпції материнства дружини та презумпції батьківства чоловіка.
Презумпція батьківства чоловіка (шлюбного батьківства) поширюється на чотири групи дітей:
1) тих, які були зачаті й народжені у шлюбі;
2) тих, які були зачаті до шлюбу, але народжені у шлюбі;
3) тих, які були зачаті у шлюбі, але народжені після його припинення або визнання недійсним;
4) тих, які були зачаті до шлюбу й народжені до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним.
Презумпція шлюбного батьківства є не лише правовим інструментом охорони інтересів матері та дитини, вона слугує й інтересам чоловіка, надаючи йому право вимагати реєстрації себе батьком дитини. Тому заперечення дружини щодо такого запису не має правового значення.
Презумпція батьківства надає можливість кожному з подружжя зареєструвати дитину за своїм особистим волевиявленням, навіть без погодження цього питання з другим з подружжя. Узгодженого рішення потребує лише вибір імені дитини.
Службова особа не може відмовити у запису чоловіка як батька дитини на тій, наприклад, підставі, що він на час зачаття перебував за кордоном чи відбував міру покарання.
Одностороння заява іншої особи про своє батьківство не є достатньою підставою для того, щоби не зареєструвати чоловіка матері дитини батьком цієї дитини.
Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком та матір'ю дитини до органів РАГСу.
Якщо один з батьків з поважної причини не може особисто з'явитися до РАГСу для реєстрації батьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений у встановленому законом порядку. Реєстрація батьківства може бути проведена як одночасно з реєстрацією народження, так і після. У другому випадку для реєстрації батьківства необхідно додати до заяви свідоцтво про народження дитини.
У разі смерті матері, визнанні матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання, запис про батька дитини проводиться за заявою батька.
Визнання батьківства, висловлене у спільній заяві батьків, є юридичним фактом, який підтверджує кровне походження дитини від вказаних у заяві батьків. Це визнання не може бути відкликане батьком у однобічному порядку.
Добровільне визнання батьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини з її матір'ю, так і тоді, коли вони не перебували в шлюбі.
Визнання батьківства у добровільному порядку є остаточним актом.
37) Особисті немайнові правовідносини батьків і дітей
Стаття 141 СК встановлює рівність прав та обов'язків батьків стосовно дитини. Мати і батько не мають ніяких переваг щодо здійснення виховання. Вони виступають при вирішенні розбіжностей з приводу виховання дітей як рівні суб'єкти права.
Батько і мати мають рівні права й обов'язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Сімейне законодавство визначає цілу низку особистих немай: нових прав, які належать дитині: право жити та виховуватись у сім'ї, право на ім'я, по батькові та прізвище, право висловлювати свою думку, право на спілкування з батьками та іншими родичами, право на свободу переміщення та вибору місця проживання, право на свій захист.
Законодавство закріплює обов'язок батьків щодо виховання та розтвитку дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання включає комплекс дій батьків, які спрямовані на духовний розвиток дітей, формування їх особистості, розвиток здібностей тощо. Крім того, батьки зобов'язані здійснювати дії щодо лікування дітей у разі хвороби, організації літнього відпочинку, придбання для них одягу, влаштування їх до дитячих закладів. Здійснюючи батьківські права, виховуючи дитину, батьки тим самим виконують обов'язки щодо її виховання.
Батько або матір зобов'язані виховувати дитину і у тому разі, якщо вони з нею разом не проживають. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК). СК уперше закріплює можливість договірного визначення батьками цього питання.
38) Майнові правовідносини батьків та дітей
Окрему групу сімейних правовідносин становлять майнові правовідносини батьків та дітей. У сімейно-правовій літературі вони поділяються на дві групи: 1) правовідносини з приводу майна та 2) аліментні правовідносини. Перш за все необхідно розглянути перший вид правовідносин — ті, що виникають між батьками та дітьми стосовно належного їм майна. Такі правовідносини поділяються на три види залежно від джерела набуття майна. До них, зокрема, належать правовідносини щодо майна: а) набутого батьками і призначеного для потреб усієї сім’ї; б) набутого за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей; в) майна, що набувається самими неповнолітніми на різних правових підставах.
Батьки при визначенні порядку володіння та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також роздільним майном зобов’язані враховувати інтереси своїх неповнолітніх дітей. Майно, що забезпечує виховання і розвиток дитини, вони зобов’язані передавати їй у користування. Відповідно СК права батьків і дітей на користування житлом, що є власністю когось із них, встановлюються законом. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуватися ним (ст. 59 СК). Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 175 СК).
Батьки вирішують спільно питання про управління майном дитини. Порядок вчинення батьками правочинів щодо майна дитини визначається законодавством (ст. 177 СК). За загальним правилом, продукція, плоди і доходи від майна, що належить власникові речі, є його власністю (ст. 189 ЦК). Це правило поширюється на випадки, коли власником речі є неповнолітня особа. Саме вона набуває прав щодо плодів та доходів від належного їй майна. Однак управляють таким майном і доходами від нього батьки дитини. Крім того, закон надає батькам право використовувати доходи від майна, що належить малолітній дитині, на виховання та утримання інших дітей, а також на невідкладні потреби сім’ї.
Батьки управляють майном своєї дитини до досягнення нею повноліття та набуття повної цивільної дієздатності (статті 34, 35 ЦК). Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (ч. 4 ст. 177 СК). У випадку неналежного виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини на них може бути покладений обов’язок відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду.
Законом урегульований правовий режим майна, одержаного як аліментні виплати. Аліменти виплачуються на ім’я того з батьків, з ким проживає дитина. Разом із правом власності на аліменти за батьками закріплюється й обов’язок використовувати їх строго за цільовим призначенням, тобто для задоволення фізичних, духовних й інших потреб дитини, її навчання і розвитку. СК закріплює право неповнолітньої дитини брати участь у розпорядженні аліментами, отриманими для неї. Неповнолітня дитина, тобто особа, яка досягла 14 років, має право на самостійне одержання аліментів і розпорядження ними відповідно до ЦК.
39) Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів
СКУ передбачено, що якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тимчасова допомога призначається у разі, коли:
- рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується;
- один з батьків перебуває під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі, якого визнано в установленому порядку недієздатним;
- місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.
Допомога призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця.
Тимчасова допомога призначається і виплачується за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину (далі - одержувач), управлінням праці та соціального захисту населення, структурним підрозділом з питань праці та соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради.
У разі зміни місця проживання (перебування) одержувача виплата тимчасової допомоги продовжується органом праці та соціального захисту населення за новим місцем проживання (перебування) з місяця звернення одержувача.
За результатами розгляду поданих документів орган праці та соціального захисту населення протягом десяти календарних днів приймає рішення про призначення або відмову в призначенні зазначеної допомоги.
Важливо зазначити, що тимчасова допомога призначається кожні шість місяців починаючи з місяця, в якому подані усі необхідні документи. Для призначення допомоги на наступний шестимісячний строк одержувач подає лише заяву, в якій повідомляє про обставини, що можуть бути підставою для продовження виплати допомоги.
Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, що передбачений частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.
У разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку розмір тимчасової допомоги перераховується без звернення одержувача з місяця, в якому набрав чинності закон, що встановлює новий розмір прожиткового мінімуму.
Якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв’язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган праці та соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення з боржника, що не виконував обов’язку щодо утримання дитини, суми сплаченої тимчасової допомоги.
Стягнуті кошти зараовуються до державного бюджету.
40) Розірвання шлюбу
Сімейний кодекс України передбачає декілька можливих варіантів розірвання шлюбу.
Перш за все, розірвання шлюбу може бути ініційовано, або спільно подружжям, або тільки лише одним з подружжя – без урахування бажання іншого.
Крім того розірвання шлюбу може відбуватися за спрощеною процедурою, коли шлюб розривається органом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС), або в судовому порядку, який є набагато складніший та, як правило, більш тривалий.
Порядок розлучення через РАЦС
Найбільш поширеним випадком розірвання шлюбу без звернення із позовною заявою до суду є подання до органів РАЦС спільної заяви подружжям, які не мають дітей.
Законодавство передбачає дві окремі форми заяви про розірвання шлюбу, що подаються до оргнів РАЦС:
Спільна заява подружжя, які не мають дітей, про розірвання шлюбу;
Заява про розірвання шлюбу у випадку визнання іншого з подружжя недієздатним або безвісно відсутнім.
Подача таких заяв здійснюється до органів РАЦС за місцем проживання одного з подружжя. До заяви додається свідоцтво про шлюб, а у випадку розірвання шлюбу з підстав визнання другого з подружжя недієздатним або безвісно відсутнім – рішення суду про встановлення вказаних фактів.
Спільна заява подружжя, які не мають дітей, про розірвання шлюбу може бути подана також в електронному вигляді, шляхом проставлення на такій заяві електронного підпису.
Отримавши таку заяву органи РАЦС визначають дату державної реєстрації розірвання шлюбу, яка не може бути визначена раніше ніж через один місяць з моменту її подачі. Вказаний строк законодавцями був передбачений для примирення подружжя і відповідно створення можливості протягом вказаного строку відкликати свою заяву. Уникнути скорочення місячного строку Сімейний кодекс України можливості не надає.
Розірвання шлюбу органами РАЦС здійснюється в присутності хоча б одного з подружжя.
Якщо подружжя не мають можливості з’явитися для офіційної реєстрації припинення шлюбу за їх заявою дата може бути перенесена на більш пізній термін. За відсутності дій з боку подружжя щодо реєстрації припинення шлюбу протягом трьох місяців з дати подачі заяви – така заява втрачає чинність.
Також органи РАЦС можуть розірвати шлюб за заявою лише одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний:
недієздатним (особа визнається недієздатною судом, коли вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними);
безвісно відсутнім (безвісно відсутною особа визнається судом, коли за місцем її постійного проживання протягом останнього року не має інформації про місце перебування такої особи).
Шлюб припиняється у день реєстрації органами РАЦС припинення шлюбу.