ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2019
Просмотров: 2293
Скачиваний: 1
— ціннісні чинники. Йдеться про принципи, які людина проголошує чи відкидає, особистісні системи переконань, вірувань тощо;
— особливості відносин, пов'язані з наявністю (відсутністю) почуття задоволення від взаємодії. При цьому враховується основа, сутність відносин, баланс сили, значущість їх для себе й інших, тривалість, сумісність — несумісність сторін та ін.;
— поведінкові чинники. До них належать обмеження інтересів, невизнання самооцінки партнера, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, загострена увага на дрібницях, грубість, тиск тощо;
— особистісні властивості. В основі їх — незнання характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;
— неправильне тлумачення думок, вчинків. Спричинює його дефіцит неформального спілкування, внаслідок чого виникає поверхове уявлення про співрозмовника;
— моральні чинники. Полягають у недотриманні загальноприйнятих моральних норм, переоцінці власних можливостей, недооцінці можливостей інших.
Взаємодія на рівні дружби і любові. На перших етапах взаємодії, під час первинного контакту (на рівні сприймання), між людьми можуть виникнути специфічні емоційні відносини, котрі визначають привабливість одного індивіда для іншого. Ці відносини називають атракцією.
Атракція (лат.— притягування, привернення) — виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.
Атракція може вбирати в себе широку гаму почуттів, розгортаючись від простої симпатії до любові. Властиві їй близькість, прихильність виявляються як особлива установка на іншу особу, почуття дружби і любові.
Дружба — особлива форма міжособистісної взаємодії, яка характеризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, посиленням процесів афіліа-ції, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів.
Любов — високий ступінь емоційно-позитивного ставлення до іншої людини, стан сильного потягу до єднання з нею.
Альтруїстична поведінка у взаємодії. Альтруїзм (лат.— інший) — надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої лЬдини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат.
Взаємодія і міжособистісний вплив
Міжособистісний вплив — процес і результат зміни одним індивідом поведінки, установок, намірів, уявлень, оцінок іншого індивіда.
Вплив може бути спрямованим (суб'єкт ставить перед собою завдання досягти певного результату від об'єкта впливу, що проявляється у переконанні і навіюванні) і не-спрямованим (вплив не переслідує конкретної мети, ефект його виникає у результаті дії зараження та наслідування). У спілкуванні виявляються прямий (суб'єкт відкрито пред'являє об'єкту впливу свої претензії і вимоги) та опосередкований, непрямий (вплив спрямований не на об'єкт, а на навколишнє середовище) впливи. Розрізняють також навмисний (наявність мети) і ненавмисний (наявність причини) впливи. Процес міжособистісного психологічного впливу охоплює стратегію, тактику, засоби, форми, систему аргументації і критерії його ефективності.
Соціальна психологія зосереджується на таких стратегіях впливу:
— імперативна. Відповідає «об'єктній» парадигмі в психології, згідно з якою психіка і людина загалом розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов, їх продукт;
— маніпулятивна. Відповідає «суб'єктній» парадигмі, заснованій на твердженні про активність й індивідуальну вибірковість психічного відображення зовнішніх впливів, де суб'єкт здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні;
— розвивальна. Заснована на «суб'єкт-суб'єктній», «діалогічній» парадигмі, згідно з якою психіка розглядається як відкрита, наділена зовнішніми і внутрішніми контурами регулювання система.
Ці стратегії враховують усю гаму взаємин, що виявляються у процесі міжособистісної взаємодії.
Тактики впливу реалізуються у контексті передбачення і управління поведінкою людей, котрі перебувають у ситуації міжособистісної взаємодії. їх вибір залежить від індивідуальних особливостей індивідів. Наприклад, ефективність більшості тактик впливу на підлеглих відрізняється від їх ефективності впливу на керівників. Серед засобів впливу виокремлюють вербальні і невербальні; серед форм впливу — мовні (письмові й усні) та наочні.
Критерії ефективності впливу поділяють на стратегічні (перспективні) й тактичні (проміжні).
Види міжособистісного впливу. Міжособистісний вплив виявляється як психологічний вплив, особистий вплив, функціонально-рольовий вплив, індивідуально-специфічний вплив, комунікативний вплив та ін.
Психологічний вплив. Здійснюється він на усвідомленому і неусвідомленому рівнях психіки. Психологічний вплив — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії іншої людини.
За змістом психологічний вплив буває педагогічним, управлінським, ідеологічним та ін. Суб'єктом його є індивід в ролі організатора, виконавця (комунікатора) або дослідника процесу свого впливу. Він вивчає об'єкт і ситуацію впливу, обирає стратегію, тактику і засоби, враховує сигнали про успішність — неуспішність впливу, що надходять від об'єкта, організовує протидію об'єкту тощо. Об'єкт, будучи активним елементом системи впливу, осмислює інформацію, що надходить до нього, може не погоджуватися із суб'єктом, здійснювати контрвплив на комунікатора.
Різновидом психологічного впливу є психологічно конструктивний вплив, який має бути психологічно коректним, задовольняти потреби обох сторін, зберігати цілісними особистості, взаємини індивідів, котрі беруть у ньому участь. Таким критеріям повинно відповідати і психологічно конструктивне протистояння.
Особистий вплив. Найвищою його метою і головним результатом є зміни у свідомості й душі іншої людини, а не вигідні для суб'єкта впливу зміни в діях. Особистий вплив — властивість, особистісна якість, сутнісна сила людини, які виявляються у здатності впливати на іншу особу спонукальним, стримуючим, заспокійливим або іншим розвивальним способом, змінюючи не тільки її поведінку, а й погляди, мотиви, свідомість, характер.
Розвивальний аспект впливу відмежовує особистий вплив від тиску, маніпуляції. Особливість особистого впливу більше пов'язана із внутрішньою сутністю людини, а не з соціальною роллю. Він виявляється тоді, коли йдеться про вищі чи духовні потреби (потреба в самоактуалізації і мотивація росту, в служінні іншим людям і мотивація допомоги тощо). Особистий вплив як акт творчості здійснюється лише тоді, коли обидва суб'єкти взаємодії хочуть спілкуватися, коли одна людина передає іншій відкрито, ненасильницьки щось своє, особисте (знання, життєвий досвід), а інша — щиро прагне це перейняти, а не здобути силою чи хитрістю. Взаємодія між людьми на такому рівні не може відбуватися в атмосфері агресивності, суєти, коли свідомість зайнята тільки особистісними потребами. Вимагає у взаєминах хоча б мінімальної довіри, саморозкриття, поблажливості до позиції партнера.
Функціонально-рольовий вплив. Люди у процесі між-особистісного спілкування орієнтуються передусім на відповідність своїх та чужих дій і вчинків нормам і правилам, регламентованим рольовою розстановкою сил.
Функціонально-рольовий вплив — вид міжособистісного впливу, характер, спрямованість та інтенсивність якого зумовлюються не особистісними властивостями партнерів, а їх рольовими позиціями.
Якраво вираженою формою такого впливу є авторитет влади, не підкріплений справжнім особистісним авторитетом її носія.
Індивідуально-специфічний вплив. Особистість стає об'єктом наслідування, навмисно чи ненавмисно пропонуючи іншим взірці своєї активності та індивідуальності. У такий спосіб індивідуально-специфічний вплив немовби продовжує цю особистість в інших людях.
Індивідуально-специфічний вплив — трансляція індивідом іншим людям своїх особистісних рис у формі взірців особистісної активності.
Систематичний індивідуально-специфічний вплив поступово змінює поведінку і мотиваційну сферу інших людей, що простежується у зміні їхньої діяльності на момент актуалізації в їх свідомості суб'єкта впливу.
Комунікативний вплив. Безпосередній процес взаємодії, під час якого відбувається обмін інформацією, пов'язують із комунікативним впливом.
Комунікативний вплив -— внутрішня комунікативна установка комунікатора стосовно себе і реципієнта, вербальні і невербальні особливості повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища.
Психологічна установка комунікатора має суттєві відмінності за авторитарної та діалогічної комунікації, визнаючи стиль його комунікативного впливу:
— за авторитарного впливу — установка «зверху вниз». Вона передбачає сприймання комунікатором реципієнта як пасивного об'єкта впливу, підкорення його, вплив на нього без зміни автора повідомлення, захист від зворотного зв'язку, намагання зробити вплив одностороннім. Та взаємовплив неминучий, а те, що комунікатор його не від стежу є, може мати непередбачувані наслідки для нього. За авторитарної комунікації текст, який зумовлює позицію реципієнта, знеосібнений, загальний, однобічний, не враховує особливостей слухача, супроводжується невиразною мімікою та жестами, приховує почуття комунікатора. Це означає, що не текст повідомлення орієнтується на реципієнта, а реципієнт стає залежним від його змісту та форми подання. Щодо організації комунікативного простору, то авторитарний вплив вибудовується за принципом монофонії (одна думка — один голос), характеризується позицією «над реципієнтом», «над аудиторією» (всі учасники комунікативного процесу бачать тільки комунікатора);
— за діалогічного впливу — рівноправна установка. У такому разі слухач сприймається активним учасником комунікативного процесу, наділеним правом на власну думку при обговоренні проблеми. Комунікатор, усвідомлюючи, що вплив завжди є взаємним, внутрішньо відкритий до змін. Діалогічний вплив передбачає поліфонію (один просторовий рівень), організацію простору за принципом: усі учасники комунікації бачать і автора інформації, і один одного.
Обидва комунікативні процеси мають свої можливості і обмеження. Так, авторитарний вплив, будучи наділеним швидким і сильним, але нетривалим ефектом, може бути незамінним в екстремальних умовах, а також у ситуаціях, що передбачають зовнішнє підкорення думці комунікатора. Монологічна комунікація більш ефективна для трансляції готових знань, аксіоматичних повідомлень (норми, правила, загальні вимоги, певні рекомендації тощо). Його ефективність полягає в умінні чітко визначити мету повідомлення і відповідно організувати текст, власну поведінку. Якщо монолог є мистецтвом подання свого наміру, то діалог — мистецтвом саморозкриття.
Види психологічного впливу. До видів психологічного впливу передусім належать переконання, зараження, навіювання, наслідування.
Переконання. Як спосіб психологічного впливу, переконання спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його використовують для перетворення інформації, котра повідомляється, на систему установок і принципів індивіда.
Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.
Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його суб'єкта. Одна з передумов її — свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприятливішими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації. Отже, переконання, впливаючи на розум і почуття людини, є способом психологічного впливу однієї людини на іншу або групу людей, що діє на раціональне та емоційне начало, формуючи при цьому нові погляди, взаємини.
З огляду на ставлення реципієнта до інформації, що використовується з метою ПСИХОЛОГІЧНОГО впливу, розрізняють прямий і непрямий (опосередкований) спосіб переконання. Передумовою прямого способу переконання є зацікавленість реципієнта в інформації, зосередженість його уваги на логічних, правдивих, очевидних аргументах. За непрямого способу переконання реципієнт стає підвладним випадковим чинникам, наприклад привабливості комунікатора. Більш аналітичний, стійкий і менш поверховий прямий спосіб переконання. Ефективнішим є його вплив на установки і поведінку індивіда. Сила і глибина його залежать і від переконуючої комунікації — сукупності заходів, спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу. На її основі здійснюють прикладні дослідження особливостей комунікативного впливу, розробляють експериментальну риторику, аналізують основні та допоміжні елементи переконання, складові переконуючого комунікативного впливу. На думку американського журналіста Г. Лассуела, модель комунікативного процесу охоплює п'ять елементів: 1) хто передає повідомлення (комунікатор); 2) що передається (повідомлення, текст); 3) як здійснюється передавання (канал); 4) кому спрямоване повідомлення (аудиторія); 5) з яким результатом здійснено повідомлення (ефективність впливу).
У процесі взаємодії комунікатор, як правило, займає відкриту, закриту або відсторонену позиції. У відкритій позиції він відверто викладає свою точку зору, оцінює факти, що її підтверджують. Закрита позиція зобов'язує його приховувати свої думки, навіть використовувати для цього певні прийоми. Підкреслено нейтральна поведінка, безпристрасне зіставлення протилежних поглядів свідчать про відсторонену позицію комунікатора.
Важливим чинником впливу на сприймання інформації є взаємодія інформації та установок аудиторії.
Ефективність переконуючого комунікативного впливу залежить від зацікавленості партнерів один одним: реципієнт повинен бути готовим до сприймання і прийняття інформації, а комунікатор — зацікавленим у тому, на кого спрямований вплив. Крім того, зміст і форма переконання повинні відповідати віковим, а переконуюча комунікація — індивідуальним особливостям людини. Переконання має бути логічним, послідовним, доказовим, аргументованим. Переконуючи інших, комунікатору слід вірити в те, що він говорить, використовувати як загально-теоретичні відомості, так і конкретні факти, приклади.
Якщо людина не готова до того, щоб її переконували, то не допоможуть ні логіка, ні привабливість комунікатора, ні його аргументи. Ефект впливу неможливий за зверхнього або поблажливого ставлення комунікатора до аудиторії.
Зараження. Цей найдавніший спосіб інтеграції групової діяльності виникає за значного скупчення людей — на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Однією з його ознак є стихійність.
Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.
Під час психічного зараження передається емоційний стан від однієї особи до іншої на несвідомому рівні. Сфера свідомості за таких умов різко звужується, майже зникає критичність до подій, інформації, що надходить з різних джерел. Психологія тлумачить зараження як неусвідом-лювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. Соціальна психологія розглядає його як процес передавання емоційного стану одного індивіда іншому на рівні психічного контакту. Відбувається зараження через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Воно є одночасно продуктом впливу на інших енергетики психічного стану індивіда чи групи, а також здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті.
Дієвість сили психічної заразливості залежить від глибини і яскравості спрямованих від комунікатора емоційних збуджень. Значущою є і психологічна готовність реципієнта до емоційного реагування на нього. Сильним каталізатором емоційного збудження стають вибухи емоцій, викликані позитивним чи негативним станом людей (плач, заразливий сміх та ін.). Головним каталізатором цього явища є комунікативний контакт індивідів — суб'єктів взаємодії. Механізм соціально-психологічного зараження полягає у багаторазовому взаємному підсиленні емоційних впливів від багатьох індивідів. Ланцюгова реакція зараження спостерігається у великих аудиторіях, неорганізованій спільноті, натовпі. Ступінь зараження людей, груп залежить від загального рівня розвитку, психічного стану, віку, емоційного настрою, самосвідомості. Конструктивна дія цього феномену виявляється у ще більшій груповій згуртованості, використовується також як засіб компенсації недостатньої її організації.