При трудовому методі виміру продуктивності праці робочий час є загальною і якісно однорідною характеристикою, на основі якої зважується різноякісна продукція. Тому даний метод є найбільш точним еквівалентом категорії продуктивності праці. При його застосуванні обсяг продукції оцінюється в одиницях робочого часу, завдяки чому встановлюється прямий зв'язок між кількістю продукції і витратами праці на її виготовлення. За допомогою цього методу можливо обчислити економію витрат робочого часу не тільки за виробами, за окремими робочими місцями, але і за факторами.

Слід підкреслити, що в сучасних умовах найбільш доцільним стає застосування саме трудового методу виміру продуктивності праці, що дозволяє найбільше точно виміряти рівень і динаміку продуктивності праці як живої конкретної праці, вимірюваного часом його додавання. Даний метод дозволяє також проводити й коректні порівняння продуктивності праці в різних сферах економіки.

Продуктивність праці — це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.

Фактори росту продуктивності праці — це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

В якості такої сили (факторів) виступає: технічний прогрес, удосконалювання організації виробництва, управління працею тощо. Різноманіття конкретних шляхів і засобів досягнення більш високої продуктивності праці викликає необхідність розробки класифікації факторів росту продуктивності праці.

Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, у яких вони проявляються і реалізуються.

Вимір продуктивності праці стосується трьох взаємозалежних питань:

• економічного змісту продуктивності праці;

• визначення показників, що могли б служити кількісною мірою виміру рівня продуктивності праці;

• принципів зіставлення показників продуктивності праці в часі та просторі.

Практиці відомі різні показники виміру продукції і витрат праці, застосовуються різні методи і показники виміру продуктивності праці, що зв’язано з особливостями виробництва, застосовуваної техніки, сировини тощо та цілями економічного дослідження. Використовувані методи виміру продуктивності праці мають свій особливий зміст, проте вони не виключають, а доповнюють один одного.

8.4. Поняття ефективності праці

Будь-яка цілеспрямована виробнича діяльність спрямована на досягнення певного результату, ефекту. Ефект — дія, результат чого-небудь. У загальному виді ефект може бути визначений як абсолютна кількісна величина, що характеризує результат діяльності (ефект = результат).

---

Але отримання результату пов'язане з певними витратами. Відношення результату до витрат, що пов'язані з його досягненням, у загальному випадку називається ефективністю. Тобто ефективність — це якісна, відносна характеристика результату діяльності (ефективність = результат / витрати).

Продуктивність праці — показник економічної ефективності трудової діяльності працівників. Вона визначається співвідношенням кількості виробленої продукції чи послуг та витрат праці, тобто виробітком на одиницю витрат праці. Але ефективність праці не вичерпується тільки її економічною складовою.

Поняття „ефективність праці” ширше за поняття продук­тивність праці та включає окрім економічного (власно продуктивність праці) ще і психологічний та соціальний аспекти.

Психофізіологічна ефективність праці визначається впливом трудового процесу на організм людини. З цієї точки зору ефективною може бути визнана тільки така праця, яка поряд з певною продуктивністю забезпечує відповідні нормам санітарно-гігієнічні умови та безпеку, достатню змістовність праці та дотримання меж її розподілу, можливість всебічного розвитку фізичних, розумових сил та здібностей людини у процесі праці, попередження негативного впливу виробничого оточення на працівника.

Звідси випливає й поняття соціальної ефективності праці, котре включає вимогу гармонійного розвитку особи кожного працівника, підвищення його кваліфікації та розширення виробничого профілю, формування позитивного соціального клімату у трудових колективах, посилення соціально-політичної активності та вдосконалення усього образу життя.

Якщо не забезпечується психофізіологічна та соціальна ефективність праці, то неодмінно знижуються і темпи зростання продуктивності праці.

Тому урахування ефективності праці у всіх її аспектах потрібно при визначенні факторів та резервів зростання продуктивності праці.

Контрольні запитання

1. Що таке продуктивність праці?

2. У яких формах виражається ріст продуктивності праці?

3. Опишіть фактори росту продуктивності праці.

4. В чому полягає особливість виміру продуктивності праці?

5. Що таке виробіток?

6. Що таке трудомісткість? Які її види?

7. Назвіть основні методи визначення продуктивності праці.

8. Опишіть суть натурального, вартісного та трудового методів визначення продуктивності праці.

9. Викладіть суть поняття „ефективність праці”.

---

ТЕМА 9. ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І ОПЛАТА ПРАЦІ

9.1. Види доходів населення.

9.2. Сутність, функції та принципи організації заробітної плати.

9.3. Структура заробітної плати.

9.4. Форми і системи оплати праці.

9.5. Тарифна система оплати праці.

9.6. Доплати і надбавки.

9.7. Безтарифна система оплати праці.

9.8. Сучасні форми матеріального стимулювання працівників

Основні категорії та поняття

Заробітна плата, функції заробітної плати, принципи організації за­робітної плати, основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, заохочувальні виплати, структура заробітної плати, форми оплати пра­ці: погодинна, відрядна; системи оплати праці: проста погодинна, пого­динно-преміальна, пряма індивідуальна, непряма відрядна, відрядно-пре­міальна, відрядно-прогресивна, акордна, акордно-преміальна; тарифна система оплати праці, тарифна сітка, тарифна ставка, тарифний коефі­цієнт, тарифний розряд, тарифно-кваліфікаційний довідник, безтарифна система оплати праці, комісійна форма оплати праці, КТУ, дилерський механізм, доплати і надбавки, системи змінної оплати праці.

9.1. Види доходів населення

Дохід — це загальне надходження засобів, що належать людині або сім’ї протягом певного періоду часу. Він містить як заробіток, так і незароблений дохід, до якого належать дивіденди і відсотки, отримані з інвестицій капіталу, трансфертні платежі, державні ви­плати допомоги на підтримання рівня життя.

Доходи домогосподарства розподіляють на грошові, загальні та сукупні.

Грошові доходи складаються з заробітної плати, пенсій, стипендій, доходів від підприємницької діяльності, доходів від продажу сільськогосподарської продукції, доходів від власності, усіх видів грошової допомоги, аліментів і т. ін.

Загальні доходи, крім перелічених статей, містять вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, пільги й субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, грошову оцінку допомоги від родичів.

Сукупні ресурси домогосподарств формуються із загальних доходів і використання заощаджень, позик і повернутих домогосподарствам боргів.

9.2. Сутність, функції та принципи організації заробітної плати

Заробітна плата — одна з найважливіших і найскладніших еко­номічних категорій, оскільки вона є одночасно і основним джере­лом доходу найманих працівників, і суттєвою часткою витрат ви­робництва для роботодавців, і ефективним засобом мотивації пра­цівників.

Заробітна плата виступає найважливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах їхньої праці, її продуктив­ності, збільшення обсягів виробництва продукції, поліпшення її якості та асортименту.

В економічній теорії заробітна плата — ціна робочої сили, яка відповідає вартості предметів споживання і послуг, що забезпе­чують відтворення робочої сили, задовольняючи фізичні й духовні потреби працівника і членів його сім’ї.

---

Такий підхід до визначення категорії „заробітна плата” визна­чається вартістю відтворення робочої сили через відповідний рі­вень споживання товарів і послуг, характеризує ставлення суспіль­ства до обґрунтування розмірів заробітної плати. На рівні підпри­ємства ця величина коректується з урахуванням прибутковості підприємства, кількості та якості праці робітників. Фактичний роз­мір заробітної плати визначається кількістю коштів, що їх виділяє роботодавець із цією метою.

Отже, сутність поняття „заробітна плата” — складна й багатомірна, потребує її вивчення з різних позицій, зокрема:

1. Заробітна плата — це економічна категорія, яка відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості.

2. Заробітна плата — винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі; за трудовим договором власник, або уповнова­жений ним орган виплачує її (його) працівникові за виконану робо­ту. Це загальновизнане визначення подано в Законі України „Про оплату праці”.

3. Заробітна плата — елемент ринку праці, що складається в ре­зультаті взаємодії попиту і пропозиції та виражає ціну викорис­тання робочої сили.

4. Для найманого працівника заробітна плата — основна частина його доходу, якого він отримує за реалізацію своєї здатності до праці.

5. Для роботодавця заробітна плата — елемент витрат виробни­цтва, що забезпечує матеріальну зацікавленість працівників у ви­сокопродуктивній праці.

Сутність заробітної плати виявляється також у функціях, які вона виконує у процесі суспільного відтворення. Найголовніші з них такі:

1. Відтворювальна функція. Полягає в забезпеченні працівників і членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для віднов­лення робочої сили, і відтворення поколінь.

2. Стимулююча функція. Полягає в установленні залежності її розміру від кількості та якості праці конкретного працівника.

3. Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція. Передбачає оптимізацію розміщення робочої сили за регіонами, галузями ви­робництва, підприємствами з урахуванням ринкової кон’юнктури.

4. Функція формування платоспроможного попиту населення. Покликана узгоджувати платоспроможний попит з одного боку, і виробництва споживчих товарів — з іншого.

Для забезпечення реалізації заробітною платою своїх функцій необхідним є дотримання таких принципів:

• підвищення реальної заробітної плати на основі зростання ефективності суспільного виробництва і праці;

• диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, від соціально-економічної значущості роботи, від місцеположення підприємства, його галузевої належності тощо;

• недопущення дискримінації в оплаті праці за статтю, віком, національністю;

• державне регулювання оплати праці на основі встановлення мінімальної заробітної плати, підтримання певного рівня життя населення;

• врахування впливу ринку праці на рівень оплати праці;

• простота і зрозумілість форм і систем оплати праці для пра­цівників підприємства. Останні повинні чітко розуміти, від чого саме залежить розмір їхньої заробітної плати.

---

9.3. Структура заробітної плати

Грошова винагорода, що виплачується працівникові за викона­ну ним роботу, не є однорідною за своєю природою і складається з декількох частин: основної заробітної плати, додаткової заробіт­ної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану працю відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Встановлюється вона у ви­гляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітни­ків і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість, за особливі умови праці. Містить доплати, надбавки, гарантійні та компен­саційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, по­в’язані з виконанням завдань і функцій. Виділяють такі види додаткової заробітної плати:

• за роботу в понаднормований час;

• за сумісництво професій;

• за роботу в нічний час тощо.

Крім того, до до­даткової заробітної плати відносять надбавки і доплати за тариф­ними ставками та окладами. Вони встановлюються кваліфікова­ним працівникам, зайнятим на особливо відповідальній роботі, за високу кваліфікаційну майстерність.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціаль­ними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, що не передбачені чинним законодав­ством або провадяться понад установлені чинним законодав­ством норми.

Структура заробітної плати — співвідношення окремих частин заробітної плати в загальному її обсязі.

На підставі названих принципів створюється організація заробіт­ної плати на підприємстві. Під організацією заробітної плати розу­міють її побудову, приведення її елементів в певну систему, що за­безпечує взаємозв’язок кількості та якості праці з розмірами заро­бітної плати.

Механізм організації праці складається з таких елементів:

1. ринкового регулювання;

2. державного регулювання;

3. колективно-договірного регулювання;

4. механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпо­середньо на підприємстві з використанням таких елементів, як тарифна система чи безтарифна модель, нормування праці і т. ін.

Безпосередньо робота з організації заробітної плати на підпри­ємстві полягає у виборі моделі формування заробітної плати (та­рифної чи безтарифної), виборі форм і систем заробітної плати, розробці умов і правил преміювання.

9.4. Форми і системи оплати праці

Форми і системи заробітної плати являють собою способи встановлення залежності величини винагороди за працю від кіль­кості та якості витраченої праці. Основне їх призначення — забез­печення правильного співвідношення між мірою праці та мірою її оплати.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc