Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб’єкти соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників і напрямів взаємозв’язків між ними виділяють індивідуальний, гру­повий та змішаний рівні соціально-трудових відносин.

На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб’єктів соці­ально-трудових відносин за напрямами: робітник — робітник; робіт­ник — роботодавець; роботодавець — роботодавець. Тобто, індиві­дуальний рівень характеризується взаємозв’язками між окремими найманими працівниками; окремим найманим працівником і окре­мим роботодавцем; окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих працівників із об’єднаннями ро­ботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою: найманий працівник — держава; роботодавець — держава.

Залежно від територіального критерію виділяють: рівень під­приємства; рівень галузі; рівень регіону.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соці­ально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері, їх можна поділити на три структурні блоки: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією та ефективністю праці; соціально-трудові відносини, пов’язані з винагородою за працю.

Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характе­ром, способами їх регулювання, методами вирішення проблем, тобто тим, як саме ухвалюються рішення в соціально-трудових відносинах.

Основну роль у визначенні типу соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності й нерівності. Від того, якою мірою комбінуються ці принципи, залежить тип соціально-трудових відносин. Основою соціально-трудових відносин мо­жуть бути принципи: солідарності й субсидіарності; відносини за принципом “пани — підлеглі”; рівноправного партнерства; конфлікту; конфліктної співпраці; конфліктного суперництва; дис­кримінації.

Принцип солідарності передбачає сумісну відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності та згоді, одно­думності та спільності інтересів. Наприклад, солідарність проф­спілок, які покликані компенсувати негативні соціально-еконо­мічні наслідки ринкових відносин.

Патерналізм, або державний патерналізм, характеризується тим, що головна роль у соціально-трудових відносинах відводи­ться державі. Однак патерналізм може сформуватись і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації соціально-трудо­вих відносин. В окремих випадках патерналізм може бути висо­коефективним, як, наприклад, на підприємствах Японії, але він має і негативні наслідки, як, скажімо, пасивність у трудовій по­ведінці.

---

Принцип субсидіарності проявляється у збереженні прагнення людини до самостійності й самореалізації та покликаний запобіга­ти перенесенню відповідальності на інших суб’єктів соціально-трудових відносин.

Партнерство. В економічно розвинутих країнах соціальне парт­нерство проявляється у формах двопартизму і трипартизму.

Конфлікт — випадок загострення протиріч у трудових відноси­нах. Конфлікт може проявлятись у таких формах: мовчазне невдо­волення; відкрите невдоволення, сварка, страйк та ін. З одного боку, конфлікт є бажаним, оскільки він виступає фактором соці­ального розвитку, сприяє формуванню нового рівня взаєморозу­міння і співпраці, а з іншого — він виступає фактором руйнування соціально-трудових відносин. Тому в парі з трудовим конфліктом повинно виступати соціальне партнерство — згода. Причому конф­лікт мусить бути тимчасовим явищем, тоді як соціальне партнер­ство повинно мати постійний характер.

Дискримінація — обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин, яке перешкоджає їхньому доступу до рівних можливо­стей на ринку праці. Дискримінація може бути за віком, статтю, за національними, расовими ознаками.

Виділяють два основні типи соціально-трудових відносин: па­терналізм і соціальне партнерство. Останнє, безумовно, є прогре­сивнішим.

3.2. Фактори формування та оцінка соціально-трудових відносин

Основними факторами формування і розвитку соціально-трудо­вих відносин є:

• соціальна політика;

• глобалізація економіки;

• розвиток суспільної праці та виробництва.

Під соціальною політикою розуміють стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень та умови їхніх жит­тя і праці. Соціальна політика включає в себе: соціальний захист, соціальну підтримку і соціальну допомогу.

Соціальний захист — система заходів, яка забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення.

Соціальна підтримка — система заходів для економічного насе­лення, яка передбачає створення умов, що дозволяють працівни­кові забезпечувати свою соціальну захищеність.

Соціальна допомога — це система заходів, які застосовуються до всього населення. Це — допомога короткотермінового характеру особам, які опинилися в екстремальній ситуації та потребують додаткових витрат.

Головною метою соціальної політики є підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової активно­сті населення, надання кожному працездатному можливості влас­ною працею забезпечувати добробут сім’ї.

Соціальна політика складається з:

• політики в галузі праці та соціально-трудових відносин;

• політики доходів населення;

• політики зайнятості;

• міграційної політики;

• житлової політики;

• політики в соціальній сфері;

• демографічної політики;

• екологічної політики.

---

Слід відзначити, що лише окремі складові соціальної політики є об’єктом вивчення економіки праці.

Глобалізація економіки негативним чином впливає на розвиток соціально-трудових відносин, оскільки вивільняє економічні сили, які поглиблюють існуючу нерівність у сфері продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, перешкоджаючи зростанню можливостей у соціально-трудових відносинах. Негативні наслідки глобалізації породжують політику трудового протекціонізму — захисту національних ринків праці.

Розвиток праці та виробництва проявляється у формах:

• розподілу і кооперації праці;

• зростання продуктивності праці;

• заміщення живої праці капіталом під впливом зростання про­дуктивності праці в результаті НТП, фінансових факторів, особли­востей національного розвитку.

Основним критерієм оцінки соціально-трудових відносин при­йнято вважати якість трудового життя. Під останнім розуміють сукупність властивостей, які характеризують умови праці, умови виробничого життя і дозволяють врахувати ступінь реалізації ін­тересу працівника і використання його здібностей.

Основна мета в розробці концепції якості трудового життя полягає у створенні таких умов праці, за яких працівники здат­ні оптимально реалізувати себе як особистості, при цьому в кон­цепцію вводять умови не тільки праці, а й побуту і відпо­чинку.

Концепція якості трудового життя охоплює такі важ­ливі напрями, як автономія особистості працівника і можливості розвитку його різноманітних здібностей. Важлива роль у якості трудового життя відводиться умовам праці, охороні праці та безпеці.

Якість життя — характеристика рівня та умов життя населен­ня, яка враховує також склад сім'ї, стан здоров’я її членів, їхню соціально-трудову задоволеність і т. д. Найбільш повною вважа­ється система показників через соціальні індикатори (показники, що характеризують основні аспекти життєдіяльності людини: здоров’я, освіта, стан споживчого ринку товарів і послуг, навколишнє середовище, осо­биста безпека, соціальні можливості, соціальна активність).

3.3. Формування системи соціально-трудових відносин в умовах переходу до ринкової економіки

Формування нової системи соціально-трудових відносин — про­цес тривалий, який матиме ряд етапів у своєму розвитку. Він має містити елементи суспільного регулювання для зменшення нега­тивних наслідків переходу до ринкової економіки.

Регулювання соціально-трудових відносин — одна з найважли­віших складових частин функціонування економічної системи.

Законодавство про працю виступає головним інструментом со­ціально-трудових відносин, за допомоги якого розробляється і втілюється в життя політика у сфері праці. Україна вже має велику законодавчу базу, яка регулює практично всі сфери соціально-трудових відносин: Кодекс законів про працю України, Закон України „Про зайнятість”, Закон України „Про колективні договори та угоди”, Закон України „Про оплату праці”, Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” тощо.

---

Окрім законодавчого регулювання, необхідним є механізм ре­гулювання законодавчих актів. Таким механізмом виступає про­грамна і нормотворча діяльність держави в особі її виконавчих органів (міністерств, відомств, регіональних установ).

До сфери програмно-нормативного регулювання соціально-тру­дових відносин входять такі напрями:

• умови праці (оплата, охорона праці, відпочинок);

• соціальна політика (пенсійне забезпечення, політика підтрим­ки рівня життя населення, диференціації доходів);

• зайнятість (реєстрація безробітних, створення нових робочих місць, професійне перенавчання);

• міграційна політика (регулювання переміщення робочої сили за кордон і з-за кордону, програми переселення окремих груп на­селення);

• демографічна політика (виплати допомоги вагітним, допомоги на дітей, програми поліпшення здоров’я).

Методи реалізації програм поділяють на:

• адміністративні (наприклад, написання постанов, методичних документів, наказів, офіційних роз’яснень);

• організаційні (створення структур, способів виконання програм);

• фінансові (надання податкових пільг, виділення кредитів, на­дання прямої фінансової допомоги);

• економічні (надання регіональних пільг з імпорту або експор­ту товарів із метою покращення загальних умов для розвитку соці­ально-трудових відносин).

Програми регулювання соціально-трудових відносин залежно від їх­ньої спрямованості поділяють на державні, регіональні та приватні.

Для точнішої постановки мети в процесі розроблення та реалі­зації програм використовуються соціальні індикатори, або норма­тиви, — кількісні показники відповідності й динаміки соціальних процесів у суспільстві. Наприклад, показником рівня життя є про­житковий мінімум, а показником стану зайнятості — рівень безро­біття. Найбільш повна система соціальних індикаторів охоплює соціальні напрями, з яких до соціально-трудових мають пряме чи непряме відношення такі: рід занять і якість праці, доходи і споживання, навколишнє середовище (в частині виробничого середовища), соціальне забезпечення, соціальна рів­ність і мобільність.

Одним із важливих соціальних нормативів є споживчий кошик. У системі соціальних індикаторів споживчий кошик ділиться на:

• кошик ваг, який використовується для вимірювання динаміки споживчих цін;

• мінімальний споживчий кошик, який використовується для вимірювання прожиткового мінімуму, розраховується державними органами та офіційно затверджується.

Мінімальний споживчий кошик як соціальний індикатор засто­совується для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсо­лютної кількості бідних людей, а також для визначення об’єктив­ної основи для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів мінімальних соціальних виплат.

---

Мінімальний гарантований дохід розраховується двома методами: або за допомоги описаного кошика, набору товарів, орієнто­ваного на відтворення мінімального рівня життя людини, або як відсоток від законодавче встановленої заробітної плати.

Найближчим часом для України найважливішим нормативом залишаться міні­мальні розміри заробітної плати і пенсії.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення соціально-трудовим відносинам.

2. Назвіть основні суб’єкти соціально-трудових відносин.

3. Що є предметом соціально-трудових відносин?

4. Які принципи є основою соціально-трудових відносин?

5. Охарактеризуйте поняття „соціальна політика”.

6. Що включають основні критерії оцінки соціально-трудових відносин?

7. Законодавче регулювання соціально-трудових відносин в Україні.

8. Для чого використовуються соціальні індикатори або нормативи?

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc