ТЕМА 4. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО

4.1. Сутність соціального партнерства.

4.2. Наймані працівники та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства.

4.3. Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства.

4.4. Механізм функціонування соціального партнерства в Україні.

4.5. Міжнародний досвід соціального партнерства.

Основні категорії та поняття

Угода, суспільний договір сторін соціально-трудових відносин, соціальний договір, трипартизм, інституалізація соціального партнерства, найманий працівник, роботодавець, об’єднання, найманих працівників, об’єднання роботодавців, органи соціального партнерства, соціальний діалог, моделі соціального діалогу, соціальне страхування.

4.1. Сутність соціального партнерства.

В умовах переходу до ринкової економіки все більшої актуальності набувають соціально-трудові відносини. Людство все гостріше відчуває необхідність розв’язання таких проблем як забезпечення повної зайнятості, підвищення продуктивності суспільної праці, розв'язання протиріччя між працею і капіталом; піднесення матеріального добробуту населення. Всі вище означені проблеми знаходяться у соціально-трудовій сфері. Вирішення окреслених проблем багато в чому залежить від типу соціально-трудових відносин країни.

Як відомо, в залежності від методів і способів вирішення трудових протиріч основними типами соціально-трудових відносин є патерналізм і соціальне партнерство. Патерналізм характеризується жорстким державним регулюванням соціально-трудових процесів. Соціальне партнерство передбачає соціальний діалог, пошук компромісу у задоволенні господарсько-трудових відносин усіх сторін соціально-трудових відносин.

Соціальне партнерство це сукупність соціально-економічних відносин між представниками працівників, роботодавців та держави спрямоване на співробітництво, пошук компромісів, підготовку пропозицій щодо прийняття ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин, що виражає принцип соціальної політики держави.

Соціальне партнерство займає особливе місце у системі соціально-трудових відносин. Воно пройшло довгий шлях у своєму розвитку. До ідеї соціальної злагоди людство йшло майже всю свою історію. Всі проблеми суспільних відносин вирішувалися двома шляхами: шляхом боротьби за владу, тобто конфліктологічним, та шляхом пошуку компромісів — консенсусним. Причому слід відзначити, що на перших етапах розвитку людського суспільства переважав конфліктологічний шлях вирішення проблем. Поступово людство прийшло до консенсусного шляху. Історія свідчить, що будь-який конфлікт закінчувався переговорами, що вели до примирення сторін та укладання певного договору.

Основою соціального партнерства є угода, суспільний договір сторін щодо виконання певних умов співіснування на основі узгодження їх інтересів. Вчення про суспільний договір розробляли Т. Гобс, Д. Локк, Б. Спіноза, Д. Дідро, Жан-Жак Руссо, І. Фіхте, А. Сен-Сімон, Р. Оуен та інші.

---

Одним з важливих наслідків добровільної угоди є держава. Проблемам державотворення були присвячені праці Плутона, Аристотеля, Цицерона та інших стародавніх мислителів.

Пізніше з’являється соціальний договір, який розглядається як узгодження інтересів різних соціальних груп у найважливіших сферах суспільства: виробництві, обміні, розподілі та споживанні матеріальних і духовних благ.

Основними сторонами соціального партнерства у сучасному суспільстві виступають: держава, наймані працівники в особі профспілок та роботодавці або власники. Кожна з сторін соціально-трудових відносин виконує певні функції у соціальному партнерстві.

Держава виконує такі функції:

• виступає гарантом громадянських прав;

• впроваджує соціальну політику;

• організує і координує соціально-трудові відносини;

• виступає власником (роботодавцем);

• розробляє правові та нормативні документи, які регламентують соціально-трудові відносини;

• є незалежним регулятором системи соціально-трудових відносин; —виступає стороною на переговорах, консультаціях з метою розробки та

• впровадження в життя соціальної, економічної та соціальної політики в країні.

Профспілки в системі соціально-трудових функцій виконують функції:

• збереження та підвищення заробітної плати;

• захист умов праці (техніка безпеки та охорона праці);

• забезпечення продуктивності зайнятості;

• представництва при веденні колективних переговорів, тощо.

Роботодавці в особі їх представницьких органів захищають господарсько-трудові інтереси власників, зокрема:

• захищають ринкові відносини;

• здійснюють представництво під час проведення консультацій та переговорів;

• здійснюють сервісне обслуговування в наданні підприємцям консультаційних послуг

Отже, соціальне партнерство це механізм здійснення соціальної політики держави для досягнення соціальної злагоди за допомогою соціального діалогу представників найманих працівників, роботодавців та держави з усіх проблем соціально-трудових відносин.

4.2. Наймані працівники та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства

Суб’єкт соціально-трудових відносин — це юридична, або фізична особа, яка володіє первинними носіями права у соціально-трудових відносинах.

Суб’єктами соціально-трудових відносин виступають наймані працівники, об'єднання найманих працівників або їх органи, роботодавці, об’єднання роботодавців або їх органи, органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Виділяють чотири групи суб’єктів соціально-трудових відносин.

Перша група — це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава).

Друга група — це представницькі організації та їх органи (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, органи влади і управління).

---

Третя група — органи соціального діалогу (Національна рада соціального партнерства, органи в галузях, регіонах, на підприємствах).

Четверта група — це органи, які усувають наслідки можливих конфліктів, попереджають загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри, та інші інформаційні, консультативні формування).

Одним з основних і найбільш масових суб'єктів соціально-трудових відносин є наймані працівники та їх представницькі органи (до 90% економічно активного населення має статус найманого персоналу). Наймані працівники є найбільш не захищеною стороною соціально-трудових відносин порівняно з роботодавцями.

Найманий працівник — це фізична особа (громадянин), яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контракту) і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до Існуючих регламентів.

Якщо вдатися до історії, то можна відмітити, що шлях формування профспілкових організацій був тяжким і тривалим. Одним з перших законодавчих актів, що узаконювали об’єднання найманих працівників для захисту своїх інтересів був „Закон про профспілки” прийнятий в Англії у 1871р. Цей закон заборонив судове переслідування профспілок, увів їх добровільну державну реєстрацію.

Пізніше, у 1891 р. у зверненні Папи Римського Лева 12 до духовенства та віруючих запропоновано роботодавцям та робітникам поєднувати свої зусилля для досягнення партнерства та злагоди в суспільстві, що стало початком соціальної доктрини католицької церкви.

Що стосується України, то за радянської доби існували окремі елементарні форми соціального партнерства на ряду з державно-партійним патерналізмом, що забезпечувало за допомогою механізму зрівнялівки вирішення багатьох соціально-трудових проблем.

В Україні було кілька етапів, коли виробничі відносини формувалися за принципом соціального партнерства:

у 1918 р. — за умов Української народної республіки;

у 1921-1928 р. — за умов НЕПу;

з 1991 р. — за умов незалежності України.

У 1918р. у Києві було утворено Всеукраїнську раду профспілок (Уцентропроф). В основу діяльності профспілок була покладена європейська соціальна модель-органів захисту інтересів працюючих, основний принцип якої був виробничим (одне підприємство — одна профспілка).

Починаючи з 1948 р. в Україні після тривалої перерви була поновлена діяльність профспілок у формі Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада).

6 жовтня 1990 р. на І з'їзді профспілок на базі Укрпрофради була утворена Федерацій незалежних профспілок України (ФНПУ). Головною рисою цього об'єднання було проголошення незалежності від державних органів, ВЦРПС.

У 1992 р. на II позачерговому з’їзді ФНПУ була перейменована на Федерацію профспілок України (ФПУ), прийнято статут і програму її діяльності, визначено принципи розвитку профспілкового руху.

---

У травні 1991 р. утворено Всеукраїнське об'єднання страйкових комітетів (ВОСК), яке потім змінило названа Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників (ВОСТ). Через його розкол у 1995 р. утворилося ще Всеукраїнське профспілкове вільне профоб’єднання солідарності трудівників (ВП ВОСТ).

Нині в Україні структура суб’єктів соціально-трудових відносин, що представляють інтереси найманих працівників є такою.

На рівні підприємства суб’єктом виступає сам працівник, як носій первинного права у стосунках з роботодавцем. Другим суб’єктом є організація найманих працівників — місцева організація профспілки в особі профспілкового комітету. Крім профспілок інтереси .найманих працівників можуть представляти ради трудових колективів, окремі працівники, яким делегована частина повноважень колективу.

На територіальному рівні суб’єктом соціально-трудових відносин, що представляють інтереси найманих працівників є їх організації і об’єднання —профспілки.

На районному, міському рівні представництво найманих працівників здійснюється численними організаціями профспілок.

На галузевому рівні наймані працівники мають свої представницькі органи (галузеві профспілки).

На національному рівні інтереси найманих працівників представляє декілька десятків профспілкових об’єднань, галузевих і фахових профспілок.

Найактивнішими серед галузевих профспілок в Україні є профспілки працівників вугільної промисловості (ППВП) та гірничорудної галузей (НПГ).

У недержавному секторі економіки найбільшим профспілковим об'єднанням є Федерація профспілок працівників кооперативних та інших форм підприємництва.

Базове профспілкове право — право на свободу асоціацій (об’єднань) та право на колективні переговори відображене у конвенціях МОП №87, 98, 154. Профспілкові права містяться в Загальній декларації прав людини, що прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Право на страйк відображається в Європейській соціальній хартії та Міжамериканській хартії соціальних гарантій.

В Україні основними нормативними актами, що регламентують діяльність профспілок є: Конституція України; Закон України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”; Кодекс законів про працю; Закони „Про колективні договори і угоди”, „Про оплату праці”, „Про охорону праці”, „Про зайнятість населення” та інші.

У сфері соціально-трудових відносин останнім часом відбулися деякі зміни у профспілковому русі:

• визначення профспілок, як організації із захисту найманих працівників;

• „роздержавлення” профспілок;

• нове політичне самовизначення профспілок у суспільстві, що виражається у „нейтральності” профспілок щодо партій і рухів та у співробітництві з партіями лише з конкретних питань соціально-економічного захисту інтересів людини;

• зміна централістської структури профспілок України на федеративну;

• визначення конфедеративності й плюралізму профспілкового руху;

• відокремлення від невластивих функцій і методів, роботи профспілок, тих, які були притаманні профспілкам за радянських часів;

• застосування принципів соціального партнерства, засобів колективних договорів, угод, а в разі необхідності страйків у взаємовідносинах з роботодавцями тощо.

---

Слід відзначити, що на сучасному етапі ставлення населення України до профспілок неоднозначне, що показало опитування населення України проведене Державним комітетом статистики у 2001 р. Нині у профспілках перебуває за різними оцінками 14—20 млн. осіб. 43% опитаних зазначили, що вони належать до організацій, які представляють інтереси працівників на виробництві. Значно нижчим є рівень належності до них молодих працівників (18—29 років) та тих кому понад 55 років. За­галом ставлення до профспілок позитивне (40% опитаних). Причому рівень довіри до профспілкових організацій вищий серед осіб віком 50—54 роки. Молодь у віці 18-29 років довіряє цим організаціям менше. В цілому позитивне ставлення до профспілок домінує над негативним. Найбільш вагому роль на думку опитаних відіграють профспілкові організації на підприємстві (37% опитаних), потім профспілки галузевого рівня (10%), потім територіальні — 2%. Рівень довіри до традиційних профспілок трохи вищий ніж до нових.

4.3. Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти й соціального партнерства

Окрім найманих працівників суб'єктом соціально-трудових відносин є роботодавець. Відповідно до Закону України “Про організації роботодавців” роботодавець — це власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Роботодавець відіграє особливу роль у системі соціально-трудових відносин, оскільки створює робочі місця, визначає обсяги і структуру попиту на робочу силу, залучає її йо суспільного виробництва через механізм ринку праці, укладає з найманими працівниками індивідуальні трудові договори, веде переговори з представницькими органами найманих працівників тощо.

У другій половині двадцятого століття становище роботодавців зазнає таких змін:

• підприємці стають все більш впливовим фактором формування зовнішньої і внутрішньої політики держави;

• влада підприємців над трудовими ресурсами стає все більш обмеженою, зменшуються їх можливості формувати умови трудових договорів;

• спостерігається розширення самостійності первин них підрозділів, відхід від жорсткої регламентації форм І методів організації виробництва, перехід до колективної організації праці, виявлення ініціативи найманих працівників тощо.

Для захисту господарсько-трудових інтересів роботодавці створюють свої організації та об’єднання. В Україні в умовах планової економіки, заснованої переважно на державній власності, потреби у створенні об’єднань роботодавців не існувало. Першою організацією роботодавців нового типу в Україні став Союз підприємців Криму, який було створено у 1989 р. У 1990 -1991 рр. в Україні на всій її території створюється велика кількість союзів, спілок, асоціацій роботодавців, формування яких здійснюється за територіальною, галузевою, фаховою ознаками.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc