ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7834
Скачиваний: 7
такі науки:
1) власне лексикологія — наука про словниковий
склад;
2) семасіологія (від гр. semasia "знак, значення") —
наука про значення слів. її ще називають лексичною се-
мантикою (від гр. semantikos "позначальний"). Слово се-
мантика дуже часто вживається і в розумінні "значення".
Деякі лінгвісти семасіологією і семантикою називають
тільки вивчення значень слів, але не інших одиниць мо-
ви. Однак останнім часом під семантикою розуміють
а) весь зміст, інформацію, передавані мовою або якоюсь
її одиницею (морфемою, словом, словосполученням, ре-
ченням); б) розділ мовознавства, який вивчає цей зміст,
інформацію;
3) ономасіологія (від гр. onomasia "називання, ймену-
вання") — наука, яка вивчає процеси найменування. її
називають ще теорією номінації. Ономасіологія протистав-
ляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослі-
дження. Якщо семасіологія йде від позначення (слова) до
значення, то ономасіологія веде дослідження від речі або
явища до думки про них і до їх позначення мовними засо-
бами;
4) етимологія (від гр. etymon "істина") — наука, яка
досліджує походження слів;
5) фразеологія (від гр. phrasis "мовний зворот, фра-
за") — наука про стійкі словосполучення;
6) ономастика (від гр. onomastikds "той, що стосуєть-
ся імені", onomastike" мистецтво давати імена") — наука
про власні назви, яка складається з антропоніміки
(гр. antropos "людина") — науки про імена людей і топо-
німіки (від гр. topos "місце") — науки про географічні
назви та ін;
7) лексикографія (від гр. lexicon "словник" і grapho
"пишу") — наука про укладання словників.
Лексикологія як окремий розділ мовознавства виділи-
Слово та його значення 183
лася пізніше від інших розділів, наприклад — граматики.
Ще в першій половині XX ст. деякі мовознавці, як, скажі-
мо, американський мовознавець Леонард Блумфільд
(1887—1949) та його школа, вважали, що мовознавство
загалом не повинно займатися семантикою, яка насправді
становить ядро лексикології.
Термін лексикологія вперше введено французькою ен-
циклопедією Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 р.
Слово як одиниця мови. Слово і лексема
Хоч будь-яка людина без філологічної освіти легко
може виділити в чужому чи своєму мовленні слова (по-
няття слова стихійно наявне в свідомості всіх носіїв мо-
ви), однак дати визначення слова дуже важко. Є безліч
визначень слова, але жодне з них не враховує різних
нюансів, притаманних різнорідним словам у мовах сві-
ту. Так, зокрема, такі визначення, як "смислова одини-
ця в складі речення", "звук або комплекс звуків, що
має значення" не є неправильними, але вони можуть
відноситися до інших одиниць, які мають значення, на-
приклад, морфем, речень. Крім того, слова є дуже різ-
ними і в межах однієї мови і, особливо, при порівнянні
їх у різних мовах (пор. школа, вчитися, гарний, і, а, в,
для, ой, ку-ку; нім. der, die, das; англ. the, а, фр. le, la
та ін.). Тому охопити ознаки таких різних слів у одно-
му визначенні не просто. Саме це, очевидно, стало при-
чиною того, що деякі лінгвісти заперечували поняття
слова. Так, зокрема, Ф. де Соссюр стверджував, що
"поняття слова несумісне з нашим уявленням про конк-
ретну одиницю мови... Не в слові потрібно шукати кон-
кретну одиницю мови". Ш. Баллі, Ф. Боас, А. Мартіне
заявляли про необхідність звільнитися від невизначе-
ного поняття слова. Про неможливість визначення сло-
ва говорив Е. Сепір: "Перша наша спонука — визначи-
ти слово як мовний символ, що відповідає певному по-
няттю. Але... подібне визначення немислиме". А росій-
ський мовознавець Л. В. Щерба (1880—1944), який
вивченню слова присвятив значну частину своїх праць,
засумнівався загалом в існуванні такого поняття:
"Насправді, що таке слово? Я думаю, що в різних мовах
це буде по-різному. Із цього, власне, виходить, що по-
1 8 4 Лексика і фразеологія
няття "слово" загалом не існує". Відомий чеський мово-
знавець В. Скалічка (1909) на відміну від Л.В. Щерби ра-
див не відмовлятися від поняття слова, але не давати йо-
му визначення.
Більшість же мовознавців уважають, що слово — най-
конкретніша мовна одиниця, основна і базисна. Мова —
це перш за все мова слів, а не форм чи звуків. Тому-то
спроби дати дефініцію слова не припиняються. Наведемо
деякі з визначень:
"Слово — найважливіша одиниця мови, яка позначає
явища дійсності та психічного життя людини і звичайно
однаково розуміється колективом людей, які розмовля-
ють однією мовою й історично пов'язані між собою"
(P.O. Будагов);
"Слово — граничний складник речення, здатний без-
посередньо співвідноситися з предметом думки" (О.С Ах-
манова);
"Слово — найменша смислова одиниця мови, вільно
відтворювана в мовленні для побудови висловлювань"
(Б.М. Головін);
"Слово — мінімальна структурно-семантична одиниця
мови, яка виражає своїм звуковим складом поняття про
предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки чи від-
ношення між ними, вільно відтворюється в мовленні і слу-
жить для побудови висловлювань" (Д.І. Ганич, І.С Олій-!
ник);
"Слово — оформлена за нормами даної мови, неподільна
на менші подібні єдності мовна одиниця, що складається
із звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, '
процеси і явища об'єктивної дійсності та їх ознаки або
тільки вказує на них чи на відношення між ними, або
виражає емоціонально-вольові прояви" (Є.В. Кротевич,
Н.С. Родзевич).
Як бачимо, для всіх визначень спільним є акцентуван-
ня на смисловому аспекті слова (щось позначає). Інші озна-
ки визначень не збігаються. Зокрема, P.O. Будагов звер-
тає увагу на однакове розуміння слова мовцями, Б.М. Го-
ловін, І.С. Олійник та Д.І. Ганич — на те, що слово слу-
жить для побудови висловлювання. Подібне відзначено
О.С. Ахмановою (складник речення). Вільна відтворюва-
ність слова в мовленні відзначається Б.М. Головіним,
Д.І. Ганичем і І.С. Олійником. Є.В. Кротевич і Н.С. Ро-
дзевич наголошують на неподільності слова на менші по-
дібні єдності.
Слово та його значення 185
Для того щоб визначити слово, очевидно, потрібно йо-
го відрізнити від інших мовних одиниць.
Як засвідчують усі вищенаведені визначення, слово —
це єдність звучання і значення. Нема слів без звукової
оболонки, але й немає слів без значень. Слово — двосто-
роння одиниця: має план вираження (звукова оболонка,
експонент) і план змісту (значення). Але ж ці ознаки
мають і морфема, і словосполучення. Таким чином, проб-
лема виділення слова (і його визначення) містить два ас-
пекти: проблему окремості слова (визначення меж слова в
тексті, що вимагає, з одного боку, відрізнення слова від
його частини — морфеми, а з іншого — від сполучення
двох чи більше слів) і проблему тотожності слова, його
ідентифікацію (встановлення словесної тотожності різних
слововживань). Тут все залежить від того, на що опира-
ється лінгвіст при визначенні меж слова: на написання
("орфографічне слово" — послідовність букв між пробіла-
ми) чи на його лексичне й граматичне значення. Англ. to
get up "вставати" — одне, два чи три слова? Рос. железная
дорога "залізниця" — одне чи два слова?
Проблема тотожності слова охоплює і питання про на-
лежність різних вживань одного звукового комплексу одному
слову (розмежування полісемії й омонімії). Так, скажімо,
О.О. Потебня в кожному новому значенні бачив інше слово.
Спочатку з'ясуємо, чим слово відрізняється від іншої
двосторонньої одиниці — морфеми. Головна відмінність
слова від морфеми в його_більшій самостійності, автоном-
ності. Слова можна вставити у висловлювання і переста-
вити, тобто слово має позиційну автономність. Наприк-
лад: Це було ранньою весною — Весною ранньою це бу-
ло — Це було торік ранньою весною. Переставити морфе-
ми в слові неможливо: * Це о-бул ою-ранн ою-весн.
Крім позиційної, слову властива й синтаксична авто-
номність. На відміну від морфеми, воно здатне виконува-
ти синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи
утворювати самостійно однослівне речення. Саме з само-
стійністю слова пов'язана його легка відтворюваність.
Однак існує чимало суміжних (перехідних) випадків,
які можна трактувати двояко. Так, наприклад, важко по-
яснити, чому в англійській мові cannot вважається од-
ним словом (пишеться разом), a may not, must not — різ-
ними словами (пишуться окремо), хоча вони всі належать
до групи близьких за значенням і функцією слів (модаль-
них дієслів). До важких випадків виокремлення слів на-
1 8 6 Лексика і фразеологія
лежать їх аналітичні форми. Пор.: читати — буду чита-
ти, читав би; дотепний — більш дотепний, найбільш
дотепний; англ. to read "читати" — has read "читав",
will read "читатиме", is reading "читає зараз"; нім. lesen
"читати" — hat gelesen "прочитав", wird lesen "буде чита-
ти", wird gelesen haben "буде прочитаний". Функціональ-
но тут всюди одне слово (пор.: прочитаю, дотепніший
тощо), але структурно — словосполучення, яке допускає
вставлення всередину іншого слова (Я буду запоєм чита-
ти цю книжку; Не has read a book in the train "він читав
у поїзді книжку").
До таких же суміжних випадків належать дієслова з
відокремлюваними префіксами в німецькій мові (aufstehen
"вставати"; Ich stehe friih auf "Я встаю (прокидаюсь) ра-
но"; Stehe aufl "Встань!") і форми знахідного, орудного та
місцевого відмінків українських займенників ніхто, ні-
що, дехто, дещо, ніякий тощо (ні про кого, ні на кому, ні
на що, ні в чому, де в кого, де в чому, де з ким, де з чим, ні
в якому).
У подібних випадках суттєвим для виділення слова є
критерій системності. Якщо буду читати і читатиму є
співвідносними, то це свідчить, що розчленована форма
буду читати є одним словом (словоформою).
Крім самостійності, слово характеризується цільно-
оформленістю (слова розділені паузами й об'єднані наго-
лосом, мають також граматичну оформленість, через що є
непроникними) та ідіоматичністю (довільним зв' язком зву-
чання зі значенням). Отже, характерними ознаками слова
є цільність, виокремленість, ідіоматичність і вільна від-
творювальність у мовленні.
Важкість визначення слова пояснюється й тим, що сло-
ва є неоднорідними за своєю структурою і за функціями.
Вважають, що основною функцією слова є номінативна.
Тільки за цією однією функцією (за способом номінації)
слова поділяють на чотири типи:
1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова,
прикметники, числівники й прислівники. Це слова-
етикетки, слова, що називають явища навколишнього сві-
ту. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтак-
сичні функції членів речення;
2) вказівні (займенникові), які позначають предмети
опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Ре-
альний зміст займенники отримують лише в мовленні (у
у тексті);
Слово та його значення
3) службові, до яких належать сполучники, приймен-
ники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми
функціями вони близькі до морфем: не мають номінатив-
ної функції, а лише виражають відношення. Це слова-
організатори, гвинтики для побудови речень. Службові сло-
ва несуть інформацію не стільки про світ, скільки про
саму мову;
4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони
не мають номінативної функції (не називають явищ й не
виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні
відношення з іншими словами в реченні.
Повнозначні слова також не становлять однорідну гру-
пу. Так, зокрема, серед іменників розрізняють власні та
загальні назви.
Власні назви на відміну від загальних служать для ви-
ділення названого ними об'єкта з низки подібних, для йо-
го індивідуалізації та ідентифікації. До них належать ан-
тропоніми (імена людей), топоніми (географічні назви),
теоніми (назви божеств), зооніми (клички тварин), астро-
німи (назви небесних тіл), космоніми (назви зон космічно-
го простору і сузір'їв), хрононіми (назви відрізків часу, по-
в'язані з історичними подіями), ідеоніми (назви об'єктів
духовної культури), хрематоніми (назви об'єктів мате-
ріальної культури) та ін. Усі ці назви вивчаються спеціаль-
ною наукою ономастикою (від гр. onomastike "майстерність
давати імена").
У лексикології прийнято розрізняти поняття "слово" і
"лексема". Слово є конкретною одиницею.
Лексема — слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому
абстрагуються від його форм.
Іншими словами, лексема — це слово в сукупності йо-
го форм і можливих значень у всіх його вживаннях і реа-
лізаціях. Так, у реченні Людина людині друг є три слова і
дві лексеми, бо слова людина і людині є формами (варіан-
тами) однієї лексеми.
Лексема може варіюватися і в плані вираження, і в
плані змісту. Формальними варіантами, тобто варіантами
у плані вираження є, наприклад, співати і співать, смія-
тися і сміятись, би і б, рос. прочитать і прочесть, хны-
чет і хныкает, а варіантами в плані змісту є різні зна-
чення багатозначного слова, які прийнято називати лек-
сико-семантичними варіантами.
1 8 8 Лексика і фразеологія
Значення слова
Лексичне значення - історично закріплена в свідомості людей спів-
віднесеність слова з певним явищем дійсності.
Це зв'язок певного звучання з певним поняттям, по-
чуттям, волевиявленням тощо, "відоме відображення пред-
мета, явища чи відношення у свідомості..,, яке входить
до структури слова як його внутрішня сторона, відносно
якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка..."
(О.І. Смирницький), або це той зміст слова, та інформа-
ція, яку воно несе.
Лексичне значення слова є продуктом мисленневої ді-
яльності людини. Воно пов'язане з редукцією інформації
людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, уза-
гальненням.
Оскільки слова називають речі, то лексичне значення
нерідко називають речовим.
Ядром лексичного значення є концептуальне значен-
ня (мисленнєве відображення певного явища дійсності,
поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концепту-
альне значення "передня частина голови людини". Крім
концептуального значення (його ще називають денота-
тивним), слово може мати конотативне значення (від
лат. соп "разом із" і notatio "позначення"), тобто емо-
ційні, експресивні, стилістичні "додатки" до основного
значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія ма-
ють таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але
на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтін-
ки (конотації). Пор. ще: кінь і шкапа, черевики і шкар-
бани тощо.
Концептуальне й конотативне значення є загальноприй-
нятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках.
Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні зна-
чення, тобто значення, які виникають у певних контекс-
тах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають
дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не
фіксується словниками.
Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі,
що слово загалом вступає в три типи відношень: предмет-