ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7805
Скачиваний: 7
Арамейське письмо. Jtyr*1) { чАч -f ц
j
Вірші мовою тюркі
(давньоузбецькою). •>•*• U—
Письмо
Графіка
Графіка (rp. graphike від grapho "пишу, креслю, малюю") -
1) сукупність усіх засобів письма (всіх букв і допоміжних знаків);
2) розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графема-
ми і звуками.
Букви певної мови складають її алфавіт.
Алфавіт (від перших двох букв грецького алфавіту альфа і бета, у
середньогрецькій вимові віта) - сукупність букв якогось фоногра-
фічного письма, розташованих у історично усталеному порядку.
Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфаві-
ту — азбука (перші букви кирилиці аз і буки) та абетка
(перші букви українського алфавіту а і бе).
Майже 75 відсотків населення Землі користується бук-
вено-звуковим письмом. Нині існує чотири сім'ї алфаві-
тів: латинська (ЗО відсотків), слов'янська (10 відсотків),
арабська (10 відсотків) та індійська (20 відсотків). До ла-
тинської сім'ї належать 70 алфавітів: ЗО європейських,
20 азіатських і 20 африканських.
Ідеальний алфавіт повинен мати стільки букв, скіль-
ки є звуків у мові, причому кожна графема (буква) повин-
на позначати тільки один звук, а кожен звук — мати одну
графему. Однак ідеальних алфавітів немає. Це пояснює-
ться тим, що, по-перше, 24 буквами грецького і 25 латин-
ського алфавітів неможливо передати усі звуки сучасних
мов; по-друге, в усіх мовах відбуваються фонетичні змі-
ни, а орфографія залишається традиційною (в англійсь-
кій мові, скажімо, 46 фонем, а 26 букв). Цю суперечність
якоюсь мірою усуває складовий принцип графіки. Так,
зокрема, в українській мові немає спеціальних букв для
м'яких приголосних, однак вони позначаються голосни-
ми я, ю, є, і, які йдуть після них. Але й складовий прин-
цип не може розв'язати всіх проблем графіки. У багатьох
графіках доводиться вдаватися до нововведень: фр. с (се
седіль), нім. (З (шарфес ес), датськ. 9, польськ. І. Однак і
це не рятувало становища, через що в багатьох графіках
використовують лігатуру (від лат. ligatura "зв'язок") —
букву, утворену поєднанням елементів двох букв (серб.
л≫ (л+ь), іь (н+ь), фр. се (о+е), кириличні ю (і+оу), іА (і+а), і]/
(ш+т), діаграфи (укр. дж, дз, нім. ck, ch, польськ. sz, cz, rz),
триграфи нім. sch, англ. oeu [u:]), поліграфи нім. tsch [с],
англ. augh [о:], а також букви з надрядковими знаками
176 Фонетика і графіка
(білор. у, нім. 6, іі, польськ. с, s, z, чеськ. s, с, z, є). І все одно в
жодній мові світу немає повної відповідності між звуками і
буквами, тоді як невідповідність може бути значною. Так,
скажімо, в німецькій мові звук [f ] незалежно від позиції мо-
же бути позначений графемами f, v, ph (fur "для", vor
"перед", Phonetik "фонетика"), а англійська графема а мо-
же позначати звуки [еі] (lake "озеро"), [ге] (cat "кішка"), [а:]
(class "клас"), [о:] (salt "сіль"), [э] (wan "блідий"), [э] (affect
"впливати на когось"), [і] (climate "клімат").
За співвідношенням зі звуками букви бувають:
1) однозначні: рос. ц, ш (вони завжди позначають тверді
звуки [ц] і [ш]);
2) двозначні: укр. п, б, в, т, д, н, с, з, л, р (позначають
тверді й м'які звуки);
3) які позначають два звуки: я, ю, є, ї (яр, юний, єди-
ний, їм), їх можна назвати силабографемами;
4) які не позначають жодного звука: укр. ь, рос. ъ, ь.
Орфографія. Принципи орфографії
Орфографія (ВІД гр. orthos "правильний" і grapho "пишу") - 1) сис-
тема однакових написань, що історично склалася, яку використову-
ють в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й
опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання.
Орфографія будь-якої мови ґрунтується на певних прин-
ципах. Орфографічні принципи визначають вибір одного
написання там, де є орфограми, тобто там, де можливі два
чи більше різних написань. На основі цих принципів уста-
новлюються орфографічні правила.
Залежно від того, який принцип є провідним при по-
значенні звукового складу слів у тій чи іншій національ-
ній орфографії, говорять про основний принцип цієї орфо-
графічної системи загалом.
Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, мор-
фологічний, історико-традиційний та ідеографічний.
ФОНЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП. Суть його полягає в тому, що слова
пишуть так, як вимовляють.
За цим принципом в українській мові пишуться префі-
кси з- і с- (зробити, здерти, зняти, але спитати, стиха-
ти, схопити), а також слова гарячий (пор. горіти), чорний
(пор. черниця), чеський (пор. чех), серце (пор. сердечний),
тижневий (пор. тиждень) та ін. У російській мові за фоне-
тичним принципом пишуться префікси на -з (-с) (разыг-
Письмо 1 7 7
рать, безвольный, беззубый, развесить, вознаграждение,
чрезвычайный, але расписать, бессилие, восхищаться); го-
лосні в суфіксах після шиплячих під наголосом (снежок,
крючок). Дехто до фонетичного принципу написань відно-
сить написання слів типу дар, том, день тощо, але тут фо-
нетичний принцип не діє, бо немає вибору: вони пишуться
за вимовою і не можуть бути написаними по-іншому.
Фонетичний принцип характерний для білоруської,
сербської та хорватської орфографій. Пор. білор. воды, але
вада, голавы, але галава, стол, але сталы, лес, але лясы,
вёсны, але вясна, сестры, але сястра; серб, отац "батько",
оца "батька", оче "батьку" (кличний відмінок).
Онтологічно фонетичний принцип є першим для всіх мов.
МОРФОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП. ДЛЯ НЬОГО характерне однакове
написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її ви-
мови в тій чи іншій позиції.
За морфологічним принципом пишуться слова бороть-
ба, сміється, братський, пісня, агентство, де однакове
написання морфем зберігається, незважаючи на вимову [бо-
род'ба], [с'м'ііец'а], [брац'киі], [п'іс'н'а], [агёнство]. У ро-
сійській мові за цим принципом, який, до речі, є в ній
основним, пишуться слова, що закінчуються на приголос-
ний, як, наприклад, лад, род, друг, дуб, раж (вимовляють-
ся [лат], [рот], [друк], [дуп], [раш]), префікс с- (сбить, сде-
лать, сговор; вимовляються [зб' ит' ], [зд'элэт'], [згов-sp]),
ненаголошені голосні (вода, земля, делом; вимовляються
[влда], [з'эимл'а], [д'элъм]), буквосполучення стн, стл, здн,
рдц у коренях слів типу счастливый, поздно, сердце тощо.
На відміну від російської орфографії, де переважає мор-
фологічний принцип написання, українська орфографія
ґрунтується на двох принципах — фонетичному і морфо-
логічному.
ІСТОРИКО-ТРАДИЦІЙНИЙ ПРИНЦИП. Він полягає в тому, що збе-
рігаються такі написання, які на сучасному етапі втрати-
ли свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як во-
ни писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні
звучанню слова, ні його морфемній структурі.
До традиційних написань в українській мові належать
написання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збере-
ження подвоєння приголосних в іншомовних власних
назвах (Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подво-
єння іншомовних загальних назв (каса, клас, колектив),
а також написання є та и в ненаголошених позиціях та-
ких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня тощо.
178 Фонетика і графіка
Значно більше традиційних написань у російській мові. До
них належать написання и після твердих шиплячих (жизнь,
ширь, цирк), м'якого знака після твердих шиплячих у імен-
никах III відміни й у формах другої особи однини теперіш-
нього часу та формах другої особи однини і множини наказо-
вого способу дієслів (рожь, мышь, пишешь, ешь, режьте), за-
кінчень -ого, -его в родовому відмінку однини прикметників,
порядкових числівників та деяких займенників чоловічого і
середнього роду (доброго, пятого, его, моего).
Дуже багато традиційних написань у французькій мо-
ві, а для англійської орфографії історико-традиційний
принцип є основним. Так, скажімо, тепер такі слова, як
knight "лицар" і night "ніч" вимовляються однаково [nalt],
однак пишуться по-різному, і саме так, як вимовлялися і
писалися в XIV ст. Однак рекорд заісторико-традиційними
написаннями утримує ірландська мова, де розбіжності між
вимовою і написанням надзвичайно великі. Наприклад,
слово sambradh "літо" читається як [saura].
ІДЕОГРАФІЧНИЙ, або символічний, ПРИНЦИП (його ще назива-
ють диференційними написаннями). Опирається на смис-
лові відмінності подібних написань.
Так, наприклад, в українській мові є слова компанія і
кампанія. Слово компанія вживається тоді, коли потрібно
виразити значення "товариство", а кампанія, коли слово має
значення "сукупність заходів для здійснення в певний пе-
ріод якогось важливого громадсько-політичного або госпо-
дарського завдання". За ідеографічним принципом пишуть-
ся різні закінчення для різних значень у деяких словах. На-
приклад: звука (в музиці, в лінгвістиці) і звуку (в інших
значеннях), блока (механізм) і блоку (об'єднання), апарата
(пристрій) і апарату (установа; сукупність органів), органа
(частина організму) й органу (установа), центра (в матема-
тиці) і центру (в інших значеннях), оригінала (дивак) і ори-
гіналу (першоджерело). Цим принципом обґрунтовується та-
кож різне написання прийменника з іменником і ононіміч-
них прислівників (до дому і додому, на зустріч і назустріч,
з боку і збоку), написання малої букви в загальних назвах і
великої у власних (віра і Віра, любов і Любов, орел і місто
Орел), а також написання займенників ви і Ви (з великої
букви Ви пишеться у випадку підкресленої шанобливості).
У російській мові диференційним принципом визначаються
написання ожёг (дієслово) й ожог (іменник), плачь (наказо-
ва форма дієслова) і плач (іменник).
У німецькій мові на цьому принципі ґрунтується на-
Письмо 1 7 9
писання з великої букви всіх іменників (пор.: leben "жити"
і das Leben "життя", lesen "читати" і das Lesen "читання",
gut "добрий" і das Gut "маєток, товар"). Як приклади ди-
ференційного написання можна навести la (артикль) і la
"там, туди" у французькій мові, di "скажи" і di "я дав" —
в іспанській.
Деякі вчені як окремий принцип виділяють написан-
ня запозичених слів, які відображають іншомовні прави-
ла орфографії, тобто ті випадки, які ґрунтуються на прак-
тичній транскрипції і транслітерації: фойє, рос. йод, йо-
гурт, майор, батальон, йеменский тощо.
Підсумовуючи все сказане, наголосимо на тому, що ор-
фографія має особливе соціальне значення. Вона торкається
інтересів усього суспільства і тому є предметом постійної
уваги і турботи мовознавців, які займаються питаннями
культури мовлення.
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 246 - 260.
2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 106 — 119.
3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 347 — 385.
4. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 169 —
182.
5. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 139 —
155.
6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 238 —
261.
ДОДАТКОВА
__________1. Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972. —
С 306 - 328.
2. Булаховський Л.А. Вибрані праці в п'яти томах. — К., 1975. — Т.1
(Загальне мовознавство). — С 238 — 261.
3. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. — М., 1965. — С 205 —
211.
4. Фридрих И. История письма. — М., 1979.
5. Лоукотка Ч. Развитие письма. — М., 1950.
180 Фонетика і графіка
6. Драчук B.C. Дорогами тисячоліть: Про що розповідали письме-
на. — К., 1978.
7. Різник М.Г. Письмо і шрифт. — К., 1978.
8. Люльфинг Г. У истоков алфавита. — М., 1981.
9. Огієнко І. Повстання азбуки і літературної мови в слов'ян. — Жов-
ква, 1937.
10. Брайчевський М.Ю. Походження слов'янської писемності // Кни-
жник. - 1991. - №№ 3 - 6 ; 1992. — №№ 1-2.
11. Суслопаров М. Розшифрування найдавнішої писемності з бере-
гів Дніпра // Київ. — 1996. — №9.
12. Ющук І.П. Вступ до мовознавства. — К., 2000. — С 54 — 63.
Запитання. Завдання
1. У чому полягає значення письма в історії суспільства?
2. Що таке "предметне письмо"? Наведіть приклади "предметного
письма".
3. Назвіть етапи розвитку графічного письма.
4. Що таке піктографія? Наведіть приклади піктографічного письма.
Де застосовують піктографію в наш час?
5. Чим відрізняється ідеографія від піктографії? Які існують різнови-
ди ідеографії? Які народи користуються ідеографічним письмом у наш час?
Які ідеограми і чому збереглися в мовах із фонографічним письмом?
6. Що таке фонографія? Де і коли вона виникла?
7. Які мови користуються силабічною системою письма?
8. Що таке консонантне письмо? Де ця система письма використо-
вується нині?
9. Розкрийте суть буквено-звукового письма. Де воно зародилося?
10. Що таке графіка? Що є предметом графіки?
11. Які чотири сім'ї алфавітів існують на Землі?
13. Що є предметом орфографії?
14. Які принципи орфографії ви знаєте?
15. За яким принципом орфографії пишуться слова: укр. спитати, сте-
повий, ллється, рос. жизнь, лед, здесь, білор. чакаць, англ. south "південь"
white "білий",your "ваш", нім. erbauen "побудувати", Gedachtnis "пам'ять"
фр. logigue "логічний", fracer "креслити"?
16. Який принцип орфографії є основним для української, російсь-
кої, білоруської, англійської мов та тієї іноземної мови, яку ви вивчаєте?
3 .
Лексика і фразеологія
3.1. Слово та його значення
Лексикологія. Розділи лексикології
Лексикологія (від гр. lexikos "такий, що стосується слова" і logos
"наука") — розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий
склад мови).
Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фо-
нології. Якщо фонетика й фонологія вивчають односто-
ронні одиниці, що мають лише план вираження, то лек-
сикологія — двосторонні одиниці, які мають план вира-
ження і план змісту.
Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну
й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія вста-
новлює загальні закономірності будови, функціонування
й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає слов-
никовий склад однієї мови. Історична лексикологія зай-
мається історією словникового складу, причинами й зако-
номірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує
словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлен-
ня структурно-семантичних подібностей і відмінностей між
ними або з метою виведення спільних семантичних зако-
номірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання
укладання словників, перекладу, лінгводидактики й куль-
тури мовлення.
Лексикологія — багатоаспектна наука, яка вивчає при-
роду й суть слова, його виникнення та зміну, визначення
значення слів та їх уживання, структуру словникового
182 Лексика і фразеологія
складу мови, шляхи його поповнення та ін. У компетенції
лексикології й сталі словосполучення. Такий широкий
спектр лексикологічних проблем зумовив необхідність роз-
різняти лексикологію у вузькому й широкому значеннях.
Якщо у вузькому значенні лексикологія (власне лексико-
логія) — це розділ мовознавства, що вивчає словниковий
склад мови, то в широкому значенні — це загальне позна-
чення всіх розділів, які вивчають слово.
До лексикології в широкому значенні слова належать