ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7801
Скачиваний: 7
Піктографія не пов'язана з алфавітом, тому для її ро-
зуміння не потрібно вміти читати й писати. Непов'язаність
піктографії з мовними формами — зручний засіб спілку-
вання різних племен. Недолік піктографії полягає в тому,
що абстрактне в ній розшифрувати дуже важко.
Деякі народи створили досить розвинуті системи пік-
тографії, які давали змогу передавати складні повідом-
лення. Серед них система нсібіді в Західній Африці,
"жіноче письмо" юкагирів на північному сході Азії, пік-
тографія індіанського племені делаварів, за допомогою якої
був записаний епос "Валам-Олум", рукописи ацтеків, у
яких поряд із піктограмами трапляються спроби передачі
власних імен за допомогою "ребусних написань" (вико-
ристання знаків омонімічних слів або слів, близьких за
звучанням, для передачі тих понять, які не можуть мати
прямого предметного зображення).
У сучасних культурах піктографію використовують
як допоміжний засіб спілкування в дорожній сигналіза-
ції (діти, бензоколонка, виделка і ложка як вказівка на
місцезнаходження їдальні тощо), а також як покажчики
чого-небудь, розраховані на іноземців (зображення при-
биральниці та офіціантки в готелях, піктографічні зна-
ки міжнародного телефонного зв'язку тощо). Особливо
вагомою є роль піктографії в умовах багатомовності й
безграмотності.
Ще в XVI ст. були спроби створити на основі піктогра-
фії універсальний засіб спілкування — пазиграфію (від
гр. pas "кожний, усякий"), яка могла б ліквідувати бар'є-
ри природних мов. Однак вони не мали успіху ("неогліфи"
А. Баті, "пікто" X. Єнсена).
Другим етапом у розвитку графічного письма була
ідеографія.
Ідеографія (від гр. idea "поняття" іgrapho "пишу") - письмо гра-
фічними знаками, що позначають поняття.
Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або лого-
грама, — писемний знак, який, на відміну від букв, по-
значає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або ко-
рінь слова. Ці знаки — своєрідні схематичні малюнки,
якими можна передавати поняття конкретних істот і пре-
дметів, дієслівні поняття, а також абстрактні, які так чи
інакше асоціюються із зображеннями. У примітивних пи-
Письмо 169
семностях прості ідеограми в загальних рисах збігаються.
Наприклад, ідеограма око зі сльозами на позначення горя ви-
користовується в таких історично і територіально далеких пи-
семностях, як китайська і майя. Позначуваним, як бачимо,
є не сам життєвий факт, а ті поняття, які виникають у свідо-
мості людини і вимагають свого вираження на письмі.
Перехід від піктографії до ідеографії пов'язаний із по-
требою графічно передати те, що не має наочності й не
піддається малюнковому зображенню.
Позначувачами на перших етапах ідеографічного
письма залишалися ті самі малюнки, але позначуване змі-
нюється. Якщо в піктографії зображення ока позначало
око, то в ідеографії воно крім ока позначало й зіркість.
Згодом знаки схематизувалися. Так, в єгипетському
письмі поняття "вода" передавалося хвилястою лінією (хви-
лі), "сонце" в шумерській і китайській ідеографії позна-
чалося кружечком із крапкою посередині. Як бачимо, в
ідеографії малюнок виступає і в прямому, і в переносному
значеннях.
В ідеографічній системі кожен знак може позначати
будь-яке слово в будь-якій граматичній формі у межах по-
няттєвих асоціацій, викликаних зображенням. Коло мож-
ливих значень знака обмежене сусіднім колом значень. Так,
скажімо, знак, який зображує ноги, може означати "хо-
дити", "стояти", "приносити" тощо, але не може означати
"ступня", "підошва", бо для цього існують інші знаки.
На відміну від піктографії, в ідеографії можна говори-
ти про систему письма. Система письма характеризується
постійним складом знаків.
Потреба прискорити розвиток письма і можливість пе-
редавати складніші за змістом і довші за розміром текс-
ти зумовили схематизацію малюнків, перетворення їх на
умовні знаки — ієрогліфи (від гр. hieroglyphoi "священні
письмена") — ідеографічні знаки, в зображенні яких збе-
рігається деяка символічна подібність із зображуваним
предметом (див. мал. 3).
З утвердженням ієрогліфічного письма виникла проб-
лема алфавіту і навчання письму та читанню. Щоб прочи-
тати ієрогліфічне письмо, необхідно знати значення зна-
ків, що оформились у середовищі, яке виробило їх і пев-
ний час користувалося ними.
Хоч ідеографія має багато спільного з піктографією (во-
на зародилася в середині піктографії; єгипетське письмо
III — II тисячоліття до н.е. — зразок перехідного від пік-
170 Фонетика і графіка
Сучасний ієрогліф
його читати І значення
Сонце
МІСАЦЬ
Гора Ці
Вода шуй Ж
Дитина Ч_
Око
Малюнок Поступова еволюція малюнка
О а c о Q в
N D d
$ у. ^ аі о? * ж
Мал. 3. Еволюція китайського письма.
тографії до ідеографії письма: має малюнки й ідеограми),
однак вона різко відрізняється від піктографії. Ідеогра-
фічне письмо, по-перше, досить повно передає зміст сло-
весного повідомлення незалежно від його конкретності/
абстрактності; по-друге, передає елементи структури ви-
словлювання — словесний склад, словопорядок; по-третє,
користується строго фіксованими і стійкими за зображен-
ням знаками.
До ідеографічного письма належить шумерське (IV —
І тис. до н.е.), еламське (XXIII — IV ст. до н.е.), єгипетське
(XXX ст. до н.е. — V ст. н.е.), хеттське (XV— VII ст.
до н.е.), китайське (з XIII або XV ст. до н.е.), майя (IV—
XVI ст.), ацтецьке (до XVI ст.), ще не розшифровані
пам'ятки острова Пасхи (XIV—XIX ст.).
Так, зокрема, в китайській писемності 60 тис. ієроглі-
фів (у широкому вжитку — 5 тис). Омоніми передаються
різними ієрогліфами, хоч морфологічний склад і звучан-
ня в них однакове.
Недоліком ідеографічного письма, в тому числі китай-
ського, є те, що дуже багато знаків у системі, їх важко
вивчити і зобразити (написати).
Закономірно виникає запитання, як таке письмо так
довго протрималося у Китаї і нині не здає своїх позицій.
Цьому сприяли й тепер сприяють два чинники. По-перше,
в умовах Китаю, де кожна провінція говорить своєю влас-
ною мовою або діалектом, який відрізняється від інших діа-
Письмо 171
лектів більше, ніж деякі різні мови між собою, ієрогліфіч-
на писемність виявилася дуже зручним засобом міждіале-
ктного і навіть міжнаціонального спілкування. Так, ска-
жімо, ієрогліф pj існує в китайській, японській та корей-
ській писемностях і означає одне й те саме — "гора", хоча
читається він по-китайськи шань, по-японськи яма, по-ко-
рейськи сан. Другим чинником є структура китайської мо-
ви, де слова, як правило, є односкладовими, складаються
тільки з кореня, не мають морфем — префіксів, суфіксів,
закінчень, для яких потрібно було б вводити якісь додат-
кові знаки. Все це сприяло тому, що китайська писемність
є єдиним у світі послідовним ідеографічним письмом, ефек-
тивно діючим і нині.
На сучасному етапі ідеографія використовується в сис-
темі дорожніх знаків (5"зиґзаґ", х "перехрестя",
! "небезпечна дорога"); в картографії і топографії (знаки
корисних копалин), в математиці і математичній логіці
(+, —, <, >, V, 1, З, V, X, %, о, є, с); в хімії (Н2О, Са,
H2SO4); в шахах (Kh6:f 7х, ФЬЗ—d5!!). Використання ідео-
грам у названих сферах зумовлено їх точністю, лаконічні-
стю і міжнародністю. Носії різних мов їх розуміють, але
озвучують по-різному. Так, скажімо, запис 2 + 3 = 5 укра-
їнець прочитає як два плюс три дорівнює п'ять, а англі-
єць — як two and three is five.
З часом у зв'язку із суспільним розвитком і розширен-
ням сфери використання письма виникла проблема його спро-
щення. Можливими були три шляхи спрощення письма:
1. Лексичний (цим шляхом пішла китайська писем-
ність): для скорочення кількості ієрогліфів використовують
два знаки. Наприклад, поєднання ієрогліфів, що познача-
ють собаку і рот, означає "говорити", дитину і рот —
"кричати", людину і рот — "населення", ворота і рот —
"запитувати". Див. ще: ієрогліфи жінка і дитина означа-
ють "любити", чоловік і дитина — "оберігати", місяць і
сонце — "світлий", гора і людина — "самітник", гора і
вода — "природа, пейзаж". Інколи використовується повто-
рення двох однакових знаків (редуплікація): дерево і де-
рево — "ліс".
Цей шлях скорочення кількості графічних знаків не-
ефективний, особливо для мов, у яких є префікси, суфік-
си та закінчення.
2. Граматичний. Для коренів залишають їх ієрогліфи,
а для префіксів, суфіксів та закінчень використовують до-
даткові ієрогліфи.
1 7 2 Фонетика і графіка
Цей шлях підходить тільки мовам з афіксами і закін-
ченнями і не є дуже ефективним, оскільки кількість коре-
нів у мовах велика.
3. Фонографічний.
Фонографія (від гр. phone "звук" і grapho "пишу") — різновид
письма, в якому графічні знаки позначають звуки.
Фонографічне письмо передає мову не тільки в її грама-
тичній будові, а й у фонетичному звучанні. Цей тип письма
є найпродуктивніший. Він виник на основі ідеографічного.
У давньоєгипетській мові, де переважали складні слова,
головним було створення знаків-ребусів. Суть цього методу
полягає в тому, що письмові знаки для коротких слів мож-
на було використати для позначення частин довгих слів.
Поступова спеціалізація знаків для передачі певних звуко-
сполучень зрештою привела до утворення нестандартизо-
ваного алфавіту, що складався з 24 знаків для окремих
приголосних і 21 знака для сполучень приголосних.
У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складо-
ве, консонантне і буквено-звукове письмо.
Складове, або силабічне (гр. syllabikos "той, що стосує-
ться складу слова, складовий" від syllabe "склад"), письмо —
це система графічних знаків, які передають звучання скла-
дів, тобто кожен склад позначається окремим знаком.
Найдавнішим складовим письмом було шумерське піз-
нішого періоду (3 тис. р. до н.е.), близьким до нього —
ассиро-вавилонське. Складовою була й та синайська (дав-
ньосемітська) писемність, що розвинулася в другій поло-
вині II тисячоліття до н.е. з єгипетських ієрогліфів і налі-
чувала майже 100 знаків. На основі цієї писемності виро-
билося декілька форм фінікійського письма.
Суто складовим є давньоіндійське письмо деванагарі,
яке існує з VII ст. Застосовувалося в санскриті, нині ним
пишуть ті, хто користується мовами гінді, маратхі, непа-
лі, мунда, гонді та ін. Деванагарі складається з 50 знаків:
13 для голосних і дифтонгів, 33 складових знаків і 4 допо-
міжних. Складовими є також арабське та ефіопське письмо,
японське письмо кана та корейське письмо кунмун.
Силабічний алфавіт повинен відповідати кількості скла-
дів із кожним голосним, що, як правило, становить від
декількох десятків до 300 одиниць. Як бачимо, це значно
простіший від ідеографічного алфавіт. У японському си-
лабічному письмі, наприклад, всього 48 грамем. До речі,
в українському алфавіті також є деякі елементи силабіч-
Письмо 173
ного письма. Це букви я,ї, ю, є, які позначають склади [ja],
[ji], [Jy],De].
Подальший крок у розвитку фонографії зробили фіні-
кійці. Вони буквами позначали приголосні, які виражали
лексичне значення коренів, а голосні, які чергуються в
корені між приголосними для вираження граматичних зна-
чень, позначали діакритичними знаками.
Отже, усі види алфавітного письма формувалися на
основі давньосемітського фінікійського буквеного консо-
нантного, або квазіалфавітного, письма, яке використову-
вали у Фінікії, Палестині та Карфагені з XIII ст. до н.е. до
початку н.е. У класичному фінікійському алфавіті було
22 знаки, які фіксували мовлення за звуковим способом і
легко та швидко запам'ятовувалися. Букви були введені в
алфавіт. Кожна буква мала назву, яка відповідала зви-
чайному слову мови, що починалося з цієї букви: алеф
"бик", бет "дім", далет "двері", вав "цвях", йод "рука",
каф "долоня", мем "вода", нун "риба", пе "рот", реш
"голова", шін "зуб" та ін.
Оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише при-
голосні, то цей тип письма називають консонантним.
Буквено-звукове письмо започаткували давні греки. За-
позичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ни-
ми не тільки приголосні, а й голосні. Для цього викорис-
тали фінікійські букви А, Е, І, О, що позначали такі при-
голосні, яких не було в грецькій мові (наприклад, буква
А, яка позначала у фінікійському алфавіті гортанний про-
ривний звук, була використана для позначення голосного
[а]), а також увели деякі власні букви — іжицю (v) та
омегу (Q, со). На відміну від фінікійців греки стали писати
зліва направо і відповідно обернули зображення букв
(q — р, 3 — Е). Це сталося в VIII ст. до н.е.
Грецьке письмо — велике культурне досягнення люд-
ства. Це перший буквено-звуковий алфавіт. Він став осно-
вою латинського, який виник у VI ст. до н.е. (нині це
найпоширеніший алфавіт) і слов'янського (кириличного),
що виник у IX ст.
Кирилиця була розроблена на основі візантійського гре-
цького письма, до якого було додано ще 13 букв для спе-
цифічних слов'янських звуків — ц, ч, ш, щ, ъ, ы, ь, fc, А,
ж, к, ю, іА. Букви ц і ш було взято з єврейського так зва-
ного квадратного письма, а інші винайдено спеціально.
На Русі кирилиця введена в X ст. у зв'язку з прийняттям
християнства.
1 7 4 Фонетика і графіка
До нашого часу не розв'язано питання про походження
іншого слов'янського письма — глаголиці. Повністю збі-
гаючись за складом, порядком і значенням букв, кирили-
ця і глаголиця різко різняться за формою букв. Глаголиця
була поширена головним чином у південно-західних
слов'ян-католиків Болгарії, Моравії, Хорватії і перестала
використовуватися у пізньому середньовіччі (наприкінці
XVIII ст.).
Графіка кирилиці змінювалася з X до XVIII ст. Спер-
шу писали уставом (кожну букву чітко виводили, не до-
пускалися скорочення), відтак напівуставом, що являв со-
бою спрощений устав і забезпечував більшу швидкість на-
писання, нарешті, вяззю, де букви поєднувалися в безпе-
рервний орнамент, допускалися скорочення і зменшення
деяких букв.
Сучасні слов'янські системи письма (українська, біло-
руська, російська, болгарська, сербська) розвинулися на
основі кирилиці, яка пережила кілька реформ (1708—
1710 pp., 1735 p., 1758 p., 1918 p.), внаслідок яких графі-
ка спростилася й наблизилася до латинської.
На основі фінікійського письма виникло й арамейське
письмо, яке перейшло на схід до монголів і маньчжурів
та на південь до арабів.
Римляни переробили грецький алфавіт, а римський
алфавіт (латиницю) запозичили всі романо-германські на-
роди, фінни, угорці, естонці, латиші, литовці, албанці та
деякі слов'яни (поляки, чехи, словаки, хорвати, словен-
ці, лужичани).
Графічний аспект письма вивчає допоміжна наука —
палеографія (від гр. palaios "древній" і grapho "пишу").
ЗРАЗКИ ПИСЬМА
Єгипетське
письмо.
Фінікійське
письмо.