ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7758
Скачиваний: 7
ня. Представники школи Демокріта стверджували, що назви
зовсім не пов'язані з природою речей, що жоден предмет не
потребує її. Назви предметів потрібні тільки людям для
передавання думки про предмети іншим і тому встановлю-
ються за умовною домовленістю. Це є свідченням того, що
й мова виникла свідомо, за домовленістю.
У XVII—XIX ст. з'явилося кілька гіпотез походження
мови — звуконаслідувальна, звукосимволічна, вигукова,
соціального договору, трудових вигуків, жестів та ін.
ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНА ГІПОТЕЗА. Полягає в тому, що мова ви-
никла шляхом наслідування людиною звуків природи. Від-
творення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру
зумовлювало появу перших слів, наприклад, му, гав-гав,
дзінь-дзінь, бац, кап тощо, від яких потім утворилися по-
хідні типу гавкати, гавкання, гавкіт; капати, капання,
капля тощо. Інколи подібні за звучанням звуконасліду-
вальні слова властиві декільком мовам: зозуля по-чеськи
звучить кукачка, по-французьки куку, по-іспанськи куко,
по-румунськи кук, по-болгаоськи кукавіиа. по-словацьки
4 0 Загальні питання мовознавства
кукавіца, по-польськи кукулка, по-російськи кукушка.
Проте зазвичай звуконаслідувальні слова в різних мовах
не збігаються.
Ця гіпотеза була започаткована ще Демокрітом (460 до
н.е. — ?) і Платоном (427—347 p. до н.е.). У XIX ст. її під-
тримував Вільям Уїтні (1827—1894).
Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею
мова виникла випадково, а не за необхідністю, тому іс-
нування суспільства для її виникнення не є обов'язко-
вим. Слів, утворених шляхом звуконаслідування, дуже
мало, причому в розвинених мовах їх значно більше,
ніж у нерозвинених. І звучать вони в різних мовах, як
було зазначено, неоднаково. Так, скажімо, українцям
чується, що качка кричить кря-кря, англійцям — квак-
квак (quack "крякати"), французам — кан-кан (сапсапег
"крякати"), датчанам — рап-рап (гарре "крякати, гого-
тати"). А от найуживаніші слова (вода, земля, небо, го-
лова, рука, нога, очі, жити, їсти, пити, ходити тощо)
не мають нічого спільного зі звуконаслідуванням. До
того ж, щоб наслідувати звуки природи, потрібно мати
дуже гнучке мовлення, що передбачає тривалий попе-
редній розвиток. Отже, серйозно сприймати цю гіпоте-
зу немає підстав. Тому М. Мюллер жартівливо назвав її
"теорією гав-гав".
ЗВУКОСИМВОЛІЧНА ГІПОТЕЗА. Вона є близькою до звуконаслі-
дувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Але оскіль-
ки в основу цієї гіпотези покладено не звуконаслідуван-
ня, а звукосимволізм, що, безумовно, є іншим явищем,
то цілком виправдано цю гіпотезу виокремлювати.
Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями
й емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок.
Звуками людина передає свої враження про навколишній
світ.
Ще давній мислитель Аврелій Августин (354—430) го-
ворив, що слово теї "мед" приємне для слуху, а асег "гост-
рий" — неприємне. Підтримували цю гіпотезу німецькі
вчені Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716), В. Гум-
больдт, Якоб Грімм (1735—1868), Гейман Штейнталь
(1823—1899), український мовознавець Олександр Потеб-
ня (1835—1891), швейцарський мовознавець Шарль Бал-
лі (1865—1947).
Лейбніц, зокрема, вважав, що звук [1] виражає щось
м'яке і вказує на швидкість: нім. leben "жити", lieben "лю-
Походження і розвиток мови 41
бити", Lauf "біг", Lowe "лев", Luchs "рись". За спостере-
женнями В. Гумбольдта, звукосполучення [1і] передає уяв-
лення про те, що ніби ллється {Lied "пісня", Licht "світло"),
а звук [w] асоціюється із неспокоєм, невідомістю (wehen "ві-
яти", Wind "вітер", Wolke "хмара", Wunsch "бажання").
Що стосується міри вияву звукосимволізму в мові, то Лей-
бніц зазначав, що з розвитком мови сфера його дії стає все
обмеженішою.
Критики цієї гіпотези як контраргумент наводять при-
клади, де ці "приємні звуки" служать для вираження не
завжди приємних понять: лай, балда, дилда тощо. Однак
дослідження 80-х років XX ст. свідчать на користь того,
що власне звукосимволізм відіграв велику роль у виник-
ненні мови.
ВИГУКОВА ГІПОТЕЗА (ЕМОЦІЙНА, ДОВІЛЬНИХ ВИГУКІВ). СуТЬ її В ТО-
МУ, що предмети навколишнього світу викликали в люди-
ни певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, я к і й
стали першими словами. А отже, слово — дзеркало ду-
шевного стану людини.
Скажімо, первісна людина натрапила в спеку на стру-
мочок і від радості вигукнула "ах!". Від цього вигуку утво-
рилися похідні — ахати, ахання, ахало, і таким чином
формувалася мова.
Започаткували цю теорію епікурейці Давньої Греції
(IV—III ст. до н.е.), які вважали, що виникнення мов
зумовлене природною потребою людини виражати зву-
ками свій душевний стан. Пізніше цю теорію підтримав
Ж.-Ж. Руссо, який констатував, що "пристрасті зумови-
ли перші звуки голосу" і що "мова перших людей була
не мовою геометрів, як звичайно вважають, а мовою по-
етів". У Росії вигукову теорію відстоював Д.М. Кудряв-
ський (1867—1920).
Безумовно, не можна заперечувати значення емоцій і
почуттів у розвитку мови, але прийняти вигукову гіпоте-
зу походження мови важко, бо головну причину виник-
нення мови вона вбачає в індивідуальному душевному стані
людини. Виникнення мови, за цією теорією, є випадко-
вим явищем (хоча зрозуміло, що жодна дитина не загово-
рить, поки не опиниться серед мовців). Вигуки, які вира-
жають почуття, в різних мовах вимовляються по-різному
(укр. нуі, англ. уай\). Та й, зрештою, не слід зводити мову
лише до експресивної функції, тоді як у неї є й інші, до
того ж важливіші функції.
42 Загальні питання мовознавства
ГІПОТЕЗА СОЦІАЛЬНОГО ДОГОВОРУ. ЇЇ ОСНОВОПОЛОЖНИКОМ вважа-
ють Діодора Сицилійського (90—21 pp. до н.е.), який пи-
сав: "Спочатку люди вели невлаштований спосіб життя, по-
дібно до звірів, поодинці виходили на пасовища і живились
смачною травою і плодами. Біда навчила їх захищатися від
звірів, допомагати один одному. Вони почали поступово
впізнавати один одного. їх звуки були ще неосмисленими і
нечленороздільними, але поступово вони перейшли до слів
і встановили символи для кожної речі, створили зрозуміле
для них самих пояснення всього, що їх оточує".
Ця гіпотеза пов'язана зі згаданою вище полемікою що-
до того, як речі дістали свої назви, тобто є розвитком учен-
ня Демокріта й Аристотеля про умовність, довільність назв
(назви за домовленістю).
Гіпотезу соціального договору можна заперечити хоч
би таким фактом: щоб домовитися, необхідно було вже ма-
ти мову.
ГІПОТЕЗА ТРУДОВИХ ВИГУКІВ. Виникла в другій половині
XIX ст. Висунув її Людвіг Нуаре (1829—1889), підтриму-
вав Карл Бюхер (1847—1930). За цією гіпотезою, інстинк-
тивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спо-
чатку вони були мимовільними, поступово перетворилися
на символи трудових процесів. Первісна мова була набо-
ром дієслівних коренів.
Це, по суті, варіант вигукової теорії. Тільки тут вигуки
виступають засобом ритмізації праці. Вони нічого не вира-
жають, навіть емоцій. На думку О.О. Реформатського, ці ви-
гуки не мають жодної мовної функції: ні комунікативної,
ні номінативної, ні експресивної. Насправді таке розуміння
мови є біологічним, бо інстинктивний вигук, хоч і пов'яза-
ний із працею, — факт біологічний, а не соціальний.
ГІПОТЕЗА ЖЕСТІВ. її відстоював російський учений Микола
Якович Марр (1864—1934). За цією гіпотезою, спочатку ви-
никла мова жестів, а потім на її основі звукова мова.
Про можливість виникнення звукової мови на основі
жестів твердили представники й інших гіпотез. Прибіч-
ник вигукової гіпотези німецький учений Вільгельм Вундт
(1832—1920), зокрема, вважав, що із самого початку іс-
нувало дві мови — мова жестів і мова звуків. За допомо-
гою звуків виражали почуття, а за допомогою жестів —
уявлення про предмети. Як доказ цієї гіпотези наводять
факт існування мови жестів у наш час.
Походження і розвиток мови 43
Справді, мову жестів використовують багато племен. Ав-
стралійське плем'я аранда, скажімо, має 450 жестів, серед
яких є навіть такі, що виражають абстрактні поняття. Мо-
вою жестів користуються, як правило, тоді, коли забороне-
но говорити, а також під час спілкування різномовних пле-
мен. Так, зокрема, вдови австралійського племені варра-
мунга цілий рік повинні мовчати, тому змушені спілкува-
тися за допомогою пальців і ліктів. Серед деяких племен
заборонено розмовляти юнакам у період посвячення їх у
мисливці. Як бачимо, в усіх згаданих тут випадках жести
застосовують як доповнення до звукової мови. Отже, жести
були і є допоміжним засобом спілкування, властивим усім
народам. Щоправда, представники різних етносів вдають-
ся до нього неоднаковою мірою. Так, скажімо, протягом
годинної розмови мексиканець використовує жестикуля-
цію 180 раз, француз — 120, італієць — 80, а фін — 1 раз.
ГІПОТЕЗА ПОХОДЖЕННЯ МОВИ Ф. ЕНГЕЛЬСА. Набула широкого
розповсюдження у країнах, які перебували під впливом
комуністичної ідеології. Послідовник Ч. Дарвіна Ф. Ен-
гельс (1820—1895) свою гіпотезу виклав у дослідженні
"Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину"
(1876). За цією гіпотезою, багато тисячоліть тому в Пів-
денній Азії жила високорозвинена порода людиноподіб-
них мавп — австралопітеки. Відрізнялися вони від інших
тим, що їм була притаманна вертикальна хода, мали уко-
рочену щелепу і великий мозок. Пряма хода відіграла ви-
рішальну роль у процесі перетворення мавпи в людину.
Мавпа більше бачила, що впливало на розвиток мислен-
ня, а вивільнені передні кінцівки використовувала для
виготовлення знарядь праці, що, в свою чергу, впливало
на удосконалення руки. Жили мавпи гуртом, що вимага-
ло взаємної підтримки, а отже, зумовлювало необхідність
спілкуватися. Спочатку вони використовували звукові сиг-
нали. Поступово розвивалася гортань. Вживання м'ясної
їжі впливало на розвиток мозку. Думка з часом відрива-
лася від конкретного предмета, тобто з'являлося абстрак-
тне мислення. Праця, мова і думка формувалися одночас-
но і в єдності. Так 40—50 тис. років тому з'явилися кро-
маньйонці — Homo sapiens (людина розумна).
Гіпотеза Ф. Енгельса, незважаючи на стрункість, не мо-
же дати відповіді на низку запитань. Як експресивні ви-
крики мавп перетворилися у людські слова? Як нечлено-
роздільні звуки стали членороздільними? У якому напрям-
ку йшов розвиток мовлення? Чому за всю історію людства
44 Загальні питання мовознавства
цей експеримент жодного разу не повторився? Отже, ця гі-
потеза не розв'язує, а ще більше заплутує проблему.
Очевидно, треба погодитися з академіком АН Росії
Ю.А. Овчинниковим, який вважає, що в людини, на від-
міну від приматів, є ген мови. Значить, людина похо-
дить від людини, а не від мавпи. Жодну мавпу навчити
мови неможливо.
Як переконливо довів ще В. Гумбольдт, "мова — не
тільки зовнішній засіб спілкування людей у суспільстві,
вона закладена в природі самих людей і необхідна для
розвитку їх духовних сил та формування світогляду". То-
му найвірогіднішою гіпотезою є гіпотеза божественного,
чи інопланетного (космічного), походження мови. Нині
чимало вчених повертаються до біблійного пояснення по-
ходження мови. Бог створив людину і дав їй мову. І да-
ремно дехто (наприклад, О.О. Реформатський) шукає су-
перечності в Святому Писанні, бо, мовляв, там спочатку
розповідається про те, що Бог навчив першу людину гово-
рити, а потім привів до неї всіх тварин, щоб вона дала їм
імена. Однак тут жодної суперечності немає. Бог дав лю-
дині гнучкий механізм мови, який має здатність розвива-
тися, пристосовуючись до змінних потреб людини. Рацію
мав Григорій Нісський (IV ст. н.е.), який писав: "Бог дав
людині дар мови, але не відкрив їй назви предметів".
Очевидно, саме цим зумовлений той факт, що Паризь-
ке лінгвістичне товариство вилучило питання походжен-
ня мови з кола питань, досліджуваних мовознавством, і
чому американський мовознавець Е. Сепір вважав, що те-
орія походження мови не становить справжнього інтересу
для лінгвістичної науки (Сепир Э. Язык. — М., 1934. —
С. 121), а французький мовознавець Ж. Вандрієс заявив,
що "проблема походження мови лежить поза його (мо-
вознавства) компетенцією" (Вандриес Ж. Язьїї$. — М.,
1937. — С 21). Як пишуть автори "Введения в языкозна-
ние" О.М. Камчатнов і Н.А. Ніколіна (М., 1999. — С 194),
"так Бог створив наш світ, а чому Він його створивтаким,
а не інакшим, залишається великою божественною .тай-
ною, недоступною людському розуму". *
Гіпотезу божественного (космічного, інопланетного) по-
ходження мови підтверджує і теорія моногенезу мов, до
якої останнім часом схиляється все більше мовознавців.
ТЕОРІЯ МОНОГЕНЕЗУ (ВІД гр. monos "один" і genesis "наро-
дження, походження") — вчення про походження всіх мов
Походження і розвиток мови 45
світу від однієї мови. Ця теорія пов'язана з біблійним учен-
ням, з ідеями італійського мовознавця Альфредо Тромбет-
ті (1866—1929) про спорідненість деяких сімей мов і пра-
вомірність їх об'єднання в макросім'ї, з ученням М.Я. Ма-
рра про 4 елементи (сал, бер, йон,рош), від яких нібито по-
ходять усі слова сучасних мов, з методом глотохронології
американського мовознавця Морріса Сводеша (1909—
1967), який довів існування великих макросімей мов і на-
явність між ними споріднених зв'язків.
Нині зроблено перші вдалі спроби об'єднання сімей у
макросім'ї, як, наприклад, ностратична макросім'я, до
якої входять індоєвропейські, картвельські, уральські,
дравідські й алтайські мови. Вважають, що до ностра-
тичних мов належать і ескімосько-алеутські мови. Гене-
тична спорідненість ностратичних мов доведена наявніс-
тю в них великої кількості споріднених морфем. Низка
подібних рис, зокрема в займенникових позначеннях осіб
у всіх мовах світу, також підтверджує єдність походжен-
ня всіх мов світу.
Теорію моногенезу підтримував український мовозна-
вець О. Мельничук (1921—1977), а нині її пропагує київ-
ський мовознавець Ю. Мосенкіс.
ТЕОРІЯ ПОЛІГЕНЕЗУ (ВІД гр. poly "багато" і genesis "наро-
дження, походження") — протилежний моногенезові по-
гляд. Пов'язана з ідеєю декількох різних центрів похо-
дження людини і відповідно різних мов. Цей погляд зараз
вважається менш імовірним.
Закономірності розвитку мов
Розвиток мови загалом супроводжується постійними
змінами. Змінюється її звукова, лексична, морфологічна і
синтаксична системи.
Розвивається мова за своїми законами, які мають об'єк-
тивний характер, тобто не залежать від волі людей. Усі змі-
ни в мові зумовлені зовнішніми і внутрішніми причинами.
До зовнішніх причин належать економічний та суспі-
льно-політичний розвиток, вплив різних історичних по-
дій, прогрес у науці та техніці, розвиток культури тощо.
Зовнішні чинники є надзвичайно потужними. Від них