ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7812
Скачиваний: 7
"смерть" і dead "мертвий"; нім. Licht "світло" і licht
"світлий", Laut "звук" і laut "звучний, голосний". Пер-
винна синтаксична функція прикметника — виконувати
функцію означення або іменної частини присудка.
Дієслово характеризується граматичним значенням
процесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорій
особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна син-
таксична функція дієслова — виступати в реченні при-
судком.
Крім власне дієслів, існують ще вербоїди — гібридні
слова, які мають ознаки дієслова та якихось інших час-
тин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латин-
ській і старослов'янській мовах) та герундій англійської
мови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, а
також дієприкметник, який має властивості дієслова (стан,
вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник,
в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і при-
слівника (виражає дію як ознаку іншої дії).
Гібридними є й недієслівні предикативи (категорія ста-
ну як частина мови), які омонімічні з прислівниками (весе-
ло, холодно, незручно, лячно), іменниками (пора, час, лінь,
гріх), прикметниками (радий,рада,раде,раді), але на відміну
від них виражають стан людини (мають граматичне зна-
чення стану), характеризуються категоріями часу та спосо-
бу, поєднуються з іменниками та займенниками у формі
давального відмінка і виконують у реченнуюль присудків.
Наприклад: Йому було (є, буде) радісно. Йому було б весе-
ло. Мені час додому. Жаль серцю буде. Гріх було б скаржи-
тися на погоду. Вона рада йому, як рідній дитині.
В англійській мові до категорії стану (предикативів)
відносять такі слова, як awake "в бадьорому стані", alive "у
живих (живим) бути", afloat "на плаву", asleep "в стані сну"
тощо.
Прислівник має граматичне значення "ознака ознаки"
(дуже солодкий, зовні красивий, їхати швидко, зовсім
дитина), не змінюється і не має граматичних категорій,
крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функ-
ціонує в реченні як обставина. Від прислівника може за-
лежати лише прислівник (дуже холодно, надто цікаво,
страшно лячно).
Числівнику притаманне граматичне значення кількості
або порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються з
3 0 4 N Граматика
іменниками і співвідносяться з іменниками {два, п'ять,
сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька),
прикметниками (другий, двадцятий).
Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семан-
тичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі:
1) не називають предмет безпосередньо, а вказують на
нього, тобто виконують дейктичну функцію;
2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом
(я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви — зі слухачем,
інші займенники відсилають до певних об'єктів);
3) характеризуються широким колом об'єктів і мов-
леннєвою перемінністю значення, тобто завжди мають кон-
текстуально зумовлений зміст. Як точно зауважив філо-
соф СМ. Булгаков, "займенник ... нічого не означає, не
містить жодного забарвлення буття, і однак все може озна-
чати в своїй безликій, безбарвній глибині".
Займенники утворюють особливу систему, паралельну
системі називних частин мови, і по-своєму дублюють її: я,
ти, він, хто, що, ніхто, щось — вживаються замість імен-
ників; мій, твій, такий, який, якийсь, чий — замість при-
кметників; стільки, скільки — замість числівників.
У деяких мовах є слова, які заступають дієслова. Так,
англ. do і болг. съм можуть указувати на будь-яку дію: —
Do you speak English? — Yes, I do; He reads better than you
do; She walks along the street, doesn't she?; болг. — Купи
ли тетрадка? — Не съм.
До службових частин мови наленсать прийменники (в
деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі,
частки і сполучники.
Проміжну групу між повнозначними і службовими сло-
вами становлять модальні слова (безперечно, можливо, зда-
ється, нібито, може бути, мабуть, навряд, ледве чи, ка-
жуть, чувати, мовляв тощо). Вони виражають відношен-
ня мовця до висловленої думки (здебільшого дають оцін-
ку достовірності факту). У реченні використовуються як
вставні слова.
Осібне місце посідають вигуки — слова, які служать
для вираження емоцій (ай, ой, о, ба, тьфу, гай-гай), і сигна-
ли вольових спонукань (ей, алло, циць, брись, стоп). Для
них характерна синтаксична відокремленість: можуть фун-
кціонувати як еквіваленти речень або вводитися з речен-
ня як свого роду посторонні вкраплення.
Як бачимо, система частин мови не жорстка. По-перше,
є гібридні слова, які поєднують ознаки декількох частин
Частини мови 305
мови; по-друге, має місце перехід слів із однієї частини мо-
ви до іншої. Крім того, треба враховувати й історичну змін-
ність частин мови. Так, скажімо, іменники й прикметни-
ки виділились із однієї частини мови — імен. Не було ко-
лись і числівників. Для позначення кількості використо-
вували імена-еталони. Число п'ять, наприклад, у багатьох
мовах позначалося словом, яке називало руку (малося на
увазі п'ять пальців). Ще й тепер чукотське мынгыткен
"десять" буквально означає "дві руки", а ескімоське юги-
нак "двадцять" — "вся людина" (дві руки і дві ноги, тобто
двадцять пальців).
Література
__________ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 170-173.
2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 214-218.
3. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 112—134.
4. Маслов Ю.С. Введение в языкознание, — М., 1987. — С 155—167.
5. Кочергина В.А. Введение в языковедение. — М., 1991. — С 87—95.
ДОДАТКОВА
1. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. —К.,
1959. — С 240-246.
2. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 320-323.
3. Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С. 108—
111.
4. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —
С. 230-242.
5. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 232—
236.
6. Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972. —
С. 227-234.
7. Камчатнов A.M., Николина Н.А. Введение в языкознание. — М.,
1999. - С. 127-138.
8. ЛайонзДж. Введение в теоретическую лингвистику. —М., 1978. —
С. 336—352.
9. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному ас-
пекті. — К., 1988.
10. Вихованець І.Р. У світі граматики. — К., 1987.
Граматика
Запитання. Завдання
1. Дайте визначення частин мови.
2. Які основні критерії виділення частин мови ви знаєте? Розкрийте
зміст кожного критерію.
3. Які допоміжні критерії використовують для визначення слів за ча-
стинами мови?
4. У чому полягає проблема провідного критерію?
5. Чи можна один і той самий критерій використовувати як провід-
ний для класифікації слів за частинами мови в різних мовах? Обгрунтуйте
свою відповідь.
6. Де зародилося вчення про частини мови?
7. Звідки бере свій початок європейська традиція класифікації слів
за частинами мови?
8. Що розуміли під частинами мови в Давній Греції?
9. Чим різниться класифікація частин мови В.В. Виноградова від тра-
диційної?
10. Чи можливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мо-
ви? Обґрунтуйте свою відповідь.
11. У чому полягає специфіка частин мови в різних мовах світу?
12. Охарактеризуйте частини мови, вказуючи на їх основні ознаки.
4.5. Словосполучення і речення
Поняття словосполучення.
Типи словосполучень
Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних
синтаксичним зв'язком.
Наприклад: студентські збори, зустріч товариша, по-
літ на Місяць, співати весело, хлопці та дівчата; новий,
гарний і дешевий; англ. high building "велика будівля",
students' answers "відповіді студентів", to be in love (with
smb.) "кохати" (буквально: бути в коханні), to speak loudly
"говорити голосно", нім. deutsche Sprache "німецька мо-
ва", Ball spielen "грати у м'яча", Drang nach Osten "натиск
на Схід".
Словосполучення є предметом синтагматичного син-
таксису, який вивчає валентність слова, способи її реалі-
зації та виражені в словосполученнях синтаксичні від-
ношення.
Валентність (від лат. valentia "сила") — здатність сло-
ва вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Сло-
ва можуть бути авалентними (світає), одновалентними (си-
дить, спить — хто?), двовалентними (їсть — хто? що?),
тривалентними (присвятив — хто? що? кому?), чотирива-
лентними (нагородив — хто? кого? чим? за що?) тощо. Як
бачимо, слова відкривають "вакантні місця" (порожні клі-
тинки), які необхідно заповнити іншими словами. Слова,
що заповнюють ці "вакантні місця", називають актантами.
Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними
властивостями слова. Наприклад: Він довго спав на дивані
у передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відно-
сяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не ви-
кликані валентністю дієслова спати. Це так звані вільні
поширювачі, які називають сирконстантами.
У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння
словосполучення: вчені дають неоднакове його визначен-
ня. Різними є погляди й на те, чи словосполучення вичле-
няються тільки з речення, чи вони існують і поза речення-
ми. Очевидно, є підстави погодитися з російським мово-
знавцем В.І. Кодуховим, який уважає, що словосполучен-
ня є частиною речення, але воно існує і до речення як
будівельний матеріал.
3 0 8 Граматика
Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відріз-
няти від фразеологічних. У синтаксичному словосполу-
ченні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних
слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є жи-
вим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в
бубон). У фразеологічному словосполученні лексична са-
мостійність одного чи обох його компонентів ослаблена
або зовсім утрачена, і воно повністю за характером зна-
чення наближається до одного слова (байдики бити).
Словосполучення будується за певними граматичними
зразками, які формуються в мові на основі категоріаль-
них властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному
зв'язку між словами. Водночас слід не забувати, що здат-
ність слова поєднуватися з іншими словами і форми ви-
яву цієї здатності залежать не тільки від граматичних вла-
стивостей слова (передусім від належності слова до тієї чи
іншої частини мови), але й від його лексичного значення.
Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між сло-
вами у словосполученні. Трактування сурядності як гра-
матично незалежного зв'язку, як це маємо в деяких шкі-
льних підручниках, є некоректним. І при сурядності, і
при підрядності слова є залежними, але в першому ви-
падку залежність рівноправна, а в другому — нерівно-
правна.
Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні — відкрити-
ми. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі
одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді
як сурядний — два і більше. Пор.: читання газет і газе-
ти, журнали, книжки... (лежали на столі).
Отже, словосполучення бувають сурядні та підрядні.
Щоправда, в мовознавстві існує й інший погляд на це пи-
тання, згідно з яким словосполученнями вважають лише
ті сполучення слів, які об'єднані підрядним зв'язком, од-
нак останнім часом усе більше утверджується думка, що
будь-яке поєднання двох чи більше повнозначних слів,
яке характеризується наявністю між ними формально ви-
раженого смислового зв'язку, є словосполученням.
Стосовно підрядного зв'язку слід розрізняти два його
різновиди: сильний і слабкий. Сильний зв'язок виникає в
тих випадках, коли слово вимагає поширення, тобто коли
поширення слова передбачене й зумовлене його лексико-
граматичними властивостями; без поширення воно не є
самодостатнім. Наприклад: відчути спрагу, добігти до фі-
нішу.
Словосполучення і речення 309
За слабкого зв'язку, який визначається тільки части-
номовною належністю головного (стрижневого) слова, ре-
алізуються означальні відношення (цікавий захід, книж-
ка студента, одягнутися швидко).
Зі структурного погляду словосполучення можуть бу-
ти двочленними, тричленними і чотиричленними. Двочлен-
ні словосполучення утворюються на основі одного зв'язку
(чудовий концерт, співати пісню). Тричленні й чотири-
членні словосполучення утворюються на основі подвійно-
го й потрійного сильного зв'язку (віддати борг державі,
перекласти текст із англійської мови на українську). Три-
членні словосполучення можуть бути також утворені на
основі поєднання сильного зв'язку і такого слабкого зв'яз-
ку, який неможливий без сильного (показати дорогу ту-
ристу, відчинити двері гостеві).
Складні словосполучення утворюються поєднанням
двох чи більше простих словосполучень із одним і тим
самим стрижневим словом (новий сусід збоку, швидко за-
вершити сівбу).
Комбіновані словосполучення утворюються на основі
зв'язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють
собою поєднання словосполучень. Наприклад: захоплено
дивитися новий фільм. Тут словосполучення утворюється
поєднанням трьох простих: дивитися фільм, дивитися за-
хоплено, новий фільм.
Відмінність __________між складними і комбінованими словоспо-
лученнями добре помітна, коли графічно показати зв'яз-
ки між їхніми компонентами:
1 І І І
швидко завершити сівбу
захоплено дивитися новий фільм
Підрядні словосполучення поділяють на предикатив-
ні, тобто такі, які співвідносні з підметом і присудком
(пташки співають, поле зазеленіло) і непридикативні (спів
пташок, зелене поле). Деякі мовознавці, наприклад,
В.В. Виноградов, предикативні сполучення слів виключа-
ють із словосполучень, уважаючи, що при наявності пре-
дикативного зв'язку будь-яке сполучення слів є реченням,
а не словосполученням. Таке твердження не є правомір-
ним, оскільки, по-перше, словосполучення вичленяються
з речення (Як гарно в діброві пташки співають!), по-друге,
3 1 0 Граматика
речення на відміну від словосполучення має й інші суттєві
ознаки, у першу чергу інтонацію.
Поширеною є думка, що словосполучення характеризу-
ється такою властивістю, як номінативність (служить по-
значенням єдиного, хоч і розчленованого поняття). З цією
думкою навряд чи можна погодитися, бо крім номінатив-
них словосполучень (весняний день, державний іспит), є
словосполучення, які не мають номінативної функції (зби-
рати врожай, повернутися вчора, відпочивати в санато-
рії). Опріч того, слово в реченні може належати до декіль-
кох словосполучень (Хлопець читає цікаву книжку).
Сумнівним є, що в цьому реченні маємо дві номінації зі
словом книжка.
Залежно від того, яке слово є головним (стрижневим)
у словосполученні, розрізняють іменні, в яких стрижне-
вим словом виступають іменники, прикметники, числів-
ники й займенники (тези доповіді, достойний подяки, п'я-
тий у черзі, щось нове; англ. all of them "всі вони", first
step "перший крок", нім. die Erfolge der Schiller "успіхи
учнів"), дієслівні, де стрижневим словом є дієслово (чини-