Особові займенники я, ти, ми, ви і зворотний себе відмінюються так:

я ти — ми ви

мене тебе себе нас вас

мені тобі собі нам вам

мене тебе себе нас вас

мною тобою собою нами вами

мені тобі собі нас вас

Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява в них після прийменників та в орудному відмінку початкового н;

він, воно вона вони

його, до нього її, до неї їх, до них

йому їй їм

його, про нього її, про неї їх, про них

ним нею ними

ньому / нім ній них

У відмінюванні займенників мій, твій, свій, чий, той, цей, весь найбільше розбіжностей є в чоловічому роді, менше — у жіночому та в множині:

Чоловічий рід

мій чий той цей весь

мого чийого того цього всього

моєму чийому\чиєму тому цьому всьому

Як Н. або Р.

моїм чиїм тим цим\цьому всім

моєму /моїм чиїм тому\тім цім всім

Жіночий рід

моя чия та ця вся

моєї чиєї тієї / тої цієї всієї

моїй чиїй тій цій всій

мою чию ту цю всю

моєю чиєю тією / тою цією всією

моїй чиїй тій цій всій

Множина

мої чиї ті ці всі

моїх чиїх тих цих всіх

моїм чиїм тим цим всім

Як у Н. або Р.

моїми чиїми тими цими всіма

моїх чиїх тих цих всіх

17. Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних форм (загальна характеристика). Категорія виду і стану дієслова. Поняття видової пари.

Дієслово – сам. частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?. У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка.

П’ять дієслівних форм: 1)дієвідмінюване дієслово; 2)дієприкметник; 3)дієприслівник; 4)інфінітив; 5)предикативні (присудкові) форми на –но, -то.

Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:

1. неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти;

2. Особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде + писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø + би, хай + пиш-е;

3. дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вими-т-ий, коло-т-ий; активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише.

4. безособова на -но/-то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;

5. дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.

---

Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм. Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.

Відмінні ознаки визначаються:

• за типом питання;

• за характером змінюваності;

• за роллю в реченні.

Дієслівні форми описуються в таблиці

Форма дієслова	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
Інфінітив	що робити? що зробити?	незмінювана форма	будь-яким
Особова	що роблю? що робив? що робитиму? що робив би? що робимо?	за способами, часами, особами, числами, родами	Присудком
дієприкметник	який(а, е,і)?	за родами, відмінками, числами	присудком, означенням
безособова (форми на -но/-то)	що зроблено?	незмінювані, тільки доконаний вид	Присудком
дієприслівник	що роблячи? що зробивши?	незмінювані	Обставиною

Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:

а) вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:

• що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати

• що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати

Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.

б) перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:

Готувати	кого — що?	відповіді (питання, страви)
Готує	кого — що?	відповіді (питання, страви)
заготовлено	кого — що?	відповіді (питання, страви)
Готуючи	кого — що?	відповіді (питання, страви)
не готувати	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не готує	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не заготовлено	кого — чого?	відповідей (питань, страв)
не готуючи	кого — чого?	відповідей (питань, страв)

Це приклади форм зі значенням перехідності.

Дієслівні форми: іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи, є неперехідними, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенникакого — що?, кого — чого?, отже, вони не мають при собі в реченні прямих додатків.

Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників.

в) роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.

---

Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієсл.поділ. на доконані і недоконані.Дієс.доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? Дієсл. недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?

Дієслова доконаного виду утворюються із дієслів недоконаного виду за допомогою:

префіксів (писати- написати, грати- зіграти);

суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути);

наголосу (розкидaти- розкuдати);

чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч);

різних основ (ловити- піймати, брати- взяти). Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Такі дієслова утворюють видові пари: дієсл. недоконаного виду-писати, робити, казати, іти; дієс.доконаного виду-написати, зробити, сказати. Одновидові дієслова - це дієс., які можуть бути або лише доконаного, або лише недоконаного виду. Двовидові дієслова- це окремі дієсл., переважно іншомовного походження, що поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду (телеграфувати, гарантувати, воєнізувати, веліти, женити).

тан дієслова — граматична категорія, що визначає сіввідношення між підметом, що поєднується з даним дієсловом та актуальним суб'єктом дії, вираженої тим же дієсловом.

Розрізняють активний стан, коли підмет повідомлення є суб'єктом дії: воїни атакують, та пасивний, коли підмет є об'єктом дії: фортеця руйнується, фортеця зруйнована.

Крім того, деякі мовознавці виділяють також:

• займенникові стани:

  • зворотний, коли суб'єкт дії сам є об'єктом: вмиватися;

  • загально-зворотний, вказує на внутрішній стан, настрій: гніватися, сміятися;

  • взаємний, коли об'єкт можна виразити займенником «один одного»: цілуватися;

  • непрямо-зворотний, дія виконується дійовою особою, а об'єкт виражено непрямим додатком: запастися їжею;

• результативний стан, коли суб'єкт не називається зовсім (безособове речення, іноді підметом може виступати фіктивне «воно»): дорогу замело. Характерною особливістю української мови є наявність особливих результативних форм перехідних дієслів: фортецю зруйновано;

• стан, в якому суб'єкт виражається непрямим відмінком: мені бракує;

• в деяких мовах особливий стан виражає відсутність певного об'єкта (протиставлення безоб'єктного стану я займаюсь шитвом активному стану я шию щось).

18. Категорія способу дієслова. Категорія часу. Історія форм минулого і майб. Часів.

В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться. Н-д: пожовтіла картопля. Жовте листя так легко летить повз вікно.

Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: Не грію сонце на чужині.

---

Дієслова дійсного способу змінюються за часами, а в теперішньому і майбутньому час – за особами.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну.

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б і би.

Дієслова умовного способу не мають часу і особи, а змінюються за родами і числами.

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально щ не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися: Грай же, море, мовчіть, гори, Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії, - Така ваша доля!

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині і множині. В однині вони мають форму 2-ї особи, а в множині – 1-ї і 2-ї.

Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати наказ у 3-їй особі, то вживаються частки хай, нехай і форма 3-ї особи дійсного способу: Хай не зітруться підкови, хай не підіб’ються ваші коні (Гонч).

В українській мові є три часи дієслова: теперішній, минулий і майбутній.

Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова у теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбувалася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами і числами.

Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати).

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами.

Безособовими називаються дієслова, що означають дію (або стан), яка реалізується сама по собі, незалежно від діяча (особи чи предмета).

Н-д: вечоріє, смеркає, підмерзає, розвидняється, щастить.

Безособові дієслова означають:

• явища природи (розвидняється, підмерзає, смеркає);

• стихійні явища (замело, занесло, висушило, залило);

• фізичний стан людини або її відчуття (нудить, трусить);

• психічний стан людини (гнітить, хочеться, не віриться);

• буття, існування, стан або нестачу їх (минулося, не стало);

• випадковість явища, незалежність його від особи (щастить, таланить).

19. Прислівник як частина мови. Функціональні розряди прислівників. Ступені порівняння прислівників. Адвербіалізація в українській мові.

Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).). На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду. Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени). Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму). Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення- обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько). У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником

---

Розряди прислівників за значенням і роллю в реченні

Означальні прислівники

Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або стану (швидко бігти, міцно спати) та спосіб вияву їх, міру або ступінь (піклуватися по-батьківськи, занадто вразлива натура, утричі більша вага).

Означальні прислівники поділяються на три групи: якісно-означальні, способу або образу дії, кількісно-означальні.

Якісно-означальні прислівники

Дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони творяться від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів-о або -е, наприклад: гарно, розумно, вдало, гаряче, добре.

Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння, наприклад:

• легко — легше — найлегше

• гірко — гіркіше — найгіркіше.

Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників.

• Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів-ше або -іше (довго — довше, тепло — тепліше), а також суплетивно (гарно — краще, погано — гірше) або аналітичним способом (вдало — менш вдало, ясно — більш ясно).

• Найвищий ступінь твориться за допомогою часткинай-, що додається до форми вищого ступеня, наприклад:

  • весело — веселіше, найвеселіше

  • дорого — дорожче, найдорожче.

Прислівники способу або образу дії

Вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, уплав, по-нашому, по-материнському).

Кількісно-означальні прислівники

Виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки?, якою мірою?, як багато? (двічі, утричі, дуже, надзвичайно).

Обставинні прислівники

Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, тобто характеризують дію або процес за часовими, просторовими, причиновими відношеннями, рідше — за метою її виконання.

Обставинні прислівники поділяються на чотири групи: прислівники часу, прислівники місця, прислівники причини, прислівники мети.

Прислівники часу

Характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли?, відколи?, як довго?, доки? (тепер, колись, віддавна, щороку, завжди, учора, понині, одвіку).

Прислівники місця

Означають місце дії або напрям руху предмета. Відповідають на питання: де?, куди?, звідки? (угорі, вниз, здалеку).

Прислівники причини

Виражають причину дії і відповідають на питання: чому?, через що?, з якої причини? (зопалу, згарячу, здуру, знічев’я).

Прислівники мети

Виражають мету дії і відповідають на питання: для чого?, нащо?, з якою метою? (умисне, наперекір, напоказ)

Безособово-предикативні прислівники

Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають:

1. стан природи (тихо, ясно, тепло, темно, холодно);

2. психічний або фізичний стан людини (легко, весело, радісно, сумно, душно);

3. зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (треба йти, необхідно виконати, потрібно сказати).

---

Смотрите также файлы

• ІСЦ МКР залік .docx

• Предмет практичної філософії---.docx

• 1-й семинар, практическое педагогіка.docx

• SULM_PZ-3-2015.docx

• Мовознавство (практичні заняття).docx