Файл: Налоговая система.doc

У випадку нанесення посадовій особі державної податкової адміністрації менш тяжких тілесних ушкодженні під час виконання їм службових обов’язків, йому виплачується одноразова допомога у розмірі річної заробітної плати відповідно до його останньої посади за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягуванням цієї суми з винної особи.

Рішення про виплату одноразової допомоги приймається головою державної податкової адміністрації за місцем роботи потерпілого на підставі обвинувального вироку суду, постанови слідчих органів чи прокурора про закриття кримінальної справи по нереабілітуючих підставах чи про призупинення попереднього слідства.

Збитки, нанесені майну посадової особи державної податкової адміністрації чи членів його родини в зв’язку з виконанням їм своїх службових обов’язків, відшкодовуються в повному розмірі за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягуванням цієї суми з винних осіб.

Відшкодування збитків, нанесених майну посадової особи державної податкової адміністрації чи членів його родини, проводиться на підставі рішення чи вироку суду.

Для обліку фактичних витрат, зв’язаних з виплатою сум одноразової допомоги і відшкодуванням збитку, нанесеного майну особи державної податкової адміністрації чи членам його родини, для державних податкових адміністрацій у відділеннях банків відкриваються спеціальні рахунки.

Посадові особи державних податкових адміністрацій підлягають обов’язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі чи смерті на суму десятилітньої заробітної плати на їхній останній посаді, а у випадку поранення, контузії, травми чи ушкодження, захворювання чи інвалідності, що наступило в зв’язку з виконанням службових обов’язків, — у розмірі від шестимісячної до п'ятилітньої заробітної плати на їхній останній посаді (у залежності від ступеня втрати працездатності).

ТЕМА 8. ПОДАТКИ ЗАКОРДОННИХ КРАЇН

План

8.1 Роль податкової системи і фінансів держави в регулюванні економіки

8.2 Податки США Список літератури

8.1 Роль податкової системи і фінансів держави у регулюванні економіки

Для сучасних держав характерно розширення і підсилення втручання в різні сфери економічного життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США воно менше, у Швеції більше, Німеччина і Японія знаходяться в цьому відношенні десь поміж ними. У США державне регулювання вже давно стало невід’ємною складовою частиною американського господарського механізму.

Основним інструментом державного регулювання є податкова політика і фінансовий вплив на приватне підприємництво. Здійснюючи цей вплив, держава, як правило, ставить наступні головні цілі:

• досягнення постійного стійкого економічного росту;

• забезпечення стабільності цін на основні товари і послуги;

• забезпечення повної зайнятості працездатного населення;

• забезпечення визначеного мінімального рівня доходів населення;

• створення системи соціальної захищеності громадян, у першу чергу

• пенсіонерів, інвалідів, багатодітних;

• рівновага в зовнішньоекономічній діяльності.

Досягти цих цілей одночасно практично неможливо. Так, якщо починають рости ціни, то необхідно проводити заходи для їхнього обмеження і регулювання. Але обмеження цін майже напевно приведе до уповільнення економічного росту і зниженню зайнятості. Досягнення повної зайнятості з тією же неминучістю приведе до підвищення цін, тому що треба виплачувати заробітну плату більшій кількості людей і знизиться конкуренція на ринку праці. Знайти збалансоване співвідношення — це і є головне в економічній політиці держави.

У регулювання економіки активно залучають місцеві органи управління. У другій половині 80-х років у США було проведене опитування мерів 326 найбільших міст. Серед найважливіших проблем близько 90% мерів виділили економічний розвиток і забезпечення безпеки громадян. При цьому кожен четвертий мер поставив проблему збільшення зайнятості на перше місце за значенням і важливістю, а 70% назвали в якості однієї з трьох першочергових задач.

Виходячи з цього опитування пріоритети приблизно такі:

• ріст дохідної бази міст (під цим мається на увазі зміцнення податкової бази);

• збереження існуючих підприємств і наявних робочих місць;

• досягнення збалансованого якісного росту економіки;

• розвиток індустріальної і комерційної бази;

• знищення нетр і руїн;

• допомога найбіднішим районам.

У США державне регулювання економіки, причому аж до націоналізації підприємств, було активно почате Президентом Ф. Рузвельтом після небувалого по масштабах економічної кризи 1929—1932 р., коли банкрутства підприємств прийняли масовий характер, а рівень безробіття досягав 25%.

У 50—60-і роки федеральний уряд прагнув (і досяг успіху в цьому) включити в процес регулювання господарства місцеві органи управління.

Приблизно в цей же час, у середині XX ст., теорію державного регулювання економіки розробляє видний англійський економіст Д. Кейнс. Концепція Д. Кейнса припускала розширення місткості ринку, збільшення масового споживання, зм’якшення циклічних коливань і в остаточному підсумку забезпечення стабільне високих темпів росту економіки. Регулювання господарства здійснювалося за допомогою маніпулювання попитом за допомогою фіскальної і кредитно-грошової політики. Вважалося, що державні витрати служать діючим інструментом, оскільки сильно впливають на збільшення попиту і виробництва.

Трохи пізніше виникла бюджетна концепція А. Леффера, що також дозволяє державі регулювати господарську діяльність вільних і незалежних виробників і комерсантів.

Таким чином, одним з основних інструментів у руках держави є фінансовий вплив, насамперед через податкову систему.

За допомогою сугубо економічних регуляторів, властивих ринковому господарству: оподатковування, кредитування, інвестування, держава спонукає приймати бажані варіанти господарської діяльності, що задовольняють суспільні потреби.

Крім чисто фіскальної функції система податків зборів служить механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру і динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного прогресу. Податками можна стимулювати, чи навпаки, обмежувати ділову активність, а отже, розвиток тих чи інших галузей підприємницької діяльності; створити передумови для зниження витрат виробництва і звертання приватних підприємств, для підвищення конкурентноздатності національних підприємств на світовому ринку. За допомогою податків можна проводити протекціоністську економічну політику чи забезпечити свободу товарному ринку. Податки створюють основну частину доходів державного і місцевого бюджетів, забезпечуючи можливість фінансового впливу на економіку через видаткову частину.

Основні напрямки впливу фінансово-бюджетного механізму держави на процес розширеного відтворення наступні:

• пряме субсидування підприємств у виді дотацій чи поворотних позик;

• державні інвестиції в економіку;

• реалізація значної частини товарів і послуг через систему державних

• закупівель, оскільки держава виступає на ринку як найбільший споживач

• продукції;

• податкове регулювання, включаючи місцеві податки і податкові пільги.

Місцеві органи керування доповнюють це непрямою допомогою. Сюди відносяться знижки з продажної ціни чи орендної плати при покупці чи найманні земельних ділянок і будинків, забезпечення позик, участь у гарантійних фондах, створення промислових зон. Території і будинки в промислових зонах найчастіше надаються підприємствам на сприятливих фінансових умовах. Нерідко за муніципальний рахунок здійснюється будівництво спеціальних виробничих приміщень, що дозволяють розвити нові види господарської діяльності. І звичайно, до стимулюючого мірам відноситься постійне чи тимчасове звільнення від місцевих податків.

Державною і муніципальною владою здійснюється значна частина капітальних вкладень в економічну інфраструктуру. Ці вкладення не розраховані на одержання прибутку, але непрямим шляхом забезпечують підвищення прибутку приватному капіталу. Насамперед, це витрати на будівництво і зміст транспортних комунікацій, ліній зв’язку, систем промислового водопостачання, очисних споруджень, на підготовку земельних ділянок до промислової забудови і т. ін.

Податкова політика розвитих країн, як правило, розрахована на залучення приватного капіталу. Стимулюючий вплив податкових пільг можна розглядати як форму непрямого субсидування підприємницької діяльності.

У ряді країн практикується стимулювання інвестицій у визначені регіони, наприклад вкладення на територіях, що знаходяться на окраїнах міст. В економічно відсталих районах стимулюються капітальні вкладення на реконструкцію і модернізацію виробництва. У деяких випадках виплачується надбавка до інвестицій, не підлягаюча оподатковуванню. Ця надбавка може доходити до 10% загального обсягу капіталовкладень. Незалежно від чи надбавки на додаток до неї з бюджету може виплачуватися пряма субсидія на капітальні вкладення. Але субсидія обкладається податком. Це широко практикується, наприклад, у Німеччині.

Починаючи з другої половини 80-х років, у багатьох країнах застосовуються методи стимулювання створення нових високотехнологічних виробництв. Старі промислові райони найчастіше мають застарілу індустріальну структуру господарства. В минулі роки вони відносилися до числа високорозвинених, але під впливом науково-технічної революції колишні раніше передові галузі прийшли в занепад і не можуть більш визначати економічний ріст регіонів.

Наприклад, у Великобританії до таких регіонів відносяться Уельс, Шотландія, Північний район Англії, Північна Ірландія, Корнуолл, Мерсейсайд. У Бельгії — це райони кам’яновугільної і металургійної промисловості; у США — деякі штати Нової Англії на північному сході країни, де була розвита текстильна промисловість. В другій половині XX в. у цих районах устала задача переорієнтації промисловості на розвиток нових передових виробництв, супроводжуваним модернізацією інфраструктури і перекваліфікацією робочої сили. Це можна було зробити лише при активній участі держави, що застосувала широкі податкові пільги й інші методи фінансового впливу.

Так, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Норвегія використовували державні інвестиції в підлягаючих розвитку районах, субсидії і позики цільового призначення, розміщення там підприємств націоналізованих галузей, будівництво виробничих будинків широкого призначення, що здаються в оренду чи продаються підприємцям на сприятливих фінансових умовах з тимчасовим звільненням від податку на власність.

У Німеччині великі податкові пільги одержують фірми, що інвестують капітал у східні землі і на границі з ними. Підтримується податковими пільгами Рурська область, де розташована сталеливарна промисловість. Стимулюється розвиток сучасних галузей промисловості в сільській місцевості. Стародавні квартали міста Любека, наприклад, були збережені завдяки тому, що фірми, що займаються їх реставрацією, одержали великі податкові пільги.

Для пожвавлення економічної діяльності використовуються такі форми фінансового впливу, як субсидування капітальних вкладень у промисловість, субсидування цін у виді пільгових тарифів на електроенергію і воду для окремих районів, пільгові умови кредитування — позики під низький відсоток, довгострокові позики, дотації по кредитах.

У деяких країнах, наприклад у Німеччині, у Франції, на територіях ряду муніципалітетів уведена спеціальна бюджетна надбавка за кожне знову створене робоче місце поряд із застосуванням податкових пільг. Місцеві органи управління несуть чималу частку витрат по підготовці робочої сили для нових галузей господарства. Крім того, підприємства, що самостійно організують підготовку і перепідготовку своїх робітників, службовців і фахівців, користуються податковими пільгами.

Фінансовий вплив на розвиток економіки може бути не тільки стимулюючим, але і стримуючим. Ця необхідність виникає, насамперед, для регулювання розвитку районів з високою концентрацією виробництва і населення. Надмірна концентрація населення і господарської активності веде до загострення проблем навколишньої природного середовища, народонаселення, ресурсозабезпечення й ін. Задача обмеження виникла раніш всього у Великобританії і у Франції. Тут позначилася моноцентрична структура, де домінує одне місто (чи район) на чолі ієрархії міст і агломерацій. У Японії сильно перенаселений район Токайдо, де розташовані три найбільших муніципалітети: Токіо, Нагоя, Осака.

В основі стримуючих мір з боку держави і місцевих органів управління лежить додаткове оподатковування чи ліцензування підприємницької діяльності. Додаткове оподатковування в таких випадках практикується в Нідерландах, Японії. Введення стабілізаційних податків застосовується в Німеччині. Упор на ліцензування робиться у Великобританії, Франції, Італії. При цьому ліцензування також варто розглядати у виді додаткового місцевого податку — ліцензійного збору. У Японії проблема зважується головним чином маніпулюванням ставками земельного податку.

Підвищення податків у тій чи іншій формі виявляється найбільш ефективним і надійним засобом, коли потрібно стримати занадто «гарячу» кон'юнктуру. Інший метод — скасування податкових пільг.

Іноді введення нових податків переслідує чисто регулюючі цілі. Класичним прикладом може служити введений на початку століття в Німеччині і збережений там дотепер податок на оцтову кислоту. Його породила необхідність створити штучну оцтову кислоту і припинити витрачати на ці цілі вино. Грошові надходження від даного податку ледь покривали видатки на його стягування. Але технічна задача була вирішена і регулююча економічна мета досягнута. Податок зберігається як історична реліквія, приносячи сьогодні бюджету Німеччини лише кілька мільйонів марок.