ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 3905
Скачиваний: 2
Об’єкти правовідносин поділяються на:
• матеріальні — предмети матеріального світу, створені приро-дою або людиною;
• нематеріальні особисті блага — життя, честь і гідність, здоров’я, недоторканність, безпека;
• продукти духовної та інтелектуальної творчості (твори літератури, мистецтва, живопису, музики, наукові винаходи і раціоналізаторські пропозиції тощо);
• дії суб’єктів, коли уповноважена особа має право вимагати від зобов’язаної виконання певних дій (дії — це об’єкт правовідносин, наприклад, послуги);
• цінні папери, офіційні документи — паспорти, дипломи, сертифікати, гроші, лотерейні білети.
10.7. Юридичні факти
Правовідносини — явище динамічне. Вони виникають, змінюються, припиняються. Їх динаміка пов’язана з реальними життєвими обставинами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами. В житті є безліч обставин, але не кожна з них набуває юридичного характеру. Такий характер надає їм держава, закріплюючи у правових нормах (а саме, в гіпотезах правових норм) ті обставини, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки.
Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Юридичні факти займають певне місце в механізмі правового регулювання. Головне завдання юридичних фактів у процесі правового регулювання — юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин.
Юридичні факти в кількісному і якісному розумінні являють собою надзвичайно складне явище, і тому наукова їх класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення. Всі вони можуть бути класифіковані:
• за юридичними наслідками — правоутворюючі (обумовлюють ви-никнення правовідносин та появу прав і обов’язків, наприклад, укладання договору, досягнення повноліття), правозмінюючі (змінюють зміст правовідносин, наприклад, переведення на іншу роботу), правоприпиняючі (обумовлюють припинення правовідносин, наприклад, реалізація суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку, смерть людини тощо);
• за складом — прості (є один факт, якого досить для настання юри-дичних наслідків — укладання договору) і складні (необхідно кілька фактів — для призначення пенсії: досягнення віку, наявність трудового стажу, рішення органів соціального забезпечення про призначення пенсії);
• за тривалістю в часі — одноактні (купівля-продаж) та тривалі (пе-ребування у шлюбі);
• за відношенням до волі суб’єкта правовідносин — події (настання цих юридичних фактів не залежить від волі суб’єкта: стихійні лиха, що унеможливлюють виконання договірних зобов’язань, природна смерть людини, закінчення певного строку тощо), та діяння, які поділяються на дії (вольові акти поведінки людей, які носять свідомо-вольовий характер) та бездіяльність (пасивна поведінка суб’єктів). Дії поділяються на правомірні (здійснюються в межах правових норм), і протиправні (здійснюються з порушенням правових норм). Бездіяльність (пасивна поведінка, що не має зовнішнього вираження) теж може бути як правомірною (дотримання забо-рон), так і неправомірною (невиконання обов’язку). Правомірні дії можуть також поділятися на юридичні акти (дії,спрямовані на досягнення певного юридичного результату — одруження або договору купівлі-продажу) та юридичні вчинки (дії, що безпосередньо не переслідують юридичної мети, але все одно поро-джують правові наслідки — створення літературного або музичного твору породжує відносини по реалізації авторського права);
• особливий вид юридичних фактів — презумпція. Це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спирається на зв’язок між фактами, які припускаються, та фактами, що існують, і це підтверджується життєвим досвідом. Вона не є достовірним фактом, а є фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, який полегшує досягнення істини у вирішенні справи. Ті, що не можуть бути спростовані (презумпція недієздатності душевнохворого) та ті, що можуть бути спростовані (презумпція невинності, презумпція
смерті в цивільному праві для осіб, які в судовому порядку визнані померлими);
• позитивні і негативні. Нерідко норми права пов’язують юридичні
наслідки не тільки з наявністю тієї чи іншої обставини, але й з її відсутністю. Факти, що свідчать про відсутність будь-яких обставин або дій, в юридичній науці називають негативними фактами.Наприклад, невиконання обов’язку боржником за договором є підставою для виникнення у кредитора права звернутись з позовом до суду; неперебування в іншому зареєстрованому шлюбі є тим фактом, що дозволяє зареєструвати шлюб.Нерідко для виникнення (зміни або припинення) правовідносин потрібен не один юридичний факт, а певна їх кількість. Таке сполучення називається юридичним складом. Для отримання пенсії необхідна сукупність фактів (досягнення віку — юридична подія, наявність трудового стажу — юридичний стан, рішення уповноваженого органу держави — юридичний акт). Для реалізації права на вищу освіту необхідні такі факти: атестат про середню освіту, складання вступних іспитів, прохідний бал за конкурсом, наказ ректора про зарахування на навчання.
ТЕМА 11. ПРАВОСВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА
ПЛАН
1. Поняття правової свідомості
2. Структура правосвідомості
3. Функції правосвідомості
4. Види правосвідомості
5. Поняття, основні характеристики і функції правової культури
6. Структура правової культури
7. Правова культура суспільства і окремої особистості
8. Правовий нігілізм і правовий ідеалізм, шляхи їх подолання
11.1. Поняття правової свідомості
Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використовують спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової реальності — правосвідомість.
Право — це об’єктивна реальність, а суб’єктивне ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідомість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.
Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.
Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх елементах механізму правового регулювання — в нормах права, правовідносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як елемента культури.
Велике значення правосвідомість має на стадії реалізації права, у процесі втілення в життя юридичних прав та обов’язків. Від рівня правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомірною або неправомірною.
11.2. Структура правосвідомості
Правосвідомість складається з трьох елементів.
1. Раціональні, світоглядні компоненти правосвідомості включають в себе знання та уявлення про право та правові явища в суспільстві. Рівень та якість таких уявлень можуть бути різними: від примітивних, поверхових — до науково-теоретичних, що утворюють правову ідеологію. Велике значення у правовій ідеології відводиться юридичній науці. Наукова теорія визначає стратегію розвитку правового життя в суспільстві, здійснює всебічний аналіз сучасної ситуації у сфері правового регулювання.
Правова ідеологія формується в результаті наукового теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення теорії як минулого, так і сучасного. Сучасна правова ідеологія включає в себе концепції правової держави, поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму тощо.
2. На відміну від раціонального компонента правосвідомості, правова психологія, яка утворює емоційний компонент правосвідомості, утворюється стихійно, на основі емоційного ставлення до правових явищ в суспільстві, яке може бути і позитивним, і негативним.
Емоції є невід’ємною складовою свідомості. Взагалі важко зрозуміти природу людської поведінки, якщо повністю відкинути її емоційність. Емоції у правовій сфері впливають як на правомірну, так і на неправомірну поведінку особи. Правова психологія передбачає “переживання” правових явищ у свідомості на емоційному рівні.
Правова психологія і правова ідеологія знаходяться у невід’ємному зв’язку. На їх основі формується третій компонент правосвідомості.
3. Поведінковий, або вольовий елемент правосвідомості включає в себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті установки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі.
Спочатку людина отримує інформацію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього у неї виробляється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з’являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах, пов’язаних з тим чи іншим правовим явищем. Поведінкові елементи напряму пов’язані з волею людини.
Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, як вона буде діяти в межах, передбачених законом. Дотримуватись його чи ні, визначається вольовим компонентом правосвідомості. Вольову спрямованість ще називають вольовою установкою, тобто готовністю людини до певних дій.
Таким чином, завдяки дії цих трьох елементів правосвідомості у людей формуються правові знання (отримуються в результаті ознайомлення з правовою нормою), правові оцінки (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правові установки (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.
11.3. Функції правосвідомості
Правова свідомість виконує наступні функції:
1. Пізнавальну, націлену на пізнання правової дійсності і як наслідок — формування правових знань. Пізнавальна функція правосвідомості полягає в тому, що сприйняття й осмислення правових явищ приводить до виявлення загальних закономірностей, установлення подій, дій, станів, ознак тощо.
2. Оціночну, за допомогою якої дається оцінка конкретним життєвим обставинам як юридично значимим.
3. Регулятивну, що здійснює безпосередній вплив на поведінку людини, на суспільні відносини через правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки. Регулятивна функція правосвідомості реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, що виступають специфічними регуляторами поведінки і мають особливі механізми дії. Так, інформація про юридичні норми породжує у суб’єктів права комплекс психологічних реакцій: емоцій, переживань, з якими зв’язане виникнення певної мотивації поведінки.
11.4. Види правосвідомості
Для всебічного розуміння того, що є правосвідомістю, необхідно розглянути її різновиди, які поділяються за рівнем, глибиною усвідомлення права і відображення правової дійсності.
Перший рівень — повсякденна правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання. Вона складається стихійно, під впли-вом особистого досвіду. Повсякденна правосвідомість — уявлення, емоції, настрої з приводу права і законності, що поширені серед загалу. Ці почуття виникають під впливом безпосередніх умов життя людей.
Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки та в процесі здійснення практичної юридичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків. Професійна правосвідомість — поняття, уявлення, переконання, традиції, стереотипи, що складаються в середовищі професіоналів-юристів.
Третій рівень — науково-теоретична правосвідомість, яка притаманна вченим-юристам, які займаються вирішенням теоретичних питань у правовій сфері. Формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знань закономірностей тощо.
За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну (належить окремим індивідам) і колективну (притаманну окремим суспільним групам, класам, верствам суспільства). Колективну правосвідомість треба відокремлювати від масової, яка характерна для нестабільних, тимчасових об’єднань людей — мітингів, демонстрацій. Для характеристики макроколективів використовують поняття суспільної правосвідомості (правосвідомість населення країни, нації, народності).
11.5. Поняття, основні характеристики і функції правової культури
Поняття правосвідомості тісно пов’язане з поняттям правової культури. Правова культура відрізняється від інших видів культури своїм предметом, оскільки вона формується і функціонує у сфері правових явищ, правомірної діяльності і правомірної поведінки.
Правова культура — це особливе соціальне явище, що може бути сприйняте як якісний правовий стан особистості й суспільства і може бути структуроване за різними підставами. Комплексне використання накопиче-