ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 870
Скачиваний: 1
Географічні рамки товарного ринку теоретично рівні єдиному ринку ЄС, проте в окремих випадках такий ринок може бути територією частини ЄС або навіть окремої країни – члена ЄС. Комісія визначила релевантний географічний ринок як: «область, в якій дані підприємства залучені до пропозиції товарів або послуг, в якій умови конкуренції однорідні і яка може відрізнятися від сусідніх областей тим, що умови конкуренції різні в цих областях».3
За загальним правилом, конкурентне законодавство призначене для протидії такій поведінці фірми, коли її дії обмежують або усувають добросовісну конкуренцію на ринку зі всіма негативними наслідками, які виникають як для конкурентів (наявних і потенційних), так і для споживачів (ці наслідки можуть істотно порушувати також економічні інтереси всієї держави або навіть більшої території). У такому разі говорять, що ця фірма зловживає своєю ринковою владою, що може підтверджуватися різними чинниками, у тому числі і домінуючим становищем на ринку. Іноді зустрічається термін «економічна влада» як ширше поняття, а також термін «монопольна влада» як вужче розуміння ринкової влади.
В економічному змісті влада на ринку є можливістю, з метою отримання прибутку, встановлювати ціни вище за конкурентний рівень впродовж тривалого періоду часу1. Це визначення «чистої» ринкової влади, що вкрай рідко зустрічається на ринку. Тому звичайно прийнято говорити про деякий ступінь ринкової влади, її частку, яка стає об'єктом ретельного аналізу і контролю з боку антимонопольних органів, коли її розмір достатньо значний і має істотний вплив на ринок.
Таким чином, можна зробити висновок, що розрахована частка, яка є при необхідних обставинах свідоцтвом наявності монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку, не замінює собою всіх показників для виявлення істиної ринковій влади цього суб'єкта, а може служити лише тільки орієнтовним показником його влади на ринку.
При визначенні становища суб'єкта господарювання на ринку, зокрема для кваліфікації зловживання з його боку, Комісії і Суду ЄС необхідно у кожному конкретному випадку вирішувати питання, яку частку участі на ринку слід визначити для різних категорій учасників виробництва. Визначення становища підприємства на ринку як домінуючого не обмежується кількісним визначенням його ринкової частки, має супроводжуватися ретельним аналізом і обліком якісних чинників. Більш того, визнаним є факт, що орієнтація тільки на показники ринкової частки може привести до помилкового уявлення про здатність суб'єкта контролювати ситуацію на ринку і не допускати або обмежувати конкуренцію.
Загальний висновок про реальне становище суб'єкта господарювання на ринку повинен визначатися такими чинниками, як розмір і стабільність частки на ринку впродовж тривалого періоду часу, умови вступу на ринок, прибутковість. Із якісних чинників критерієм є умова для вступу на ринок, оскільки реальна можливість вступу на певний ринок інших суб'єктів господарювання здатна стабілізувати конкурентну ситуацію і вивести ціни на конкурентний рівень. Тому, якщо ці умови не є утрудненими, становище підприємства не може бути визнано як домінуюче навіть за наявності значної частки на ринку. У своєму Повідомленні про ринкові визначення Комісія пропонує методи розрахунку ринкової частки. Практично, при ринковій частці менше 30% важко ухвалити рішення про домінуюче становище. При частці від 30 до 40% все ще існують великі сумніви і необхідно взяти до уваги інші аспекти, наприклад, стабільність ринкової частки протягом декількох років, характер ринку (олігополістичний або конкурентний) і частки ринку найближчих конкурентів. У іншому звіті з конкурентної політики Комісія відзначала, що домінування виникає при 40-45%, а потенційно можливо і навіть при 20% (в цьому випадку частки найближчих конкурентів є істотно меншими). Невеликі частки можуть забезпечувати домінування, якщо у конкурентів вони ще менші, ніж було у справі з компанією Michelin, де найближчий конкурент мав 8% ринку, хоч частка компанії Michelin не перевищувала 65%. Автоматичне домінування характеризується 70-80 процентними і більш ринковими частками підприємств. Домінуюче становище може встановлюватися і відносно декількох суб'єктів, коли йдеться про зловживання таким становищем декількома підприємствами. В цьому випадку прийнято говорити про так зване колективне домінуюче становище, тобто домінування декількох (двох і більш) економічних пов'язаних між собою підприємств1. Таким чином, хоча не існує чіткого визначення, що таке «дуже значна частка ринку», суд у справі AКZO Chemie визначив, що навіть 50 відсотків можуть розглядатися як «дуже значна частка». Навіть підприємства, які володіли менш ніж 50 відсотками ринку, визнавались домінуючими. За справою Hoffman Суд ЄС, однак, не підтримав висновок Комісії про домінування стосовно вітаміну фірми Hoffman, коли ця компанія володіла 41% ринку. Серед інших факторів домінування насамперед важливі умови створення бар'єрів для проникнення інших конкурентів. Якщо маловірогідне, щоб будь-який потенційний конкурент спричинив виклик будь-яким зловживанням підприємства, запропонувавши кращі умови для споживача, тоді, можливо, це підприємство посяде домінуючу позицію2.
Загальне правило конкурентного права ЄС встановлює, що саме існування ринкової влади підприємства не може і не повинно розцінюватися в якості негативного як з погляду інтересів споживачів, так і в цілому економіки. Якщо це домінуюче становище досягається за допомогою використання нових технологій, процесів, методів організації, заповзятливості, що значно вище і краще, ніж у конкурентів, той цей прояв конкурентної боротьби і саме по собі досягнення рівня прибутку вище нормального не може бути кваліфіковано як правопорушення, якщо ці дії не приводять або не можуть привести до негативних наслідків для конкуренції (наприклад, якщо метою таких дій є усунення конкурентів з ринку). Влада на ринку, одержана законними методами, за допомогою підприємницької активності, здійснення дій, не заборонених законодавством, не може бути розцінена як незаконна.
З іншого боку, Суд ЄС вказав, що дії підприємства, що займає монопольне становище на певному ринку, без всякої об'єктивної необхідності резервувати за собою або за підприємством, що належить до тієї ж групи, виключаючи будь-яке інше підприємство, право на допоміжну (додаткову) діяльність, яка могла б здійснюватися іншим підприємством як частина його діяльності на сусідньому (neighbouring), але окремому ринку, є зловживанням монопольним становищем в значенні статті 82, якщо існує можливість усунення усілякої конкуренції від того підприємства1.
Перелік протиправних дій наведено у ст. 82 ДзЄС. Так, зловживання, зокрема, можуть полягати в:
а) нав'язуванні, прямо або побічно, несправедливих цін купівлі або продажу або інших несправедливих умов торгівлі;
б) обмеженні виробництва, ринків або технічного розвитку у збиток споживачам;
с) застосуванні неоднакових умов до рівноцінних операцій з іншими торговими партнерами, ставлячи їх таким чином в невигідні умови конкуренції;
д) тому, що укладення контрактів обумовлюється прийняттям партнерами додаткових зобов'язань, які, за своїм характером або відповідно до торгової практики не пов'язані з предметом цих контрактів.
Слід підкреслити, що до цього переліку увійшли лише найзагальніші, найтиповіші види зловживань домінуючим становищем на ринку. Цей перелік не слід вважати вичерпним. Згодом він був розширений як вторинним (секундарним) правом ЄС, так і рішеннями в даних питаннях Суду ЄС2.
Існують різні класифікації зловживань домінуючим становищем на ринку залежно від узятого за основу такої класифікації критерію, наприклад, виділяють цінові і нецінові зловживання; дискримінаційні і інші зловживання домінуванням на ринку; експлуататорські і антиконкурентні і т.д.
В.Скордамалья зазначає, що можна виділити два типи зловживань: горизонтальні зловживання - діяльність, яка зменшує рівень конкуренції, або заважає їй шляхом виключення з ринку існуючих або потенційних конкурентів; вертикальні зловживання – характеризуються експлуатацією домінуючого становища і полягають в несправедливому або безпідставному ставленні до тих, хто залежить від монополіста в постачанні або покупці товарів або послуг3.
Комісія та Суд ЄС визначили наступні основні категорії зловживань:
-
експлуататорські ціни або експлуататорські умови: ціни можуть бути дуже низькими (демпінг) або дуже високими (експлуатація, надприбуток);
-
грабіжничеське ціноутворення: спеціальні ціни нижче за собівартість, направлені проти одного або конкретніших конкурентів з метою витіснення їх з ринку;
-
дискримінаційне ціноутворення: у принципі це дозволений принцип встановлення різних цін на ті ж самі товари на основі комерційних припущень. Дискримінація ж може здійснюватися на національній ознаці покупця;
-
знижки і зниження ціни: такі методи можуть приводити до результату, що зобов'язує, і антиконкурентному, і перетворюватися на зловживання і інше.
Таким чином, можна зробити наступні висновки щодо тлумачення ст. 82 Договору про заснування ЕС:
-
мова йде про індивідуальну антиконкурентну поведінку на ринку (колективне домінування розуміється в якості тотожного домінуванню одного підприємства);
-
зловживання розглядається відносно домінуючого становища підприємства (підприємств);
-
встановлено негативні кваліфікуючи наслідки: «може негативно позначитись на торгівлі між державами-членами»;
-
наведено види зловживань домінуючим становищем на ринку;
-
запропонований перелік індивідуальних антиконкурентних дії не є вичерпним;
-
встановлено загальну заборону такої поведінки підприємств.
2.4. Процедурні правила застосування ст. 81 і ст. 82
Договору про заснування Європейського Співтовариства
Стаття 83 ДзЄС передбачає, що:
«1. Відповідні регламенти і директиви, які необхідні для реалізації принципів, викладених у статті 81 і 82, затверджуються Радою рішенням кваліфікованої більшості на пропозицію Комісії і після консультації з Європейським Парламентом.
2. Регламенти і директиви, згадувані в пункті 1, мають на меті, зокрема:
(а) забезпечення дотримання заборон, визначених у статтях 81(1) і 82, шляхом введення положень про штрафи та періодичні грошові платежі;
(б) встановлення чітких правил застосування положень статі 81(3), враховуючи необхідність здійснення ефективного контролю, з одного боку, та спрощення адміністративної системи, з іншого;
(в) визначення у разі потреби умов застосування відповідних положень статей 81 і 82 в різних сферах економічних відносин;
(г) визначення відповідних функцій Комісії і Суду щодо положень, передбачених попередні пунктом;
(д) визначення відносин між національними законами та положеннями, що містяться у цій секції, чи прийняті відповідно до цієї статті»1.
Відповідно до п. 1 вступної частини Регламенту Ради ЄС № 1/2003 від 16 грудня 2002 року щодо імплементації правил конкуренції, визначених статтями 81 та 82 ДзЄС2, з метою створення системи, яка б гарантувала уникнення викривлення конкуренції на спільному ринку, застосування статей 81 та 82 ДзЄС має бути ефективним та уніфікованим у межах усього Співтовариства. Ухвалення Регламенту Ради №17 від 6 лютого 1962 р.3 дало поштовх для розвитку конкурентної політики Співтовариства, що сприяло поширенню культури конкуренції в Співтоваристві. Однак у світлі наявного досвіду зазначений Регламент тепер мав бути замінений на законодавство, розроблене для задоволення потреб інтегрованого ринку та майбутнього розширення Співтовариства. Такою заміною як раз і стало прийняття Регламенту № 1/2003. Регламент є обов’язковим у всій своїй повноті та підлягає прямому застосуванню у всіх державах-членах.
Регламент 1/2003 має достатньо велику вступну частину, яка фактично слугує підґрунтям, своєрідним тлумачником тих правових вимог, цілей та завдань, які відображені безпосередньо в статтях Регламенту. До принципів дії правил Регламенту № 1/2003 слід віднести, перш за все, загальну заборону вчинення дій, які підпадають під вимоги ст. 82 ДзЄС, а також співвідношення, та, таким чином, встановлення обмежень відповідно до ст.ст. 81(1) і 81 (3). В разі ж застосування відповідних положень національного конкурентного права на території країн-учасниць ЄС та з урахуванням відповідних інтеграційних критеріїв щодо виявлених порушень, застосування цих двох статей відповідними національними органами є також обов’язковим. Але згідно зі ст. 10 Регламенту, у тих випадках, коли публічні інтереси Співтовариства, пов’язані з застосуванням ст.ст. 81 та 82 ДзЄС, вимагають, Комісія, діючи з власної ініціативи, може шляхом прийняття рішення визнати, що ст. 81 ДзЄС не застосовується до угоди, рішення об’єднання суб’єктів господарювання або узгодженої дії, оскільки умови ст. 81(1) не дотримані або умови ст. 81(3) задоволені. Комісія може зробити подібне визнання щодо ст. 82 ДзЄС.
Регламент 1/2003 визначає повноваження щодо застосування ст. 81 і ст. 82 ДзЄС Комісії, органів держав-членів з питань конкуренції та національних судів. Так, повний обсяг повноважень Комісії можна встановити тільки шляхом вивчення всіх положень цього нормативного акту: «для цілей застосування статей 81 та 82 Договору Комісія має повноваження, передбачені цим Регламентом» (ст. 4 Регламенту)1. Органи держав-членів з питань конкуренції уповноважені застосовувати статті 81 та 82 ДзЄС в окремих випадках. З цією метою, діючи за власною ініціативою або відповідно до заяви, вони можуть ухвалювати рішення: вимагати припинення порушення; визначати тимчасові заходи; погоджувати зобов’язання; наклдати штрафи, періодичні штрафні платежі або будь-яке інше передбачене національним правом покарання. У випадку невиконання на основі даної інформації умов встановлення заборони вони також можуть ухвалювати рішення про відсутність підстав для вчинення дій з їх боку. Національні суди також мають повноваження застосовувати статті 81 та 82 ДзЄС.