Файл: Костюк.pdf

21

та споживання, досліджувати виробничі відносини в усіх сферах сус-
пільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

6)  обґрунтував важливість акціонерної власності, як в умовах капіта-

лістичного виробництва, так і під час побудови більш прогресивного 
суспільного ладу;

7)  економічно довів об’єктивну неминучість соціалізму, що зумовлено 

насамперед прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробни-
цтва та праці;

8)  Маркс довів переваги суспільних форм власності над приватними, 

індивідуальними формами;

9)  обґрунтував об’єктивне зростання ролі великих підприємств та ви-

никнення монополій, а також дав оцінку економічній ролі держави в 
умовах капіталізму;

10) Маркс разом з Енгельсом розкрили діалектику форм власності (ін-

дивідуальної, акціонерної, державної), відродження індивідуального 
привласнення на основі колективної праці;

11) Маркс обґрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтво-

рення.

Сучасні школи

Завдяки високим темпам розвитку науки і продуктивності праці у ІІ 

половині ХІХ – на початку ХХ ст. (до 1929 р.) суспільний прогрес від-
бувався досить швидко.

У 30-ті роки XX ст. значно загострились кризові явища в економіці 

західних країн. Виникла потреба у теорії, яка могла б пояснити безробіт-
тя, тривале падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих 
потужностей при відносній вузькості народного споживання тощо, і по-
казала можливі шляхи виходу з кризового становища без знищення рин-
кових основ господарювання. У 1936 р. була опублікована монографія 
англійського економіста 

Джона Кейнса (1883

–

1946) «Загальна теорія 

зайнятості, проценту і грошей», 

у якій викладено основи його теорії та 

програму державного регулювання економіки.

Кейнсіанська школа

 – засновник Джон Кейнс – основною тезою шко-

ли є те, що держава повинна активно втручатися в перебіг всіх економіч-
них процесів, які відбуваються в суспільстві. Кейнс – засновник макро-
економіки – науки про перебіг економічних процесів в усій державі. Він 
дослідив ринкову економічну систему в цілому, вияснив закони її функ-
ціонування, з'ясував комплекс методів активного впливу на процес від-
творення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економічної 
системи. Він проаналізував вплив держави на розвиток таких 

макроеко-

номічних 

величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, 

нагромадження, рівень цін, прибутків та ін.

22

Монетаристська школа

 – виникла в кінці 50-х років ХХ ст. у США. 

Засновник Мілтон Фрідмен – професор Чиказького університету. Моне-
таризм – економічна концепція, згідно з якою грошова маса в обігу віді-
грає визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та вста-
новленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і 
величиною валового національного продукту, а також розвитку виробни-
цтва. Виступає проти активного втручання держави в економіку. Засоба-
ми регулювання економіки вважає досягнення збалансованості держав-
ного бюджету, встановлення високих відсоткових ставок. Досягнення 
цієї школи – глибокий аналіз дії грошей на ринок товарів, обґрунтування 
впливу монетарної політики на розвиток економіки.

Школа маржиналізму

 – її засновник 

Менгер

 (з лат. гранична). Осно-

вою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринко-
ва ціна товару визначається не суспільно-необхідними витратами праці, 
а ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останньої одиниці 
запасу певного виду товарів. Широко застосовується в США, Швейца-
рії, Франції. До 

позитивних сторін

 існування цієї школи слід віднести: 

докладний аналіз функціонування ринку, з’ясування закономірностей 
ціноутворення та грошового обігу, намагання дослідити питання опти-
мального розподілу та використання ресурсів. До 

негативних

 слід відне-

сти: переважання суб’єктивної мотивації, суб’єктивної оцінки поведінки 
людей, абстрагування від вивчення сутності капіталізму, тобто від від-
носин власності, виробничих відносин. Прихильники даної школи на 
перше місце у вивченні ставлять не відносини між людьми, а відношення 
людини до речей.

Інституціоналізм

 – виник наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. Заперечував 

обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відноси-
нами (відносинами власності), рушійною силою визначав психологічні, 
соціально-правові фактори. У процесі розвитку суспільства відбувається 
процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну 
культуру і визначає тип цивілізації. Ці інститути є особливими формами 
життя, що мають сталий характер.

Школа неолібералізму

 – ідея абсолютного невтручання держави в 

процеси економіки.

Математична школа

 – засновник 

Вальрас

, основна ідея – всі еконо-

мічні процеси можна пояснити на основі математичної формули.

1.3. Економічні закони та категорії, їхня класифікація

Економічний закон ЕЗ

 – це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві 

зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилеж-
ними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. 
Сутність, а отже, і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути 

23

досліджені лише через усі інші категорії діалектики (кількість і якість, 
зміст і форма, ціле й частина тощо). ЕЗ не залежать від свідомості людей, 
але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать 4 їх типи:
Загальні економічні закони

 Ї властиві всім суспільним способам ви-

робництва, тобто це ті закони, які функціонують у всіх без винятку 
економічних системах (закон зростання потреб, закон відповідності 
виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, 
закон зростання продуктивності часу, закон економії робочого часу).

Економічні закони, які діють у декількох суспільно-економічних форма-

ціях

 – функціонують у кількох економічних системах, де створені для 

них відповідні умови (закони ринкової економіки, закон вартості, за-
кон попиту і пропозиції тощо). Такі економічні закони відображають 
сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам 
виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних 
суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях.

Специфічні економічні закони

 – ті, що діють лише в межах одного сус-

пільного способу виробництва, тобто притаманні лише одній еконо-
мічній системі. Найважливіший з них – основний економічний закон, 
який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами 
і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з роз-
витком продуктивних сил.

Економічні закони, що діють лише на одній із стадій

 (висхідній або 

низхідній) суспільного способу виробництва. Тобто це такі економіч-
ні закони, які функціонують на окремих стадіях даної економічної 
системи (наприклад, закон породження монополії концентрацією ви-
робництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічна категорія

 – це логічні, стійкі, абстрактні, теоретичні по-

няття, які в узагальненому вигляді характеризують зміст економічно-
го явища чи процесу, який реально існує, а також властивості суттєві 
цим явищам і процесам, тобто економічні категорії – це узагальнюючі 
поняття, які виражають суттєві сторони явищ і процесів (товар, ри-
нок, попит, пропозиція, ціна, вартість та ін.).

1.4. Метод економічної теорії та його складові елементи

Термін 

“метод”

 походить від грецького слова “methodas”, яке означає 

шлях до чогось.

Метод економічної теорії

 – 

це комплекс засобів та прийомів, що ви-

користовуються для проникнення в сутність економічного процесу в 
найбільш загальному філософському значенні. Метод означає засіб піз-
нання, як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мис-

24

леного відтворення предмета, що вивчається, тобто це засіб для вивчення 
економічної теорії.

Методи поділяють на загальнофілософські та специфічні.
До 

загальнофілософських

 відносять:

1) 

філософські та загально-наукові принципи

 (розвитку, суперечності, детер-

мінізму, взаємодії, об’єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);

2) 

закони діалектики

 (взаємозв’язок) – закон єдності і боротьби протилеж-

ностей, закон кількісно-якісних змін, закон заперечення заперечення;

3) 

категорії діалектики

 – це кількість і якість, сутність і явище, зміст і 

форма;

4) 

закони і категорії економічної теорії 

(закон вартості, грошового обігу 

тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).
До 

специфічних методів

 належить метод абстракції. Він полягає в тому, що 

спочатку виділяють найбільш суттєві сторони процесу, яке вивчаються, відо-
кремлюється від усього другорядного, випадкового. Спочатку дається загальна 
характеристика явища, визначаються притаманні йому суперечності, а потім 
розглядаються конкретні вияви цього явища. Шляхом методу абстракції фор-
муються економічні закони та категорії. До методів абстракції відносять:

аналіз

 – розкладання, розчленування досліджуваного об’єкта на скла-

дові частини з подальшим дослідженням кожної з них.

синтез

 – це зворотній процес, тобто формування цілісної уяви про 

досліджуваний об'єкт або вивчення предмету в єдності та взаємодії 
всіх його складових частин, його системної цілісності;

індукція

 – це перехід від конкретного до загального: конструювання уза-

гальнених висновків, теоретичних результатів, економічних законів на 
основі емпіричних спостережень великої кількості досліджуваних явищ;

дедукція

 – це перехід від загального до конкретного – протилежний 

рух дослідницької думки від загальних наукових висновків до окре-
мих явищ з метою: а) наукової оцінки; б) поглиблення, уточнення, по 
вишення якості спільних наукових висновків, законів.
Наступним специфічним методом економічної теорії є 

поєднання ло-

гічного та історичного підходу до вивчення економічної теорії

. Логічний 

взаємозв’язок усіх компонентів суспільства як цілісного організму відби-
ває історичний процес виникнення та становлення певної системи. Отже, 
логічний метод дослідження є історичним методом, звільненим від істо-
ричної форми та випадковостей історичного процесу.

Великий арсенал методів наукових досліджень поділяється на дві групи:

1)

 емпіричні 

– полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбува-

ються з ними, в їх групуванні, математико-статистичному обробленні;

2) 

теоретичні

 – є засобом проникнення в глибинну сутність досліджу-

ваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.

25

Тема 2. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО 

ТА ФАКТОРИ, ЩО НА НЬОГО ВПЛИВАЮТЬ

2.1. Суть і структура продуктивних сил та виробничих відносин.
2.2. Фази та сфери суспільного виробництва.
2.3. Суспільно-економічні формації.

2.1. Суть і структура продуктивних сил та виробничих відносин

Основою розвитку людського суспільства є мате ріальне виробництво, 

створення матеріальних благ. Тому першим історичним актом людини 
є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. 
Вироб ництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній фор-
мації має особливості, відбувається за допомогою різ них знарядь праці 
тощо. У межах будь-якого способу вироб ництва здійснюється взаємодія 
людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. 
У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і присто-
совує її для задоволення своїх потреб. Ця взаємодія означає процес праці, 
який охоплює такі основні моменти: праця людини, предмети праці, за-
соби праці.

Праця

— 

цілеспрямована, усвідомлена діяльність людей, у проце сі 

якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулю-
ють і контролюють обмін речовин між людиною і природою і водночас 
змінюють, вдосконалюють себе.

При цьому людина досягає і власної свідомої мети, що визначає спо-

сіб та характер її дій, і якій особистість під коряє свою волю. Цим праця 
людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.

Предмет праці

 — речовина природи, на яку людина діє у процесі пра-

ці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів: надані самою при родою (на-

приклад, риба, яку ловлять; дерево, яке руба ють); ті, що підлягають по-
передньому обробленню (видобута руда, яку переплавляють на мета-
лургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, 
сировиною.

Засоби праці

 — створена за законами природи річ або комплекс речей, 

якими людина діє на предмети праці.

Основними є механічні засоби праці (машини, устатку вання), робочі 

будівлі, ка нали, дороги, земля, труби, бочки, посудини тощо. Залежно від 
виконуваних у процесі праці функцій, певна річ може бути і предметом, і 
засобом праці. Так, функціонуючий то карний верстат належить до засо-
бів праці, а той, що пере буває в ремонті, — до предметів праці.