Файл: Костюк.pdf

26

У процесі еволюції економічної системи основним продуктом діяль-

ності стають інформаційні ресурси (інформація, знання тощо), то пред-
метами праці є первинна інформація, а засобами праці — способи її пере-
творення, збереження і переда вання. Процес праці є органічною єдністю 
трьох названих мо ментів, і визначальна роль у ньому належить людині.

Якщо процес праці розглядати з погляду його резуль тату — продукту, 

то він є процесом виробництва, а засоби і предмети праці — засобами ви-
робництва.

Фактори виробництва

 – це всі необхідні елементи, які використову-

ються для виробництва матеріальних і нематеріальних благ.

До них відносять:

1) 

працю

;

2) 

капітал

 – це сукупність усіх реальних, матеріальних та грошових за-

собів, крім землі, які виробництві товарів та послуг;

3) 

землю

 – включає, крім земельних, сукупність природних ресурсів, які 

використовуються в процесі праці, тобто земля, надра, вода, сонце, 
вітер, ядерна енергія, вогонь;

4) 

науку

 – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на 

отримання та систематизацію нових знань про природу суспільство 
і мислення;

5) 

інформацію

 – систему збирання, оброблення та систематизації різно-

манітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її 
життєдіяльності;

6)  

підприємницькі здібності

 – це здатність людини до організації про-

дуктивної діяльності.

Продуктивні сили і виробничі відносини

До загальної для всіх суспільно-економічних формацій структури 

про дуктивних сил належать засоби виробництва (засоби праці і предме-
ти праці) і люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух ці засо-
би. Головною продуктивною силою є людина.

Продуктивні сили 

– це фактори (передусім людина), які забезпечу-

ють перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створю-
ють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності 
суспільної праці.

При цьому виникають такі форми організації праці, як кооперація, 

поділ праці тощо.

Кооперація праці

 — форма організації праці, виконання робіт, за якої 

значна кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або 
різних пов'язаних мім собою трудових процесах.

27

Завдяки такій кооперації праці виникла нова продук тивна сила. Було 

побудовано гігантські піраміди, інші спо руди ще в рабовласницькому 
суспільстві.

Поділ праці

–

 процес відокремлення різних видів людської діяль ності, 

що виявляється у спеціалізації працівника на виготовленні одного про-
дукту, окремих його деталей або на виконанні певної трудової операції.

Виробничі відносини

 — суспільна форма розвитку продуктивних сил, 

змістом якої є відносини (зв'язки) між людьми у процесі виробниц тва, 
обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Вироб-
ничі відносини є 

соціально-економічними відносинами

 – будуються у пло-

щині людина–людина (виробництво, перерозподіл, обмін, споживання).

Крім цього виробничі відносини ще мають назву відносин власності 

на засоби виробництва, оскільки вони характеризують:
1)  суспільний спосіб поєднання робітників із засобами виробництва;
2)  відносини між людьми з приводу привласнення засобів та результа-

тів виробництва;

3)  умови розпорядження і використання факторів і результатів вироб-

ництва.
Отже, виробничі відносини визначають, у чиїх інтересах ведеться 

виробництво, тип суспільства та класову й соціальну структуру. Це є 
основою будь-якої економічної системи. Звідси випливає, що: продук-
тивні сили та виробничі відносини в їх діалек тичній єдності та взаємодії 
становлять суспільний спосіб виробництва, а особливості цієї взаємодії 
визначаються законом відповідності виробничих відносин рівню, харак-
теру і структурі продуктивних сил.

Економічна система – 

сукупність усіх видів економічної діяльнос ті 

та економічних відносин між людьми в процесі їх взаємодії, спрямованих 
на виробництво, обмін, розподіл і споживання това рів і послуг, а також 
на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Економічні відносини поділяються на :

1) 

організаційно-економічні

 – це сукупність форм та методів господарю-

вання властивих усім галузям н/г, тобто економіці в цілому (коопе-
рація, інтеграція, спеціалізація, глобалізація);

2) 

техніко-економічні відносини – 

це відносини між людьми з приводу 

використання ними предметів та засобів праці у процесі виробни-
цтва, за допомогою яких вони створюють необхідні життєві блага.
Основними підсистемами економічної системи, які ут ворюються в 

процесі взаємодії окремих елементів і займа ють проміжне становище між 
ними і цілісною системою, є:
1) 

продуктивні сили

 – це сукупність засобів виробництва та працівників 

з їх фізичними та розумовими здібностями;

28

2)

 техніко-економічні відносини

 – це відносини між людьми з приводу 

використання ними предметів та засобів праці у процесі виробни-
цтва, за допомогою яких вони створюють необхідні життєві блага;

3) 

організаційно-економічні відносини

 – це відносини між людьми з 

приводу застосування способів і методів організації виробництва та 
управління ним;

4) 

виробничі відносини

, або відносини економічної власності – це від-

носини привласнення між людьми у сфері безпосереднього виробни-
цтва, в обміні, розподілі та споживанні;

5) 

господарський механізм

 (система народного госпо дарства) – це су-

купність форм та методів регулювання економічних процесів та сус-
пільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання еконо-
мічних законів та правових норм.

2.2. Фази та сфери суспільного виробництва

Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних 

і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні 
їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і ду-
ховні блага. А споживати можна лише те, що створене людською працею. 
Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя.

Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою тру-

дову діяльність людей.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких 

фаз:
1) 

власне виробництво

;

2) 

розподіл

;

3) 

обмін

;

4) 

споживання

.

Насамперед, тісно пов’язані власне виробництво і споживання, тобто 

дані фази збігаються у просторі й часі. Споживання являє собою вико-
ристання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте.

Виробниче споживання

 – це споживання засобів виробництва ро-

бочою силою працівника при виготовленні суспільно-необхідного про-
дукту. Отже, цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим 
пов’язане і особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворен-
ня робочої сили.

Основною метою суспільного виробництва є задоволення особистих 

потреб всіх членів суспільства. Якщо ж зв'язок між виробництвом і спожи-
ванням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою, або пере-
творюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання.

Перед тим як увійти у фазу споживання, продукт має пройти стадії 

розподілу і обміну.

29

Розподіл

 виступає в трьох видах:

1)  розподіл засобів виробництва;
2)  розподіл трудових ресурсів;
3)  розподіл предметів споживання.

Для того щоб одержати саме те, що необхідно для задоволення потреб 

суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, продукт 
має пройти стадію обміну.

Обмін

 виступає в трьох видах:

1)  обмін діяльністю і здібностями;
2)  обмін засобами виробництва;
3)  обмін предметами споживання.

За сферами економічної діяльності людей у суспільному виробництві 

можна виділити три блоки галузей:
1) основне виробництво;
2) виробнича інфраструктура;
3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво

 – це галузі матеріального виробництва, де без-

посередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. 
Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від 
їх технічного рівня. Це: сировинний комплекс, паливно-енергетичний 
комплекс, металургійний комплекс, АПК, хімічно-лісовий комплекс, ви-
робництво товарів народного споживання, інвестиційний комплекс.

Інфраструктура

 – це комплекс галузей народного господарства, 

сфери матеріального і нематеріального виробництва, які обслуговують 
промисловість і сільське господарство. Інфраструктуру поділяють на два 
види: 1) виробнича інфраструктура; 2) соціальна інфраструктура.

Виробнича інфраструктура

 – являє собою комплекс галузей, які об-

слуговують основне виробництво і забезпечує ефективну економічну ді-
яльність на кожному підприємстві і народному господарстві в цілому.

До цих галузей відносять: 1) транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-

фінансові заклади; 2) спеціалізовані галузі ділових послуг (інформацій-
них, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та 
інших).

Соціальна інфраструктура

 – це нематеріальне виробництво, де ство-

рюється нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль 
у розвитку трудящих, примноженні їх розумових і фізичних здібностей, 
професійних знань, підвищення освітнього і культурного рівня.

Соціальна інфраструктура включає такі галузі: 1) охорона здоров’я і 

фізична культура; 2) загальна середня, спеціальна середня, професійно-
технічна і вища освіта, система підвищення кваліфікації; 3) житлово-
комунальне господарство; 4) пасажирський транспорт і зв'язок; 5) побу-
тове обслуговування; 6) культура і мистецтво; 7) наука.

30

Досвід показує, що соціальна інфраструктура в розвинутих країнах 

перетворюється на основну сферу людської діяльності. В США в сфері 
соціальних послуг створюється понад 50% ВВП, тоді як в Україні цей по-
казник становить 33,6% ВВП.

2.3. Теорії розвитку суспільства

Базис 

– це економічна система або суспільний спосіб виробництва. 

Над базисом формується надбудова.

Надбудова

 – це соціальні, політичні, правові, ідеологічні, національні 

та інші відносини. Надбудова та окремі її підсистеми визначаються бази-
сом. Водночас надбудова активно впливає на базис і на окремих коротко-
термінових проміжках часу деякі її елементи можуть домінувати щодо 
розвитку базису, тобто у такий спосіб політика може визначати еконо-
міку.

У діалектичній єдності та взаємодії базис та надбудова утворюють 

суспільно-економічну формацію

 – це економічна система і притаманна їй 

сукупність інших суспільних відносин, які перебувають у складній вза-
ємодії.

Згідно з формаційною теорією Карла Маркса та Фрідріха Енгель-

са, розвиток людського суспільства – це поступовий перехід від однієї 
суспільно-економічної формації до іншої, при чому кожна наступна 
формація – це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих 
відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм іс-
нування суспільства. Згідно з цією теорією, визначено п’ять суспільно-
економічних формацій:

1) первіснообщинна; 2) рабовласницька; 3) феодальна; 4) капіталіс-

тична; 5) комуністична.

На підставі формаційного підходу виник цивілізаційний підхід, суть 

якого полягає в тому, що на розвиток країни впливає не лише зміна в ба-
зисі, а й сукупність усіх наявних факторів у країні, таких як економічні, 
політичні, правові, релігійні, культурні та національні.

Цивілізація

 – це історичний, конкретний стан суспільства, який харак-

теризується особливим способом праці, певною суспільно-виробничою 
технологією та відповідною матеріальною та духовною культурою.

Сучасна економічна наука визначає такі стадії розвитку суспільства.
Існування з моменту зародження людства до кінця ХVІІІ ст. – цей 

період має назву аграрна цивілізація. На цьому етапі розвитку сус-
пільства не існувало технологічного способу виробництва. Наука та 
розвиток техніки були відносно самостійними сферами людської ді-
яльності, засоби праці були переважно ручними. Проте цей період 
характеризується величезним суспільним та економічним прогресом, 
що приводить до заміни дерев’яних засобів праці на мідні та залізні.