ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 5720
Скачиваний: 3
36
Чистий продукт (ЧП)
– являє собою частину ВНП. Визначається як
різниця ВНП та вартості тих засобів праці, які витрачаються на відшко-
дування їхньої зношеної частини, тобто це реальний дохід, який суспіль-
ство може використати для особистого споживання, а також для розши-
реного виробництва. ЧП характеризують як НД.
Необхідний продукт
– це та частина національного доходу, яка необ-
хідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримки її
працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників.
За рахунок необхідного продукту повинні покриватися витрати на харчу-
вання, одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних
і соціальних потреб. Необхідний продукт характеризується таким по-
казником, як мінімальна величина необхідного продукту – визначається
життєвим мінімумом, що потрібен виробникові для відтворення робочої
сили і нормального функціонування.
Додатковий продукт
– це та частина національного доходу, яка ви-
ступає як надлишок над необхідним продуктом. Він може бути досягну-
тий лише при певному етапі розвитку суспільства, тобто лише тоді, коли
робітник виробляє більше, ніж необхідно йому для життя.
Особистий дохід
– це сума всіх доходів, які реально отримало насе-
лення в грошовій формі.
Національне багатство (НБ)
– це сукупність матеріальних і немате-
ріальних благ, якими розпоряджається суспільство на визначену дату і
які створені працею людини за весь попередній період.
3.3. Економічна ефективність суспільного виробництва
Економічна ефективність
– це співвідношення між затраченими зу-
силлями та результатами, які отримало суспільство.
Один із найважливіших показників ефективності – продуктивність
праці.
Продуктивність праці
– це відношення величини отриманого про-
дукту до затрат праці, які були витрачені на його виробництво:
Π
′
Π =
Τ
де, П' – продуктивність праці;
П – вироблений продукт;
Т – кількість праці, яка була витрачена на виробництво.
Зворотній показник –
трудомісткість праці
– визначає затрати пра-
ці на виробництво одиниці продукції.
Продуктивність праці і трудомісткість праці – це показники, що ха-
рактеризують ефективність використання трудових ресурсів.
37
Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризують
показники матеріаловіддачі та матеріалоємності.
Матеріаловіддача
– це відношення величини продукту до витрат ма-
теріалів:
Β
Π
Μ =
Μ
де, Мв – матеріаловіддача;
П – вироблений продукт;
М – кількість матеріалів, витрачених на виробництво продукту.
Матеріалоємність
– це відношення затраченого матеріалу на ви-
готовлення продукту; характеризує кількість витраченого матеріалу на
одиницю виробленого продукту:
º
M
M =
Ï
Фондовіддача
– це відношення кількості виробленого продукту до се-
редньорічної вартості основних виробничих фондів, які є засобами пра-
ці:
=
â
Ï
Ô
Ô
Фондомісткість
– обернений показник до фондовіддачі. Показує,
скільки виробничих фондів було використано на виготовлення одиниці
продукції:
=
ì
Ô
Ô
Ï
Капіталовіддача
– це показник, який характеризує, скільки основно-
го капіталу витрачено на виробництво одиниці продукції:
=
â
Ï
Ê
Êî
де, Кв – капіталовіддача;
П – вироблений продукт;
Ко – основний капітал.
Капіталоємність
– характеризує величину основного капіталу, яка
була використана у виробництві:
38
=
º
Êî
Ê
Ï
Загальна формула економічної ефективності
:
де, Е – ефективність виробництва;
П – вироблений продукт чи дохід;
М – матеріальні витрати (предмети праці);
J
– коефіцієнт переведення одноразових капітальних вкладень в осно-
вні фонди та у витрати (коефіцієнт амортизації);
Ф – одноразові вкладення в основні виробничі фонди.
3.4. Суть і види економічного прогресу
Поняття
“прогрес”
походить від латинського слова “progressive”, що
означає рух вперед, поступальний роз виток суспільства по висхідній лі-
нії, від менш досконалих, до більш досконалих форм.
Економічний прогрес
— це поступальний розвиток усієї економічної
системи, кожного її елемента і підсистеми, на основі якого відбу вається
соціальний прогрес.
Конкретніше
прогрес технологічного способу вироб ництва
виражаєть-
ся в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до
способу виробництва, грунтується на машинній праці, а від нього – до
технологіч ного способу виробництва, основою якого є автоматизована
праця. Рух уперед у межах
виробничих відносин
концент ровано виявля-
ється в еволюції типів і форм економічної власності: від індивідуальної
до колективної, від колективної – до акціонерної, від акціонерної — до
державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності.
Прог рес
організаційно-економічних відносин
виражається у вдосконаленні проце-
су управління підприємством, марке тингових досліджень тощо.
Прогрес
господарського меха нізму
передбачає еволюцію ринкових важелів управ-
ління економікою.
Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсив-
ний та інтенсивний.
За
екстенсивного типу
економічне зростання досяга ється внаслідок
кількісного приросту всіх елементів про дуктивних сил, насамперед фак-
торів виробництва, за не змінного рівня його технічної бази. Основні фак-
тори цього типу економічного зростання:
збільшення обсягу інвестицій за збереження наявно го рівня технології;
39
збільшення кількості працівників;
зростання обсягів оборотних фондів (сировини, мате ріалів тощо).
Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводять у два рази
більше машин, верстатів, устаткування такої самої якості, застосовують
удвічі більше робочої си ли такої самої кваліфікації та рівня освіти, такі
ж форми організації праці, сировину тощо. У цьому разі продуктив ність
праці й ефективність незмінні.
За
інтенсивного типу
економічного зростання збіль шення масштабів
випуску продукції досягається внаслі док якісного вдосконалення всієї
системи продуктивних сил, насамперед речових і особистісних факторів
вироб ництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прог рес, ра-
дикальна форма його розвитку – НТР, що розгортається. Основні факто-
ри такого типу еконо мічного зростання:
1) впровадження нової техніки і технології за передовими досягнення-
ми науково-технічного прогресу, осно вою яких є процес інвестуван-
ня виробництва;
2) підвищення загальноосвітнього і професійного рів нів;
3) поліпшення використання основних і оборотних фондів;
4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і
праці;
5) розвиток підприємницьких здібностей;
6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація гос-
подарської діяльності.
Інтенсифікація виробництва
виявляється у зростанні суспільної
продук тивності праці (тобто у збільшенні виходу продукції з кож ної оди-
ниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої
праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.
Основні
форми інтенсивного типу розвитку
, або інтенсифікації ви-
робництва:
-
заощаджувальна
, за якої внаслідок впровадження нової техніки і тех-
нології зменшується потреба в робочій силі за одноразового зростан-
ня складної праці;
-
працезаощаджувальна
, за якої виконання такого самого обсягу робіт
здійснюється меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації;
-
матеріало- і ресурсозаощаджувальна
(застосовуються економніші
предмети праці, наприклад композитні мате ріали, або раціональніше
використовуються старі предмети праці, споживається менша кіль-
кість електроенергії тощо);
-
всебічна
, за якої раціонально поєднуються всі названі форми і най-
швидше зростає ефективність суспільного виробництва.
40
Критерії економічного прогресу
– ознаки, показники, на основі яких
обґрунтовується оцінка сутності, в тому числі якості, посту пального роз-
витку економічної системи і головної продуктивної сили – людини.
Німець кий філософ
Георг Гегель
(1770–1831) називав суперечність
принципом будь-якого розвитку, саморуху. З цього погляду рух – це су-
перечність, єдність суперечностей. Тому супереч ність є джерелом само-
руху, його рушійною силою.
Економічна суперечність
– суттєве, закономірне відношення і вза-
ємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу,
внаслідок якої вона (суперечність) є їхньою рушійною силою розвитку, а
в гносеологічному (пізнавальному) аспекті – основою пізнання сутності
економічних законів та категорій.
Суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його рушійною силою.
Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникнен-
ням, взаємозумовленістю, взаємо запереченням. По-друге, кожна супер-
ечність проходить у своєму розвитку такі послідовні етапи:
тотожність
,
відмінність
,
протилежність,
конфлікт
і
ступінь розв'язання суперечнос-
ті
, перехід її у вищу форму свого розвитку. Найбільш активно супереч-
ність розвивається на перших трьох етапах еволюції су перечності. Рух
суперечності відбувається передусім внас лідок більшої активності запе-
речувальної, революційної сторони. Такою стороною в межах суспільно-
го способу ви робництва є продуктивні сили, а з-поміж них головна про-
дуктивна сила – людина.
Тому прогрес суспільства, зо крема економічний, – це діяльність лю-
дей, які ставлять перед собою мету і досягають її. Основною рушійною
силою діяльності людей є потреби та інтереси. При цьому в процесі ви-
робництва ви никають нові потреби, народжуючи ідеальний образ ще не
існуючих продуктів і стимулюючи їх виробництво в май бутньому. Так,
у разі появи нової техніки необхідно навчити працюва ти з нею людей,
що означає суперечність між цими елемен тами продуктивних сил, яка
розв'язується з підвищенням кваліфікації робочої сили, а водночас сти-
мулює економіч ний прогрес.
У свою чергу, розвиток економічного прогресу породжує такі супер-
ечності:
1) суперечність продуктивних сил;
2) суперечність техніко-економічних відносин;
3) суперечності економічної власності;
4) суперечності господарського механізму;
5) суперечності між продуктивними силами і відносинами власності;
6) суперечності між сферами відтворення.
Отже, зростання потреб людини є головною рушійною силою розви-
тку суспільства. Оскільки людина може виступати і суб’єктом, і об’єктом