80.

Принципи, категорії і законидіалектики.

Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що знаходиться у постійній зміні, взаємозв’язках і взаємозумовленості. Але варто пам’ятати, що діалектики є теорію не будь яких змін, всякого руху, а лише однієї форми розвитку. У філ. думки 19-20 ст. переважає в цілому діалектичне розуміння людини світу, та відношення між ними. Проте в значній частини філософії вчень діалектики розглядається як така теорія розвитку дійсності і стиль мислення, яка охоплює лише деякі окремі сфери світу, а не буття в цілому. При такому підході діалек. виступає не як універсальний спосіб розуміння людини і світу людського буття, а в якості лише часткового окремого елементу світорозуміння, можливість застосування якою обмежено лише окремими галузями буття. Серед таких благодійних застосування діалектичного мислення виділяються такі:

1. сфера “екзистенції”, індивідуального людського існування, яке береться виключно у своїй конечності, що розуміється як абсолютна унікальність неповторність.

2. галузь істор. яка розуміється як специфічно-людське буття, повністю відірване і незалежне від природи.

3. це сфера соціальності, яка витлумачується як сукупність відношень людини до природи, але так що природа стає чимось невловимим і одночасно простим відбитком соц. відносин.

4. це сфера міфу, який постає або як специфічно-люд. спосіб самопереживання індивідуального буття, або ж як єдино можливий спосіб вияву фундаментальної суперечності цього ж життя яке не осягається ні якими раціональними засобами. Діалектика є певною теоретичною сис-мою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії.

Принципи – це загальні та універсальні основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалек. надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.

У сучаснихконцепціяхнайбільшвагома роль належить принципу зв’язку і принципирозвитку.

Діалектика має свої закони. Виділяється три основних закона діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення.

81.

Зміст і гносеологічна обмеженість теорій які абсолютизують природний і демографічний чинник в суспільному житті.

Отже, крайнощами щодо розуміння людини є не лише біологізаторство, але й соціологізаторство: перше абсолютизує природні чинники людського існування, друге — соціальні. Обидві позиції не помічають в людині її центру і ядра — індивідуального «Я», духовної незалежності особистості від обумовленості «ззовні» — природними і соціальними чинниками.

82.

---

Сучасназахіднафілософія: основнінапрямки.

Якщо спробувати визначити основні напрямки сучасної західної філософії, то варто назвати антропологізм, сцієнтизм, повернення до ідей містико-релігійного спрямування. Виникають нові стилі мислення і принципово інші погляди на картину світу. Приблизно з середини XX століття, у зв’язку з науково-технічною революцією, глобальні проблеми розвитку людського суспільства почали розроблятися вже більш масштабно. Сучасна західна філософія, ведена страхом за майбутнє людства, виділяє три основні питання, вирішення яких не терпить зволікань:

• Чи існує між людством і природою руйнівний катастрофічне протиріччя?

• У тому випадку, якщо воно існує, чи можна сказати, що таке протиріччя породжується науково-технічним прогресом?

• І, нарешті, чи реально сьогодні зупинити загибель людства і природи, і як це зробити?

Сучасна західна філософія, загальна характеристика якої достатньо неоднозначна, пропонує різні вирішення цих питань, але все ж мислителі сучасності бачать вихід із ситуації, що склалася в розвитку загальної культури і формуванні нових людських якостей. У ці нові людські якості входять любов до справедливості, глобальність мислення і відраза до будь-якого виду насильства. Сучасна західна філософія намагається підкріплювати свої ідеї принципами гуманізму, ставлячи на перше місце самої людини, а не якісь безликі сіли.Оказалось, що людська свідомість, повністю орієнтоване на рішення інструментальних завдань, насправді проходить повз головного — життя людини і її сенсу .

Основні напрямки сучасної західної філософії: позитивізм,екзистенціалізм, релігійна філософія.Позитивізм - філософський напрям, що грунтується на принципі, що справжнє«позитивний» знання може бути отримано лише як результат окремих конкретних наук та їх синтетичного об'єднання і що філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування.

Екзистенціалі́зм або філософія існування  — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Релігійна філософія - філософія, основоположні ідеї якої визначені релігійним світорозумінням. Це, зокрема, ідея Бога як надприродної особи, яка створила світ та людину і володарює над ними, хоча не кожна релігія є теїстичною.

83.

Структура знання. Діалектикачуттєвогго і раціонального в пізнанні.

Як і кожна розвинена наука, філософія має власну внутрішню спеціалізацію. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, гносеологія, логіка, етика, естетика й історія філософії.

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють два ступені єдиного нерозривного процесу пізнання - чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий).
Причому вони перебувають у тісному діалектичному взаємозв'язку: будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві образи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться результати мисленого пізнання.
Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи. Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи.

---

Упродовж віків точиться боротьба між емпіриками, які адекватним відображенням дійсності вважають чуттєві пізнання, і раціоналістами, котрі переоцінюють роль розуму і недооцінюють чуття. Емпірики, признаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, вважають, що зміст знання може бути представленим або як опис цього досвіду або може бути до нього зведеним. Араціональна пізнавальна діяльність зводиться ними до різного роду комбінацій того матеріалу, який дається вдосвіді, і пояснюється яктакий, що нічого не добавляє до чуттєвого змісту знань.
Переборення однобокості емпіризму і раціоналізму було досягнуто на основі аналізу процесу пізнання в органічному зв'язку з практичною діяльністю по перетворенню дійсності.

84.

Прогрес і регрес в суспільстві.

З'ясувавши суть основнихджерел та рушійних сил суспільногопрогресу, слід перейти до поняттяспрямованостіісторичногопрогресу, йогокритеріїв і характеру протиріч. Посилаючись на складністьситуації, деякіфілософи-песимістивзагалізаперечуютьіснуваннясуспільногопрогресу. З точки зорудіалектико-матеріалістичногорозумінняпрогресіснуєоб'єктивно, незважаючи на наявність у ньомусерйознихпротиріч (економічнінегаразди, міжнаціональнанапруженість, економічна криза тощо). Об'єктивною причиною соціальногопрогресу є саме характер суспільства як життєдіяльногоорганізму. Регресякщо і є,маєтимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім у прогрес. Основнимкритеріємсоціальногопрогресу є розвитокпродуктивних сил, виробничихвідносин, НТП. Є і допоміжнікритерії— освіта, рівеньдемократії та свободи, рівеньспілкування людей тощо. Основнимищаблямисуспільногопрогресу є змінасуспільно-економічнихформацій, культур, епох, поворотнихмоментівісторіїтощо. Прогресбуваєдвохтипів — прогресантагоністичногосуспільства, який є тимчасовим і досягається в результатіборотьбикласів, і прогреснеантагоністичногосуспільства, який є постійним і досягаєтьсяспівпрацеювсіхкласів та групсуспільства. Аналізуючиполітичне становище у світовійісторії, треба бачитиактивнийпроцесперетвореннякласів і націй, народнихмас, особи з об'єктапригноблення, експлуатації в суб'єктісторичноїдії для досягненняновихщаблівсуспільногопрогресу (наприклад, боротьба за розвитокринковихвідносин в Україні та країнах СНД).

85.

Основніпроблемифілософії: взаємовідношеннясвіту і людини (онтологічний, гносеологічний, аксіологічнийаспекти).

У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння різних типів протиставлення "людина - світ". З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні способи та грані людського буття, тобто типи протиставлень "людина - світ".
   1. Онтологічний (онтологія - вчення про буття). У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина походження світу й людини, розкриваються їхні структурні особливості, характер взаємозв'язків, основні закономірності. Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визначають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.
   В онтологічному аспекті розглядаються відмінності між історичними типами світогляду - міфологічним, релігійним, науковим.
   2. Гносеологічний (гносеологія - вчення про пізнання). У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення людини до світу і самої себе. Визначаються можливості пізнання, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяльності. З'ясовуються критерії істинності ..добутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий, оскільки саме пізнання - стихійний процес, в якому сумнів цілком природний. Однією з форм пізнання є агностицизм - заперечення пізнаваності світу. Так, у філософському вченні І. Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів - буття світу і людина в цілому непізнавані.

---

3.Аксеологічний (аксіологія - вчення про цінності). Це центральний аспект світогляду. Крізь нього переломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьому аспекті відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т. д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

86.

Марксистськафілософія: основніідеї і принципи.

Марксистськафілософія, безумовно, є важливиметапом у розвиткусвітовоїфілософії.

Головна ідея марксизму - ідея революційного практичного перетворення людиною світу. Із цієї головної ідеї випливають основні особливості марксистської філософії.

Філософія марксизму - це діалектичний матеріалізм. Революційна теорія взяла на озброєння революційний діалектичний метод, відповідно до якого все у світі піддається зміні і розвитку. В матеріалістичній діалектиці джерелом розвитку світу є не дух, ідея (як було представлено в класичному ідеалізмі), а сам світ, реальні протиріччя, які об'єктивно існують у ньому. Саморозвиток світу є причиною розвитку пізнання, духу, а не навпаки. Таким чином, виключивши ідею творця, деміурга, а також думку про зовнішнє першоджерело розвитку світу Маркс і Енгельс відобразили об'єктивний світ (матерію) як саморухомий процес, перебороли метафізичний, механічний характер матеріалізму і створили нову історичну форму матеріалізму - діалектичний матеріалізм.

Ідея революційної зміни світу дозволила по новому представити процес пізнання. Активність суб'єкта в пізнанні розуміється не як теоретична, а, насамперед, як практична активність. Людина пізнає об'єкт, включаючи його в сферу своєї практичної життєдіяльності і у практиці доводить істинність, об'єктивність свого пізнання. Раніше пізнання і практика розглядалися як два різнопланових, протилежних роду діяльності. Об'єднавши їх, ввівши категорію "практика" у гносеологію Маркс і Енгельс представили нове діалектико-матеріалістичне трактування основних протиріч процесу пізнання (докладніше про це в темі "Гносеологічні проблеми у філософії").

87.

Поняття цивілізація. Цивілізація і культура.

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість.

---

Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.
Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше.
Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.
Друга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація.

Звернемось до такого прикладу – відмінності Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них ті ж самі, способи ж освоєння – різні: на Заході переважав раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій.
Дослідження свідчать, що з самого початку специфіка цих цивілізацій була пов’язана з особливостями трудової діяльності, на яку впливали географічне середовище, густота населення та інші чинники. Зокрема система зрошування вимагала управління постачанням води з одного центру, вона багато в чому стимулювала розвиток азійського способу виробництва, характерними рисами якого були єдиноначальність і “суспільний” характер праці, ієрархія соціальних привілей, а в духовній сфері – орієнтація на підпорядкування свідомості людини світовому абсолюту – Богу (Небу, Сонцю) і його наміснику – імператору чи феодалу.

Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування – ідея єдності, цілісності та взаємопов’язаності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей.

88.

Філософія, її предмет і роль в житті особи і суспільства.

Філосо́фія  — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання,буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

---

Смотрите также файлы

• otchet_predpriatie.doc

• для товароведов +.doc

• Навчальні_і_контролюючі_тести_Сервісологія.doc

• Приклад_модульної_роботи_Сервісологія.doc

• завдання.doc