ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 3845
Скачиваний: 1
116
законом
.
Сутність
кримінальної
відповідальності
полягає
в
державному
осудженні
,
негативній
оцінці
державою
злочину
й
особи
,
яка
його
вчинила
,
а
також
у
застосуванні
на
підставі
вироку
суду
заходів
державного
примусу
--
кримінального
покарання
або
інших
заходів
,
передбачених
кримінальним
законом
.
Кримінальна
відповідальність
як
обов
'
язок
відповідати
перед
державою
і
зазнати
заходів
державного
примусу
за
винно
вчинене
суспільно
небезпечне
діяння
(
крадіжку
,
грабіж
,
хуліганство
тощо
)
виникає
з
моменту
здійснення
злочину
,
але
реалізується
з
моменту
набрання
обвинувальним
вироком
сили
.
Етапами
реалізації
кримінальної
відповідальності
є
:
порушення
кримінальної
справи
,
притягнення
особи
до
кримінальної
відповідальності
як
обвинуваченого
,
винесення
обвинувального
вироку
.
Кримінальна
відповідальність
реалізується
за
загальним
правилом
шляхом
застосування
покарання
.
Однак
можлива
кримінальна
відповідальність
(
державне
осудження
особи
,
яка
вчинила
злочин
,
шляхом
винесення
судом
обвинувального
вироку
)
із
звільненням
винної
особи
від
покарання
та
його
відбування
(
ст
.
ст
. 74 - 84
КК
).
Під
підставою
кримінальної
відповідальності
розуміють
,
вчинення
особою
суспільно
небезпечного
діяння
,
яке
містить
склад
злочину
,
передбаченого
Кримінальним
кодексом
(
ч
. 1
ст
. 2
КК
).
Зміст
підстави
кримінальної
відповідальності
полягає
у
такому
: 1)
кримінальна
відповідальність
можлива
тільки
за
суспільно
небезпечне
діяння
-
дію
або
бездіяльність
,
тобто
за
конкретний
акт
вольової
суспільно
небезпечної
поведінки
людини
,
але
не
за
її
думки
,
погляди
,
переконання
; 2)
до
кримінальної
відповідальності
притягується
тільки
особа
,
винна
у
вчиненні
суспільно
небезпечного
діяння
; 3)
кримінальна
відповідальність
настає
лише
за
таке
суспільно
небезпечне
діяння
,
що
безпосередньо
передбачено
кримінальним
законом
(
у
конкретній
статті
Особливої
частини
КК
)
і
містить
у
собі
склад
злочину
.
Його
відсутність
виключає
кримінальну
відповідальність
.
Кримінальну
справу
не
може
бути
порушено
,
а
порушена
справа
підлягає
припиненню
,
якщо
в
діях
особи
відсутній
склад
злочину
(
ч
. 2
ст
. 6
Кримінально
-
процесуального
кодексу
України
).
5.
Склад
злочину
Під
складом
злочину
розуміють
сукупність
юридичних
,
тобто
передбачених
кримінальним
законом
,
об
'
єктивних
і
суб
'
єктивних
ознак
,
що
характеризують
суспільно
небезпечне
діяння
як
злочин
.
Склад
злочину
утворюють
чотири
його
обов
'
язкових
елементи
-
об
'
єкт
,
об
'
єктивна
сторона
,
суб
'
єктивна
сторона
і
суб
'
єкт
,
які
мають
відповідні
ознаки
.
Під
об
'
єктом
розуміють
охоронювані
кримінальним
законом
суспільні
відносини
(
блага
,
цінності
) -
права
і
свободи
людини
і
громадянина
,
власність
,
громадський
порядок
і
громадська
безпека
,
довкілля
,
конституційний
устрій
України
,
мир
і
безпека
людства
.
Саме
на
ці
та
інші
суспільні
відносини
посягає
злочин
,
заподіює
їм
істотну
шкоду
або
ж
створює
небезпеку
заподіяння
такої
шкоди
.
Об
'
єктивна
сторона
-
це
зовнішня
сторона
злочину
,
що
характеризується
суспільно
небезпечним
діянням
(
дією
або
бездіяльністю
),
суспільно
небезпечними
наслідками
,
причинним
зв
'
язком
між
ними
,
а
також
способом
,
місцем
,
часом
і
обстанов
-
кою
вчинення
злочину
.
Дія
-
це
активна
суспільно
небезпечна
протиправна
(
передбачена
кримінальним
законом
)
поведінка
суб
'
єкта
.
Бездіяльність
-
це
пасивна
поведінка
,
що
полягає
у
невиконанні
особою
тих
дій
,
які
вона
повинна
була
і
могла
в
даній
конкретній
обстановці
вчинити
для
запобігання
заподіянню
шкоди
охоронюваним
законом
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
117
суспільним
відносинам
.
Діяння
-
обов
'
язкова
ознака
об
'
єктивної
сторони
.
Під
суспільно
небезпечними
наслідками
розуміють
шкоду
(
збиток
),
що
заподіюється
злочинним
діянням
суспільним
відносинам
,
охоронюваним
кримінальним
законом
.
Якщо
наслідки
зазначені
в
законі
або
ж
випливають
із
його
змісту
(
злочин
із
матеріальним
складом
),
їх
встановлення
(
як
і
причинного
зв
'
язку
між
діянням
і
наслідками
)
є
обов
'
язковою
умовою
кримінальної
відповідальності
.
Під
суб
'
єктивною
стороною
розуміють
внутрішню
,
психічну
сторону
злочину
,
що
характеризується
конкретною
формою
вини
,
мотивом
і
метою
злочину
.
Обов
'
язкова
ознака
суб
'
єктивної
сторони
-
вина
,
що
являє
собою
психічне
ставлення
особи
до
вчиненої
дії
чи
бездіяльності
,
передбаченої
КК
,
та
її
наслідків
,
виражене
у
формі
умислу
або
необережності
(
ст
. 23
КК
).
Умисел
має
місце
,
коли
особа
усвідомлювала
суспільно
небезпечний
характер
свого
діяння
(
дії
або
бездіяльності
),
передбачала
його
суспільно
небезпечні
наслідки
і
бажала
(
прямий
умисел
)
або
свідомо
допускала
настання
цих
наслідків
(
непрямий
умисел
) -
ст
. 24
КК
.
Злочин
визнається
здійсненим
з
необережності
,
якщо
особа
,
яка
його
вчинила
,
передбачала
можливість
настання
суспільно
небезпечних
наслідків
своєї
дії
або
бездіяльності
,
але
легковажно
розраховувала
на
їх
відвернення
(
злочинна
самовпевненість
)
чи
т
передбачала
можливості
настання
таких
наслідків
,
хоча
повинна
була
і
могла
їх
передбачити
(
злочинна
недбалість
) -
ст
. 25
КІС
Невинне
заподіяння
шкоди
,
коли
особа
не
передбачала
суспільно
небезпечних
наслідків
і
не
могла
або
не
повинна
була
їх
передбачати
(
казус
,
випадок
),
виключає
кримінальну
відповідальність
.
Суб
'
єкт
злочину
-
особа
фізична
(
громадянин
),
осудна
,
яка
досягла
віку
кримінальної
відповідальності
(16
років
,
а
у
випадках
,
прямо
зазначених
у
ст
. 22
КК
,
за
злочини
,
що
становлять
підвищену
небезпеку
, - 14
років
).
Осудність
-
це
здатність
особи
усвідомлювати
свої
дії
і
керувати
ними
(
ст
. 19
КК
).
Неосудність
-
поняття
,
протилежне
осудності
,
являє
собою
такий
психічний
стан
особи
,
коли
вона
в
момент
вчинення
злочину
не
могла
усвідомлювати
своїх
дій
чи
керувати
ними
внаслідок
хронічного
психічного
захворювання
,
тимчасового
розладу
душевної
діяльності
,
недоумства
(
олігофренії
)
або
іншого
хворобливого
стану
психіки
(
ст
. 19
ч
. 2
КК
).
Неосудність
виключає
кримінальну
відповідальність
.
До
таких
осіб
за
рішенням
суду
можуть
застосовуватися
примусові
заходи
медичного
характеру
.
Відсутність
хоча
б
одного
з
елементів
складу
злочину
(
або
хоча
б
однієї
із
зазначених
у
статті
Особливої
частини
КК
ознак
того
чи
іншого
елемента
)
виключає
наявність
складу
злочину
,
а
отже
,
і
кримінальну
відповідальність
.
Водночас
наявність
у
діях
особи
складу
злочину
означає
,
що
особа
вчинила
злочин
(
ч
. 1
ст
. 11
КК
)
і
є
підстава
для
притягнення
її
до
кримінальної
відповідальності
(
ст
. 2
КК
).
Ознаки
складу
злочину
описуються
насамперед
у
конкретній
статті
Особливої
частини
КК
.
Разом
з
тим
деякі
з
них
,
що
властиві
,
наприклад
,
суб
'
єкту
(
ст
.
ст
. 18, 22
КК
),
суб
'
єктивній
стороні
(
ст
.
ст
. 23, 25
КК
),
розкриваються
у
нормах
Загальної
частини
КК
.
6.
Обставини
,
що
виключають
злочинність
діяння
У
деяких
випадках
дії
(
вчинки
)
особи
можуть
зовнішньо
нагадувати
злочин
і
бути
схожими
з
ним
.
Такими
діями
об
'
єктивно
заподіюється
шкода
охоронюваним
кримінальним
законом
цінностям
суспільства
(
суспільним
відносинам
)
і
нерідко
істотна
.
Проте
за
своєю
соціальною
сутністю
та
юридичною
природою
вони
не
є
суспільно
небезпечними
і
кримінально
-
протиправними
,
більше
того
,
визнаються
правомірними
.
Це
такі
дії
,
що
не
містять
складу
злочину
і
не
тягнуть
за
собою
кримінальної
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
118
відповідальності
,
зокрема
:
необхідна
оборона
,
крайня
необхідність
,
затримання
злочинця
.
Під
необхідною
обороною
розуміють
дії
,
вчинені
з
метою
захисту
охоронюваних
законом
прав
та
інтересів
особи
,
яка
захищається
,
або
іншої
особи
,
а
також
суспільних
інтересів
та
інтересів
держави
від
суспільно
небезпечного
посягання
шляхом
заподіяння
тому
,
хто
посягає
,
шкоди
,
необхідної
і
достатньої
в
даній
обстановці
для
негайного
відвернення
чи
припинення
посягання
,
якщо
при
цьому
не
було
допущено
перевищення
меж
необхідної
оборони
.
Право
на
необхідну
оборону
має
кожна
особа
незалежно
від
можливості
уникнути
посягання
або
звернутися
за
допомогою
до
інших
осіб
або
органів
влади
(
ст
. 36
КК
).
Дії
,
вчинені
в
стані
необхідної
оборони
,
вважаються
правомірними
,
відповідають
вимогам
ст
. 36
КК
і
не
тягнуть
кримінальної
відповідальності
за
наявності
перелічених
нижче
певних
умов
,
які
характеризують
як
акт
посягання
,
так
і
акт
захисту
від
нього
.
10.
Посягання
повинно
бути
суспільно
небезпечним
,
тобто
містити
в
собі
ознаки
злочину
,
або
ж
бути
об
'
єктивно
суспільно
небезпечним
(
наприклад
,
дії
неосудних
осіб
,
осіб
,
які
не
досягли
віку
кримінальної
відповідальності
).
Не
може
бути
необхідної
оборони
від
дій
,
що
хоча
формально
і
мають
ознаки
будь
-
якого
діяння
,
передбаченого
КК
,
але
через
малозначність
не
становлять
суспільної
небезпеки
,
тобто
не
заподіяли
і
не
могли
заподіяти
істотної
шкоди
(
ч
. 2,
ст
. 11).
11.
Посягання
повинно
бути
наявним
(
воно
вже
почало
здійснюватися
і
ще
не
закінчилося
чи
ще
не
почалося
,
але
в
даній
ситуації
існує
реальна
загроза
його
здійснення
:
воно
от
-
от
почнеться
;
або
ж
посягання
вже
закінчилося
,
але
за
обставинами
справи
для
особи
,
яка
захищалася
,
не
був
зрозумілим
момент
його
закінчення
).
Немає
необхідної
оборони
у
випадках
,
коли
шкода
заподіюється
вже
після
того
,
як
посягання
відверненою
або
закінченою
у
застосуванні
засобів
захисту
не
було
необхідності
.
12.
Посягання
повинно
бути
реальним
,
тобто
воно
має
відбуватися
в
об
'
єктивній
дійсності
,
а
не
в
уявленні
особи
,
яка
захищається
.
Захисні
дії
визнаються
правомірними
,
якщо
:
а
)
шкоду
заподіяно
особі
,
яка
посягає
("
протипосягання
"),
а
не
третім
особам
;
б
)
ці
дії
спрямовані
на
захист
інтересів
особи
,
яка
захищається
,
прав
та
інтересів
інших
громадян
,
які
зазнали
суспільно
небезпечного
посягання
,
або
суспільних
інтересів
та
інтересів
держави
;
в
)
захист
не
перевищує
меж
необхідності
.
Відповідає
вимогам
необхідної
оборони
і
не
є
злочином
застосування
зброї
або
будь
-
яких
інших
засобів
чи
предметів
незалежно
від
тяжкості
шкоди
,
заподіяної
тому
,
хто
посягає
,
якщо
це
здійснено
для
захисту
від
нападу
озброєної
особи
або
напади
групи
осіб
,
а
також
для
відвернення
протиправного
насильницького
вторгнення
в
житло
чи
інше
приміщення
(
ч
. 5
ст
. 36
КК
).
Не
підлягає
кримінальній
відповідальності
особа
,
яка
через
сильне
душевне
хвилювання
,
викликане
суспільно
небезпечним
посяганням
,
не
могла
оцінити
відповідність
заподіяної
нею
шкоди
небезпечності
посягання
чи
обстановці
захисту
(
ч
. 4
ст
. 36
КК
).
Необхідна
оборона
-
важливий
інститут
кримінального
права
,
покликаний
підвищити
активність
громадян
у
боротьбі
зі
злочинністю
,
сприяти
попередженню
і
припиненню
злочинів
.
Від
необхідної
оборони
слід
відрізняти
перевищення
меж
необхідної
оборони
,
під
яким
розуміють
умисне
заподіяння
тому
,
хто
посягає
,
тяжкої
шкоди
,
яка
явно
не
відповідає
небезпечності
посягання
або
обстановці
захисту
(
ч
.
З
ст
. 36
КК
).
Перевищення
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
119
меж
необхідної
оборони
тягне
за
собою
кримінальну
відповідальність
лише
у
випадках
,
спеціально
передбачених
кримінальним
законом
(
навмисне
вбивство
при
перевищенні
меж
необхідної
оборони
або
у
разі
перевищення
заходів
,
необхідних
для
затримання
злочинця
-
ст
. 118
КК
;
заподіяння
тяжких
тілесних
ушкоджень
при
перевищенні
меж
необхідної
оборони
-
ст
. 124
КК
).
Затримання
особи
,
що
вчинила
злочин
,
складається
з
таких
дій
з
боку
потерпілого
та
інших
осіб
,
якими
заподіюєтеся
шкода
особі
,
що
вчинила
злочин
.
Ці
дії
визнаються
правомірними
і
не
тягнуть
за
собою
кримінальної
відповідальності
за
умови
,
якщо
вони
здійснені
безпосередньо
після
вчинення
посягання
,
спрямовані
на
затримання
особи
,
яка
вчинила
злочин
,
і
доставлення
її
до
відповідних
органів
влади
,
якщо
при
цьому
не
було
допущено
перевищення
заходів
,
необхідних
для
затримання
такої
особи
.
При
перевищенні
заходів
,
необхідних
для
затримання
злочинця
,
тобто
при
умисному
заподіянні
особі
,
яка
вчинила
злочин
,
тяжкої
шкоди
,
що
явно
не
відповідає
небезпечності
посягання
або
затримання
злочинця
,
відповідальність
настає
у
випадках
,
спеціально
передбачених
законом
:
у
ст
. 118 -
умисне
вбивство
при
перевищенні
меж
необхідної
оборони
або
у
разі
перевищення
заходів
необхідної
оборони
,
у
ст
. 124
КК
-
умисне
заподіяння
тяжких
тілесних
ушкоджень
у
разі
перевищення
меж
необхідної
оборони
або
у
випадку
,
перевищення
заходів
,
необхідних
для
затримання
злочинця
.
Під
крайньою
необхідністю
розуміють
дії
,
які
хоча
й
підпадають
під
ознаки
злочину
,
але
здійснені
для
усунення
небезпеки
(
яка
йде
,
наприклад
,
від
стихійних
сил
природи
,
поводження
тварин
та
ін
.),
що
безпосередньо
загрожує
особі
чи
охоронюва
-
ним
законом
правам
цієї
людини
або
інших
осіб
,
а
також
суспільним
інтересам
чи
інтересам
держави
,
якщо
цю
небезпеку
в
даній
обстановці
не
можна
було
усунути
іншими
засобами
і
якщо
заподіяна
шкода
є
менш
значною
,
ніж
шкода
відвернена
(
ст
. 39
КК
).
Такі
дії
також
є
правомірними
і
не
тягнуть
за
собою
кримінальної
відповідальності
.
Від
крайньої
необхідності
слід
відрізняти
перевищення
меж
крайньої
необхідності
,
під
якою
розуміють
(
ч
. 2
ст
. 39
КК
)
умисне
заподіяння
шкоди
правоохоронюваним
інтересам
,
якщо
така
шкода
є
більш
значною
,
ніж
відвернена
.
Заподіяння
шкоди
за
умов
перевищення
меж
крайньої
необхідності
не
,
виключає
кримінальної
відповідальності
на
загальних
підставах
.
Однак
якщо
при
перевищенні
меж
крайньої
необхідності
особа
внаслідок
сильного
душевного
хвилювання
,
викликаного
небезпекою
,
що
загрожувала
їй
,
не
змогла
оцінити
відповідність
заподіяної
шкоди
цій
небезпеці
,
кримінальна
відповідальність
виключається
(
ч
.
З
СТ
.39
КК
).
До
обставин
,
що
виключають
злочинність
діяння
,
КК
відносить
:
фізичний
або
психічний
примус
(
ст
. 40),
виконання
наказу
або
розпорядження
(
ст
. 41),
діяння
,
пов
'
язане
з
ризиком
(
ст
. 42),
виконання
спеціального
завдання
з
попередження
чи
розкриття
злочинної
діяльності
організованої
групи
або
злочинної
організації
(
ст
. 43).
7.
Закінчений
та
незакінчений
злочини
.
Добровільна
відмова
при
незакінченому
злочині
Вчинення
злочину
-
не
одномоментний
акт
.
У
більшості
випадків
воно
,
як
і
будь
-
яка
усвідомлена
діяльність
людини
,
проходить
певні
етапи
,
або
стадії
.
Під
стадіями
вчинення
злочину
;
зуміють
етапи
розвитку
навмисного
злочину
,
що
розрізняються
між
собою
характером
вчинюваних
дій
,
ступенем
здійснення
злочинних
намірів
,
обсягом
виконання
описаного
в
нормах
Особливої
частини
КК
складу
злочину
.
З
урахуванням
цього
кримінальне
законодавство
виділяє
два
види
злочинів
:
закінчений
і
незакінчений
злочини
(
ст
. 13
КК
).
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro
120
Закінчений
злочин
має
місце
у
тих
випадках
,
коли
в
діях
особи
є
всі
ознаки
складу
злочину
,
описаного
у
відповідній
статті
Особливої
частини
КК
.
Якщо
для
злочину
,
з
урахуванням
особливостей
опису
його
в
законі
,
не
потрібно
настання
суспільно
не
-
безпечних
наслідків
(
злочини
з
"
формальним
складом
"),
то
він
визнається
закінченим
уже
з
моменту
вчинення
діяння
,
зазначеного
в
законі
(
наприклад
,
незаконне
перетинання
державного
кордону
-
ст
. 331
КК
,
хуліганство
-
ст
.
296
КК
).
Для
визнання
ж
закінченими
злочинів
із
матеріальним
складом
потрібно
не
тільки
вчинення
суспільно
небезпечного
діяння
,
але
й
настання
в
результаті
цього
діяння
суспільно
небезпечних
наслідків
(
наприклад
,
умисне
вбивство
-
ст
. 115,
крадіжка
-
ст
. 185
та
ін
.).
При
незакінченому
злочині
винному
не
вдається
виконати
всіх
дій
для
досягнення
поставленої
мети
з
причин
,
що
не
залежать
від
його
волі
.
Видами
незакінченого
злочину
визнаються
готування
до
злочину
та
замах
на
злочин
.
Готування
до
злочину
-
це
підшукування
або
пристосування
засобів
чи
знарядь
,
підшукування
співучасників
або
змова
на
вчинення
злочину
,
усунення
перешкод
,
а
також
інше
навмисне
створення
умов
для
вчинення
злочинів
(
ст
. 14
КК
).
Тут
особа
ще
не
чинить
самого
діяння
,
що
утворює
склад
злочину
,
але
виконує
інші
дії
,
якими
умисно
створює
умови
для
вчинення
злочину
.
Готування
до
злочину
невеликої
тяжкості
кримінальної
відповідальності
не
тягне
.
Замахом
на
злочин
визнається
вчинене
з
прямим
умислом
діяння
(
дія
чи
бездіяльність
),
безпосередньо
спрямоване
на
вчинення
злочину
,
якщо
при
цьому
злочин
не
було
доведено
до
кінця
з
причин
,
що
не
залежать
від
волі
винного
(
ст
. 15
КК
).
Готування
до
злочину
і
замах
на
злочин
карані
,
тобто
тягнуть
за
собою
кримінальну
відповідальність
за
конкретною
статтею
Особливої
частини
КК
,
що
передбачає
відповідальність
за
даний
(
закінчений
)
злочин
(
ст
. 16
КК
).
Проте
суд
при
призначенні
покарання
враховує
ступінь
тяжкості
вчиненого
особою
діяння
,:
ступінь
здійснення
злочинного
наміру
та
причини
,
внаслідок
яких
злочин
не
було
доведено
до
кінця
(
ст
. 68
КК
).
Добровільна
відмова
при
незакінченому
злочині
-
це
остаточне
припинення
особою
за
своєю
волею
йотування
або
замаху
на
злочин
,
якщо
вона
при
цьому
усвідомлювала
можливість
доведення
злочину
до
кінця
.
Ознаками
добровільної
відмов
»
є
:
добровільність
,
остаточність
,
усвідомлення
можливості
доведення
злочину
до
кінця
.
Добровільність
означає
,
що
особа
за
своєю
волею
(
а
не
внаслідок
примусу
)
відмовляється
від
доведення
злочину
до
кінця
.
Мотиви
відмови
(
страх
перед
відпові
-
дальністю
або
ж
співчуття
потерпілому
,
наприклад
,
при
вбивстві
)
не
мають
значення
.
Остаточність
відмови
означає
,
що
особа
відмовляється
від
вчинення
злочину
раз
і
назавжди
.
Якщо
ж
особа
лише
відстрочила
завершення
злочину
до
певного
часу
,
наприк
-
лад
,
до
більш
придатної
ситуації
(
відстрочка
),
то
добровільність
відмови
відсутня
.
Для
добровільної
відмови
необхідно
,
щоб
особа
усвідомлювала
наявність
реальної
можливості
доведення
злочину
до
кінця
в
даній
конкретній
ситуації
.
Якщо
ж
вона
відмовляється
від
доведення
злочину
до
кінця
через
об
'
єктивну
неможливість
його
здійснення
в
даних
конкретних
умовах
, (
наприклад
,
наявність
непереборних
перешкод
і
т
.
п
.),
то
добровільної
відмови
немає
.
Добровільна
відмова
має
місце
лише
за
наявності
всіх
зазначених
ознак
.
Вона
можлива
нахтадії
незакінченого
злочину
:
при
готуванні
до
злочину
і
при
замаху
на
злочин
.
На
.
стадії
закінченого
злочину
добровільна
відмова
неможлива
.
Особа
,
яка
добровільно
відмовилася
від
доведення
злочину
до
кінця
,
не
несе
кримінальної
відповідальності
.
Якщо
ж
фактично
вчинене
нею
діяння
-
дія
чи
создан
незарегистрированной
версией
pdfFactory Pro