ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.06.2020
Просмотров: 480
Скачиваний: 3
вивчає стійкості існуючих зв’язків з поставниками та користувачами;
складає розрахунки на потрібну кількість будівельних та інших матеріалів для відновлення виробництва і будівництва сховищ на об’єкті та ПРУ в заміській зоні (на підставі заявок інших груп).
24. Вимоги Норм ІТЗ щодо забудови промислового об’єкту.
1) вся територія промислового об’єкту повинна бути розділена на адміністративну, виробничу і складську зони;
2) блочна забудова одноповерховими цехами з наявністю розривів між ними — найбільш вдало: L=[H1+H2+(15…20)]м.;
3) побутові приміщення (їдальні, медпункти, душові розташовуються в окремих будівлях, які віддалені від цехів);
4) електростанції, насосні, котельні, склади пального — не ближче 300 м від цехових будівель;
5) організація і проведення досліджень стійкості роботи ОГД.
25. Основні кроки проведення дослідження стійкості роботи ОГД до різних вражаючих факторів.
Дослідження стійкості роботи ОГД це всебічне вивчення умов, які можуть скластися на об’єкті в надзвичайних умовах, а також оцінка їхнього впливу на подальшу виробничу діяльність підприємства.
Мета дослідження - виявити вразливі місця в роботі об’єкта й виробити найбільш ефективні заходи, пропозиції та рекомендації щодо підвищення його стійкості.
Ці рекомендації включають до плану заходів з підвищення стійкості роботи об’єкта. План реалізують у мирний час за відсутності надзвичайних ситуацій, як правило, під час реконструкції об’єкта і в період загрози нападу противника.
Дослідження стійкості об’єкта проводиться в мирній час силами інженерно-технічного складу без відриву від виробництва. Керівником дослідження є начальник ЦЗ об’єкта, тобто керівник виробництва. Тривалість досліджень - 2 ... З місяці.
Весь процес планування і проведення досліджень поділяють на три етапи.
Перший етап - підготовчий: розробка керівних документів (наказ начальника ЦЗ об’єкта, календарний план, план проведення досліджень, визначення складу учасників дослідження та їх підготовка).
Другий етап - оцінка стійкості роботи об’єкта за надзвичайних ситуацій.
Третій етап - розробка заходів, що підвищують стійкість роботи об’єкта.
Для проведення досліджень на об’єкті створюють такі групи дослідження:
- група керівника дослідження на чолі з головним інженером підприємства;
- група начальника відділу капітального будівництва (ВКБ);
- група головного енергетика;
- група головного механіка;
- група головного технолога;
- група відділу матеріального постачання;
- група штабу ЦЗ об’єкта.
На другому етапі роботи кожна група спеціалістів оцінює стійкість елементів виробничого інженерно-технічного комплексу об’єкта и провадить необхідні розрахунки по кожному з вражаючих факторів, які можуть діяти внаслідок появи надзвичайних ситуацій мирного й воєнного часів.
У ході досліджень визначають умови захисту робітників і службовців, оцінюють уразливість інженерно-технічного комплексу, характер можливих руйнувань від вторинних факторів, вивчають стійкість системи постачання і кооперативних зв’язків з підприємствами - постачальниками, виявляють уразливі місця в системі керування та можливості об’єкта щодо відновлення зруйнованого виробництва.
На третьому етапі групи спеціалістів за результатами досліджень готують доповіді з висновками і пропозиціями підвищення стійкості елементів, які підлягали дослідженню. Група керівника дослідження складає загальну доповідь і розробляє план заходів з підвищення стійкості роботи об’єкта в цілому. Заходи планують на мирний час і на період загрози нападу противника.
Стійкість роботи ОГД визначають на основні моделювання вразливості об’єкта до дії кожного вражаючого фактора окремо.
Характер руйнування, пожеж, уражень робітників і службовців залежить від максимально можливих значень параметрів вражаючих факторів, які проявляються у надзвичайних ситуаціях, і спроможності перелічених компонентів протистояти дії цих факторів. У цілому об’єкт може бути виведений з ладу, перестати функціонувати навіть тоді, коли більша частина елементів ще дієздатна, але важливі, проте менш стійкі його частини вийшли з ладу. Дослідження стійкості в першу чергу спрямовані на виявлення таких найменш стійких елементів з тим, щоб на основі проведених досліджень спланувати і провести заходи, які підвищують стійкість усього об’єкта в цілому.
Досить велику частку в таких дослідженнях відіграють дослідження стійкості елементів та всього об’єкта до дії вражаючих факторів надлишкового тиску повітряної хвилі (ΔРкПа).
26. Заходи по підвищенню стійкості інженерно-технічного комплексу.
Інженерно-технічний комплекс кожного підприємства містить будівлі і споруди, технологічне обладнання і комунікації, електромережі , тепломережі, водопровід, каналізацію та газопровід.
а) підвищення стійкості будівель і споруд досягають:
встановлення додаткових зв’язків між несучими конструкціями;
улаштування металевих каркасів по периметру будівлі;
встановлення додаткових рам, підкосів, контрфорсів, додаткових опор для зменшення довжини панелей, закладенням віконних отворів цеглою або металевими щитами;
закріпленням розтяжками високих споруд;
ємкості або резервуари для зберігання легкозаймистих рідин і НХР заглиблюються в ґрунт або обваловуються;
дерев’яні елементи конструкцій і будівель (двері, віконні рами ...) прикриваються вогнезахисними замазками світлих кольорів.
б) захист технологічного обладнання забезпечується розташуванням верстатів на нижніх поверхах будівлі, міцним закріплення на їх фундаментах:
над верстатним обладнанням встановлюється міцні металеві сітки, парасольки, навіси, шатра.
цінне, але достатньо міцне обладнання розташовується в окремих будівлях павільйонного типу з полегшеними і важкозаймистими елементами конструкції.
в) стійкість системи управління виробництвом досягається:
розробленням і впровадженням надійних способів оповіщення посадових осіб і всього виробничого персоналу п-ства, їх дублюванням;
забезпеченням надійного зв’язку з місцевими органами, штабам ЦЗ;
обладнанням двох пунктів керівництва: основного-в одному іх сховищ на ОГ і запасного- в позаміській зоні;
створенням двох груп управлінн, які постійно забезпечують виконання всіх заходів відповідно до плану ЦЗ;
г) підвищення стійкості системи постачання води, газу та електроенергії досягається тим, що вони мають бути закільцьовані, заглиблені і дубльовані.
27. Цільові функції ЄСЦЗ.
- запобігання НС
- мінімізація розмірів збитку і затрат на ліквідацію їх наслідків
- проведення першочергових невідкладних аварійних робіт
Повна ліквідація наслідків НС
28. Джерела техногенної безпеки.
- господарча діяльність людини
- зростання складності виробництва і застосування нових технологій
- надійність виробничого обладнання
- зниження рівня технологічної безпеки
- небезпечні природні процеси та явища, які можуть викликати аварію
29. Паспортизація і реєстрація ПНО, виключення з реєстру.
Паспортизація діючих об’єктів господарської діяльності, на яких є реальна загроза виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, проводиться для вжиття заходів щодо запобігання НС відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 122 „Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2005 року” та кваліфікованої ідентифікації ПНО, здійснення їх обліку згідно з Положенням про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженим наказом МНС України від 18.12.2000 № 338, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 24.01.01 за № 62/5253.
Визначення виду небезпеки (радіаційна, хімічна, вибухопожежна, гідродинамічна, біологічна тощо) проводиться залежно від інформаційних даних паспорта ПНО з урахуванням вимог діючих нормативно-технічних норм та інших показників, які наводяться в паспортах ПНО.
Паспортизація проводиться на підставі зведених переліків ПНО затверджених на засіданнях комісій з питань ТЕБ та НС регіонів, які щороку до 1 грудня подаються до Державного департаменту СФД та Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки територіальними органами державного нагляду у сфері цивільного захисту. Переліки повинні містити інформацію щодо повної назви ПНО, адреси (місця розташування), виду небезпеки об’єкта, прізвище керівника та його контактного телефону.
На підставі зведених переліків Державний департамент СФД надсилає відповідну форму паспорта ПНО керівнику (власнику) ПНО.
У 30-денний термін після отримання відповідної форми паспорта з Державного департаменту СФД керівник (власник) ПНО повинен направити на адресу Науково-дослідного інституту мікрографії, який забезпечує облік ПНО у державному реєстрі ПНО, заповнений паспорт ПНО. При цьому він несе відповідальність за повноту та своєчасність його подання.
У разі будь-яких змін у технічному стані або у виробничій діяльності ПНО, які призведуть до зменшення або збільшення його потенційної небезпеки і вплинуть на показники паспорта ПНО, керівник (власник) ПНО зобов’язаний повідомити про це НДІ мікрографії та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту, а також внести відповідні зміни до паспорта ПНО в 10-денний термін.
Територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту згідно з чинним законодавством мають право здійснювати контроль щодо обсягу, достовірності та своєчасності наданої в паспорті ПНО інформації. У разі виявлення змін у стані ПНО порівняно з паспортом ПНО, територіальні та місцеві органи Державного нагляду у сфері цивільного захисту зобов’язують адміністрацію ПНО направити до Державного департаменту СФД оновлений паспорт ПНО або зміни до нього.
Після отримання паспорта Державний департамент СФД забезпечує реєстрацію потенційно небезпечних об’єктів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288 “Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів”.
Під час реєстрації Державний департамент СФД надає потенційно небезпечному об’єкту окремий реєстраційний номер, який зберігається у реєстрі до повної ліквідації небезпечного об’єкта.
Паспорт ПНО та свідоцтво про реєстрацію в Державному департаменті СФД залучається до наглядової справи ПНО.
30. Ідентифікація об’єктів підвищеної безпеки.
Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки — порядок визначення об’єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об’єктів;
Суб’єкт господарської діяльності ідентифікує об’єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Нормативи порогової маси небезпечних речовин встановлюються Кабінетом Міністрів України ( 956-2002-п ). Порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати визначаються Кабінетом Міністрів України ( 956-2002-п ). На основі ідентифікаційних даних Кабінет Міністрів України затверджує класифікацію об’єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку ( 956-2002-п ).
31. Декларація небезпеки та ліцензування.
Порядок розроблення декларації безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, проведення експертизи декларації небезпеки.
Декларація небезпеки розробляється для об’єктів підвищеної небезпеки, які ідентифіковані як об’єкти підвищеної небезпеки 1 та 2 класу.
Для розроблення декларації безпеки суб’єкт господарської діяльності повинен:
1. Надати лист-заяву довільної форми.
2. Надати повідомлення про результати ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки ОПН-1 (по формі дод.1).
3. Взяти рахунок та договір;
4. Надати перелік документів необхідних для розробки декларації безпеки
ліцензування.
32. Методика визначення ризиків.
Методики визначення ризиків та їх прийняття рівнів для декларування безпеки:
Ri — ймовірність і-ї надзвичайної події;
Bi — збитки-ї надзвичайної події.
33. Категорії небезпечних речовин.
Для ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями відносяться такі категорії речовин:
1) горючі (займисті) гази - гази, які утворюють у повітрі при нормальному тиску суміші, що сприяють поширенню полум’я в детонаційному чи дефлаграційному режимі або можуть горіти в повітрі в дифузійному режимі при витіканні струменем (факельне горіння)
2) горючі рідини - рідини з температурою спалаху, що дорівнює або менша 61 град. С у закритому тиглі або температурою спалаху, що дорівнює або менша 66 град. С у відкритому тиглі (легкозаймисті рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89);
3) горючі рідини, перегріті під тиском, - горючі рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тис-ком при температурі, що перевищує температуру кипіння при атмосферному тиску в 1,25 і більше разів.
4) вибухові речовини - рідкі або тверді речовини чи суміші речовин, які під впливом зовнішніх факторів здатні швидко змінювати свій хімічний склад, а цей процес само розповсюджуватися з виділенням великої кількості тепла 1 газоподібних продуктів (клас 1 згідно з ГОСТ 19433-88)
5) речовини-окисники - речовини 5 класу небезпеки (згідно з ГОСТ 19433-88),
6) високотоксичні та токсичні речовини - речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці 1 (ГОСТ 12.1.007-76).
7) речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), - речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці, згідно з Конвенцією про трансграничний вплив промислових аварій (1992 рік).
34. ХНО і небезпека від них, поділ НХР на групи.
ХНО — об’єкти госп-ня, при аваріях або зруйнуванні яких можуть статися техногенні небезпеки з масовим ураженням людей і навкол. середовища СДОР. Аварія на ХНО створює значну небезпеку як для виробн. персоналу, так і для насел. Величина цієї небезпеки тим більша, чим вище ступінь токсичної СДОР. Для кіл-ної харак-ки токсичних властивостей СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовується таке поняття, як токсична доза. Визначаються чотири токсодози (гранично допустима, середня порогова, середня вивідна і смертельна).