ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.06.2020
Просмотров: 490
Скачиваний: 4
Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України
Стахановський промислово-економічний технікум
Лекція
Дисципліна : « Цивільне процесуальне право України»
Тема : «Міжнародний цивільний процес»
Стаханов
2011
Лекція № 33
Тема: Міжнародний цивільний процес
План лекції:
-
Правове регулювання цивільного судочинства з іноземним елементом
-
Правове становище іноземців у цивільному процесі
-
Підсудність справ з іноземним елементом
-
Докази і доказування у справах з іноземними елементом
-
Виконання доручень іноземних судів
-
Визначення і виконання рішень іноземних судів
Література
-
Лунц Л. А., Марьішева Н. И. Курс международного частногоправа: Международньїй процесе. – М., 1976.
-
Богуславский М. М. Международное частное право. – М.,1998.
-
Кисіль В. Міжнародне приватне право: Питання кодифікації. – К., 2000.
-
Феденяк Г. С, Феденяк Л. С. Міжнародне приватне право. – К.,2000.
-
Практика розгляду судами справ за клопотанням про визнання і виконання рішень іноземних судів та скасування постанов і рішень міжнародного комерційного арбітражу на території України // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1.
-
Гусев Е. В. Признание и исполнение в Украинской ССР реше-ний иностранньїх судов. – К., 1978.
-
Алексеева Л. Б., Жуйков В. М., Лукашук И. И. Международньїенорми о правах человека и применение их судами. – М., 1996.
-
Елисеев Н. Г. Гражданское процессуальное право зарубежньїхстран. – М., 2000.
1. Правове регулювання цивільного судочинства з іноземним елементом
Розвиток людського суспільства викликає об'єктивну необхідність налагодження зв'язків і співробітництва у різних галузях суспільного життя між усіма державами, народами і націями. Україна будує відносини з іншими державами на основі поваги до їх суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, необхідності забезпечення непорушності прав і свобод людини.
У сучасних міжнародних відносинах беруть участь різні державні органи, господарські організації, окремі громадяни, діяльність яких виходить за межі територій країн, де визначений їхній особистий, громадський і державний статус. їх діяльність за межами своїх країн матиме плідний характер за умови створення такого правового режиму, який сприяв би виконанню покладених на них завдань, захищав інтереси громадян і юридичних осіб на території іншої держави.
Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції України), у тому числі у сфері цивільного судочинства (статті 410-415 ЦПК України), але з особливостями при вирішенні окремих питань правового регулювання. Такі особливості закріплені у законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.
До внутрішнього законодавства, у якому закріплено норми міжнародного цивільного процесу, належать: ЦПК України (розділи VIII, X); Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХП; Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. № 2557-ІП; «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні», затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198; закони України: «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХИ, «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ; Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХП, якою встановлено, що в Україні можуть застосовуватися нормативні акти СРСР з питань, що не врегульовані законодавством України, і якщо вони не суперечать Конституції і законам України; Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. № 2860-ІП; Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ.
До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України; угоди, підписані Україною.
Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. (ст. 24) передбачає, що двосторонній договір, який на момент правонаступництва держав був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, коли: вони чітко про це домовилися; внаслідок своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість. Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» наша держава є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). До них належать договори СРСР: про правовий захист і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах з Фінляндською Республікою (11 серпня 1978 р.); про взаємне надання правової допомоги з Алжирською НДР (23 лютого 1952 р.); про правову допомогу у цивільних справах з Республікою Кіпр (19 січня 1984 р.) та ін.
СРСР був учасником Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. На території України вона діяла з липня 1967 р. і до прийняття Закону України «Про правонаступництво України». Відповідно до статей 17 і 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів (Україна приєдналася до неї 17 вересня 1992 р.) нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого договору, який на момент правонаступництва держави був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав. Повідомлення про правонаступництво подається у письмовій формі і підписується главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ. Україна такого повідомлення не зробила2.
До джерел міжнародного цивільного процесу належать: Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., учасником якої був СРСР.
До підписаних Україною міжнародних угод, у яких передбачені норми цивільного процесу, належать договори: про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Литовською Республікою (7 липня 1993 р.), Латвійською Республікою (23 травня 1995 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Республікою Грузія (9 січня 1995 р.), Китайською Народною Республікою (31 жовтня 1992 р.), Естонською Республікою (15 лютого 1995 р.), Республікою Молдова (13 грудня 1993 р.), Республікою Польща (24 травня 1993 р.); про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах з Монголією (27 червня 1995 р.); КНДР (13 жовтня 2003 р.), а також Республікою Куба (27 березня 2003 р.), Грецькою Республікою (2 липня 2002 р.), Угорською Республікою (2 серпня 2001 р.), Чеською Республікою (28 травня 2001 р.), Турецькою Республікою (23 листопада 2000 р.), Республікою Македонія (10 квітня 2000 р.), В'єтнамом (6 квітня2000 р.), Республікою Узбекистан (19 лютого 1998 р.)> Румунією (ЗО січня 2002 р.), Вірменією (1 березня 2001 р.) та ін.
Норми міжнародного цивільного процесу передбачені у консульських конвенціях з участю України. Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між державами – членами СНД в м. Мінську 22 січня 1993 р. Україна також підписала Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладену державами – учасниками СНД 7 жовтня 2002 р. в м. Кишиневі, з вступом в силу якої припиняє дію Мінська конвенція (ст. 120).
З питань цивільного процесу діють численні Гаазькі конвенції, в яких Україна не бере участі, а саме:
Конвенція про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р.;
Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р.;
Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р.;
Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню у галузі захисту неповнолітніх від 5 жовтня1965 р.;
Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню та про визнання рішень у галузі усиновлення від 5 листопада 1965 р.;
Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні обов'язки щодо дітей від 15 квітня 1958 р.;
Конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971р.;
Конвенція, яка відміняє вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 р.
2. Правове становище іноземців у цивільному процесі
Право на звернення до суду за захистом і на судовий захист.
У статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцями визнаються громадяни – особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства – особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземцям надані ті самі права та свободи і на них покладені ті самі обов'язки, що мають громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України, іншими законами України, а також міжнародними договорами нашої держави (ч. 1 ст. 2 Закону). Іноземці мають право на звернення до суду, інших органів, з метою захисту їх особистих, майнових та інших прав. Як учасники судового процесу вони користуються такими самими правами, що і громадяни України (ст. 22 Закону).
Іноземними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені. їх правосуб'єктність підтверджується нотаріально засвідченим у місці знаходження іноземної юридичної особи і легалізованим документом: сертифікатом реєстрації, витягом з торгового реєстру тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 410 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі – іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 410 ЦПК України).
Поширення національного режиму у цивільному судочинстві на іноземців ґрунтується на принципі безумовності і не пов'язане з їх проживанням в. Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила процесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального становища осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України. Однак, якщо в іноземній державі допущено обмеження процесуальних прав для громадян і юридичних осіб України, законодавством України у порядку реторсії можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, у яких допущені такі обмеження (ч. З ст. 410 ЦПК України).
Норми про вільний доступ іноземців до суду передбачені у міжнародних договорах України. Так, ст. 1 Договору між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах передбачає, що громадяни однієї держави користуються на території другої держави таким самим правовим захистом своїх особистих та майнових прав, як і громадяни своєї країни. Вони мають право звертатися до суду та інших установ, до компетенції яких належать цивільні (торговельні, господарські, шлюбно-сімейні, трудові) та кримінальні справи, порушувати клопотання і здійснювати інші процесуальні дії за тих самих умов, що і громадяни своєї країни. Зазначене положення застосовується також до юридичних осіб, заснованих на території держав відповідно до їх законодавства.
У статті 1 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах встановлено, що громадяни однієї держави користуються на території другої держави стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни своєї держави. Це стосується також і юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства однієї з держав. Громадяни однієї держави мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату та в інші установи другої держави, до компетенції яких належать цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і громадяни цієї держави.
Відповідно до ст. 1 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між державами – членами СНД, громадяни кожної з держав, а також особи, які проживають на її території, користуються на території всіх інших держав – учасниць Конвенції щодо своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни даної держави1. Громадяни кожної з держав, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури та інших установ інших держав, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть вчиняти інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни даної держави. Зазначені положення застосовуються також до юридичних осіб, створених за законодавством кожної з держав.
Отже, суб'єктами права, яким надається цивільний процесуальний захист, є громадяни та юридичні особи кожної з договірних сторін, а відповідно до ст. 1 Конвенції держав – членів СНД також особи, які проживають на території кожної з країн. Ними можуть бути іноземці, особи з подвійним громадянством, особи без громадянства. Обсяг правового захисту, що надається іноземцям, визначається національним режимом. Об'єктами цивільного процесуального захисту є особисті та майнові права громадян і юридичних осіб з правовідносин, розгляд спорів з яких належить до компетенції цивільного судочинства.
Внесення застави і судові витрати. Законодавством України не встановлюються будь-які обмеження надання процесуально-правового захисту іноземцям. їм гарантується право вільного і безперешкодного звернення за захистом до судів України.
Водночас вільний доступ іноземців до суду у багатьох зарубіжних країнах обмежується застосуванням інституту саи-ііоп іийісаіит зоШ (забезпечення того, що судове рішення буде виконане), тобто покладенням на позивача-іноземця обов'язку надати забезпечення судових витрат (грошову заставу), які може понести відповідач, якщо позивачу буде відмовлено судом у задоволенні позову. Але може не застосовуватись на умовах взаємності, коли громадянин країни суду звільнений від забезпечення витрат у країні, громадянином якої є іноземець.