ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.06.2020
Просмотров: 493
Скачиваний: 4
Судовий імунітет поширюється на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду України у цивільних справах лише у межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 413 ЦПК України). «Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» встановлені зміст, коло осіб та умови застосування судового імунітету. Передбачені цим Положенням імунітети визначені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини та Віденської конвенції про консульські зносини.
Глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах. Вони підлягають юрисдикції України у разі згоди на це акредитуючої держави. Глава дипломатичного представництва на рівні посла або посланника акредитується при Президентові України, а на рівні повіреного у справах – при Міністерстві закордонних справ України.
Членами дипломатичного персоналу є члени персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг. Однак імунітет від цивільної юрисдикції судів України не поширюється на випадки, коли глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їх професійної або комерційної діяльності, яка здійснюється ними за межами їх службових обов'язків. Зазначені правила поширюються на членів сім'ї глави дипломатичного представництва і дипломатичного персоналу, які проживають разом з ним, якщо вони не є громадянами України (пункти 13, 14 Положення).
Члени адміністративно-технічного персоналу (здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва) користуються імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах лише щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов'язків (п. 15 Положення).
Консульські посадові особи, (до яких належать особи, яким доручено виконання консульських функцій, – генеральний консул, консул, віце-консул, консульський агент) та консульські службовці, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування консульської установи, користуються імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов'язків. На іншу їх цивільно-правову діяльність як приватних осіб імунітет не поширюється, так само як і на пред'явлення до них позовів про відшкодування заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди. Держава, яку представляє консульська установа, може відмовитися від імунітету від цивільної юрисдикції судів України, наданого працівникам цієї установи (п. 25 Положення).
Належність осіб до дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, які користуються імунітетом від цивільної юрисдикції судів нашої держави, посвідчується документами, що видаються Міністерством закордонних справ України.
Зазначений імунітет поширюється на представників іноземних держав, членів парламентських та урядових делегацій, які прибувають в Україну для участі у міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України. Україною надається також імунітет від юрисдикції судів України у цивільних справах міжнародним, міжурядовим організаціям, представництвам іноземних держав при цих організаціях, а також їх посадовим особам, що визначається відповідними міжнародними договорами, у яких бере участь Україна.
Імунітет від цивільної юрисдикції судів України надається іноземній державі, дипломатичним представникам, консульським посадовим особам* іншим особам за принципом взаємності. Якщо в іноземній державі не забезпечується Україні, її майну або представникам така сама судова недоторканність, яка забезпечується іноземним державам, їх майну або представникам в Україні, законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб таких іноземних держав (ч. З ст. 410 ЦПК України).
3. Підсудність справ з іноземним елементом
У теорії міжнародного цивільного процесу категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої у державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. У такому розумінні підсудність визначається через зміст підсудності та підвідомчості, встановлених у внутрішньому законодавстві України. Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом за наявності визначених нею підстав (пункти 1-11).
Але виключно судам України (ст. 77 Закону) передбачена підсудність у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець – громадянин України і мав в ній місце проживання; якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців; якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України та в інших випадках, встановлених законодавством України.
Отже, в Україні підсудність судам цивільних справ у спорах, у яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, а також у спорах, у яких хоча б одна зі сторін проживає за кордоном, визначається законами України (ст. 414 ЦПК України), тобто за принципом закону суду (Іосиз ге§іі асіит). Отже, щодо цивільних справ з іноземним елементом діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження юридичної особи (ст. 109 ЦПК України).
Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності діють й в інших категоріях справ, визначених ст. 110 ЦПК України.
На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності справи за місцем виконання договору (ч. 8 ст. 110 ЦПК України), за місцем, визначеним угодою сторін (ст. 112 ЦПК України), пов'язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК України). До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах щодо спорів про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; за позовами кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, – суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевозки вантажів, пасажирів або багажу, пошти, – суди за місцем знаходження транспортної організації (ст. 114 ЦПК України).
Суди України компетентні вирішувати справи за законом України про розірвання шлюбів її громадян з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за її межами, має право розірвати шлюб з другим з подружжя, який проживає за межами України, незалежно від його громадянства, у судах України (статті 279, 280 СК України). Підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК України).
Норми про розмежування компетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Загальні правила міжнародної підсудності широко визначені Конвенцією держав – учасників СНД:
1) позови до осіб, які мають місце проживання на територіїоднієї з договірних сторін, пред'являються незалежно від їхгромадянства до судів цієї договірної сторони, а позови доюридичних осіб – до судів договірної сторони, на територіїякої знаходиться орган управління юридичної особи, йогопредставництво або філіал. Якщо у справі беруть участь декілька відповідачів, які мають місце проживання (місцезнаходження) на території різних договірних сторін, спір розглядається за місцем проживання (знаходження) будь-якого відповідача на вибір позивача;
2) суди договірної сторони компетентні також у випадках,коли на її території: здійснюється торгівля, промислова абоінша господарська діяльність підприємства (філіалу) відповідача; виконане або має бути повністю чи частково виконане зобов'язання, яке виникає з договору, що є предметомспору; має постійне місце проживання або місцезнаходження позивач за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації;
3) за позовами про право власності та інших майнових правна нерухоме майно включно, компетентні суди за місцем знаходження майна. Позови до перевізників, які виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу, пред'являються за місцем знаходження управління транспортної організації, до якої у встановленому порядку була пред'явленапретензія (ст. 22).
Суди договірних сторін можуть розглядати справи і в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам (ст. 23).
Зустрічна позовна вимога (зустрічний позов) і вимога про залік, які виникають з тих самих правовідносин, що й основний позов, підлягають розглядові в суді, який розглядає основний позов (ст. 24).
Правило Конвенції про визначення підсудності за місцем держави проживання громадянина, до якого пред'являється позов, не поширюється на деякі інші справи, пов'язані зі зміною особистого статусу громадянина, розірванням шлюбу тощо (статті 27, 28 і 32). У справах про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною компетентним є суд договірної сторони, громадянином якої є ця особа. Суд держави проживання іноземця компетентний розглянути справу, якщо на його повідомлення суд держави, громадянином якої є така особа, не порушить про це справу або не повідомить свою думку. Це правило застосовується і при визначенні підсудності у справах про поновлення дієздатності. У справах про визнання особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою, а також про встановлення факту смерті, компетентні установи юстиції договірної сторони, громадянином якої особа була, коли вона за останніми даними була жива, а стосовно інших осіб – установи юстиції за останнім місцем їх проживання. Установи юстиції кожної з договірних сторін можуть визнати громадянина другої договірної сторони та іншу особу, яка проживає на її території, безвісно відсутньою чи померлою, а також встановити факт її смерті за клопотанням заінтересованих осіб, які проживають на її території, права та інтереси яких ґрунтуються на законодавстві цієї договірної сторони.
У статті 23 Договору між Україною і Республікою Польща це правило сформульовано конкретніше*". У ній зазначено, що суд однієї з держав може оголосити громадянина іншої держави померлим або встановити факт його смерті: 1) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що виникають зі спадкових або майнових відносин між подружжям щодо нерухомого майна особи, яка померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї держави, суд якої має ухвалити рішення; 2) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла, що проживає на час подання клопотання на території тієї держави, суд якої має ухвалити рішення. Таке рішення буде мати силу лише на території держави його ухвалення.
Договором вирішено питання про компетенцію судів обох держав у справах з трудових правовідносин. Відповідно до нього спори з питань укладення, зміни, скасування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають з них, належать до компетенції суду держави, на території якої робота була або мала бути виконана. Компетентними також є суди тієї держави, де має місце проживання відповідач, а також на території якої має місце проживання позивач, якщо на цій території знаходиться предмет суперечки або майно відповідача (ст. 42).
За ознаками громадянства особи та її місця проживання встановлюється підсудність іншими міжнародними договорами України. Так, згідно зі ст. 27 Договору між Україною і Литовською Республікою у справах про розірвання шлюбу компетентні установи договірної сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території іншої договірної сторони, компетентні також установи цієї договірної сторони. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї договірної сторони, а другий – іншої і один з них проживає на території однієї, а другий – на території іншої договірної сторони, компетентні установи обох договірних сторін, кожна з яких застосовує законодавство своєї держави. Аналогічно визначається компетентність судів у справах про визнання шлюбу недійсним.
Отже, за законодавством України та укладеними нею міжнародними договорами компетентними у справах з іноземним елементом визнаються: суди держави за місцем пред'явлення позову (за місцем проживання чи місцем знаходження відповідача); суди держави, громадянином якої є сторона; суди держави, на території якої знаходиться спірне майно; суди держави, на території якої здійснюється торговельна, промислова чи інша господарська діяльність відповідача. Колізійні питання, які виникають у судах України при визначенні підсудності справ з іноземним елементом, вирішуються відповідно до правила ч. 2 ст. 2 ЦПК України, яка надає перевагу нормам міжнародного договору.