ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 28.03.2024

Просмотров: 155

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Оцінювання характеристик екологічності - процес вимірю­вання, аналізу, оцінювання й опису характеристик екологічності від­повідно до узгоджених критеріїв для відповідних цілей управління.

Оцінювання життєвого циклу - облік і оцінювання вхідних і вихідних потоків матеріалів, речовин, енергії продукційної системи, її впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу.

Оцінювання відповідності - діяльність, пов'язана з визначен­ням того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідають вимогам, установленим законодавством, стандартами.

Підтвердження відповідності - діяльність, результатом якої є офіційне свідоцтво (декларація про відповідність, сертифікат, по­значка доступу на ринок); надає впевненості, що продукція чи по­слуга відповідають стандартним чи нормативним вимогам.

Життєвий цикл - послідовність взаємозв'язаних складових продук­ційної системи - починаючи з процесу видобування сировини або від­творення природних ресурсів і до кінцевої стадії-видалення відходів.

Продукційна система - сукупність матеріально й енергетичне пов'язаних одиничних процесів, що реалізують одну або більше ви­значених функцій. Під терміном «продукція» мається на увазі як продукційна система, так і система послуг.

Системний підхід - підхід до підготовки, прийняття і здійс­нення рішень, розв'язання проблем та досягнення цілей; грунтується на нормативній методології системного аналізу і здібностей систем­ного мислення управлінського персоналу з використанням систем­ної моделі об'єкта управління.

Відходи - будь-які речовини й вироби, від яких власник позбав­ляється шляхом утилізації чи видалення.

Небезпечні відходи - відходи, фізичні, хімічні чи біологічні ха­рактеристики яких створюють чи можуть створювати значну небез­пеку для навколишнього природного середовища та здоров'я люди­ни, вимагають спеціальних методів і засобів поводження з ними та включені як такі до спеціального переліку.

Власник відходів - виробник відходів чи фізична або юридична особа, у володінні якої відходи перебувають, а якщо ця особа не встановлена, - місцева державна адміністрація.

Виробник відходів - фізична або юридична особа, чия діяль­ність призводить до утворення відходів.


Поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утво­ренню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізація, видалення, знешкодження й захоронения, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцем видалення.

Збирання відходів - діяльність, пов'язана зі збиранням і розмі­щенням відходів у спеціальних місцях чи об'єктах, включаючи сор­тування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення.

Зберігання відходів - тимчасове зберігання відходів у спеціально ви­ведених місцях чи об'єктах (до забезпечення їх утилізації чи видалення).

Оброблення (перероблення) відходів - здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до еколо­гічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення.

Перевезення відходів - транспортування відходів від місця їх утво­рення або зберігання до об'єктів оброблення, утилізації чи видалення.

Утилізація відходів - використання відходів як вторинних ма­теріальних чи енергетичних ресурсів шляхом здійснення операцій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх можливої утилізації, згідно з переліком, який за­тверджується Кабінетом Міністрів України.

Знешкодження відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях так, щоб шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я лю­дини не перевищував установлених норм.

Об'єкти поводження з відходами - місця чи об'єкти, що вико­ристовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, ви­далення, знешкодження та захоронения відходів.

Система (від грец. systema - ціле, складене з частин; сполука) - сукупність елементів, що перебувають у тісній взаємодії і зв'язках між собою, утворюючи певну цілісність, єдність.

Система сертифікації (реєстрації) - система, що має власні правила і методики виконання процесу оцінювання відповідності та прийняття рішення про видачу сертифіката.

Система корпоративного екологічного управління - складова національної системи екологічного управління й загальної системи ко­рпоративного управління, що згідно з чинним законодавством України й міжнародними стандартами та регламентами функціонує і ставить за мету здійснення корпоративної екологічної політики та гармонізацію взаємодії між суспільством і природою на корпоративному рівні.


Управління екологізацісю виробництва - функціональна цільова складова загальної системи екологічного управління, яка має на меті досягнення конкретних результатів екологізації виробництва.

Стандарт - документ, який розроблено на підставі загальної згоди з найсуттєвіших питань більшості заінтересованих сторін і прийнято вповноваженим органом. У ньому встановлюються для за­гального і систематичного використання правила, загальні принци­пи або характеристики щодо різних видів діяльності або їх результа­тів. Документ спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкування в зазначеній галузі.

Ноосфера (від грец. noos - розум + середовище) - соціоприродна система, в якій мають бути забезпечені пріоритети розумного співісну­вання суспільства і природи, інтелектуально-інформаційних етичних цінностей, екогуманізму, а також реалізовані світоглядні принципи гар­монії людини, суспільства і природи, їхній безпечний і довготривалий спільний розвиток (коеволюція) на основі застережливої, постійно оно­влюваної екологічної освіти й духовного збагачення.

Ноосферогенез - процес формування, перехід до ноосферного стану завдяки безперервним системним трансформаціям усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства, держави. Характерною рисою ноосферогенезу є надання переваги культурним і екологічним пере­творенням порівняно з технологічними й економічними, з подаль­шим напрацюванням нових екогуманістичних цінностей.


Література

1. Инженерная экология: Учебник; Под ред. проф. В.Т. Медведева: - М.: Гардарики, 2002. - 687 с.

2. Инженерная экология и экологический менеджмент: Учебник / М.В. Буторина, П.В. Воробьев, А.П. Дмитриева и др.; Под ред. Н.И. Иванова, И.М. Фалина. - М.:Лотос, 2003. 528 с.

3. Кораблева A.I. Екологія: Взаємовідносини людини і середовища. Видання друге. - Дніпропетровськ: Центр економічної освіти, 200 І. - 265 с.

4. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология: Учебник для вузов: В 2 т. -М.: Высш. шк., 1996.

5. Мазур И.И., Молдованов О.И. Курс инженерной экологии. - М.: Высш. шк., 1999.

Питання для контролю

1. Яке екологічне значення інженерних впроваджень?

2. Які особливості соціального аспекту інженерної екології?

3. Які екологічні наслідки антропогенного навантаження на природу?

4. Принципи та особливості екологічного управлін

Практичне заняття № 2 Тема: Теоретичні аспекти безпеки. Концепція інженерної екології

Мета: розглянути основні об’єкти дослідження та завдання сучасної теорії безпеки. Ознайомитись з методологічними основами теорії екологічної безпеки та складовими концепції інженерної екології.

Теоретичні відомості

Обєктом дослідження сучасної теорії безпеки є вивчення фундаментальних закономірностей взаємодії природних систем, об’єктів техногенної і біологічної сфери, соціально-економічних структур при переході від їх безпечного стану до глибинних порушень екологічного довкілля.

Науковою основою теорії і безпеки діагностування є відстеження небезпек, раннє сповіщення і попередження формування змін, що можуть призвести до аварій та катастроф, розроблення систем і реабілітації.

Завданням екологічної безпеки є визначення основних засад безпеки природничо-технічних систем, попередження і пом’якшення наслідків впливу цих систем на довкілля з урахуванням наявних процесів соціально-економічного розвитку суспільства.

Науково-технічна політика в галузі екологічної безпеки передбачає проведення системних досліджень з проблем виникнення екологічних небезпек, аварій і катастроф із метою розроблення безпечних складних технічних систем. Теорія екологічної безпеки є сучасним, міждисциплінарним напрямком фундаментальної науки, що вивчає ступінь захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і країни від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.


Методологічні основи теорії екологічної безпеки базуються на досягненнях:

- математики (методи математичного системного аналізу, математичної статистики і моделювання, терія ймовірності, теорії ризиків);

- фізики (загальна і прикладна фізика, радіоелектроніка, фізика атмосфери тощо);

- механіки (механіки рідини і газів, механіка твердого здеформованого тіла);

- машинознавства (аналіз і синтез технічних систем, міцність і ресурс систем);

- інформатика і управління (теорія управління, теорія інтегрованих систем);

- хімія (теорія хімічних і фізико-хімічних реакцій, хімічних процесів і матеріалів);

- біології і фізіології (генетика, екологія, нейрофізіологія, еволюційна морфологія);

- геології (комплексні методи геології, геофізики і геохімії).

Принципове значення у теорії безпеки надається встановленню критеріїв і шкал, які дозволяють кількісно оцінювати і визначати небезпеки, загрози, ступінь захищеності і ураження. На цій основі сформовано кількісні і якісні параметри управлінських рішень, експлуатаційних нормативно-технічних документів, висновки комісій з аналізу стану довкілля і об’єктів після аварій та катастроф. Такі параметри використовують для формування задач безпеки і оцінення ефективності запропонованих заходів.

Фундаментальні дослідження у галузі безпеки дозволяють: науково обґрунтувати принципи, методи і системи захисту від небезпек, аварій і катастроф; сформувати систему керівних рішень у разі виникнення небезпеки, яка може бути успішно використана для запобігання чи ліквідації аварій і катастроф.

Для кількісного аналізу і встановлення методів визначення стану безпеки як базові критерії безпеки розглядають: ризики життя і життєдіяльності; якість і тривалість життя.

Реалзація концепції інженерної екології полягає у запровадженні системи інженерно-екологічного забезпечення виробництва. Це комплекс взаємопов’язаних елементів (підсистем), які визначають еколого-оптимальні режими управління. Під управлінням в інженерно-екологічному смислі розуміють запровадження системи постійного контролю і цілеспрямованого впливу на умови та чинники, які у свою чергу визначають екологічний стан природо-технічного комплексу, з метою встановлення, забезпечення і підтримання необхідного рівня екологічної безпеки під час проектування, спорудження і експлуатації виробничих об’єктів. У системі інженерно-екологічного забезаечння виробництва функціонують і розвиваються підсистеми: