Файл: immunologia_N3-4_2010_block_210x297.pdf

Як відображено у таблиці 5, в основній групі хворих з СХВ, що одержувала в комплексі лікування нуклеїнат, вивчені показники ІФС на момент завершення лікування досягали нижньої границі норми (Р>0,05), у той час як у хворих групи зіставлення, незважаючи на деяку позитивну динаміку, показники інтерфероногенезу залишалися вірогідно нижче норми (Р<0,05- 0,01). Так, у ході лікування спонтанна продукція-ІФН мононуклеарами у хворих основної групи дорівнювала на момент завершення лікування (18,2±0,5) пг/мл, що вірогідно від норми не відрізнялося (Р>0,05). У той же час у хворих групи зіставлення спонтанна продукція -ІФН на момент завершення лікування досягала значення (14,5±0,3) пг/мл, що було в 1,28 рази нижче норми (Р<0,05) і в 1,26 рази менше, ніж значення даного показника в основній групі (Р<0,05). Стимульована мітогеном продукція -ІФН у хворих основної групи на момент завершення терапії із додатковим призначенням нуклеїнату становила в середньому (51,6±1,5) пг/мл, тобто досягала нижньої межі норми (Р>0,05). В той же час митогенстимульована продукція -ІФН у групі зіставлення становила лише (35,7±1,6) пг/ мл, що було в 1,5 рази менше, ніж у практично здорових осіб (Р<0,01) і в 1,44 рази нижче, ніж у хворих основної групи (Р<0,01) в цей період обстеження. Спонтанна продукція -ІФН у хворих основної групи після завершення лікування складала в середньому (25,8±0,9) пг/мл при значенні норми даного показника (26,2±1,3) пг/ мл (Р>0,05). У пацієнтів групи зіставлення спонтанна продукція -ІФН дорівнювала на момент завершення лікування (16,7±0,9) пг/мл, що було

всередньому в 1,6 разів менше норми (Р<0,05) і в 1,54 рази нижче значень даного показника

восновній групі (Р<0,05). Індукована ФГА про-

дукція -ІФН в обстежених основної групи в ході проведеної терапії збільшилася до (65,4±1,9) пг/мл, що вірогідно не відрізнялося від значень норми даного показника (Р>0,05). У хворих групи зіставлення індукована продукція -ІФН підвищилася в ході лікування тільки в 1,35 рази й досягла значення (39,7±1,5) пг/мл, що було в 1,7 рази нижче референтної норми (Р<0,01) і в 1,64 рази нижче, ніж у хворих основної групи (Р<0,01). Отже, включення нуклеїнату до комплексу лікування хворих з СХВ з метою імунокорекції сприяє відновленню інтерферонпродукуючої здатності мононуклеарів периферійної крові у більшості обстежених пацієнтів. Таким чином, одержані дані свідчать про патогенетичну обгрунтованість та доцільність використання нуклеїнату з метою оптимізації лікування хворих з СХВ як перспективного імуноактивного препарату.

ВИСНОВКИ

1.У хворих з СХВ до початку лікування спостерігалося суттєве пригнічення показників ІФС – активність СІФ в основній групі була ниж-

че норми в середньому в 1,75 рази, рівень-ІФН у сироватці крові - в 1,4 рази, -ІФН - в

1,45 рази нижче норми; спонтанна продукція -ІФН була знижена в 1,53 рази стосовно норми, індукована ФГА продукція -ІФН –в 2,13 рази, спонтанна продукція -ІФН – пригнічена в середньому в 1,9 рази, індукована - зменшена в 2,4 рази. У хворих групи зіставлення до початку лікування активність СІФ

була в середньому в 1,72 рази нижче норми, концентрація -ІФН у сироватці - зменшена в 1,38 рази, концентрація -ІФН - в 1,41 рази; спонтанна продукція -ІФН - в 1,48 рази, ін-

дукована ФГА продукція -ІФН - в 2,11 рази, спонтанна продукція -ІФН – знижена в 1,83 рази, індукована мітогеном – пригнічена в 2,31 рази.

2.Включення імуноактивного препарату нуклеїнату до комплексу лікування хворих з СХВ сприяло нормалізації вивчених показників СІ. Так, у хворих основної групи активність СІФ на момент завершення курсу лікування ста-

новила в середньому (2,78±0,08) МО/мл при нормі (2,84±0,05) МО/мл, вміст -ІФН склав

(21,6±0,5) пг/мл при нормі (22,1±0,8) пг/мл, рівень -ІФН у сироватці крові досяг (18,3±0,4)

пг/мл при значеннях норми (18,6±0,6) пг/мл, спонтанна продукція -ІФН мононуклеарами периферичної крові дорівнювала (18,2±0,8)

пг/мл, тобто досягла меж норми (Р>0,05), продукція -ІФН, індукована ФГА, становила (51,6±1,8) пг/мл, що досягало нижньої

межі референтної норми, спонтанна продукція -ІФН мононуклеарами склала (25,8±1,1) пг/мл при значенні норми даного показника

(26,2±1,3) пг/мл, індукована ФГА продукція-ІФН дорівнювала (65,4±1,9) пг/мл, що вірогідно не відрізнялося від значення норми даного показника (Р>0,05).

3.При проведенні лише симптоматичного та посиндромного лікування СХВ без використання імуноактивних препаратів, у хворих групи зіставлення, незважаючи на деяку позитивну динаміку, повної нормалізації вивчених показників ІФС організму не спостерігалося, при цьому активність СІФ на момент

завершення терапії була в 1,39 рази нижче норми (Р<0,05); концентрація -ІФН та -ІФН

у сироватці крові була знижена в 1,2 рази (Р<0,05); спонтанна продукція -ІФН – зменшена в 1,28 рази (Р<0,05), -ІФН - в 1,5 рази (Р<0,05); індукована ФГА продукція -ІФН

– пригнічена в 1,6 рази (Р<0,05), індукована мітогеном продукція -ІФН – зменшена в 1,7 рази стосовно норми (Р<0,01).

4.Виходячи з отриманих даних, можна вважати патогенетично обґрунтованим та клінічно доцільним і перспективним використання нуклеїнату в комплексі лікування хворих на СХВ з метою імунокорекції.

5.Перспективою наших подальших досліджень є продовження вивчення ефективності нуклеїнату у хворих на СХВ, зокрема можливий вплив даного препарату на цитокіновий профіль крові пацієнтів з даною патологією.

ЛІТЕРАТУРА

1.Андріюґ Л.В. Від нуклеїнових кислот до препарату нуклеїнат / Л.В. Андріюґ // Здоров'я України // 2007. – № 17 (174). – С. 54-55.

2.Волошин О.І. Синдром хронічної втоми: діагностичні та фітотерапевтичні лікувальнопрофілактичні аспекти / О.І. Волошин, О.В. Пішак, В.Л. Васюк // Фітотерапія. – 2005. –

№1. – С. 3 – 10.

3.Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология / Г.Н. Дранник. – [3-е изд.]. – Киев: Полиграф Плюс, 2006. – 482 с.

4.Дранник Г.Н. Иммунокоррекция и иммунореабилитация при синдроме хронической усталости и иммунной дисфункции / Г. Н. Дранник, В.М. Фролов // Імунологія та алергологія. – 2005. – № 3. – С. 72-73.

5.Земсков А.М. Иммунокорригирующие нуклеиновые препараты и их клиническое применение / А.М. Земсков, В.Г. Передерий, В.М. Земсков. – Київ: Здоров’я, 1994. – 232 с.

6.Марусик У.І. Вплив нуклеїнату на показники активності нейтрофілів та еозинофілів крові школярів, хворих на бронхіальну астму / Імунологія та алергологія. – 2008. – № 3. – С. 53-54.

7.Микрометод определения интерферонового статуса человека в пробах цельной крови / И.В. Дзюблик, Л.Д. Кривохатская, Е.П Трофименко, Е.В. Ковалюк // Лабораторная диагностика. – 2001. – №1. – С. 34-37.

8.Нуклеїнат. Інструкція до клінічного застосування. Затверджена Наказом МОЗ України від 18.08.2006 р., № 573.

9.Опыт применения препарата «Нуклеинат» в лечении часто болеющих воспалительными заболеваниями органов дыхания // Ж.Д. Семидоцкая, Т.В. Бездетко, И.А. Чернякова, Т.Ю. Химич // Імунологія та алергологія. – 2007. – № 2. – С. 68-69.

10.Спивак Н.Я. Интерферон и система мононуклеарных фагоцитов / Н.Я. Спивак, Л.Н. Лазаренко, О.Н. Михайленко. – Киев: Фитосоциоцентр, 2002. – 164 с.

11.Тест-системы ProCon IF plus, ProCon IF plus [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.protc.spb.ru/russian.html.

12.Тихонова С.О. Синдром хронічної втоми: огляд проблеми та перспективні напрямки лікування / С.О. Тихонова, Г.І. Квітчата, О.О. Гайдукова // Вісник фармації. – 2007. –

№2. – C. 75-78.

13.Труфанов С.Ю. Иммунные нарушения у больных хроническим катаральным гингивитом, сочетанным с множественным карисом, и их коррекция нуклеинатом / С.Ю. Труфанов // Імунологія та алергологія. – 2008. – № 3. – С. 39.

14.Фролов В.М. Эпидемиологические и клинико-цитогенетические аспекты синдромов повышенной утомляемости и хронической усталости / В.М. Фролов, Г.Н. Дранник, И.Р. Бариляк // Архів психіатрії. – 1998. – № 1 (16). – С. 46 – 62.

15.Фролов В.М. Проблемы иммуноэкологии:

В.М. Фролов, Г.Н. Дранник // Імунологія та алергологія. – 1998. – № 1. – С. 69-81.

16.Фролов В.М. Синдром хронічної втоми: загадка та реалії / В.М. Фролов, Н.О. Удовика

//Мистецтво лікування. – 2008. – № 7 (53). – С. 80-85.

17.Фролов В.М. Ефективність нуклеїнату при імунокорекції вітряної віспи // В.М. Фролов, І.В. Лоскутова // Український медичний альманах. – 2008. – Т. 11, № 4. – С. 170-174.

18.Фролов В.М. Влияние нуклеината на состояние макрофагальной системы у больных с синдромом повышенной утомляемости / В.М.Фролов,И.В.Лоскутова,Н.А.Пересадин

//Імунологія та алергологія. – 2009. – № 2-3. – С. 138-141.

19.Юнкеров В.И. Математико-статистическая обработка данных медицинских исследований / В.И. Юнкеров, С.Г. Григорьев. – [2-е изд., доп.]. – СПб.: ВМедА, 2005. – 292 с.

20.Cleare A.J. Contrasting neuroendocrine responses in depression and chronic fatigue syndrome / A.J. Cleare, J. Bearn, T. Allain // J. Affect. Disord. – 1995. – V. 34, № 4. – P. 283-289.

21.Fukuda K. The chronic fatigue syndrome; a comprehensive approach to its definition and study / K. Fukuda, S.E. Straus, I. Hickie // Arch. Intern. Med. –1994. – V. 121. – Р. 953-959.

РЕЗЮМЕ

ВЛИЯНИЕ СОВРЕМЕННОГО ПРЕПАРАТА НУКЛЕИНАТА НА ИНТЕРФЕРОНОВЫЙ СТАТУС БОЛЬНЫХ СИНДРОМОМ ХРОНИЧЕСКОЙ УСТАЛОСТИ

Фролов В.М., Лоскутова И.В.

Изучен интерфероновый статус (ИФС) больных с синдромом хронической усталости (СХУ). Установлено, что у больных СХУ наблюдалось угнетение показателей системы интерферона (ИФН): уменьшение активности сывороточного ИФН и содержания -ИФН и -ИФН в крови. При проведении иммунокоррекции с использованием отечественного иммуноактивного препарата нуклеината наблюдается нормализация ИФС, что свидетельствует о патогенетической обоснованности использования данного препарата в лечении больных СХУ.

Ключевые слова: синдром хронической усталости, интерфероновый статус, нуклеинат, иммунокоррекция.

RESUME

INFLUENCE OF NUCLEINAS AT INTERFERON STATUS OF THE PATIENTS WITH CHRONIC FATIGUE SYNDROME

Frolov V.M., Loskutova I.V.

Interferon status (IFS) of the patients with chronic fatigue syndrome (CFS) was studied. It was set that at inspected patients with CFS was depressing of interferon (IFN) system indexes – decrease of activity serum IFN and level of -IFN and-IFN in blood. During the immunocorrection with the domestic immunoactive preparation nucleinas take place normalization of the IFS that that testifies to nosotropic validity of the use that preparation in treatment of the patients with CFS.

Key words: chronic fatigue syndrome, interferon status, nucleinas, immunocorrection.

Хорошо известно, что генерализованный пародонтит развивается в результате взаимодействия между патогенными видами бактерий

ииммунным ответом (1). В течение последних нескольких десятилетий, получены доказательства взаимосвязи инфекции пародонта с повышенным риском развития системных осложнений, в том числе ревматоидным артритом, дыхательных и сердечно-сосудистых заболеваний, диабета и др.(2,3). Хотя точные механизмы, которые объясняют связь между системными заболеваниями и заболеваниями пародонта полностью не выяснены, вялотекущие хронические воспалительные процессы могут являться доказательством их взаимосвязи. Заболевания пародонта, возможно, действуют в качестве источника патогенных бактерий, факторов вирулентности и медиаторов воспаления, которые распространяются системно, создавая и поддерживая хронический системный воспалительный процесс (4-6)

Воспаление инициируется и поддерживает-

ся действием сети цитокинов: провоспалительных (TNF- , IFN- ), и противовоспалительных (IL-10). Мононуклеарные лейкоциты, состоящие из лимфоцитов и моноцитов, являются одним из основных источников воспалительных цитокинов. Было предложено, что цитокины мононуклеарных клеток периферической крови (МКПК), возможно, отражают активность иммуно-воспалительных реакций в отдельных органах и тканях (7, 8). Кроме того, было также предложено, что МКПК больных генерализованным пародонтитом секретируют преимущественно медиаторы воспаления в ответ на действие бактерий по сравнению со здоровыми людьми (8, 9). Неблагоприятный профиль цитокинов, секретируемых МКПК при генерализованном пародонтите может означать не только интенсивное разрушение тканей пародонта, но

иразвитие системного воспалительного процесса, который может быть связан с различными системными нарушениями.

Псориаз — хронический дерматоз невыясненной этиологии с чрезвычайно сложным патогенезом и рецидивирующим течением. [10]. Существуют наблюдения, которые свидетельствуют о влиянии различных инфекционных заболеваний на возникновение и течение псориа-

за. Особенно необходимо отметить хронический тонзиллит, как наиболее часто встречающееся сопутствующее заболевание при псориазе (по некоторым данным частота встречаемости достигает 89.9% случаев). Имеется предположение, что острые респираторные вирусные инфекции и хронические заболевания полости рта также влияют на течение дерматоза, активно влияя на ход воспалительного процесса при псориазе[10,13].

Пораженная кожа при псориазе гистологически характеризуется наличием клеточной инфильтрации с доминирующим участием активизированных T-лимфоцитов. Однако механизм этой клеточной активации остается неясным. Остается также неясной природа антигенов, способных активизировать T-лимфоциты при псориазе. Существует предположение, что активация T-лимфоцитов при псориазе может быть вызвана стафилококковыми токсинами, обладающими свойствами суперантигенов. В этой связи, наличие у пациента генерализованного пародонтита, как источника фокальной стафилококковой инфекции, может играть ведущую роль в развитии и поддержании воспаления при псориазе[11-14].

Таким образом, цель данного исследования заключалась в оценке уровня фактора некроза опухоли- (TNF- ), интерферона- (IFN- ) и интерлейкин-10 (IL-10) секретируемых МКПК периферической крови больных генерализованным пародонтитом и псориазом при стимуляции ФГА и токсином стафилококка.

МАТЕРИАЛЫ И МЕТОДЫ

Венозная кровь была получена от 10 больных псориазом в возрасте 22-35 лет с выраженными клиническими проявлениями генерализованного пародонтита. Диагноз псориаз и генерализованный пародонтит был выставлен на основании жалоб пациентов, анамнеза и характерной клинической картины. Для сравнения была также взята венозная кровь у больных с генерализованным пародонтитом (n=5) и у здоровых людей (n=5) аналогичного возраста.

Исследование функциональной активности мононуклеаров периферической крови больных по продукции цитокинов (IL-10, TNF- и IFN- ) под воздействием стафилококкового токсина