Файл: immunologia_N3-4_2010_block_210x297.pdf

У зв’язку з тим, що в останні роки різко зросла роль ЦМВ (цитомегаловірусу) як одного з основних факторів невиношування вагітності і розвитку вродженої патології, ця інфекція стала не тільки загальномедичною, але і важливою соціальною проблемою [1]. Лише після удосконалення методів імунодіагностики наприкінці минулого століття і ряду глобальних екологічних катастроф, що зумовили тотальні зміни імунологічної реактивності, ставлення до ЦМВ-інфекції кардинально змінилося. Були встановлені тісні патогенетичні зв’язки цієї хвороби з патологією імунної і нервової систем, репродуктивної сфери, невиношуванням вагітності. Перебіг цієї хвороби характеризується поліорганністю уражень, значними труднощами у діагностиці і лікуванні. Проблемність терапії пацієнток значною мірою пов’язана з активацією вірусу на тлі дефектів імунної відповіді, які знижують ефективність противірусних засобів [2, 3]. А тому оптимальною в лікуванні таких хворих є комбінація противірусних та імунотропних медикаментів [5, 6].

Основними ефекторними механізмами, які здійснюють нагляд за ЦМВ, вважаються Т-ланка і система інтерферонів [4]. Саме через це одним з медикаментів, які застосовували у комплексному лікуванні жінок з повторним невиношуванням вагітності в анамнезі на тлі реактивації ЦМВ-інфекції, став кагоцел. Названий препарат є гетероланцюговим полімером на основі целюлози, отриманим з бавовни шляхом хімічного синтезу. За рахунок переважної стимуляції утворення так званих „пізніх” інтерферонів він забезпечує тривале наростання продукції противірусних білків (до 6-8 днів) навіть при одноразовому прийомі [1, 7]. Саме ці особливості дозволяють рекомендувати кагоцел як для лікування загострень, так і для тривалої профілактики реактивації вірусів з родини герпесів.

Індуктор ендогенного інтерфероноутворення циклоферон – добре вивчений низькомолекулярний похідний акридону з вираженим противірусним та імуномодулювальним ефектом, близький за структурою до неовіру. Він стимулює синтез переважно так званих „ранніх” інтерферонів. Широко використовується у комплексному лікуванні хронічних вірусних гепатитів, хламідійної інфекції та хвороб, зумовлених вірусами з родини герпесів. При його застосуванні пікова концентрація ІФН утримується 10-12 год, а до вихідних цифр синтез ІФН знижується че-

рез 40-48 год [1].

Метою роботи було вивчити особливості впливу і перевірити лікувальну ефективність названих вище препаратів, які регулюють роботу клітинної ланки імунітету, у пацієнток з ЦМВ інфекцією на тлі набутого імунодефіциту за лімфоцитарним типом.

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

Обстежено 32 жінок з обтяженим акушерським анамнезом – повторним невиношуванням вагітності в анамнезі на тлі реактивації ЦМВінфекції. Основними методами верифікації діагнозу були імуноферментний аналіз (визначення ЦМВ IgM та IgG) і полімеразна ланцюгова реакція (виявлення ДНК вірусу). Імунологічне обстеження проводили за допомогою моноклонових антитіл (визначення CD3, 4, 8, 16). Рівні імуноглобулінів класів A, M і G визначали за Манчіні. Концентрацію ендогенного альфа-інтерферону та інтерлейкіну-2 визначали за допомогою імуноферментних тест-систем виробництва „Протеиновый контур” (Росія).

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

У32 жінок виявлені маркери реактивації хронічної цитомегаловірусної інфекції – поява ДНК вірусу і/або специфічного IgM. У всіх обстежених пацієнток виявлені лабораторні ознаки ураження імунної системи: за інтерфероновим типом (чи комбіновані з виразним домінуванням інтерферонового).

Усі жінки отримували вальтрекс по 3,0 г на добу протягом 14 днів [7]. Відповідно до мети і завдання роботи 17 пацієнток 1-ї групи додатково отримували внутрішньом’язові ін’єкції циклоферону (по 10 на курс – за схемою, запропонованою виробниками). Решта 15 пацієнток приймали кагоцел по 1 таблетці двічі на день протягом 10 днів.

Характерно, що в усіх обстежуваних жінок, окрім позитивного результату на ЦМВ ДНК, виявляли високі показники специфічного IgG, що

у6-22 рази перевищував межу (20 МО). У переважній більшості випадків ідентифікували також специфічний IgM.

Увипадку застосування циклоферону у 2 пацієнток відзначали короткочасний субфебрилітет (11,8 %). Призначення кагоцелу не суроводжувалося побічними ефектами і небажаними реакціями.

Незважаючи на переважне ураження системи інтерферонів, у більшості пацієнток спостерігали більш чи менш значні зміни з боку клітин-

ної ланки імунітету (табл. 1), що ще раз підтверджує тісний функціональни зв’язок цих факторів через Т-хелпери 1-го типу.

Щодо впливу на реплікацію вірусу дещо кращими були результати у пацієнток, лікованих вальтрексом та кагоцелом, особливо щодо серореверсії анти-ЦМВ IgМ.

Але при обстеженні через 3 місяці виявлено ознаки реактивації ЦМВ-інфекції у третини пацієнток, лікованих циклофероном (p < 0,05). При цьому лише у 6,6 % жінок, які отримували вальтрекс та кагоцел, виявляли ДНК вірусу.

Таким чином, застосування циклоферону і кагоцелу у комплексній терапії жінок з повторним невиношуванням вагітності в анамнезі на тлі реактивації ЦМВ-інфекції сприяє відновленню роботи імунологічних механізмів і наростанню продукції ІЛ-2 та ІФН- . Кагоцел проявляє потужніший стимулювальний вплив, за рахунок чого забезпечується виражений противірусний ефект, що веде до припинення активної реплікації вірусу практично в усіх пролікованих пацієнток. Окрім того, більш тривалий вплив кагоцелу на продукцію Т-хелпер-1-залежних цитокінів попереджує реактивацію вірусу після завершення етіотропної терапії.

Отримані нами результати створюють перспективу подальших досліджень, оскільки свідчать також про потенційну можливість використання кагоцелу, самостійного або разом з тимоміметиками, у випадку комбінованих дефектів імунної відповіді, наприклад – з переважним ураженням клітинної ланки.

ВИСНОВКИ

1.Призначення циклоферону у жінок з повторним невиношуванням вагітності цитомегаловірусної етіології сприяє наростанню числа Т-хелперів і НК-клітин, а кагоцелу – ще й Т-цитотоксичних лімфоцитів.

2.Застосування кагоцелу має більш виражений вплив на продукцію Т-хелпер-1-залежних цитокінів, ніж використання циклоферону, причому кагоцел забезпечує більш тривалий вплив.

3.Циклоферон і кагоцел, у поєднанні з нуклеозидними противірусними засобами, сприяють припиненню активної реплікації вірусу цитомегалії, але кагоцел має здатність ще й попереджувати реактивацію вірусу після припинення етіотропної терапії.

ЛІТЕРАТУРА

1.Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. – Одесса, Астропринт. – 1999.

–603 с.

2.Field A.K., Biron K.K. «The end of innocence» revisited: Resistance of herpesviruses to antiviral drugs // Clin. Microbiol. Rev. – 1994.

–V. 7. – P. 1-13.

3.Safrin S. Treatment of acyclovir-resistant HSV and VZV infections. The AIDS Reader // 1994. – V. 6. – P. 59-65.

4.Лебедев К.А., Понякина И.Д. Иммунная недостаточность (выявление и лечение). – М., Медицинская книга. – 2003. – 442 с.

5.Понякина И.Д., Лебедев К.А. Классификация типов и причин иммунной недостаточности // Физ. Человека. – 2003. – Т. 29, № 3. – С. 147.

6.Perry C.M., Faulds D. Valaciclovir: A review of its antiviral activity, pharmacokinetic properties and therapeutic efficacy in herpesvirus infections // Drugs. – 1999. – V. 52. – P. 754772.

7.Юлиш Е.И., Волосовец А.П. Врожденные и приобретенные TORCH-инфекции у детей. – Донецк, Регина. – 2005. – 215 с.

РЕЗЮМЕ

Сравнение эффективности индукторов интерферонообразования при цитомегаловирусной инфекции у женщин с невынашиванием беременности.

Проведено сравнительное изучение эффективности различных терапевтических схем лечения цитомегаловирусной инфекции у 32 женщин с невынашиванием беременности. Доказана терапевтическая эффективность кагоцела в комплексном лечении таких пациенток.

SUMMARY

Comparation of interferon inductors’ effectiveness in women with miscarriage in case

of cytomegeloviral infection.

The comparative studying of effectiveness of different therapeutic schemes in treatment of cytomegeloviral infection in 32 women with miscarriage has been performed. Therapeutic effectiveness of Kagocel in complex treatment of the patients was confirmed.

Вступ. Відомо, що хронічні дифузні захворювання печінки супроводжуються синдромом нетиреоїдних захворювань, однією з причин виникнення якого є порушення продукції селеновмісних ензимів, зокрема глутатіонпероксидази та дейодинази, як відіграють важливу роль зяк у забезпеченні нормального функціонування печінки, так і тиреоїдного гомеостазу [6,8].

Глутатіонпероксидази – найбільш потужні ферменти антиоксидантної системи, які захищають клітини і весь організм від окиснювального пошкодження, внаслідок якого виникає цілий ряд серцево-судинних, інфекційних захворювань, злоякісних новоутворювань, м’язової дистрофії, артропатії, атеросклерозу тощо. Селен через активацію глутатіонпероксидази регулює біосинтез простагландинів, простацикліну, лейкотриєнів і тромбоксану [9]. Найбільш важливими для тиреоїдної функції селеноензимами є родина дейодиназ. Загальновідомо, що позатиреоїдне монодейодування тироксину служить основним джерелом трийодтироніну в організмі і каталізується тироксин-5/-дейодиназою. Цей процес забезпечує майже 80% утворення біологічно більш активного (у 8 разів порівняно з тироксином) трийодтироніну, що утворюється за добу [7,8].

Останнім часом велика увага приділяється поліморфізмам генів селеновмісних протеїнів, з якими пов'язують схильність до розвитку патологічних станів внаслідок порушення активності тих чи інших ферментних систем. Зазвичай, причиною відмінностей (поліморфізму) генів є зміни окремих нуклеотидів в молекулі ДНК, що призводить до зміни властивостей гена [5,7]. Більшість дослідників дійшли висновку, що певні алельні варіанти гену глутатіонпероксидази можуть підвищувати ймовірність розвитку оксидантного стресу, а дейодинази І-го типу – порушення функціонального стану щитоподібної залози. Проте досі не з'ясовано, яким чином поліморфізм зазначених генів впливає на титр антитіл до тканини щитоподібної залози та на розвиток тиреоїдної дисфункції у хворих на хронічні дифузні захворювання печінки (ХДЗП).

Мета дослідження. Дослідити особливості показників тиреоїдного гомеостазу, прота антиоксидантної систем у хворих на ХДЗП залежно від А/С поліморфізму гена DIO1 та Pro197Leu гена GPX1.

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ

Обстежено 50 хворих на ХДЗП (хронічні гепатити та цирози печінки) віком від 34 до 72 років. Хворі на хронічний гепатит та цироз вірусної етіології, хворобу Вільсона-Коновалова, природжену недостатність 1-антитрипсину, ідіопатичний (генетичний) гемохроматоз, автоімунний гепатит у дослідження не включалися.

A/C поліморфізм гена DIO1 та Pro197Leu - гена GPX1 вивчали шляхом виділення геномної ДНК з лейкоцитів периферичної крові із наступною ампліфікацією поліморфної ділянки за допомогою полімеразної ланцюгової реакції на програмованому ампліфікаторі «Amply-4L» («Biocom», Москва) з індивідуальною температурною програмою для праймерів кожного гену. Екстракцію ДНК проводили за допомогою реактивів «ДНК - сорб - В» варіант 100 (ФГУН ЦНИИЭ, Росія) згідно інструкції. Очищену ДНК зберігали при температурі мінус 20±2°С. Проби для ПЛР готували за допомогою набору «АмплиСенс – 200 - 1» (ФГУН ЦНИИЭ, Росія). Для дискримінації алелей гену DIO1 використовували ендонуклеазу рестрикції Bcl I, фірми «СибЭнзим» (Росія).

Залежно від дистрибуції А/С поліморфізму гену DIO1 пацієнтів поділено на три групи: носії АА-генотипу - 17 пацієнтів, АС-генотипу – 24 та АС-генотипу – 8 хворих. Залежно від Pro197Leu поліморфізму гену GPX1 - 27 гомозигот за Pro-алелем, 9 – за Leu-алелем та 14 ProLeuгетерозигот.

Антитіла до мікросомальної фракції щитоподібної залози (АТ-МФТ), тиреоглобуліну (АТ-ТГ) та тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО) визначали імуноферментним методом за допомогою наборів реагентів «ИФА-АТ-МФТ-1», «ИФА-АТ-ТГ-1» та «ИммуноФА-Ат-ТПО» (ЗАО «НВО Иммунотех») на аналізаторі імуноферментних реакцій «Уніплан». АТ-МФТ визначали напівкількісним