Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ПЕРЕДМОВА

***

Вважається, що будь-який словник або енциклопедія — це світ, упорядкований за абеткою, світ, у якому діють відцентрові сили. Але це не зовсім так. У кожному словнику завжди існує якийсь центр тяжіння — приміром, для гуманітар-

них словників радянського часу це були поняття класовості, партійності та реалізму, для Патріса Паві — категорії семіотики і т. ін.

Упропонованій праці таким центром, довкола якого розміщено інші терміни,

єморфологічний блок, у якому зосереджені основні театральні системи.

Це ті складники, які утворюють загальне поняття театр: різновиди театрів, їх форми та жанри, в межах яких формується методологія професії; врешті, це аспекти театрального мистецтва, кожен з яких потребує власної системи

оцінки. Ними, в свою чергу, визначається позиція автора, принципи відбору словникових одиниць та зосередженість на вузьких місцях і проблемних аспектах термінології. До таких вузьких місць, на думку автора, належать передусім питання морфології театру, системи його жанрів і форм, а також зв’язків між ними. Це має тим більше значення, що саме у царині морфології існують най-

більші розбіжності між різними школами й напрямами театру. Приміром, Кембриджський Словник американського театру104, подаючи близько ста оглядових статей, у яких фіксуються питання теорії (історії, морфології тощо), або впроваджує незвичні для українського читача звороти (тварини як виконавці, карика­ тура, чікано театр, цирк в Америці, клубний театр, групи колективні теа­

тральні, етнічний театр, театр геїв і лесбіянок, медичні шоу, клуби нічні, те­ атр порнографічний, театр янкі та ін.), або інтерпретує їх у незвичному для

українського­ читача значенні (театр академічний інтерпретується як театр

шкільний тощо). Система термінів цього видання обертається довкола тих різновидів театру, які можна умовно об’єднати поняттям драматичний, — тоді як термінам музичного театру (опера, балет, оперета) та театру ляльок приділяється значно менше уваги. Адже термінологію музичного театру, з точки зору саме театру, достатньо висвітлено на сторінках спеціальних енциклопедичних ви-

дань105; сказане стосується також термінології театру ляльок106. Окрім того, саме

арт-практики, арт-проекти й артефакти сучасного театру істотно впливають на наші уявлення про традиційний театр, розхитуючи стереотипи сприйняття фундаментальних і, як ще донедавна здавалося, непорушних принципів театру

(дія, подія, пріоритет акторської творчості і переживання, закони композиції та ін.), а згодом — наших уявлень про театр в цілому.

Загалом термінологія театру — тобто поняття театральної практики і науки про театр, закріплені у загальноприйнятому словесному виразі — на відміну

104Cambridge Guide to American Theatre // Ed. by Don B. Wilmeth and Tice L. Miller. — N.-Y.,1993.

105Музыкальная Энциклопедия: В 6 т. — М., 1974–1982.

106Голдовский Б. Куклы: Энциклопедия. — М., 2003.

46

ПЕРЕДМОВА

від точних наук, не відповідає жорстким вимогам, які зазвичай висуваються до термінів (однозначність, системність тощо). Це зумовлено передусім специфі-

кою мистецтва, а надто мистецтва театрального. До того ж «театрознавство від часів свого становлення у 20-х рр. минулого сто­річчя»­107 все ще переживає період самовизначення — як у сенсі своїх завдань, так і в пошуку неповторного

предмета, методології і власної мови.

Тож не дивно, що більшість термінів театру — це, за словами Патріса Паві, ли­ ше розмиті поняття й гра слів, а не жорсткі дефініції. Анатолій Баканурський вважає, що навіть такі легалізовані книжковими виданнями терміни, як прогон, ввод, прокат, поновлення тощо, взагалі належать до сфери сценічного арго, театрального сленга108, отже, не мають статусу термінів.

Це стосується, однак, не лише наведених робочих понять, а й понять, що безумовно претендують на статус термінів. «Треба зазначити заздалегідь, — зазначав Курбас у лекції “Питання аналізу п’єси як театральної проблеми”, — що всі дефініції, які ми будемо давати таким поняттям, як тема, сюжет, форма, зміст, конструкція, композиція, принцип, план і т. д., — дуже відносного порядку. Вони є радше робочими поняттями, аніж дійсно існують у реальності. Вони — явища надбудови, а не факти, що фізично існують, і тому в тих визначеннях, що ми

їх уживаємо чи знаходимо, завжди важливе те застереження, яке зроблене чи яке розуміється­ в того, кого ми читаємо чи кого ми слухаємо. Немає більшої небезпеки, як прив’язатися до одного визначення. Це прямий шлях до того, щоб зробитися, як каже Семенко, монтером»­109. Адже «мистецтво, — писав у “Теорії естетики” Теодор Адорно, — заперечує категоріальні визна­чен­ня»­110.

І цим визначається ще одна особливість­ пропонованого видання, в якому серед ключових дефініцій, поряд із базовими визначеннями, автор намагався дати антитези, що розхитали б категоричність тез і надали можливість стереоскопіч­

ного бачення явищ. Адже амбівалентність, або ж навіть полівалентність, є од­

нією з важливих ознак сучасних словникових видань111.

Відтак природним чином низка аспектів, пов’язаних із театральною термінологією, залишилась за межами цієї книги. Передусім це стосується термінів, залучених у практику театрознавства із інших мистецтв і наукових галузей; створе-

ні в цих галузях авторитетні праці, з точки зору автора, цілком задовольняють

потребу в подібних довідниках і виключають потребу повернення до цієї проблематики на сторінках пропонованої праці.

107Бальме Крістофер. Вступ до театрознавства. — Львів, 2008. — С. 11.

108Баканурський А., Корнієнко В. Театрально-драматичний словник ХХ століття. — К., 2009. — С. 32.

109Лесь Курбас. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. — К., 2001., С. 133.

110Адорно, Теодор-Візенгрунд. Теорія естетики. — К., 2002. — С. 14.

111Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура ХХ века / Под ред. В. Быч­ кова­. — М., 2003. — С. 9.

47

ПЕРЕДМОВА

Окрім того, ряд важливих, на думку автора, термінів досі не вивчений саме театрознавством. Скажімо, історія театрального бінокля: як і коли ним почали ко-

ристуватися, коли він перетворився на модну забавку, що посіла чільне місце у ритуалах глядачів? Або історія театрального буфету: як, коли і навіщо його було створено, як вплинув він на загальну атмосферу вистави? Лише на перший

погляд видається, що подібні питання лежать на узбіччі, а то й за межами досте­ менного театру; насправді все це — його реальне життя.

Те саме, хоча й з інших причин, стосується філологічного, а надто нормативного аспекту термінології. Хоча ці завдання свого часу висувала Станція мови при Режисерському штабі Мистецького об’єднання «Березіль», у плані роботи якої ще у 1925 році зазначалось: «зразково удосконалити мову в МОБі», «виробити і прищепити українську термінологію в галузі театрального мистецтва», «для ви-

роблення української термінології зібрати всі терміни, що вживаються в театрі, дослідити їх, знайти їхнє походження і впровадити їх»112.

Пропоноване видання не має на меті вироблення і прищеплення української

термінології в галузі театрального мистецтва; завдання цієї праці скромніші. Між двох типів словникових видань — словника лексикографічного, норма-

тивного, зорієнтованого на ідеальну мову, і словника живої мови (з притаманними їй професіоналізмами, включаючи русизми, неоковирності, а також застарілі вирази на кшталт постановка, виставляння та ін.), — це видання належить

до другого типу і задумане як ужитковий словник живої, а не штучної мови. Це словник, мінімальним завданням якого автор вважав каталогізацію й тлумачення (звісно, у межах наявних конвенцій) тієї термінології, що побутує на сторінках спеціальних видань і в живій мові. Відтак і корективи, що їх пропонує ав-

тор (як диференціація термінів театр і мистецтво театральне тощо), мають радше характер пропозицій, аніж претензій на нормування.

Обираючи цей шлях, автор намагався уникнути оптимістичного відчуття оволодіння останньою істиною і керувався при цьому висловлюванням Брехта, який писав: «Людина, яка має одну теорію — загинула. Вона повинна­ мати кілька

теорій, чотири, багато! Вона повинна набивати ними кишені, неначе газетами,

увесь час найостаннішими; серед них гарно живеться; приємно мешкати серед теорій. Слід знати, що існує безліч теорій, як пробитися, — дерево теж має кілька теорій, але керується лише однією з них — певний час»113.

Відтак автор не приховував суперечностей, що існують в інтерпретації того

або іншого терміна різними театральними діячами та школами: навпаки, нама-

гався висунути їх на перший план й у такий спосіб виявити гіпотетичність усіх, навіть найавторитетніших визначень. Занепади та злети відбуваються одночас-

но, адже «шлях угору і шлях униз — один і той самий шлях» (Геракліт).

112Лесь Курбас. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. — К., 2001. — С. 528–529.

113Брехт, Бертольт. О литературе. — М., 1988. — С. 24.

48

ПЕРЕДМОВА

Більше того, у різних культурах існують істотні відмінності у тлумаченні тих або інших термінів. Приміром, термін водевіль у США і Європі вживається для ха-

рактеристики різних жанрів. Те саме стосується інколи й цілих груп термінів

іописуваних ними явищ (режисура, директура і менеджмент; театр удавання

ітеатр переживання тощо). Що вже казати про інтерпретацію таких відносно

нових понять, як видовищність, театральність, умовність, театральна сис­ тема, школа, метод, завдання театру, паратеатр, синтез тощо, стосовно яких уже не одне десятиліття точаться дискусії й суперечки, інколи навіть із серйозними наслідками для учасників (згадаймо розв’язки­ публічних дискусій про те­ атральність з участю Мейєрхольда і Гвоздєва, Курбаса і Куліша, у пізніший час — Віктора Довбищенка, як і багатьох інших, які наївно вважали, що беруть участь лише в теоретичній дискусії про шляхи розвитку театру).

На ці різнотлумачення термінів свого часу звернув увагу М. Гас­паров, який писав: «Читаючи літературу ХІХ століття, ми змушені подумки здійснювати переклад її мовою наших понять. Мовою у найширшому сенсі: лексичному (кожен тримав у руках “Словник мови Пушкіна”), стилістичному (такий словник уже розпочато для поезії ХХ століття), образному (на основі частотного тезауруса: такі

словники вже існують для кількох поетів), ідейному (це найвіддаленіша і найважливіша мета, але й до неї знайдено підходи). Тільки коли ми зможемо спиратися на подібні­ підготовчі роботи, ми зможемо серед маси інтерпретацій монологу Гамлета або монологу Гаєва вирізнити хоча б ті, котрі були можливими для доби Шекспіра або Чехова. Це не докір іншим інтерпретаціям, це лише уточнення ме­ жі між творчістю письменників і співтворчістю їхніх читачів і дослідників»114.

Це лише основні аргументи на користь вивчення історії термінів, на які спирається у своїй практиці сучасний театр, а надто термінів базових, які віддзеркалюють різні історичні концепції театру. Відтворюючи системи історичних термі-

нів і понять, ми реконструюємо театральну свідомість доби і концепції театру).

Зміни, що відбуваються в мистецтві, мають здебільшого еволюційний характер: мова мистецтва врізноманітнюється, інтернаціоналізується тощо. Однак в окремі відтинки історії відбуваються й радикальніші перевороти, коли звичну мову витісняє інша; так фіксують народження нової мистецької системи. Це означає, що з однієї системи уявлень людина переходить в іншу, на місці старих будівель

зводить нові. Припускаючи, що все тримається на трьох китах, вона ство­рює

на перший погляд переконливу теорію і нау­кову дисципліну на кшталт кито­

знавства, але одного разу — із подивом і роздра­ту­ванням­ — відкриває для себе,

що Земля є частинкою Всесвіту й обертається навколо Сонця. Все це — не збагачує, а заперечує попередні­ знання, технологічні навички і вміння.

Обираючи шлях каталогізації максимальної кількості словникових одиниць,

автор усвідомлював, що ця мета поза межами можливостей однієї людини, тож

114 Гаспаров М. Записки и выписки. — М.: Новое литературное обозрение, 2001. — С. 99.

49

ПЕРЕДМОВА

намагався знайти золотий перетин між селекційним мінімумом і каталогізованим максимумом, між розгорнутими оглядовими статтями, присвяченими най-

важливішим, з точки зору автора, термінам, і — коротким тлумаченням інших, між термінами, що належать далекому минулому, але й досі впливають на наше­ розуміння сценічного мистецтва, і термінами театру сучасного.

Попри щире прагнення залишитися безстороннім спостерігачем театрального процесу, автор, звісно, і не сподівався уникнути суб’єк­тивізму ні в доборі термінів, ні у спробі визначення змісту їх. Однак, тішить той факт, що цього наміру не змогли здійснити і видатні попередники.

Характер посилань у цьому виданні визначається його обсягом і завданнями: інколи це посилання на авторів, інколи — на їхні праці (проте не на конкретні видання, що недоцільно для лексикона загалом).

Список літератури, яким доповнено лексикон, охоплює мінімально достатню кількість джерел, наукова вартість яких нерівноцінна; інколи це фундаментальні дослідження, класика театрознавства, подекуди — матеріали періодики, присвячені вужчим питанням, історичним феноменам.

Звісно, прямого зв’язку між текс­том лексикона і списком літератури — у сенсі

відповідності кожного джерела певній статті — не існує й існувати не може; це радше перелік актуальних джерел з історії й теорії театру, аніж список літератури до навчальної теми.

Одна з особливостей цієї праці зумовлена тим, що, зосереджуючи увагу на явищах сучасного театру, автор намагався подати основні його терміни й поняття в історичному контексті й у динаміці. Щоб не видавався сучасний театр

якимось байстрюком. Тим більше, що й зрозуміти його можна лише усвідомивши проти яких саме забобонів він спрямовував і продовжує спрямовувати свою енергію, які традиції розвиває, які скелети сором’язливо­ приховує у шафі свого минулого і сьогодення.

З іншого боку, чи можна впевнено стверджувати, що, скажімо, антична траге-

дія належить лише минулому? Хіба й досі вона не посідає чільне місце у репертуарі сучасного театру? Але чи можна зрозуміти природу трагедії, не взявши до уваги обставин її показу, уявлень греків про її композицію й архітектоніку, технічних пристосувань, за допомогою яких здійснювався її показ і т. ін.?

Те саме стосується й інших сценічних форм, актуалізованих сучасним театром,

а надто тих форм, реставрацією яких марили театральні діячі ХХ ст.: антич­ний театр, театр середньовіччя, шекспірівська сцена та ін. Наче загіпнотизовані антич­ ним театром, виголошували свої теорії Ріхард Вагнер, Фридріх Ніцше, Зигмунд

Фройд, у річищі цих ідей здійснювалися експерименти Рудольфа Штайнера і Макса Райнгардта, Гордона Крега й Адольфа Аппіа, Всеволода Мейєрхольда і Леся

Курбаса. Так само про відродження принципів єлизаветинського театру мріяв Вільям Поул та інші театральні діячі.

50