ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 03.07.2024
Просмотров: 1601
Скачиваний: 1
ПЕРЕДМОВА
У цьому сенсі домінування іншомовних термінів є маркером визначення центрів світової театральної культури, а біографія термінів — маршрутів її поширення.
Щодо практики (а вона єдина, врешті, має сенс), то переважання ужиткової термінології — явище позитивне. Однак, по-перше, це утворює парадоксальні міждисциплінарні стосунки між базовою термінологією режисури і театрознавства,
майстерністю актора та сценографією. Так, базові терміни режисури — це дія і по дія (вихідна, головна тощо), тоді як театрознавство оперує рідковживаними в режисурі термінами зав’язка, кульмінація, розв’язка тощо. По-друге, подібний стан речей упродовж тривалого періоду виявляє брак достатньої кількості фундаментальних досліджень, присвячених питанням теорії театру, історії його мистецьких та організаційних форм, методів, тобто досліджень, у яких і мусила б формуватися система основних категорій, термінів і понять сучасного театру. Відсутність таких
досліджень свідчить про непривабливість жанру.
Утім, ця непривабливість обумовлена історично. Адже формування термінологічної системи здійснювалося на тлі становлення методології нового мистец твознавства, один з найголовніших принципів якого, за Сталіним, полягав у тому, щоб, аналізуючи й оцінюючи твори мистецтва, «оперувати у художній лі-
тературі поняттями класового порядку або навіть такими поняттями, як радян ське, антирадянське, революційне, антиреволюційне тощо»87.
Не дивно, що й визначення радянського театру в контексті тодішньої критики було ототожнене з достеменним театром (скажімо, для Я. Мамонтова справж ній театр — театр масовий, оргійний). Невдовзі політичні ярлики (безідей
ність, формалізм, антихудожність) перетворилися на фахові терміни, поряд з якими, звісно, функціонували й різноманітні форми схвалення — реалізм, пси
хологізм, народність, ідейність та ін.
Відтак літературоцентристський (або драмоцентристський) підхід витіснив підхід практичний, театральний; розгляд творчості драматургів витіснив аналіз явищ театру. Так, поза історією опинилися ключові історико-теоретичні проблеми театру: історія абонементів; зміна соціального статусу актора (і в широко му сенсі — митця); історія амплуа; історія афіші; історія форм організації успіху
вистави (клака та ін.); історія стилів і манер виконання; історія технічних вина ходів театру; історія паратеатральних видовищ у їх зв’язку з театром; історія
«нетрадиційних» або й «нелегітимних» форм театру (статичний театр, те атр мальованих картин); історія театральної освіти; історія театральної критики; історія театральної цензури; історія театральних професій (дра
матург, актор, режисер, суфлер); репетиційна практика в її історичному посту
пі тощо. У цьому контексті пошук інформації про, скажімо, штанкет, історію йо го впровадження й використання перетворюється ледве не на науковий подвиг
(хоча історія штанкета могла б зробити історію театру набагато зрозумілішою,
87 Громов Е. Сталин: власть и искусство. — М., 1998. — С. 81.
37
ПЕРЕДМОВА
ніж мистецтвознавчі рефлексії з приводу творчості Шекспіра; так само, як історія клаки або системи розповсюдження квитків, цін на квитки і гонорарів; так
само й історія театральної термінології може розповісти про театр, зміну його стилів і напрямів, манер гри й організаційних принципів значно більше, ніж найдотепніші фантазії за межами фактів). Хіба, зрештою, існує важливіший сюжет
для історії театру, ніж той, що розповідає про його успіхи і провали, народження нових ідей і концепцій, термінів і понять, винаходів і відкриттів?
Можливо, усвідомлення цієї проблеми спонукало групу радянських театро знавців ініціювати підготовку п’ятитомної (з окремим додатком) «Театральної енциклопедії» (1961–1967) — першого в СРСР науково-довідкового видання з питань театрального мистецтва, що мало на меті висвітлення питань історії й теорії театру від давнини до сучасності. До цієї енциклопедії увійшли статті про
основні види, форми і жанри театрального мистецтва — драму, оперу, балет, оперету, музичну комедію, дитячий театр і театр ляльок, цирк та естраду. Низка статей містить зведений довідковий матеріал (наприклад, Гастроль, Журнали, Декади, Всесвітні фестивалі та ін.). Ця енциклопедія й досі залишається єдиним
інайкращим довідниковим виданням на теренах колишнього Радянського Сою-
зу, хоча їй притаманні і літературоцентризм, і тенденційність у висвітленні багатьох питань, а намагання дотриматись академічного стилю викладу змусило авторів і упорядників залишити поза увагою значну кількість термінів, інформація про які або видавалася непевною, або могла створити небажаний контекст для тогочасних мистецьких доктрин88.
Майже одночасно з виданням «Театральної енциклопедії» було видрукувано навчальний посібник словникового типу — «Майстерність актора у термінах
івизначеннях К. Станіславського» (1961). Це видання містить понад двісті термінів і безперечно відіграло значну роль, принаймні з точки зору каталогізації мови «системи» та наявного в ній лексичного матеріалу89.
Однак принципово жодне з цих видань не могло змінити ситуації й вирішити
термінологічну проблему в сенсі систематики. Передусім тому, що наведені ви-
дання залишили поза увагою значну кількість фахових термінів. Так, упорядники «Театральної енциклопедії» зосередились переважно на історії та її персоналіях, тоді як упорядники «Майстерності актора» — виключно на термінології Станіславського у висловлюваннях самого ж Станіславського (що виправдано завданням цієї праці). Але за останні роки наші уявлення і про історію театру, і про його теорію істотно змінилися, а тому й перелічені праці, принаймні у своїй теоретичній частині, вже не видаються достатніми.
Перші театральні словники в Україні, якщо не брати до уваги намірів Леся Кур-
баса та Інституту Української Наукової Мови при Українській Академії наук, по-
88Театральная Энциклопедия: В 5 т. — М., 1965.
89Мастерство актера в терминах и определениях К. С. Станиславского. Уч: пособ. — М., 1961.
38
ПЕРЕДМОВА
чали укладати лише в останній чверті ХХ століття90. Кожна з цих праць мала свої чесноти й вади, здебільшого зумовлені накладом, обсягом, обраними аспектами
йскромними завданнями, що їх ставили перед собою автори. Однак ситуація відчутно змінилася впродовж останніх років.
У2006 р. Видавничий центр Львівського національного університету ім. Івана
Франка видрукував переклад «Словника театру» Патріса Паві91.
У2007 р. в Одесі вийшов друком «Сучасний театрально-драматичний слов-
ник» А. Баканурського та А. Овчинникової. Це видання містить близько чотирьохсот термінів і, активно використовуючи досвід різних авторів, у тому числі
йпопередніх словників, орієнтоване «не лише на вузьке коло фахівців у галузі театрального мистецтва, а й культурологів, мистецтвознавців, студентів творчих і гуманітарних мистецьких закладів, шанувальників театру»92. Особливість цього видання полягає в його культурологічній орієнтації й упровадженні в науковий обіг значної кількості нетрадиційних для театру термінів (аберація сценічна, алго
ритм театральний, артефакт, афективний спогад, бінарність сценічна, гіпер розуміння театральне, європоцентризм театральний, мемуари театральні, мода театральна, мораль театральна, морфологія театру, неологізми теат ральні, нігілізм театральний, службовий вхід, еротика сценічна та ін.), що наочно демонструє динаміку сучасних уявлень про театр і дає потужний поштовх для подальшого осмислення термінологічної проблеми.
Починаючи з 2009 р. серію театральних лексиконів за окремими напрямами
видав автор цієї праці93.
У2009 р. значним як для театральної літератури накладом у п’ять тисяч примір ників було видано «Театрально-драматичний словник ХХ століття» А. Баканурсь кого іВ.Корнієнка 94. Це видання містить близько чотирьохсот гасел, «що не втратили актуальності або виникли переважно у ХХ столітті», й адресується «культу-
рологам і мистецтвознавцям, студентам творчих вузів і гуманітарних навчальних
закладів, усім шанувальникам театрального мистецтва», включаючи «аматорів те-
90Методические указания по использованию режиссерской терминологии / Сост.: Клековкин А. Ю., Кравчук П. И. — К., 1986; Терминологический минимум режиссера / Сост.: Клековкин А. Ю., Кравчук П. И. — К., 1988; Барабан Л., Дятчук В. Український тлумачний словник театральної лексики. — К., 1999; Краткий словарь театральной лексики / Сост. В. Дубичинский,
С.Клебанова. — Х., 1993.
91Паві, Патріс. Словник театру / Наук. ред. О. Клековкін. — Львів, 2006.
92Баканурский А., Овчинникова А. Современный театрально-драматический словарь. — Одесса, 2007.
93Клековкін О. Theatrica / Старовинний театр у Європі від початків до кінця XVIII ст.: Лексикон. — К., 2009; Клековкін О. Theatrica / Практика сцени: Лексикон. — К., 2010; Кле ковкін О. Theatrica / Морфологія: Лексикон. — К., 2010; Клековкін О. Theatrica / Histrionia: Лексикон. — К., 2011; Клековкін О. Theatrica / Українські старожитності. Матеріали до слов ника. — К., 2011; Клековкін О. Theatrica / Антитеатр: Ідеї. Винаходи. Форми. Лексикон. — К., 2012.
94Баканурський А., Корнієнко В. Театрально-драматичний словник ХХ століття. — К., 2009.
39
ПЕРЕДМОВА
атру», що й обумовило «включення до структури словника низки статей, зміст яких для істинного шанувальника сценічного мистецтва може здатися очевид-
ним». Орієнтація на масового читача визначила й спрямованість видання на висвітлення театральних універсалій за такими тематичними блоками: акторська майстерність, театральна режисура, драматургія, оформлення спектаклю
та сценічні ефекти, театральні напрями, форми і жанри, театральна критика і театрознавство, театральна естетика, театральна аудиторія, організація театрального процесу, устрій театру, носії театральної інформації, театральні видання, організації, премії, фестивалі, центри і театральна освіта. Незважаючи на, здавалося б, традиційний підхід у формуванні основних рубрик, цю працю можна охарактеризувати як провокативну: адже, висвітлюючи практику здебільшого зарубіжного театру, автори водночас публікують низку нетрадиційних для сценіч-
ної практики понять: автентичність, арго сценічне, арт-хаус театральний, біоло гічна теорія, благопристойність, гіпербола сценічна, досвід сценічний, драйв, екс таз, епатаж, еротика сценічна, інша реальність, калька, концепт театральний, легенда театральна, нігілізм театральний, новояз театральний, привабливість, псевдонім сценічний, резервування, симулякр, симуляція, синергізм театральний,
театр історичний, театр ораторської майстерності, тотальність театраль на, універсалізм виконавський, універсалії театральні, функції театру, художній театральний образ, центристський прийом, читач театрального тексту, чос
та ін. Крім того, ряд термінів у цьому виданні дістав нетрадиційне тлумачення («відомими засновниками єврейської естетики були Макс Райнгардт і Всеволод Мейєрхольд»; «наукові комедії»; «наскрізна дія — одна з генеральних цілей спек
таклю, що сприяє підтримці глядацького інтересу до нього» та ін.).
Перелічені видання свідчать про існування потреби у створенні довідників з усіх галузей мистецтвознавства і зокрема словників (саме багатьох, а не одного словника) театральних термінів — як загальних, так і профільних, які б охоплю-
вали різні галузі й історичні періоди театру, мистецькі професії тощо. Адже без
термінології неможливі ні теорія, ні історія, ні практика, позаяк у термінології віддзеркалюється методологія професії, світ цілої галузі знань, систематизований і зафіксований у термінах і зв’язках між ними (як зауважив Жак ле Гофф, «історія слів — це також історія»; цими самими ідеями пройняті праці «Історія понять як філософія» Г.-Г. Гадамера, «Історія шести понять» В. Татаркевича95, «Світ як книга» Ганса Блюменберга96 тощо). Зрештою, зауважував Вітгенштайн, «межі
моєї мови означають межі мого світу»97, отже й межі нашого розуміння театру
визначені фаховим словником — струнким, точним і системним або ж плутаним, приблизним і хаотичним.
95Татаркевич, Владислав. Історія шести понять. — К., 2001.
96Блюменберг, Ганс. Світ як книга. — К., 2005.
97Вітгенштайн, Людвіг. Tractatus Logico-Philosophicus. — К., 1995. — С. 71.
40