Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

СЦЕНА

Театр у Мегалополі було споруджено перед Терсіліоном (приміщенням для зборів десяти тисяч аркадян), який підтримувався безліччю колон. Цей театр

вважався найбільшим у Греції (він уміщав понад сорок тисяч глядачів) і уславився, крім того, особливим театральним пристосуванням, яке пізніше римляни позначали як рухому сцену (scaena ductіlіs). Тут існувало також приміщення, що на-

зивалося скенотека, що, ймовірно, призначалося для зберігання рухомої сцени. Сцену прикрашали колони, карниз і статуї. Для трагедій її зазвичай оформлювали у вигляді царського палацу з п’ятьма або трьома виходами. Середній з них зображував царські ворота (valvae regіae), ближчі до нього два бічних виходи призначалися для інших акторів і вели у вітальні (hospіtalіa), з’єднані з царським покоєм, а інші два виходи (adіtus, іtіnera) знаходились з боків авансцени, у параскеніях. Один з виходів вів до міста, інший — за місто. Якщо у театрі було лише три

виходи, публіка користувалася виходами для хору.

Уримському театрі сценічним майданчиком служив просценіум (заввишки приблизно у півтора метри).

За доби середньовіччя з’являються майданчики інших типів: педжент — пересувний двоповерховий візок; прямокутний поміст із системою­ декораційних

установок (альтанок), розташованих фронтально до глядача; кільцеподібний поміст із кількома місцями дії у вигляді окремих кабін; симультанні декорації, завдяки яким дія могла відбуватися одночасно на кількох сценах.

В Англії XVІ ст. з’являється новий тип театру: театр готель, вистави якого влаш­ товувалися в дворах готелів, оточених внутрішніми галереями. У 1620 х рр. в англійських публічних театрах склався тип шекспірівської сцени (поміст, піднятий над

землею на висоту людського зросту; глядачі у партері дивилися виставу стоячи). Інший тип сценічного майданчика зародився на початку XVІ ст. в Італії, де засто-

сування перспективи спричинило створення глибинного перспективного план­ шета сцени, на якому зводились перспективні декорації (театр у Феррарі, 1508).

У1539 р. архітектор С. Серліо побудував тимчасовий театр, в архітектурній

композиції якого поєднувалися традиції античного театру (амфітеатр і просце­ ніум) і нові засоби виразності (перспектива). Серліо поділив сцену на передню (вузький прямокутний просценіум завширшки у два з половиною метри) і задню (поміст, що піднімається під кутом із перспективними декораціями, що зображували вулиці); це був прообраз майбутньої сцени коробки.

Упроцесі становлення нових жанрів музичного театру постала потреба у частій зміні декорацій і з цією метою 1585 р. у Флоренції було вперше застосовано куліси (теларії). 1619 р. на сцені «Teatro Farnese» у Пармі з’явилися кулісні маши­

ни, що дістали поширення у XVІІІ ст.

Починаючи з XVІІІ ст. формується сучасний тип глибинної сцени, сцени коробки

та її технічного обладнання. Глибинна сцена відокремлюється від зали для глядачів портальною аркою і з’єднується з нею через дзеркало сцени. Саме для цього типу

461

СЦЕНА

сцени 1794 року в Гамбурзі Ф. Л. Шредер уперше створив павільйон. 1879 року в Нью Йорку, у театрі на Медісон сквер уперше застосовується ліфтова двоповер-

хова сцена (від англ. lіft — піднімати) — один з різновидів підйомно опускної сце­ ни. 1884 року в оперному театрі Будапешта створено сцену, обладнану гідравлічними підйомниками на чотирьох планах. 1896 року в Німеччині К. Лавтеншлегер

винайшов накладне поворотне коло сцени, уперше застосувавши його в «Ре­зи­ дент­театрі» у Мюнхені під час постановки опери «Дон Жуан» Моцарта. Починаючи з 1904 р. застосовується плунжерна система в поєднанні з фурками.

В українському театрі слово сцена зафіксовано у «Наталці Полтавці» І. Котляревського (1819). Термін уживається також у значенні частина акту (дії) у п’єсі. Синоніми — сценічний майданчик, кін, подря. ► КАРТИНА, ЯВА

СЦЕНА АМОРОЗА (італ. scena amorosa) — в італійському театрі масок — лю-

бовна сцена. ► КОМЕДІЯ МАСОК ІТАЛІЙСЬКА

СЦЕНА АРЕНА (фр. théâtre en rond; англ. theatre іn the round,­ arena theatre, arena style theatre, arena show; нім. Rundtheater, Arenabühne; ісп. teatro cіrcular;

пол. teatr kolisty, teatr w kole) — відкритий сценічний майданчик, оточений публікою; історично найперша форма театрального простору, в якому глядачі розміщувалися навколо ігрового майданчика — як у цирку або на спортивному видовищі. Цей тип сцени постав у античній Греції, а в Римі, де будівлі для показу вистав (театр, цирк, гіподром тощо) диференціювалися не за видом мистецтва,

а лише за формою сценічного майданчика, дістав подальшого розвитку. Відродження форми театру арени відбулося у ХХ ст. (першим здійснив виставу на арені цирку Макс Райнгардт).

СЦЕНА АРХІТЕКТУРНА [ВІЛЬНА, НОВОЄЛИЗАВЕТИНСЬКА, ОГОЛЕНА] — тип

сцени,­ вперше використаний у театрі Жака Копо; її особливість — відсутність портальної­ арки й архітектурне спорудження в глибині сцени. ► сцена відкрита

СЦЕНА ВІДКРИТА (англ. open stage, platform stage) — сцена єлизаветинського театру з великим просценіумом, з трьох боків від якого розташовували місця для

глядачів. ► сцена архітектурна

СЦЕНА КІЛЬЦЕВА — сценічний майданчик, виконаний у вигляді рухомого або

нерухомого кільця, всередині якого перебувають глядачі.

СЦЕНА КОРОБКА [ГЛИБИННА, ЗАКРИТА, ІТАЛІЙСЬКА, КОНФРОНТАЦІЙНА, КУ­ ЛІСНА, ПОРТАЛЬНА] (англ. box scene) — починаючи з XVII ст. — закритий сценіч-

ний простір, відділений від глядача портальною стіною; конфронтаційна сцена, що розмежовує актора й глядача. Саме з розрахунку на цей тип сценічного май-

данчика народилося словосполучення четверта стіна. Конфронтаційна сцена залишається основним типом сценічного майданчика традиційного театру,

адже віддзеркалює уявлення глядача про достеменний театр.

СЦЕНА НЕЙТРАЛЬНА (англ. neutral stage) — узагальнений термін для сценічних майданчиків, подібних до сцени шекспірівського театру «Глобус», ви-

462

СЦЕНА ОБОВ’ЯЗКОВА

стави якого здійснювалися на тлі нейтрального фасаду; чергове оформлення, що не пов’язане з конкретною виставою — сцена єлизаветинського театру та ін.

СЦЕНА ОБОВ’ЯЗКОВА (англ. obligatore scene) — сцена, в якій драматург дає відповіді на запитання, поставлені у попередніх сценах. Перефразовуючи вислів

А.П. Чехова — сцена, в якій рушниця нарешті вистрелить.

СЦЕНА ПАНОРАМНА — ігровий простір, який оточує глядачів з трьох боків. СЦЕНА ПЛАТФОРМА (англ. platform stage) — у єлизаветинському театрі —

сцена, оточена глядачем з трьох боків.

СЦЕНА ПОВОРОТНА (англ. revolving stage) — сценічний майданчик, влашто-

ваний таким чином, що частина планшета сцени (коло поворотне) обертається, завдяки чому здійснюється швидка зміна декорацій. Поворотне коло буває врізним, накладним і барабанним.

Уперше поворотне коло застосовано 1617 р., у Луврі, під час показу вистави балету Дюрана «Звільнення Ринальдо». 1896 р. поворотне коло для миттєвої зміни декорацій застосовано під час постановки опери Моцарта «Дон Жуан» у мюнхенському Резиденц театрі (реж. Е. По­ссарт),­ а 1905 р. у виставі «Сон лiтньої ночi»

Шекспіра Макс Райнгардт застосував рух сценiчного кола пiд час дiї (вiдтодi коло у Райнгардта крутилося постiйно, що дало критикам пiдставу говорити про захоплення режисера унiверсальним методом кругової режисури вшекспiрiвських виставах; Райнгард­товi­ ж здавалося, що вiн знайшов вiд­мичку: «Сцену, що обертається, — казав вiн, — слiд влаштовувати за будь яких обставин»).

СЦЕНА ПОМИЛОК (італ. scena equivoca) — в італійській комедії масок — діалог, який має подвійне значення, призводить до помилок і плутанини.

МАСОК ІТАЛІЙСЬКА

СЦЕНА ПОРТАЛЬНА ► СЦЕНА КОРОБКА

СЦЕНА ПРИЗМА (англ. prism stage) — у театрі доби Відродження — сцена з періактами. ► ПЕРІАКТИ

СЦЕНА РАМОЧНА (англ. picture frame stage) — сцена, обмежена порталом з писаними декораціями; живописно арочне оформ­лення­ сцени; кулісно арочна система декорацій.

СЦЕНА РЕДЕРЕЙКЕРІВСЬКА (від гол. rederijkers, англ. rederyker stage) — у ні-

дерландському театрі XIV ст. — сцена-платформа, задню частину якої розташовували впритул до архітектурного фасаду. ► КАМЕРА РИТОРІВ, МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕД-

НЬОВІЧНА, ПЕДЖЕНТ, ПІДМОСТКИ, РЕДЕРЕЙКЕРИ, ТЕАТР БРАТСТВА РЕЛІГІЙНОГО

СЦЕНА РЕЛЬЄФНА — модель сценічного майданчика, що запропонували

митці модерну (Г. Фукс). Актор на цій сцені грає на вузькій смузі сцени (на авансцені) на тлі площинних декорацій або завіси.

СЦЕНА СИМУЛЬТАННА (від лат. simul — одночасність; фр. décor simultané, décor multiple; англ. simultaneous, multip­le­ simultaneous staging, multiple stage; пол. scena symultaniczna) — у театрі середньовіччя — принцип оформлення містерійної

463

СЦЕНА СКУЛЬПТУРНА

вистави, згідно з яким усі необхідні елементи декорацій, що зображували різні місця дії, виставлялися на сценічному майданчику одночасно; персонажі або пе-

реходили з одного місця дії до іншого або дія розгорталася одночасно на кількох майданчиках. Принцип симультанності використовувався також у виставах авангардового театру початку ХХ ст. (театр футуризму та ін.). На цей принцип спирав-

ся Ервін Піскатор у виставі «Війна і мир» (США, 1942) та ін. ► СЦЕНА СУКЦЕСИВНА СЦЕНА СКУЛЬПТУРНА (англ. sculptured stage) — в італійському театрі XVI ст. —

незмінне скульптурне оформлення сцени, в якому виконувалися всі вистави.

СЦЕНА СУКЦЕСИВНА (від лат. successio — наслідування, спадкоємність,

пол. scena sukcesywna) — у шкільному театрі — сцена, на якій здійснюється послідовна зміна місць дії (на відміну від симультанної сцени театру середньовіччя). ►

СЦЕНА СИМУЛЬТАННА

СЦЕНА ЦЕНТРАЛЬНА (англ. centre stage). ► СЦЕНА АРЕНА, театр-арена

СЦЕНАРІЙ (італ. scenari, scenario, від лат. scena, scaena — сцена) — в італій­ ському театрі масок — детальний виклад сюжету, на основі якого актори ви-

конували імпровізовану виставу. У широкому сенсі — прикладний театральний жанр, сюжетна схема, послідовний виклад подій або епізодів, партитура вистави, в якій зафіксовано лише композиційну основу сценічного твору. Зазвичай на сценарій спираються нелітературні форми театру (мім, ателана, фарс, комедія масок, ярмарковий театр, ф’яба, театр акцій, театр футуризму). Термін сценарій

узначенні фабула вживав М. П. Старицький («порівнявши свою п’єсу з її, знайшов, що весь сценарій у мене другий, що навіть характери вималювані зовсім інше (Прісі і московки)»)­ . ► СЮЖЕТ, ФАБУЛА

СЦЕНАРІЙ ВЛАДИ (англ. scenarios of Power) — поняття, що його впровадив

укультурологію Річард Вортман. У кожній добі, вважає Вортман, можна виявити не серію окремих драм, а єдину багатоактну драму — сценарій, в якому однакові теми розробляються стосовно певних випадків і обставин; цей сценарій вплітає конкретні події в символічний контекст. Будь яка вистава в цьому контексті

єлише окремим епізодом, який пов’язаний із загальним сценарним планом.

Сукупність видовищ, які здійснюються за цими сценаріями, утворює Театр

Влади, що окреслюється не лише у головних державних дійствах, на перших сценах держави, але — у найширшому сенсі — у театральності доби, спрямованій на творення образу влади. Звідси й поняття шоу влади (show power) — влади, що, створюючи свій власний образ, спирається на систему видовищ, які влаштову-

ються або принаймні підтримуються нею ж. Отже, театральність як своєрідний

засіб прикрашання і легітимізації влади; естетизація понурої дійсності, з якою мудрий змушений змиритися.

Потреба в таких сценаріях особливо посилювалася там, де основи влади за-

лишалися нелегітимними, отож перед можновладцями поставало завдання

втоптування у свідомість співгромадян видовищної ілюзії власної легітимності.

464