Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

СЦЕНАРІУС

Саме тому правителі починають унаочнювати у видовищах біографії і легенди. Звідси — культ шляхетних предків тощо. У дискурсі влади театральність, таким

чином, стає не оздобленням, а істотною характеристикою явищ соціального життя, що об’єднує, здавалося б, різнорідні сфери демонстративної поведінки: усе те, що здійснюється з розрахунку на те, щоб справити враження на спостерігача.

Аналізуючи міфи і сценарії влади російської монархії, Річард Вортман дійшов висновку, що найважливішими серед них були: за зовнішнім сюжетом — посвячення, призначення спадкоємця, відкриття (колони, статуї тощо), поховання, повноліття нащадка; за семантикою — ті, що символізують абсолютну владу, божественне походження монарха, гармонію між монархом і дворянством, династію, національний дух, зв’язок монарха з народом тощо.

Такі церемонії залежно від потреб спиралися на відповідні революційні або

консервативні міфи (ангела, влади, загальної справедливості, імперії, монарха завойовника, нації, оновлення, радості, раю), а також алегорії (чеснот, жінок, законів, імперії, класичної давнини, сім’ї та ін.).

Відповідно до обраного міфу виконувалися й ролі, що їх обирала собі влада (а таких ролей лише на прикладі Росії XVIII–ХІХ ст. Річард Вортман налічує майже

три десятки — авторитарний монарх, альтруїстичний, ангел, барочний, богоподібний, всемогутній, втілення національних почуттів, завойовник, законодавець, матір народу, миротворець, мудрий, взірець моральності, взірець простоти, батько народу, релігійний вождь, сильний і могутній, скромний, смертний герой, філософ, христоподібний еротичний герой та ін. Приміром, пише Вортман, «тріумф з нагоди Полтавської битви продемонстрував, що тріумфальний в’їзд став

головним публічним ритуалом російської монархії, замінивши собою хресний хід. Під час тріумфу Петро переніс на себе релігійну символіку, що пов’язувала його з патріархом <…> Перемога Петра інтерпретувалася за допомогою старозавітних аналогій. В одній з п’єс його представляли Давидом, який убиває Голі-

афа — шведського Карла ХІІ. Зрада Давида Авессаломом була алегорією зради

Петра Мазепою». В інших випадках Петра ототожнювали із Самсоном, Августом, Костянтином, Соломоном, Мойсеєм та ін.

Узагальнюючи, можна вивести такий сюжет Театру Влади: бог, месія, рятівник, у ролі якого може виступати як, власне, герой, так і маса, і притаманними лише йому засобами рятує якусь людську спільноту, дає нове знання або здійснює

якийсь інший вчинок — таїнство творення, що й стає вихідною подією для певного типу культури. Розгорнута сюжетна побудова у сценарії влади з’являється лише на доволі високому етапі розвитку, коли він уже перебуває на межі орна-

ментального; на найпримітивнішій стадії розвитку головним у ньому є атракціон «богоявлення».

СЦЕНАРІУС (лат. scaenarius, польск. scenariusz від італ. scenario, sceneria

від лат. scaena) — у театрі ХVIII ст. — помічник режисера, який виконував техніч­

465

СЦЕНІЧНІСТЬ

ні завдання й окремі доручення режисера, фіксував усі постановочні вказівки тощо: «помічник режисера… себто сценаріус» (М. Старицький, «Талан», 1894).

«У старому театрі, — писав В. Неллі, — існувала посада, що називалася сценаріус. Цей попередник теперішнього помічника режисера фактично заміняв і помічника режисера, і завідуючого постановочною частиною, і асистента режисера,

водночас граючи невеличкі ролі і виконуючи свої безпосередні обов’язки, тобто випускаючи акторів на сцену, готуючи їх до виходу на репліку (“приготуйтесь”) і за реплікою випускаючи їх на сцену (“пішли”). Проте й перші режисери мало відрізнялися від сценаріусів. В. Нелідов, який у 1890 ті роки служив у Московській конторі Імператорських театрів, писав: “Робота режисера була така. Отримавши п’єсу, він розподіляв ролі. Потім писав монтировку, тобто заповнював бланк з рубриками: “Дійові особи, декорації, меблі, костюми, перуки, бутафорія, ефек­

ти (рубрики 9–10). Під рубрикою, приміром, «декорації», писалося — “тюрма, ліс, вітальня” і т. д., більше нічого. Під “меблями” — слова “бідна” або “багата”. Костюми вказувалися “міські” або “історичні”. Перуки “миршаві”, “сиві”, “руді”. Виконувала все це контора <…> Репетиції проводилися просто. Прийдуть на сцену із зошитами в руках, читають по них роль і “розбираються місцями”, тобто до-

мовляються, що Х там стоїть, а Z там сидить. Найбільша кількість репетицій була 12–14. Після третьої репетиції зошити забиралися». Так само трималася режисура й в українському театрі останньої чверті ХІХ ст. Марко Лукич Кропивницький 1875 року писав, що «за 125 крб. у місяць <…> повинен був грать, режисирувать, оркеструвать музику на 12 струментів і писать декорації».

Про сценаріуса (помічника режисера із платнею 25 карбованців на місяць) пише

у своїх спогадах І. Мар’яненко, для якого результатом роботи на цій посаді упродовж двох років стали «катар кишечника, процес у легенях і гостра неврастенія».

Сценаріусом називався також режисерський примірник п’єси. ► ПРИМІРНИК П’ЄСИ

РЕЖИСЕРСЬКИЙ, РЕЖИСЕР

СЦЕНІЧНІСТЬ (фр. scenique; нім. Szenisch, Bühnenwirksam, Theatralisch; англ. scenic, well staged; ісп. escenico) — те, що притаманне театрові, відповідає його особливостям — виграшні сценічні ситуації (переодягання, ошукування, приховування­ та ін.), вміння драматурга і режисера будувати інтригу сценічного

дійства, лацці, як жарти притаманні театрові та ін. «Найближчим терміном до по-

няття театральності, — писав В. С. Василько у праці “Театральність”, — є термін сценічність. Під ним ми розуміємо знання законів сцени, вміння проникнути в секрети акторської майстерності, в психологію сприймання вистави глядача-

ми, знання законів сценічного часу, вміння бути яскравим, лаконічним, ударним у своїх виражальних засобах. До поняття сценічності входить уміння розвесели-

ти чи розчулити глядачів, захопити їхню увагу і тримати її в напруженні до самого кінця вистави». Сценічність не тотожна драматизмові і театральності. ► ДРАМА,

мистецтво театральне, ТЕАТРАЛЬНІСТЬ

466

СЦЕНОГРАФІЯ

СЦЕНОГРАФІЯ (лат. Scenographia від sceno i graphia — писати на сцені; англ. stage design) — мистецтво створення зорового образу спектаклю, його се-

редовища, що, як єдине ціле, складається з певних стосунків між лініями, об’є­ мами,­ кольором і рухом. За визначенням М. А. Френкеля, — це «специфічний дієво образотворчий вид мистецтва, що являє собою образне пластичне вирішен-

ня сценічного простору засобами предметного середовища, кінетики, костюмів і гримів і передбачає смислову й фізичну взаємодію з актором персонажем». У російському придворному театрі 1746 р. сценограф називався живописного ко­ медиантского дела мастером.

Сам термін сценографія — у значенні, альтернативному до декорації й оформ­ лення, — впроваджено у другій половині ХХ ст., хоча як синонім до декора­ ції він відомий ще з ХІХ ст. (сценограф Тетяна Сельвінська писала: «В наш час

із театрально декора­цій­ним­ мистецтвом відбувається метаморфоза: в усьому світі воно стало називатися­ сценографією, а художник — сценографом. Але чи змінилася­ від цього суть справи? Думаю, що ні»).

В. І. Харченко вирізняв такі принципи пластично просто­рового­ рішення­ вистави: постійно статичний (образ епіграф, образ алегорія), постійно динамічний

(образ емблема, образ символ), динамічного зіставлення (образ асоціація) і ди­ намічного визрівання.

Інший підхід до типології сценічного оформлення запропонував Гунтер Кайзер, який визначив такі основні типи: імітація оточення; частковий відхід від іміта­ ції (репрезентація цілого за допомогою деталі, багатопредметності, символізації, транспозиції середовища); конструктивістський тип (конструкція, що означає

конструкцію) і принцип іномовного використання речей.

Віктор Берьозкін виокремлює такі способи рішення сценічного простору: опо­ відальна декорація, метафорична, живописна, архітектурно просторова, дина­ мічна, світлова, проекційна, ігрова, позарампова.

СЦЕНОЗНАВСТВО (рос. сценоведение) — термін, що використовувався у практиці Всеволода Мейєрхольда і Леся Курбаса. В протоколах Мистецького об’єднання «Березіль» термін застосовується на позначення педагогічного методу, спрямованого на вивчення композиції вистави, структури драматургії, елек-

тротехніки, театральної машинерії, хореографії, а також «органiзацiї театрально-

го видовища через людей i технiчне пристосування».

СЮЖЕТ (фр. sujet — предмет, зміст від лат. subjectum) — термін XVI ст. — сис-

тема головних подій твору драматургії; інколи термін ототожнюється з фабулою,

інколи трактується як основна схема подій (на відміну від фабули, що конкретизує сюжет). У Росії, на думку О. Квятковського, у часи Пушкіна сюжет називався

планом («Плана нет в оде и не может быть — единый план Ада (Данта) есть уже

плод высокого гения», — писав Пушкін). Володимир Волькенштейн визначає сю-

жет як найважливіші обставини і найзначніші­ події — етапи драматичної бороть-

467

СЮЖЕТ ДРУГОРЯДНИЙ

би (на відміну від фабули — сюжету в розгорнутому вигляді). Ерік Бентлі у праці «Життя драми», посилаючись на Форстера, пропонує таку формулу: “Король

помер, а потім померла королева” — це історія, але вона стане сюжетом, якщо ми напишемо: “Король помер, а потім померла королева — від горя”» (тобто сюжет — це головні події у причиновому зв’язку). «Зрозуміло, — говорить Брехт, —

що в сюжетах завжди є щось наївне, вони неначе позбавлені якостей <…> Тільки соціальний gеstus (критика, хитрість, іронія, пропаганда тощо) вносить сюди людський елемент <…> Візьмемо, приміром, “Матінку Кураж”: ви не зрозумієте її змісту, якщо думатимете, наче її сюжет — це Тридцятирічна війна або навіть осуд війни як такий. Gеstus п’єси не в тому, — він у показі осліплення маркітантки, яка думала жити війною, але врешті-решт від неї вмирає».

Сюжет — це основна тема драми в конкретнішому вираженні, тоді як фабу-

ла — це оповідання про події в їх часовій послідовності.

Зіставлення найпоширеніших способів уживання термінів зерно, тема, сюжет, фабула, наскрізна дія і конфлікт показує, що усі вони з різним ступенем «згорнутості» віддзеркалюють єдине явище — драматичну боротьбу, що відбувається у п’єсі: тема — найзагальніша формула драматичної боротьби; наскрізна дія —

відносно самостійне, відокремлене, одиничне, індивідуально неповторне у цьому процесі; сюжет — основні етапи боротьби; фабула — сюжет у розгорнутому вигляді; зерно — боротьба у найбільш «згорнутому», «конденсованому» вигляді.

► жест, КОМПОЗИЦІЯ, МІФ, ФАБУЛА

СЮЖЕТ ДРУГОРЯДНИЙ (англ. subplot) — у драматургії — сюжет, підпорядкований головному сюжетові твору («Дванадцята ніч» В. Шекспіра).

СЮЖЕТ ЛІНІЙНИЙ (англ. linear plot) — один зі способів побудови сюжету —

стрімко, у хронологічній послідовності розвитку подій, без відхилень на другорядні лінії тощо.

ТАФЕЛСПЕЛ (данськ. Tafelspel — застольна гра) — у данському театрі середньовіччя — бенкетна інтермедія. ► ДРАМА ЗАСТОЛЬНА, ІНТЕРМЕДІЯ

ТАШЕНШПІЛЕР (нім. Taschenspieler, Prestidigitator) — у німецькому театрі

XVIII ст. — штукар, який бере участь у видовищі, що складається з фокусів ► Та-

шеншпіль

ТАШЕНШПІЛЬ (нім. Taschenspiel) — у німецькому театрі XVIII ст. — п’єса, вистава, основним змістом яких є фокус.

ТЕАТР (від грец. theatron — місце для глядачів, видовище; албан. teatër; англ. the­ atre; вірм. t’atron; естонськ. paik, platsdarm,­ teater; сербськ. позориште; сло­

вен. gledališče; тур. tiyatro; угор. színház; фінськ. teatteri; фр. théatre; хорват. kazalište; чеськ. divadlo) — лексема, котра, залежно від контексту, застосовується у різних

значеннях: будівля, спеціально призначена для показу вистав (підмостки, сце-

нічний майданчик, кін; у цьому сенсі у XVIII ст. говорили на феатре, на тиатре,

на театре); видовищний заклад, який здійснює показ вистав, а також колектив,

468

ТЕАТР

який забезпечує демонстрацію вистав; сукупність драматичних або театральних творів, структурованих за якоюсь ознакою (античний театр і театр середньовіч-

чя, театр класицизму і романтизму, театр драматичний і оперний, театр тіней

іпантоміми, театр ляльок і звірів, театр абсурду і театр жорстокості, театр Чехова

ітеатр корифеїв, театр літературний і театр фі­зичний та ін.); у французькій мові

лексему театр уперше зафіксовано у XIII ст., у німецькій — з XVII ст., у російській мові — у формі театрум («Щоденник» П. Толстого 1697–1699 рр.), а згодом у формі феатр, фиатр, феактр, диатр, игранный феатр, зрелищный фе­ атр. «Комидия­ о блуднем сыне» Симеона Полоцького (1673/75) містить ремарку (частина п’ята), у якій вживається слово феатр у значенні сцена (актори «пойдут за завесу… токмо един слуга на феатре останет»). У примітках до перекладу книги Фонтенеля А. Кантемір писав: «Феатр — слово греческое, значит то место, где

комедианты, стоя, изображают действо свое».

Попри тривалу історію терміна кожна доба, говорячи про театр, мала на увазі різні значення.

«Словом театр, — писав М. Євреїнов, — ви називаєте і місце міжнародних зіткнень (театр воєнних дій), і місце, де відбувається розтин трупів (анатомічний

театр), і естраду престидижитатора (наприклад, театр фокусів Робера Гудена, перший з побачених у дитинстві Сарою Бернар театрів), і те, що служить для огляду різного роду покарань, і те, що відповідає астрономо астрологічному інтересові (наприклад, ще за піввіку до Ньютона, в 1666 р., з’явився твір під назвою “Театр комет”, у якому доводилося, що за кожною появою комети надходить стільки щасливих подій, скільки й лиха, отже нема підстав боятися комет) і, нарешті, кі-

нематограф, кінетофон, кінеманатюр, вистави маріонеток, китайських тіней і т. п. Чого тільки не уявляєте ви, вимовляючи слово театр?! — І саму будівлю, де даються спектаклі! — Ви кажете: Ходімо до театру, я служив у театрі <…> Коли я кажу театр, я щонайменше думаю про ваш театр, офіційний і платний, розра-

хований на всіх, визначений і щодо місця, і щодо часу, і щодо характеру видовищ.

Адже коли ви кажете їжа, ви не думаєте передусім про ресторан! Коли ви кажете кохання, ви не маєте на увазі насамперед будинок розпусти! Так і я, вимовляючи слово театр, зовсім не маю на увазі спекуляцію на моєму почутті театральності».

УVІ ст. до н. е., коли народилося театральне мистецтво, грецьке слово Theatron, похідне від Theaomai (видовище, визначна пам’ят­ка,­ дивитись, бачити, спогляда-

ти, споглядати істину), означало лише знаряддя споглядання, місця для глядачів, місця для видовищ.

Похідні від театру слова глядач (Theates) і видовище (Theama) не пов’язувалися

з театральним мистецтвом у сучасному значенні. Однак лексема Theatron мала спільний корінь з іншою — Theoria (Теорія), що дає підстави сучасним дослідни-

кам говорити про невипадкову синхронність розвитку форм театрального мистецтва і наукових теорій, а також і впровадження теорикону (перші театри ви-

469