Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР КАБУКІ

клуб, у якому здійснюється показ скетчів, музичних комедій і ревю, виступи співа-

ків і танцюристів. ► ТЕАТР ВАР’ЄТЕ, театр театр дадаїстський, футуристичний

ТЕАТР КАБУКІ (япон. kabuki — мистецтво танцю і співу, блазенада) — один з видів традиційного японського театру, що постав у ХVІІ ст.

Театр Кабукі (Кабукі Окуні або Онна Кабукі — жіночий Кабукі) народився 1603 р. Його фундаторка Окуні спершу виступала зі своєї трупою в Кіото, у кварталах Сідзьогавара, а 1604 р. збудувала власну стаціонарну сцену на територіі синто-

їстського храму Кіото. Проте незважаючи на популярність нового театру, до дванадцяти актрис танцівниць, що брали участь у виставах театру, збереглося упереджене ставлення. Під час вистав приміщення завжди було переповнене, і популярність Кабукі настільки зросла, що самураї, до божевілля закохуючись у танцівниць, викликали один одного на поєдинки, аби завоювати їхні симпатії Один з тих самураїв, Нагоя Сендзабуро, що вважався тамтешнім бабієм, узяв Окуні під свою опіку. Владі увесь цей галас навколо театру видавався зайвим, і тому невдовзі виступи трупи було заборонено. Замість театру актрис — Онна Кабукі — з’явився­

театр Вакасю Кабукі, ролі в якому виконували лише юнаки. Однак і цей театр неза­ баром­ став вважатися таким, що підриває моральні засади, а тому 1644 р. уряд його­ заборонив. Після 1652 р. поширився театр Яро Кабукі — трупи чоловіків.

Початково основою мелодрам Кабукі були любовні переживання мешканців кварталів кохання (адже численні сибаї дзяя — театральні чайні будиночки —

тісно пов’язані із практикою Кабукі), але у другій половині XVІІІ ст. до репертуару Кабукі увійшли Дзьорурі — адаптовані п’єси театру маріонеток (що знайшло відображення в ляльковій пластиці театру Кабукі). У виставах з’явився обов’язковий для вистав Дзьорурі оповідач (гідаю) і пантоміма, в якій актори виявляли зміст тво-

ру — зокрема, й традиційні сцени боїв (татімаварі), подорожей (мітіюкі) та ін. Відтак з’явилася і дорога квітів — ганамічі (дерев’яний поміст завширшки близько двох метрів, що йде на рівні сцени від лівого її краю через усю залу; ганамічі виконує роль додаткового майданчика для появи і відходу зі сцени дійових осіб).

П’єси театру Кабукі являють собою партитуру вистави, включаючи текст, режи-

серський план, вказівки для акторів і оповідача. Над створенням такої партитури

працював цілий режисерський цех — сакуся, зі складу якого виокремився головний драматург — татісакуся.

До репертуару Кабукі входять такі твори: дзідай кьоген (історичні), які, у свою чергу,­ поділяються на ото моно (з життя духовенства і аристократії), дзідай моно

(з життя воїнів XІІІ–XІX ст.) та ойє моно (з життя великих феодальних родин); кацу­

рекімоно (нові історичні п’єси); сева моно, або севакьоген (побутові твори з жит­ тя маленької людини), які мають такі різновиди, як власне сева моно (життя тор-

гівців і куртизанок) і кідзева моно (нові побутові п’єси); сьосагото, або буйо гекі

(танцювальні); еротично декадентські; сінкабукі (суміш прийомів сучасної дра-

ми і традицій Кабукі); сучасні (дзангірі) та ін.

579

ТЕАТР КАГУРА

Уцілому Сергій Ейзенштейн характеризував театр Кабукі як різночинний театр, театр бульварної мелодрами.

Вистави Кабукі здійснюються у великих, спеціально обладнаних театральних приміщеннях, на широкій, але неглибокій сцені (у середині ХVІІІ ст. драматург

івинахідник сценічних ефектів Намікі Седзо вперше у світі обладнав сцену меха-

нізмом, завдяки якому вона почала обертатися).

Музика в Кабукі є одним зі складників жанру. Вона супроводжує виставу з моменту відкриття завіси і триває упродовж усієї вистави (музиканти постійно перебувають на сцені), а сценічна мова має специфічну ритмічну і мелодичну основу.

Основні амплуа театру Кабукі: татіяку (герой); катакіяку (ворог героя); до­ кеката (комічний персонаж); кояку (дитина — цю роль виконують діти акторів); оннагата (жіноча роль у виконуванні чоловіка).

Утеатрі Кабукі використовуються коштовні, барвисті умовні костюми, що, як і грим, підкреслюють характер дійової особи, не претендуючи на реалістичне відображення історичної дійсності.

До традицій Кабукі неодноразово зверталися провідні європейські режисери — Bс. Мейєрхольд, Є. Вахтангов, М. Охлопков, Б. Брехт та ін. ► ТЕАТР ДЗЬОРУРІ,

ТЕАТР ОННА КАБУКІ, ТЕАТР ЮДЖО КАБУКІ, ТЕАТР ЯРО КАБУКІ

ТЕАТР КАГУРА (япон. kagura — гарне видовище) — давня японська містерія VІІ VІІІ ст., що втілює храмові перекази про Аматерасу і Аме но удзуме; танцювальна пантоміма, що супроводжувалася співом двох хорів у формі запитань

івідповідей (інколи співом жерця і хору), а також грою на барабанах, флейті, кото.

Зміст кагура — міф про богиню Аматерасу, в основу якого покладено сюжет

про воскресіння сонця. Саме ж слово, вважається, походить від спрощеного

камікура, де камі — божество, а кура — вмістилище, житло, престол; отже —

житло божества. Пояснюється таке тлумачення тим, що в давнину пісні кагура виконувалися перед переносним вівтарем, де, за релігійними уявленнями японців, тимчасово містилося тіло божества, що викликалося.

Видовище кагура починалося пізно вночі, тривало до ранку і складалося з трьох частин: торімоно (заклик до богів із проханням спуститися нга землю);

саібарі (виконання для розваги богів пісень); хосі (проводи богів); ранком, після виконання хосі, співали пісні про різне. Спосіб викладу подій у кагура — або два

напівхори, або загальний хор і соліст — надалі став традиційним для японського театру, але сюжет кагура передавався лише за допомогою музики і танцю.

Виконавцями у театрі кагура початково були жерці, згодом — професіональні

актори. Найдавніша кагура складалася з 75 актів, дія починалася вранці і трива-

ла майже протягом доби, аж до світанку. У видовищі застосовувався коштовний шовковий одяг, маски, перуки.

Вистави кагура складаються з хореографічних елементів, серед яких: урочистий очисний танок жерця зі священними символами і священною брязкіткою; танок

580

ТЕАТР КАЗЕННИЙ

богів, що охороняють гори і доли; танок п’яти жерців, які зображують богів; танець богів, які символізують чоловіче і жіноче начало; танець з трьома релігійни-

ми дорогоцінностями; інсценівка міфу про походження японських островів та ін. Один з різновидів кагура — Денгаку (dengaku — польові ігри),або Денгаку но но, виконували спеціальні трупи у храмах («Дійство про чотирьох демонів» та ін.; ві-

рогідно, демони, духи й привиди були головними персонажами цих видовищ). ►

ТЕАТР НОО, ТЕАТР ОБРЯДІВ

ТЕАТР КАЗЕННИЙ — театр, який фінансується із державної казни (скарбниці); як офіційна назва застосовується, починаючи з XVІІІ ст., до імператорських теат­ рів у Російській імперії. «Російсько український словник» за ред. А. Кримського (1924) подає також синонім — театр скарбовий. ► ТЕАТР ІМПЕРАТОРСЬКИЙ

ТЕАТР КАЛЕНДАРНИЙ — словосполучення, що вживається стосовно обрядового театру, вистави якого мали календарний ­характер і присвячувалися сезонним святам. Відповідно розрізняються весняний, літній, осінній і зимовий театри.

► ТЕАТР НАРОДНИЙ, ТЕАТР ОБРЯДОВИЙ, ТЕАТР РЕЛІГІЙНИЙ, ТЕАТР САКРАЛЬНИЙ

ТЕАТР КАМЕРНИЙ (фр. théâtre de chambre; англ. chamber theatre; нім. Kammer­ spiel; ісп. teatro de cámara, пол. teatr kameralny)

ТЕАТР КАРЛИКІВ — видовища з участю карликів — людей ненормально малого росту, яких ще у Давньому Римі, а згодом у Візантії і в Європі, використовували

як дивовижу у видовищах. Відомо, що карлики були при дворі Карла V, Катерини Медичі. Велику роль відігравали карли і карлиці у паратеатральних розвагах Петра І. Театри карликів продовжували існувати й у ХХ ст. ► ТЕАТР ПРИДВОРНИЙ

ТЕАТР КАТАК[х]АЛІ (kathakali — мовою малаялі катха — розповідь, калі — гра) — назва однієї з чотирьох шкіл індійського класичного танцю, а також різновиду індійського народного театру, малабарської містерії, що постала у XVІ ст. в умовах релігійного протистояння.

Автором першого відомого твору театру катакалі вважається Коттараккара

Тампуран. В основу вистав катакалі покладено давньоіндійські епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна», а відповідно й національну драму «Рамачарітрам» — «Життя Рами». Головна тема цього видовища — боротьба богів з демонами, арійських богів з неарійськими, а сам твір складався з шести частин, кожна з яких призначалася для самостійного виконання впродовж ночі.

Інше відоме катакалі — «Сакунтала» — будується на тому самому сюжеті,

що й драма Калідаси, але другорядний для драматурга мотив боротьби з демо-

нами в катакалі стає головним.

Вистави катакалі виконуються просто неба місячної ночі і тривають до світанку. Глядачі розміщуються на циновках перед невеличким майданчиком, де від-

бувається дія. Показ розпочинається з прологу, після чого розсувається завіса;

співак, який перебуває за завісою, у супроводі оркестру розповідає сюжет ви-

стави, після чого розпочинається танець пантоміма.

581

ТЕАТР КАФЕ КОНЦЕРТ

Дійові особи катакалі — канонічні міфологічні персонажі: шляхетні (сатвік), люті (раджас) і негативні (тамас). Кожний персонаж має свій канонізований

костюм і складний маскоподібний грим, який наноситься на обличчя виконавця упродовж чотирьох годин (актори самі не гримуються). Поєднання блакитних

ізелених кольорів характерно для персонажів сатвік, червоний колір — для

раджас, чорний — для тамас. Костюми акторів нагадують культові зображення: боги і царі носять головні убори, оздоблені позолотою, із великим дерев’яним диском, нагрудник із дерев’яних пластинок, величезні сережки, червону кофту; у злих демонів на пальцях лівої руки довгі залізні пазурі; у пустельників, мудреців

ісвятих верхня частина тіла оголена і вкрита смугами, нижня — обмотана шматком білої тканини. Жіночі ролі в катакалі виконують хлопчики підлітки в костюмах придворних танцівниць.

Починаючи з XVІІІ ст. для вистав катакалі створюються спеціальні п’єси, а у 1950 х рр. театр переходить у формат традиційного напівсвітського видовища: жіночі ролі виконують акторки; тривалість вистав скорочується до формату святкового екзотичного видовища.

Актори катакалі, домагаючись особливої координації і виразності рухів, здій-

снюють підготовку, інколи впродовж дванадцяти років.

ТЕАТР КАФЕ КОНЦЕРТ (фр. Cafés concerts) — у Франції, починаючи з 1778 р. —

один з різновидів театру кабаре. ► ТЕАТР КАБАРЕ, ТЕАТР КАФЕ ШАНТАН

ТЕАТР КАФЕ ФЛАМЕНКО (фр. Cafés flamenco) — в Іспанії ХІХ ст. — один з різновидів театру кабаре або театру кав’ярні, у якому серед столиків танцювали і співали жінки (flamencas) у супроводі гітаристів. ► ТЕАТР КАБАРЕ

ТЕАТР КАФЕ ШАНТАН, кафешантан (фр. Cafe chantant, від cafe — кав’ярня,

ресторан і chantant — співак) — різновид театру малих форм — ресторани або кав’ярні зі співаками, до програми виступів яких входять твори розважального характеру; цей театр постав у Парижі у середині ХІХ століття, а вже невдовзі, наприкінці століття такі самі ресторани з естрадною програмою було створено у Росії. Проте, як і в цілому термінологія театру малих форм, сама назва кафе­

шантан уживалася доволі випадково (приміром, у Петербурзі у 1875–1916 рр.

існував кафешантан «Вар’єте»).

1897 р. І. Карпенка Карий написав «Записку к съезду сценических деятелей», в якій дав сувору оцінку цим закладам: «Кафешентанов, — писав він, — и открытых сцен как отдельно, так и особено при летних театрах, в садах, устраиваемых ка-

батчиками специально для того, чтобы вошедшая публика пила и ела, допускать

совсем не следует. Этот род развлечений, похожий на теат­ральные­ представления низшего сорта, развращает посетителей, особенно посетителей, которые

не имея никаких понятий об истинном искусстве, прививают к своим вкусам са-

мое нежелательное представление­ о достоинстве пьесы и об игре актеров. За-

мечено, что те летние театры, при которых хозяин кабатчик не держит открытой

582