Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР КИШЕНЬКОВИЙ

сцены,­ всегда лучше посещаются как среднею, так и высшей публикой. В театр, устроенный в саду, где есть и открытая сцена, порядочная семья не пойдет. Это

есть протест семьи против таких зрелищ, и следовало­ бы уважать такой протест прекращением этих зрелищ и развлечений, на которые не может смотреть русская семья».

У 1900 х рр. у Києві на Думській площі був «Олімп» — кафешантан з рестораном, у якому відвідувачів принаджував жіночий оркестр народних інструментів. Оркестранток добирали персонально: за словами Г. Гри­гор’єва, вродлива «кусю­ ча зовнішність — ось що насамперед вимагалося від них».

Кількість кафешантанів на теренах імперії швидко зростала і 1912 р. було проведено першу Всеросійську конференцію діячів кафешантанів. Традиції італійської комедії масок на майданчиках кафешантанів намагався відродити С. Рад-

лов, традиції середньовічних шарлатанів і жонглерів — М. Фореггер, а С. Ейзенштейн разом з В. Маяковським намагався поєднати театр з цирком. Проте інколи кафешантани зневажливо називали театрами при буфетах. ► ТЕАТР ВАР’ЄТЕ, ТЕАТР

ЕСТРАДИ, ТЕАТР КАБАРЕ, ТЕАТР МАЛИХ ФОРМ, ТЕАТР РЕВЮ

ТЕАТР КИШЕНЬКОВИЙ (фр. théâtre de poche) — у Франції початку ХХ ст. — назва маленьких театрів із залою від п’ятдесяти до ста глядачів. У Швейцарії 1950 х рр. — рух малих театрів, які виставляли твори популярних драматургів. Борис Алперс у праці «Шукання нової сцени» називав кишеньковим театром

Першу студію МХТ. ► ТЕАТР КЕЛЛЕР, ТЕАТР МАЛИЙ, ТЕАТР БІДЖУ, ТЕАТР ПРИ СТОЛИКУ, ТЕАТР СТУДІЯ

ТЕАТР КІННИЙ (англ. horse show; нім. Reitkunsttheater; ісп. teatro ecuestre; фр. thé­ âtre equerstre) — видовище з участю коней. ► ТЕАТР ГІПОДРАМИ

ТЕАТР КЛАСИЦИСТСЬКИЙ

ТЕАТР КЛАСИЧНИЙ (пол. teatr klasyczny) — багатозначний термін, який вживається стосовно різних театрів — античного, академічного, репертуарного, тра-

диційного, театру (нео)класицизму XVII–XVІII ст., інколи — стосовно психологіч-

ного театру. ► ТЕАТР АНТИЧНИЙ, ТЕАТР АКАДЕМІЧНИЙ, ТЕАТР РЕПЕРТУАРНИЙ

ТЕАТР КОЛО, ТЕАТР у КОЛІ (англ. circle theatre, пол. teatr kolisty) — те саме,

що й театр арена (arena theatre) — сценічний майданчик, навколо якого сидять глядачі.

ТЕАТР КОЛЬОРУ — модель театру, що його створив італійський режисе­р­ фу­ турист­ Акілле Річчарді, який 1920 року організував «Експериментальний театр

кольору», який був дослідним майданчиком для одного прийому — гри з кольо-

ровим освітленням. ► ТЕАТР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ, ТЕАТР ФУТУРИЗМУ

ТЕАТР КОМЕРЦІЙНИЙ (англ. commercial theatre) — визначення, що зазви-

чай вживається стосовно театрів, які, не маючи дотації, орієнтуються зазвичай

на комерційні цілі, тобто на догоджання публіці й отримання від неї прибутку будь якою ціною; вважається, що в театрі, стосовно якого вживається це визна-

чення, відсутні претензії на мистецькі відкриття, майстерність тощо. У «чистому»

583

ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ

вигляді комерційний театр не існує й існувати не може, адже комерційні завдання зазвичай вирішуються у комплексі з іншими — політичними, художніми тощо.

Тому правильніше говорити або про театр переважно комерційної орієнтації, або ж про комерційні завдання у діяльності будь якого театру.

Автор книги «Театральний менеджмент і продюсерство» Стивен Ленглі пропо-

нує таку формулу комерційного театру — це творча організація або компанія, що наймає акторів — членів Асоціації Рівноправних Акторів (АРА) і має на меті заробляти кошти і розподіляти прибуток між власниками, партнерами та / або інвесторами.

Зневажливе ставлення до комерційного сегменту діяльності театру характерне для митців, вихованих у системі бюджетного мистецтва.

Стивен Ленглі вирізняє такі види комерційних театрів: бродвейські, позаброд-

вейські, національні першокласні компанії, компанії пересувних театрів, індустріальні шоу, театри для дітей, театри кабаре, фондові й обідні театри. ► ТЕАТР

НЕКОМЕРЦІЙНИЙ

ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ (англ. communal theatre) — у Європі, починаючи з XVII ст., — публічні театри, створені на кошти місцевої

влади. В умовному поділі театрів за формою організації і функціональним призначенням це видовищний заклад, який утримується на кошти адміністрації населеного пункту (міста, району тощо) або групою громадян, які створюють відповідні фундації, клуби тощо. Найстаріший комунальний театр у Європі створено

вХорватії 1612 р.

УФранції доби Французької революції комунальним називався агітаційно­­

пропагандистський­ театр, підпорядкований комуні. 14 серпня 1793 р. в Парижі ухвалено Декрет, згідно з яким усі театри підпорядковувалися комунам. З 4 серп-

ня до 1 вересня, тобто на період, коли в Парижі святкувалося повалення монар-

хії, усі театри мали представляти п’єси, що відтворювали революційні події. Раз на тиждень такі вистави давалися безкоштовно, квитки розповсюджувалися через секційні комітети. З’явилися за­конодавчі акти, якими театри зобов’язувалися до постановок конкретних п’єс «в інтересах революції». Дія Декрету уточнювалася у численних постановах, в одній з яких, зокрема, було сказано: «Театр, який

виставить п’єси, спрямовані на розбещення свідомості публіки і пробудження забобонів роялізму, буде закрито, а його дирекцію заарештовано і жорстоко по-

карано». Заборонені були аристократичні п’єси («Дон Жуан» Мольєра, твори Расіна, Корнеля та ін.).

УСША комунальними (громадськими) називаються непрофесіональні (non pro­ fit — неприбуткові) театри, що здійснюють регулярний прокат вистав (на відміну

від аматорських театрів, які створюються для здійснення однієї вистави). Сьогодні словосполучення комунальний театр входить до назви багатьох те-

атрів Західної США, Європи, Росії.

584

ТЕАТР КОНВЕНЦІЇ, ТЕАТР КОНВЕНЦІЙНИЙ

В Україні статус комунального театру визначається Законом України «Про театри і театральну справу»: «Театри, засновані на державній або комунальній влас-

ності, мають відповідно статус державного чи комунального театру». ► ТЕАТР АМА-

ТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ГРОМАДСЬКИЙ, ТЕАТР МІСЬКИЙ, ТЕАТР МУНІЦИПАЛЬНИЙ, ТЕАТР НЕПРОФЕСІОНАЛЬНИЙ

ТЕАТР КОНВЕНЦІЇ, ТЕАТР КОНВЕНЦІЙНИЙ (англ. conventional theatre, пол. te­ atr konwencji) — театр, який у своїй практиці дотримується традиційної умовнос-

ті. ► ТЕАТР АКАДЕМІЧНИЙ, ТЕАТР ТРАДИЦІЙНИЙ

ТЕАТР КОНТРКУЛЬТУРНИЙ (пол. teatr kontrkultury, teatr kontr kulturowy) — театр, який відображає світоглядні засади контркультури 1960–1970 х, спрямованої на радикальну перебудову офіційної культури. Часто театр контркультури звертається до відмінних від християнства традицій. Значною мірою цей театр пов’язаний з поколінням хіппі, головними гаслами якого були «Just being!» («Просто жити!») і «Make Love, not War!» («Робити любов, а не війну» або «Кохатися,

ане воювати!»). Серед засадничих авторів театру контркультури — маніфести Антонена Арто і практика Єжи Гротовського. Театральні колективи, які представляють цей рух, дуже часто спираються на принципи комуни.

Найінтенсивніший розвиток напрям дістав у США («Living Theatre», «Open Theatre», «Bread and Puppet»).

Театр «Bread and Puppet», що його створив 1960 го р. скульптор Петером Шуманн у Нью Йорку, належить до найбільш організаційно стійких та ідейно переконаних театральних колективів. Театр Шуманна — це громада, домашній театр, який нікому не сплачував оренди, мав власну ферму, маленький город і сад. Трупа складалася з восьми десяти осіб, які жили на фермі, а також і семи дітей, які ходи-

ли до школи. Шуманн малював картини, плакати і маленькі книжки комікси, програмки до вистав, які друкувалися накладом до п’ятисот примірників і продавалися під час вистав, що й було основним прибутком громади. Комуна самостійно випікала хліб, варила пиво, кленовий сироп, варення, виготовляла сік, морозиво, розводила курей. Робота над виставою (виготовлення ляльок, масок і реквізиту,

атакож репетиції) тривала шість днів на тиждень. Щодня о дев’ятій ранку від-

бувалися збори, на яких Шуманн оголошував план роботи. Агітвистави громади виставлялися на Різдво та інші свята, показувалися під час тривалих гастролей.

► ТЕАТР АЛЬТЕРНАТИВНИЙ, ТЕАТР ЖОРСТОКОСТІ, ТЕАТР ОФ ОФ-БРОДВЕЙ, ТЕАТР УБОГИЙ, ТЕАТР УЗБІЧЧЯ

ТЕАТР КОРИФЕЇВ — умовна назва українських професіональних театральних труп, які працювали за життя їхніх засновників — М. Кропивницького, М. Ста-

рицького, І. Карпенка Карого, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковець-

кої, М. Лисенка і Г. Затиркевич Карпин­ської­. Театр проіснував з осені 1881 го до 1906 р., коли в Росії було дано дозвіл на показ вистав українською мовою.

27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді М. Кропивницький

здійснив постановку вистави «Наталка Полтавка» І. Котляревського з участю

М. Заньковецької в ролі Наталки. Після тріумфальних виступів у Києві, Чернігові,

585

ТЕАТР КОРАЛЬ

Харкові, Полтаві, Новочеркаську, Ростові на Дону, в Одесі — з серпня 1883 року трупу очолив Михайло Старицький. 1885 року трупа поділилася на дві. Слово-

сполучення корифеї української сцени вперше зафіксовано на межі ХІХ–ХХ ст. (в І. Карпенка-Карого, 1900; у назві анонімного збірника «Корифеи украинской­ сцены», К., 1901; в Івана Франка, 1902; згодом воно було підхлоплене театрознав-

ством 1920 х рр. — Д. Антонович, О. Кисіль, П. Рулін та ін.). ► ТЕАТР ЕТНОГРАФІЧНО ПО-

БУТОВИЙ, ТЕАТР РОМАНТИЧНО ПОБУТОВИЙ

ТЕАТР КОРАЛЬ (ісп. corral — відгороджене місце, двір) — в Іспанії доби Відродження — публічний театр у внутрішньому дворі готелю.

Первісно слово кораль означало будівлю з внутрішнім подвір’ям, однак у другій половині XVІ ст. ці подвір’я почали використовувати для своїх вистав актори, а у 1570–1580 х рр., з’явилися коралі, спеціально зведені для показу вистав. У центрі коралю знаходився внутрішній двір (patіo), розмір якого, приміром

у Мадриді, становив 12 метрів завдовжки і 8 метрів завширшки (розмір сцени відповідно 4 і 8 метрів). Більша частина публіки дивилася виставу стоячи, однак неподалік від сцени були місця для сидіння (для привілейованої частини публіки — спеціальні ложі, aposentos; для порядних жінок — corre­dor­ de las mugeres, для повій — cazuela).

Вистави, що здійснювалися в театрі коралі, мали доволі жорстку структуру і складалися з короткого музичного вступу, лоа (досл. хвала), першого акту, інтермедії, другого акту, інтермедії танцю, третього акту і фіналу.

На сцені кораллів виставляли свої твори Хуан дель Енсина, Бартоломео Торрес Наварро, Жил Вісенте, Тирсо де Моліна, Педро Кальдерон де ла Барка.

Про специфіку постановки вистав може свідчити той факт, що в Іспанії XVІІ ст. публіку називали не глядачами (espectadores), а слухачами (oyentes), а слово autor означає не драматурга, а постановника вистави.

За правління Філіппа основним жанром на сцені коралів стає комедія плаща та шпаги, змістом якої є зіткнення у вишуканій інтризі (з переодяганнями, грою

випадку) персонажів шляхетного походжен­ня­.

У театрі широко використовувалися різноманітні механізми — підйомники для польотів дійових осіб (tramoyas), поворотний механізм (bofeton) та ін.

Вистави в театрі коралі розпочиналися з другої години взимку, з третьої години влітку і тривали близько трьох годин.

Спочатку вистави давалися лише в неділю і під час свят, але згодом було отримано дозвіл виконувати спектаклі ще й по вівторках і четвергах, а також

п’ятнадцять днів поспіль перед карнавалом.

Приміщення коралів перебували у віданні релігійних братств, які спочатку

орендували дворики, а потім самі почали зводити спеціальні приміщення.

Театри коралі створили передумови для розвитку в Іспанії куртуазного театру.

► ТЕАТР ГОТЕЛЬНИЙ, ТЕАТР КУРТУАЗНИЙ

586

ТЕАТР КРЕШ

ТЕАТР КРЕШ (фр. сreche — ясла) — у середньовічній Франції — різновид різдвяного театру ляльок на кшталт батлейки, вертепу, презепіо, шопки. Спочатку

креші були статичними, у вигляді макета із зображенням сцени народження Христа в оточенні фігурок святих (santons). У ХІХ ст. для показу крешів замість скриньки починають використовувати ширми.

ПРЕЗЕПІО, ТЕАТР ШОПКА, ТЕАТР ЯСЕЛКА

ТЕАТР КРІПАЦЬКИЙ, ТЕАТР КРІПОСНИЙ — вид приватного дворянського театру, трупа якого складалася з акторів кріпаків. Перші кріпацькі балети постали у Польщі у 1740 х рр., а в 1750 х їх було вже близько десяти. Невдовзі розвага набула популярності і в Російській імперії, де проіснувала до відміни кріпосного права

(1861). У XVІІІ–XІX ст. у Російській імперії налічувалося понад 170 кріпосних театрів. Основними формами кріпацького театру були інтимні домашні театри (територіально замикалися маєтком власника, колом сусідів поміщиків) і великі міські театри, орієнтовані на наслідування придворних театрів (103 театри належать до міського типу кріпацьких театрів). Відомі факти, коли у виставах кріпацького

театру брали участь лейб гусари (кількістю до 600 виконавців). Вистави кріпацького театру інколи збирали до п’ятисот глядачів. Після вистави силами кріпаків зазвичай виставляли пролог, який розігрували родичі й знайомі хазяїна. Після прологу показували в лицях шаради, загадки, каламбури, омоніми, анаграми тощо. Силами кріпаків інколи влаштовувався повітряний театр, вистави розігрувалися просто неба, у садах.

У репертуарі кріпосних театрів налічувалося близько 300 п’єс, серед яких переважали комедії й опери, але були й водевілі, балети, драми, трагедії, прологи і па-

тріотичні п’єси; виставлялася опера В. Моцарта «Чарівна флейта», п’єси Мольєра, «Наталка Полтавка» і «Москаль чарівник» І. Котляревського, «Шельменко ден-

щик» і«Шельменко— волосний писар» Г.Квітки Основ’яненка.

Інколи акторів кріпаків продавали або здавали «в оренду» на професіональну сцену, зокрема й імператорським театрам.

ТЕАТР КУЛІНАРНИЙ (англ. culinary theatre) — термін Бертольта Брехта для

характеристики­ театру, спрямованого лише на те, щоб сприяти травленню­ гля-

дачів (Макс Райнгардт та ін.). ► ТЕАТР АНТИКУ­ ЛІНАРНИЙ­ , ТЕАТР БУЛЬВАРНИЙ, ТЕАТР ЕПІЧНИЙ,

ТЕАТР МАСОВИЙ, ТЕАТР ПОЛІТИЧНИЙ, ТЕАТР ПОПУЛЯРНИЙ

ТЕАТР ЛАБОРАТОРІЯ (від лат. laboratotium, фр. théâtre laboratoire; англ. labora­ tory theatre; нім. Labortheater; ісп. teatro laboratorio) — починаючи з 1920 х рр. —

різновид експериментального колективу, спрямованого на формування нових

технологій акторської творчості тощо. Поряд з лабораторним театром існує поняття режисерська лабораторія — форма навчання у процесі театрального

виробництва, запроваджена у практиці Мистецького об’єднання «Березіль». Ре-

жисерську лабораторію було створено 4 березня 1923 р. під керівництвом Леся

Курбаса. У процесі закріплення теоретичних знань режи­се­ри­ лаборанти ство-

587