Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР ЛАНЧ ТАЙМ

рювали режисерські постановочні плани. Лабораторні театри, або театри лабораторії дістали значне поширення у США (Американський лабораторний театр,

1924; Робітничий лабораторний театр; Акторський лабораторний театр, 1941;

та ін.). ► лабораторія театральна, ТЕАТР СТУДІЯ, школа театральна, штаб театральний ТЕАТР ЛАНЧ ТАЙМ (англ. lunch time theatre) ► ТЕАТР бенкетний, театр ВЕЧІРНІЙ, ТЕАТР

ОБІДНІЙ­ , театр бенкетний

ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ — узагальнена назва паратеатральних заходів християнського лицарства, спрямованих на прославляння лицарства, хрестових походів тощо (процесії, турніри, урочисті демонстрації споживання та інші розваги).

Серед перших театральних видовищ лицарства у ХІІ ст. дістали поширення

лялькові вистави лицарської тематики (в Іспанії — tіteres danzantes, bavastel та ін.) і лялькові лицарські турніри (Ludus Monstrum), що виконувалися на планшеті, як це зображено на відомій мініатюрі з кодексу «Hortus Delіcіarum» (ці вистави розігрувалися на спеціальних платформах, які зазвичай мали назву castіllo, castle, castellet — тобто замок, а в ширшому значенні — переносна естрада; походжен-

ня назви цього планшета від замку, очевидно, зумовлено тим, що більшість сюжетів лицарського театру пов’язано з облогами і захопленнями замків).

У ХІІ ст. народилися й масові видовищні жанри, спрямовані на оспівування основної рушійної сили хрестових походів — лицарства.

Так, з 1150 р. у Бельгії, у місті Брюгге, відоме паратеатральне видовище під назвою «Процесія святої крові» (Processіe van het Helіg Bloed), що постало після того, як один з лицарів привіз, повертаючись із хрестового походу, краплину крові Христа, яку помістили на золоту підставку й перенесли до кафедрального

собору. Відтоді процесію влаштовують щороку.

1345 р. в Лувені вперше влаштовується процесія в пам’ять про поразку нор-

манів. До цієї процесії за розпорядженням міської влади споруджувалися спе-

ціальні колісниці, а з 1428 р. у процесію вводиться кінь легендарного лицаря без страху й докору Байярда, подарований згідно з переказом Карлом Великим чотирьом мешканцям міста. У XVІ столітті процесія­ стає надзвичайно строкатою: церковні елементи вигадливо змішуються з ігровим фольклором і романтикою лицарських романів. Процесію відкривало двадцять дев’ять цехів, що виступа-

ли з фігурами архангела Михаїла і Диявола, а також із колісницею, на якій було

зображено вигнання Адама і Єви з Раю. За колісницею йшли тридцять чотири жінки, які уособлювали біблійних персонажів. Оформлення цих груп було доручено окремим цехам: так, цех м’ясників брав на себе групу Сари, що їхала верхи у супроводі Авраама, його сина Ісака і двох слуг, які вели навантаженого віслюка.

Усі персонажі несли сувої з написами, що відтворювали біблійні тексти. За ста-

розавітними персонажами їхало п’ять колісниць, на яких були розташовані живі картини. Потім ішла група трьох волхвів, а семеро дівчат їхали на алегоричних

тваринах (олень, леопард, тигр, верблюд, орел, пелікан). За наступними колісни-

588

ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ

цями з «живими картинами» йшли чернечі ордени, учні церковних шкіл, духівництво, півчі, група з іконою лувенської Богоматері, ректор, декани й професори

університету. Потім з’являлися три групи: кінь Байярда й четверо синів Аймона, гігант Геркулес, прекрасна Мегера, за ними — чотири загони стрільців і чиновників міського самоврядування. Процесію завершували дракон і персонажі, що зо-

бражували Св. Маргариту й Св. Георгія. По закінченні процесії розпочиналися паратеатральні дійства на площі. Так, драматичний гурток міста (камера риторів) виконав 1594 року мораліте «Суд Соломона» та ін. Розквіт свята припав на період пожвавлення торгового життя; коли ж ярмаркова торгівля завмерла, зникла й процесія і 1661 р. свято припинило своє існування.

1348 р. з нагоди свята Трійці й на відзнаку здобутої над ворогами перемоги, за у Брюсселі також було влаштовано лицарську процесію. Перед королівськи-

ми особами, що зібралися в ратуші, пройшли озброєні загони стрільців, піхота

йкіннота, члени різних братств і гільдій. Появі «тріумфальних возів», на яких виставлялися «живі картини» на честь Богоматері, передували виступи різних груп костюмованих персонажів. Перша група зображувала шаленого звіра — Диявола, із вух якого викидався потік вогню. Далі виступав архангел Михаїл у блискучій

броні лицаря, а за ним рухався оркестр, який автор опису називає надзвичайно дивовижним за характером і винаходом. Одягнений у шкуру ведмедя чоловік сидів на возі й грав на органі, сурми якого були замінені живими кішками. Котячі хвости були прикріплені до клавіш органа, і тварини нявкали при кожному натиску на клавіатуру. За цим оркестром йшла група людей, вдягнених у шкіри мавп, ведмедів, вовків та інших диких звірів. Вони танцювали навколо клітки, що стояла

на возі, під звуки ліри, на якій грали заперті в клітки мавпи. Ця група зображувала супутників Одіссея, перетворених чарівницею Цирцеєю на звірів. Потім ішли велетень і велетка, танцюючи під звуки фанфар, а також Пегас — величезний кінь. Далі рухався верблюд, який ніс на спині дерево, на гілках якого сиділи голі

діти, що зображували родовідне дерево Богоматері. За ними повз вогняний змій.

Слідом за ними їхали колісниці із зображенням тринадцяти епізодів із життя Богоматері. Докладно характеризуючи кожний віз, автор опису дає такий перелік «живих картин»: зачаття, народження й дитинство Богоматері; мадонна з немовлям; уведення в храм; Благовіщення; поклоніння пастухів; обрізання; поклоніння волхвів; очищення Марії; Воскресіння Христа й поява його до жінок мироно-

сиць; Вознесіння Господнє; зішестя Св. Духа на апостолів; Вознесіння Богоматері. За возами з живими картинами йшли міські організації (бюргери, купці, юристи, бургомістр, члени міської ради й міські чиновники). За ними — чернечі ордени

йдухівництво в пишному церковному вбранні з хрестами й корогвами. Говорячи про дівчат, що зображували на різних возах Богоматір, очевидець

відзначає, що «всі вони вирізнялися своєю привабливою зовнішністю, зосередженістю й красою». Кілька разів автор опису не стримується і зауважує — «напро-

589

ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ

чуд гарна дівчина!» Адже поряд із демонстрацією розкішних костюмів, прапорів, гербів, різного роду зброї й усіляких гротескних і алегоричних груп процесія

здійснювала й демонстрацію вродливих бюргерських наречених, яким вона давала нагоду виступити перед усім містом у вишуканому вбранні й серед барвистих декорацій. По закінченні ранкової процесії на площі перед ратушею почи-

нався показ містерії на театрі у формі Колізею.

1377 р. під час урочистостей, спрямованих на пропаганду хрестового походу, одну з колісниць було оформлено у вигляді корабля хрестоносців на чолі з Готфри­ дом Бульйонським, а інша зображувала Єрусалим, унаочнюючи мету заходу; захоплення Єрусалима лицарями зображувалося в музично пантомімічному­ дійстві.

1454 р. герцоги Бургундії і Клеве влаштували свято в місті Ліллі — і також з метою пропаганди нового хрестового походу проти турків. Бенкетові передував

лицарський турнір (joute), організований герцогом Клевським, племінником Філіпа Доброго. Сам бенкет відбувся 18 лютого у старовинній графській резиденції. На стінах зали, де зібралися численні гості, були розвішані килими, що зображували життя й подвиги античних героїв — Язона, Геркулеса та ін. Видовище, влаштоване під час бенкету, складалося з кількох самостійних entremets (фр. міжстрав’я,

десерт; тобто інтермедій, які вперше згадуються 1175 р.), що за доби середньовіччя передбачало розваги у формі виставляння макетів або коротких ігрових сценок і живих картин з використанням складних механізмів, завдяки яким рухалися ляльки тварин і птахів, млини, кораблі, фонтани тощо. Інколи усередині макетів ховалися люди.

У першій частині згаданої вистави гостям було запропоновано шістнадцять

розташованих на столах макетів.

На головному столі було виставлено макет церкви, усередині якої калатали дзвони, грав орган і співало четверо співаків.

На іншому столі був макет вітряка, поряд з яким змагалися у стрільбі арбалет-

чики, а неподалік від них, біля винної діжки, стояв чоловік з келихом, на якому

було написано: «Хто хоче — хай бере».

На наступному столі зведено скелю, з якої гола дитинка лила запашну рідину. Далі — корабель з товарами й матросами; розкішний фонтан з прикрасами зі скла й свинцю, оточений кущами, квітами, травою й камінням; паштет, усередині якого сиділо двадцять вісім музикантів.

Неподалік виставлено замок з баштами, на одній з яких сиділа легендарна русалка Мелузіна в образі змії. Лицар гуляв з дамою серед троянд у саду, блазень катався на ведмеді по сніжних вершинах, в індійському саду розгулювали звірі,

в іншому місці купець продавав свої товари селянам.

Посеред зали, на місці буфета з посудом містився постамент зі скульптурою

оголеної жінки, з грудей якої лилося вино. Спину жінки до сідниць огортало довге волосся й вуаль. Поряд був прикріплений ланцюгом до колони живий лев,

590

ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ

який охороняв жінку; на постаменті золотими літерами було написано «Не чіпайте мою панну» (що мала символізувати грецьку церкву).

Під час цього політичного бенкету виконувалися різні музичні номери: співаки у церкві виконували арії, пастух виходив з пирога і грав на флейті, а костюмовані сурмачі грали верхи на коні, який з’являвся з головних дверей зали.

По закінченні міжстрав’я розпочався показ пантоміми на майданчику, що стояв у залі й мав передню завісу. Пантоміма називалася «Язон у Колхіді» і відтворювала в осучасненому вигляді античний міф про «золоте руно» (хроністи називали цю пантоміму містерією). У пантомімі Язон бився з биками, що охороняли золо­ те руно, й присипляв їх магічною водою, отриманою від Медеї; потім бився зі змією, відрубував їй голову й виламував зуби; у наступній картині орав землю й сіяв зміїні зуби. Із землі виростали озброєні лицарі, що билися між собою й гинули.

Картини або епізоди пантоміми розділялися музичними інтермедіями, що розігрувалися в залі при виїзді співаків або ж після феєричних сценок (політ дракона й сокола, що переслідував птахів, та ін.). Музичну частину видовища обслуговували співаки у церкві і музиканти у паштеті.

Частиною дійства були також живі картини, кожна з яких супроводжувалася

музикою, танцями, трюками акробатів і карликів. Серед істот, що були представлені у цих картинах, хроніст відзначав: коня, кабана, людиноподібну істоту з головою грифона, оленя, а також дракона, що літав над залою.

У фіналі, після виходу виконавця, який, зображуючи Святу церкву, звертався до присутніх із закликом захистити її від невірних і звільнити Константинополь від турків, — столи прибиралися і до зали входила у супроводі музикантів і носіїв

смолоскипів шляхетна дама, яка символізувала Божу Милість. Їїсупроводжували арфісти, музиканти з лютнями й тамбуринами, а також дванадцять пар лицарів у золотих масках, а також дамами, кожна з яких уособлювала одну з дванадцяти чеснот, які позначалися табличками у них на плечах: Віра, Милосердя, Справед-

ливість, Розважливість, Обережність, Поміркованість, Істина, Щедрість та ін.

Далі Божа Милість зверталася до короля Франції й усіх присутніх із закликом розпочати новий хрестовий похід.

Тоді в залі з’являвся військовий король Ордена, який ніс фазана у супроводі двох дам і двох лицарів.

Філіп Добрий урочисто здіймав правицю і давав обітницю: «Богові, Святій Діві,

дамам і фазанові — піти війною на турків для порятунку церкви».

Усі государі й лицарі по черзі звернулися до Бога й Пресвятої Діви й дали обітницю пожертвувати усім своїм майном заради служіння Ісусові Христу.

По закінченні свята ентузіазм, однак, вщух і хрестовий похід відклали на невизначений час; саме ж свято отримало назву Обітниця фазана.

Саме під час цього свята вперше в історії світового театру з’явився майданчик з передньою завісою, що розкривала окремі епізоди пантоміми.

591