Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР МЕРТВИЙ, ТЕАТР ПОМЕРЛИЙ

Через постійні гоніння з боку церкви й держави мандрівні трупи часто були змушені тікати з Італії — починаючи з кінця XVІ ст. вони виступали у Франції, Іс-

панії, Англії, що спричинило врешті створення в Парижі театру «Комеді Італьєнн», який, у свою чергу, вплинув на репертуар театру бульварів, на розвиток народного театру в Австрії, а у ХІХ ст. — пантоміми.

У ХІХ ст. традиції комедії масок розвивала італійська діалектальна комедія. Німецькі романтики, а вслід за ними й представники декадентських течій кінця ХІХ — початку ХХ ст. бачили в масках стародавнього італійського театру світ чи­ стої театральності й облагородженого романтизму (практика французьких ре­ жисерів модерністів, рання творчість Вс. Е. Мейєрхольда, О. Я. Таїрова та ін.). Урешті прийоми комедії дель арте в оновленому вигляді використано у виставі Є. Вахтангова «Принцеса Турандот» Карло Гоцці (1922), у виставах Дж. Стрелера та ін.

Інколи поняття театр масок уживається стосовно давньогрецького театру, вистави якого здійснювалися також у масках (трагедія масок). ► ТЕАТР ІМПРОВІЗАЦІЇ

ТЕАТР МЕРТВИЙ, ТЕАТР ПОМЕРЛИЙ (англ. deadly theatre)

ТЕАТР БРУТАЛЬНИЙ, ТЕАТР КЛАСИЧНИЙ, ТЕАТР ТРАДИЦІЙНИЙ

ТЕАТР МЕТАМОРФОЗ (нім. Metamorphosen, Klappmetamorphosen, Metamorpho­ sentheater) — у XVІІІ ст. — різновид театру ляльок, в якому ляльки за допомогою відповідного механізму змінювали свій вигляд, із чоловіків перетворювалися на жінок, із старих ставали молодими; вони стріляли з рушниць та пістолетів, на-

ливали вино з фляшок у чарки, добували шаблю з піхви і т. ін. У Росії ці театри у середині ХІХ ст. мали також назви детский механический кукольный театр или марионетки, с превращениями и движущимися фигурами и автоматами, театр превращений, механико метаморфозический театр та ін. Словосполучення те­ атр метаморфоз уживав Е. Ізопольський, описуючи баче­ний­ ним в Україні вертеп: «… видовища, які чарують своєю досконалістю і від кількох років відомі у нас під назвою театр метаморфоз». У 1820 х рр. ці видовища називалися метермо­

фозами. ► ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР ВЕРТЕП, ТЕАТР ЛЯЛЬОК, ТЕАТР ПРЕДМЕТІВ, ТЕАТР МЕХАНІЧНИЙ

ТЕАТР МІМОДРАМИ (фр. mimodrame, англ. mime play, нім. Mimusspiel, ісп. mimo­ drama) — узагальнена назва різновиду пантоміми, п’єс і вистав, у яких використовується виключно пластична мова тіла (на відміну від пантоміми у вузькому значенні слова, що припускає можливість діалогу, декламації, мімічних сцен, живих картин символічного характеру тощо). Жанр мімодрами постав на початку ХІХ ст. у Франції і був орієнтований на відтворення історичних подій, у центрі яких стояли королі, полководці, національні герої. Так, у Франції виставлялися мімодрами

«Імператор» (хроніка воєнних походів Бонапарта), «Аустерліц», «Египетські піра-

міди», «Герой доби»; виставлялися також мімодрами з участю тварин і на фантастичні сюжети — «Мізорські льви», «Слон короля Сіамського», «Піренейський

сенбернар». Різновид мімодрами (mimodrame historique militaire) — iсторична батальна мiмодрама, патрiотичне монументальне театрально циркове видови-

606

ТЕАТР МІНІАТЮРНИЙ

ще на iсторичний сюжет. У ХХ ст. зміст терміна мімодрама змінюється. У праці «Рух у мистецтві актора» В. С. Василько писав: «Мімодрама — мистецтво камерне,

в ній діють переважно одна дві особи. У цій грі актор розкриває перед глядачем головно внутрішню дію образу, психічний стан і переживання персонажа. Тут не допускаються жанрові і побутові жести. Отже, пантоміма — це зовнішня дія,

ситуації, передані засобами руху, мімодрама — мімічний монолог, внутрішня дія, підтекст, виражений в основному засобами міміки».

ТЕАТР МІНІАТЮРНИЙ (англ. bijou, bijou theatre) — в англомовному театрі — невеличкий театр, розрахований не більш, як на п’ятсот глядачів, у якому все створено у дрібному масштабі і актори грають в умовному наборі декорацій — ширм і станків. ► ТЕАТР МАЛИЙ

ТЕАТР МІНІМАЛЬНИЙ [МІНІМАЛІСТИЧНИЙ, МІНІМАЛІСТСЬКИЙ] (фр. thé­ âtre mіnіmal; англ. mіnіmalіst theatre; нім. Mіnіmaltheater, ісп. teatro mіnіmo) — з 1950 х рр. — театр, який мінімізує засоби виразності, немовби прагнучи ска-

зати, що головне слід шукати у невимовному (Беккет). Цей театр спирається на традицію театру мовчання (Метерлінк) і мінімалістського танцю (Каннігем, Райнер, Монк, Чайлз та ін.) і мінімалістського мистецтва у цілому. ► ТЕАТР АКЦІЙ

ТЕАТР МІНСТРЕЛ ШОУ ► МІНСТРЕЛ-ШОУ, ТЕАТР МЮЗИК ХОЛ

ТЕАТР МІСЬКИЙ, ТЕАТР МУНІЦИПАЛЬНИЙ — театр, який підпорядковується міській владі і фінансується з міського бюджету.

У Європі такі театри почали створювати у ХVII ст. В Україні, — писав Іван Франко, — «загальноприйнятий тип міського театру не відповідає нашим національ-

ним відносинам у Галичині. У нас нема великих міст, ані великих промислових центрів, де би купчилося багато заможної інтелігенції <…> обік сього міського

театру (з природи своєї організації він мусить залишатися міським) бажаю сотво-

рення для нас ще іншого типу, сільського театру» ► ТЕАТР АМАТОРСЬКИЙ, ТЕАТР ГРОМАД-

СЬКИЙ, ТЕАТР КОМУНАЛЬНИЙ, ТЕАТР МУНІЦИПАЛЬНИЙ

ТЕАТР МІЩАНСЬКИЙ (пол. teatr mieszczański) — узагальнена назва групи явищ, норм і переконань, інституцій і практик, що характеризують домінантну тенденцію в європейському театрі ХІХ — початку ХХ ст. Гостро критикований з усіх боків, цей театр, однак, продовжує існувати, адже відповідає вимогам і очі­

куванням свого глядача — міщанина або, просто кажучи, мешканця міст. Витоки

цієї тенденції — у формах демократичного театру XVIII ст., а надто у зв’язку з народженням театру бульварів і таких жанрів, як міщанська драма і мелодрама тощо.

У ХІХ ст. цей театр спирався: у драматургії — на техніку гарно скроєної п’єси, в ак-

торському мистецтві — на принципи реалізму і психологізму, в організаційному сенсі — на принципи репертуарного театру, у моральному сенсі — на принципи

поміркованості, раціоналізму, відокремлення публічного життя від особистого, табуювання показу біологічного, а надто еротичного аспекту існування людини

тощо. Панівною формою міщанського театру є театр ілюзії.

607

ТЕАТР МОВЧАННЯ

Словосполучення міщанський театр зазвичай уживається з негативним відтінком — як синонім до театру анахронічного, консервативного, позбавленого

естетичної вартості. ► ТЕАТР АРИСТОТЕЛІВСЬКИЙ, ТЕАТР БУРЖУАЗІЙНИЙ, ТЕАТР ІЛЮЗІЇ, ТЕАТР ПСИ-

ХОЛОГІЧНИЙ, ТЕАТР ЧЕТВЕРТОЇ СТІНИ

ТЕАТР МОВЧАННЯ (англ. theatre of silence) ► театр абсурду, ТЕАТР СИМВОЛІС­ ­Тичний

ТЕАТР МОДИ (фр. Théâtre de la Mode) — у широкому сенсі — уся сукупність паратеатральних­ видовищ, спрямованих на демонстрацію модного вбрання, ак­

сесуарів­ і манери поведінки; у вузькому сенсі — назва театрів, на сцені яких демонструється показ мод.

УПарижi, де народилися ці видовища, щосезону представляються колекцiї одягу найпопулярніших французьких кутюр’є. Узимку i влiтку — haute couture (от кутюр, що означає вишукане шиття або висока мода), навеснi і восени — prêt à porter (прет а порте — готове до носіння, тобто готовий одяг).

Pret à porter демонструється пресi i клiєнтам у серединi жовтня (весняно лiтнi колекцiї) i в серединi березня (осiнньо зимовi сезони), тобто за пiвроку до початку сезону. Тривають цi покази 10–12 днiв; фiрми демонструють моделi, що будуть готуються до пошиття, продаватимуться в магазинах для широкого вжитку.

Колекцiї haute couture демонструють у сiчнi й у липнi, а покази тривають упродовж чотирьох днiв. На вiдмiну вiд одягу, готового до носiння, це чисте мистецтво, вишукане вбрання, прикраси, взуття й аксесуари­ для респектабельного

глядача.

Фундатором от кутюр вважається англiєць Чарлз Фредерiк Ворт, у якого одягалися не лише державнi дiячi, а й актриси — С. Бернар, Е. Дузе, Г. Режан.

Але справжний розквiт високої моди почався пiсля Першої свiтової вiйни, коли­ до Парижа з Америки прибула перша група живих моделей. Відтоді й почалося сходження цiєї чарiвної професiї, яка розквiтла з появою телебачення, з бурхливим розвитком кiно i фотосправи, з виданням повнокольорових журналiв тощо.

Органiзацiю показiв здiйснює Комiтет координацiї Паризьких Кутюр’є. Офi­

цiйна­ назва цих показiв — презентацiя для преси (press show або дефiле — вiд

фр. défilé — ходити, показувати). Окрiм журналiстiв, на press show (особливо, як­ що це показ haute couture) запрошуються потенцiйнi клiєнти. У залах збирається зазвичай­ близько п’яти шести тисяч глядачiв.

Упоказi бере участь близько тридцяти моделей, якi у стрiмкому­ темпi демон­ струють­ нову колекцiю. Модель виходить з за лаштункiв на довгий подiум, обов’язково фiксує позу, доходить до кiнця подiуму, де знову зупиняється, знову фiксує­ позу, робить два три повороти­ на мiсцi, повертається i зупиняється,

щоб знову­ зафiксувати позу, пiсля чого залишає подiум, фiксуючи вишукану позу

перед кулiсами. Дотримання цих технологiчних вимог обов’язкове, адже фотографи знiмають показ не лише для преси, а й для каталогiв. Отже, автор колекцiї зацiкавлений у тому, щоб фотографи зробили якомога бiльше якiсних знiмкiв.

608

ТЕАТР МОЛОДІЖНИЙ

ТЕАТР МОЛОДІЖНИЙ — у Франції 1970 х рр. — ідейно естетичний рух, що виник на хвилі студентської революції поколінь (1968 р.) і в естетичному сенсі проти-

стояв психологічному театрові. У різні роки у Франції налічувалося від 40 до 100 молодіжних театрів, серед яких найпопулярнішими стали «Театр дю Солей» («Театр Сонця» Аріадни Мнушкіної), «Шен Нуар» (Р. Жела), «Компані де ля Пом Верт»

(К. Дасте). Спільною ознакою цих театрів були демократична система антрепризи, колективний характер роботи над виставами, а також тяжіння до форм народного театру і цирку (маски, гротеск, буфонада, номери з гігантськими ляльками, хореографічні й акробатичні сцени та ін.). Молодіжні трупи зазвичай виступають у приміщеннях, не призначених для театральних вистав (церкви, ангари та ін.), що й сприяє оновленню сценічних форм. Наприкінці 1970 х рр. молодіжні (молоді) театри були створені в СРСР, а згодом і в пострадянських республіках. В Укра-

їні молодіжні театри діють у Києві («Молодий театр»), Львові (Молодіжний театр ім. Леся Курбаса), Дніпропетровську, Чернігові. ► ТЕАТР АВАНГАРДОВИЙ

ТЕАТР МОНУМЕНТАЛЬНИЙ (пол. teatr monumentalny, teatr ogrom­ny­ від лат. mo­ numentum — пам’ятник значних розмірів) — у найпоширенішому значенні метафоричний вислів, який застосовується у зв’язку з театром античної трагедії, давньоримськими амфітеатрами (Колізей та ін.), середньовічними містеріями, театром ампіру, видовищами тоталітарних держав та ін.; інколи словосполучен-

ня «монументальний театр» застосовується у зв’язку з театром Адама Міцкевича, Гордона Крега, Станіслава Виспянського (teatr ogromny просто неба на краківських схилах Вавеля), Юліуша Остерви, Леона Шиллера, Миколи Охлопкова, Володимира Блавацького, постановками в СРСР оптимістичних трагедій, героїчних

інародних драм; у концепції театру на цвинтарі Жана Жене монументальний —

це універсальний, неначе монумент мерцям, театр серед мерців на цвинтарі. ТЕАТР МЮЗИК ХОЛ (англ. musіc hall — музична зала) — вид музичного естрад-

ного театру, який постав у 1832 р. в Англії і показував музичні вистави, що складалися із коротких п’єсок, співів, танцювальних номерів та інших малих форм.

Батьківщиною видовища вважається Болтон (Ланкашир), первістком жанру — «Стар мюзик хол», класиком — засновником кількох лондонських мюзик холів

(«Шинок кнура», «Альгамбра», «Палас театр») — Шарль Мортон.

Один з перших мюзик холів організовано у приміському «Чайному саду» в лондонському передмісті Воксхол. Зала «Кентерберійського пагорба» вміщала 700 глядачів, і в 1848 р. тут здійснювалися вистави спочатку лише у вечірній час по четвергах для торговців і робітників, які мешкали у кварталі, а по суботах — для їхніх сімей. Жінки шаленіли від нової розваги, проте, як спостеріг Мортон,

пили мало (отже, прибутки падали). Тоді Мортон вирішив компенсувати свої

втрати за рахунок подвійної платні за вхід саме для жінок. 1890 р. в Лондоні створено спеціальний театр мюзик хол «Альгамбра», у якому виступали естрадні

іциркові артисти ексцентрики; 1904 р. — мюзик хол «Колізей».

609

ТЕАТР НА ВОДІ

Успіх англійських мюзик холів сприяв поширенню їх і в інших країнах Європи й Америки: починаючи з 1870 х рр. найбільші паризькі кафе концерти стали та-

кож називатися мюзик холами, а на їхніх сценах з’явили­ся,­ замість звичного дивертисменту, спектаклі ревю (огляди). З цього ж періоду­ мюзик хол остаточно відокремлюється від ресторану і визначається як самостійне видовище. Зміню-

ється й склад публіки — відтепер це переважно буржуазно аристократичні кола. Пригадуючи прославлений мюзик хол «Фолі Бержер», Моріс Шевальє у книзі «Мій шлях і мої пісні» писав: «Мюзик хол на вулиці Ріше належав міжнародному класу. Він був найбільшим у Парижі. Усі іноземці, що приїздили до столиці, йшли туди ж у перший вечір. Неймовірних розмірів променуар (місце для прогулянок під час антракту, велике фойє, розташоване навколо амфітеатру) був справжнім ринком кохання. У партері, ложах і на авансцені можна було побачити найзнаме-

нитіших чоловіків і жінок. «Фолі Бержер» називали Вавилонською баштою розпусти… Галасливу й неуважну публіку мало цікавило те, що відбувалося на сцені. Номери йшли один за одним, глядачі зустрічали їх з абсолютною байдужістю…»

УСРСР перший мюзик хол створено 1923 р. у саду «Акваріум». 1926 р. у Москві,

уприміщенні Другого державного цирку відкрито мюзик хол, який мав стати зло-

боденним, сатиричним театром, програма якого складался б з окремих естрадних номерів, об’єднаних загальним сюжетом. На сцені цього театру були здійснені монтаж атракціонів «Дива тридцятого століття» (1928), програми «З неба звалилися» (1929), «Артисти вар’єте» (1933), «Як 14 а дивізія в рай ішла» Д. Бєдного та ін.

Як і більшість форм естрадного театру, мюзик хол важко диференціювати від подібних за формою вар’єте, кабаре, кафешантанів, ревю тощо. Різні історичні

назви свідчать радше про мінливість моди на терміни, ніж про істотні відмінності між формами. Хоча з істо­рико­­етимологічної точки зору їх можна розрізняти за ознаками місця (кабаре, мюзик хол, кафешантан) і змісту програми (вар’єте,

ревю). ► ТЕАТР ВАР’ЄТЕ, ТЕАТР ЕСТРАДИ, ТЕАТР КАБАРЕ, ТЕАТР МАЛИХ ФОРМ, ТЕАТР РЕВЮ

ТЕАТР на ВОДІ (англ. water theatre, пол. teatr na wodzie­) — видовища, в яких за-

мість сценічного майданчика використовуються водоймища — навмахія (Террі Ходгсон називає навмахію water pageant — педжент на воді), пересувні театри, що пливучи річкою, влаштовували вистави, зупиняючись біля населених пунктів.

Історично першим видовищем, у якому замість сценічного майданчика ви-

користовувалися водоймища, були потішні морські бої, відомі ще єгипетським фараонам у VІ тисячолітті до н. е. Жанр відродив Юлій Цезар з нагоди власного тріумфу 46 р. до н. е. під назвою навмахія.

Іншим різновидом виконавського жанру на воді можна вважати проект, здійснений 17 липня 1717 р. в Англії, на Темзі, де на честь короля було виконано

«Музику на воді» Г. Ф. Генделя. Фредерик Боннет, акредитований при англійському дворі бранденбурзький повірений у справах, залишив такий опис цього

видовища: «… Король сів у барку близько восьмої години у супроводі герцогині

610