Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ТЕАТР ШКІЛЬНИЙ

них видовищ, які б на кшталт вуличних містерій обіймали події зі священної історії, не було у шкільному театрі. У працях теоретиків шкільної драми вперше

висловлюється й думка про неприпустимість показу Христа на сцені. Що ж до мотиву вибору сюжету, він пов’язаний передусім з можливістю провести тенденцію відданості католицизмові і замовникові, на честь якого виконувалася вистава.

Шкільний театр активно розширював свою жанрову палітру, включаючи до свого репертуару жанри, форми й окремі прийоми театру світського. Приміром, в останні десятиліття існування шкільного театру в Польщі на його сцені виставлялися: трагедії в дусі містерій («Трагедія про святого Казимежа, польського королевича»); французькі трагедії (Корнель, Расін, Вольтер); трагедії на сюжети Старого Заповіту; патріотичні трагедії на історичні сюжети (про ідеальних римських імператорів і консулів, які завжди віддавали перевагу громадському

обов’язку); комедії (перекладні й адаптовані).

Більшість шкільних трагедій розвивала тему сакральної влади й виводила на сцену­ монарха з його підданими. В основу сюжету було покладено історію про монарха­ — шляхетного, майже ідеального для містерії героя; в його оточенні з’являється­ зрадник або заколотник, який намагається захопити трон, але його

зусилля ні до чого не призводять і його карають, адже йому протистоїть відданий тронові придворний, який і викриває злочинця.

В Україні найпершим твором шкільного театру була панегірична декламація «Просфонима», написана від імені учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози, який на початку 1591 р. приїхав із Києва до Львова в церковних справах.

Одним з різновидів декламацій були ляменти (плачі або трени), тобто похо­ ронні панегірики, до перших зразків яких належить «Лямент дому княжат Остроз­ ских над зешлим з того світа ясне освецоным княжатем Алєксандром Константиновичем, княжатем Острозским, воєводою воліньскым» Даміяна Наливайка

(1603), а також написані відомим своєю театральною поведінкою Касіяном Сако-

вичем «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска его к. мілості Запорозкого…» (1622). Ці вірші виголосили дванадцятеро спудеїв Київської братської школи над прахом Сагайдачного.

Важливою подією для поширення пасійних драм (Великодніх містерій) став, на думку В. Рєзанова, київський собор 1629 р. за митрополита Йова Борецького,

який «запровадив до церковної відправи пасії <…> це було явне наслідування католицькій літургійній страсній (пасійній) драмі».

До драм Великоднього циклу В. Рєзанов відносив такі п’єси: «Дійство на страсті

Христові списане», «Царство Натури Людської…», «Свобода от віков вожделенная…», «Мудрость Предвічная…», «Торжество Естества Человеческого…», «Тра-

гедокомедія» С. Ляскоронського, «Властотворній образ человеколюбія Божія» М. Довгалевського, «Образ страстей міра сего» і Великодню драму без заголовка.

715

ТЕАТР ШОКОВИЙ

Найменшу групу п’єс Володимир Рєзанов зараховує до драм Різдвяного циклу: «Комедіа на Рождество Христово» Дмитра Туптала, програма Різдвяної драми без

заголовка, — т. зв. «Ростовское дійство», «Дійствіе на Рождество Христово» (анонімне), «Комическое действіе в честь, похваленіе і прославленіе рождшемуся <…> царю царей Христу Господу…» Митрофана Довгалевського, Різдвяна дра-

ма (без заголовка, анонім), уривок Різдвяної драми — діалог пастухів. Агіографічні сюжети в українському шкільному театрі не дістали значного­ по-

ширення. До зразків жанру міраклю належать лише два твори: анонімна драма «Алексій, человек Божій» (1673) та «Комедія на Успеніе Богородицы» (1697/1699) Дмитра Туптала. Драма про Олексія, чоловіка Божого — своєрідний палімпсест, який спирався на поширений в Європі сю­жет («Una rappresentazіone dі santo Alexіo», 1515; «La Rappresentazіone dі sant ‘Alesso», 1517; опера Стефано Ланді

та ін.). Показ цього твору 17 березня­ 1674 р. в Києво Могилянській колегії приурочено до дня святого­ Олексія (Теплого Олекси) і дня народження царя Олексія Михайловича (до титулу якого вперше в історії Росії було додано слово «святий»).

У1697–1699 рр. написано «Комедію на Успеніе Бого­ро­ди­цы»­ Дмитра­ Туптала. Саме агіографічні сюжети заклали фундамент для зародження іншого жанру,

представленого трагедокомедією Теофана Прокоповича «Владимер» (1705), яка вважається першою українською п’єсою на історичну тему, історичною драмою

або релігійною драмою, хоча насправді є зразком костюмованого панегірика, присвяченого Петрові І, а також покровителеві Києво Могилянської академії гетьманові­ Іванові Мазепі.

1708 р. написано п’єсу Лаврентія Горки «Іосиф Патріарха», в основі якої — біб­

лійне оповідання про спокушання Йосифа дружиною Пантефрія.

1728 р. написано «Милость Божія, Україну от неудобносимих обид лядських чрез Богдана Зіновія Хмельницького, преславного войськ Запорозьких гетьмана, свободившая, і дарованная єму над ляхами побідами возвеличившая, на не-

забвенную толиких єго щедрот пам’ять репрезентованная в школах Кієвських

1728 літа». Це перша українська п’єса, в якій відтворювалися події націо­нально­­ визвольної­ війни 1648–1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького­. Написана у традиціях шкільної драми, ця анонімна п’єса вперше виставлена в Києво Могилянській академії 1728 р. до 80 річчя початку визвольної війни.

5 вересня 1744 р. в день тезоіменитства імператриці Єлизавети «учащиеся

юноши» Академії підготували й розіграли панегіричну драму Мануїла Козачинського під «історичною» назвою «Благоутробіє Марка Аврелія Антонія, кесаря Римского», сюжет якої давав підстави до улесливого порівняння героя з цари-

цею. ► ТЕАТР ДИТЯЧИЙ, ТЕАТР НАВЧАЛЬНИЙ, ТЕАТР РЕЛІГІЙНИЙ

ТЕАТР ШОКОВИЙ (англ. shock troupes)— у1930 хрр. уНімеччині— агітаційні театри, які розігрували агітвистави під патронатом німець­кої­ комуністичної партії.

716

ТЕАТР ШОПКА, ШОПКА

ТЕАТР ШОПКА, ШОПКА (пол. Szopka, від давньопол. Szopa — будівля для сенатських зборів) — одна з найстаріших форм польського народного театру ля-

льок, поширена у XVІ–XVІІ ст. Шопка зародилася як частина католицького різдвяного богослужіння: під час різдвяних свят у храмах виставляли ясла (пол. jasełka) з дерев’яними фігурками, що зображували персонажів євангельської розповіді про

народження Христа; за переказом, традиція показу цих видовищ постала 1223 р., коли яселка вперше були влаштовані в Італії Франциском з Асижу. Вистави шопки виконувалися у двохярусній або одноярусній скриньці, де діяли стрижневі ляльки, яких лялькарі пересували за допомогою прикріпленого знизу дроту вздовж щілин підлоги скрині. До різдвяного сюжету згодом введено побутові і сатиричні сценки — євангельські епізоди, що розігрувалися у верхньому ярусі шопки (у Раю), вони перемежовувалися побутовими інтермедіями в нижньому ярусі (у Пеклі). ►

ТЕАТР БАТЛЕЙКА, ТЕАТР ВЕРТЕП, ТЕАТР КРЕШ, ТЕАТР ЛЯЛЬОК, ТЕАТР ПРЕЗЕПІО, ТЕАТР ЯСЕЛКА

ТЕАТР ШТУЧНИЙ — в Україні ХІХ ст. — термін на позначення театру артис­ тичного, мистецького, художнього («… свою по польськи написану статейку про

театр (штучний) у Галичині, де в примітці згадав і про останки народного теат­ру по наших селах» — І. Франко). ► ТЕАТР АРТИСТИЧНИЙ

ТЕАТР юджо кабукі ► ТЕАтр жінок

ТЕАТР ЯРМАРКОВИЙ (фр. théâtre de la foire; пол. teatr jarmarczny) — узагальнена назва розваг і видовищ, які влаштовувалися в Європі у XVІ–XІХ ст. під час ярмарків.

Ярмарок, як форма стимулювання економічного обміну, відомий з часів анти-

чності, проте на популярну форму святкового громадського спілкування він перетворився лише за доби середньовіччя.

Влаштовувалися ярмарки за сприяння монастирів у дні церковних свят

(за що ченці й отримували прибутки, обкладаючи ярмаркову торгівлю високим податком), а головне — ярмаркові розваги створювали бажаний для розвитку видовищ контекст, без чого важко уявити логіку існування видовищного жанру.

Середньовічна торгівля була тісно пов’язана з богослужінням: слова меса, ferіae означають і обідню і ярмарок; торгівля поєднувалася з церковними святами і про­

цесіями. Зв’язок цей заходив настільки далеко, що первісно і сама торгівля відбувалася у храмі: коли на хорах відбувалася служба, внизу, в кораблі церкви, від-

бувався обмін товарів. Лише з плином часу торгівлю було перенесено на площу перед храмом; за середньовіччя на цих площах були ринки, влаштовувалися торгові ряди, встановлювалися намети і будки. Давні грамоти давали право влашту-

вання ринків церквам і монастирям (як у франкській монархії, так і в Англії, де мо-

настирі — Вестмінстер, Йорк, Дургем, Вінчестер — влаштували перші ярмарки). Ярмарок відбувався завжди упродовж визначеного часу — місяця, шести тиж-

нів, 40 днів, після чого купці мали залишити місцевість. Тривалість ярмарків залежала від релігійних свят на честь вшанованого в цій місцевості святого. Відтак, —

717

ТЕАТР ЯРМАРКОВИЙ

вважає О. Гвоздєв, — трьом етапам розвитку торгівлі (спершу у стінах церкви, далі на церковній площі і, нарешті, на міській, ринковій площі) відповідає й три

етапи у розвитку театральних постановок — у стінах церкви, на церковній площі і на міських площах.

Аби зібрати якомога більше роззяв, під час ярмарків влаштовувалися видови-

ща фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісни­ків­ аматорів, камер риторів, мейстерзінгерів,­ які розігрували фарси, фастнахтшпілі, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів, дресированих мавп, операторів (які продавали настоянки, мазі й чудодійні ліки). Аби привернути увагу покупців, продавці наймали безробітних акторів, які, у свою чергу, розігрували фарси, що покликані були зібрати якнайбільше роззяв навколо шахраїв та їхнього краму. Саме тому поява жонглерів, як свідчить паризький статут XІІІ століття, за-

охочувалася міською владою: «Якщо на мосту з’явиться мавпа, і її веде не простий обиватель для власної розваги, але жонглер, який демонструє з нею якісь видовища, він повинен показати його (у вигляді мита) отут, на мосту». Інший статут звільняв жонглера від мита, але вимагав від нього виконання одного рядка пісні.

Так ярмарок перетворювався на місце збуту найдивовижніших винаходів люд-

ства й організації не менш дивовижних змагань. Приміром, у Відні з 1382 р. відомі ярмаркові перегони повій і чоловіків (переможниця отримувала відріз оксамиту); в Англії — ярмарковий продаж жінок, які набридли своїм чоловікам («деякі письменники, — глибокодумно писала тогочасна преса, — вбачають у підвищенні цін на жінок ознаку розвитку цивілізації»); зазвичай чоловік приводив дружину з мотузкою на шиї на ярмаркову площу, де продавалася худоба, прив’язував

її і продавав у присутності свідків тому, хто давав більше за інших; судовий чин визначав ціну, що рідко перевищувала кілька шилінгів (народ називав такого роду торгівлю Thе Hоrnmаrkеt — ярмарок рогатої худоби); крім того, — різноманітні продовольчі ярмарки, які влаштовувалися цехами ремісників.

У цьому контексті, перенасиченому театральністю, й належало зародитися но-

вим театральним формам.

Найпотужніший розвиток ярмаркового театру починається у Франції з кінця XVІ ст.; ярмаркові театри отримують свої назви від двох паризьких ярмарків, які влаштовувалися наСен Жерменському іСен Лоранському ринках упередмістях Парижа і тривали три чотири місяці.

1595 р. на Сен Жерменському ярмарку зареєстровано трупи мандрівних комедіантів, жонглерів та еквілібристів, стрибунів, дресирувальників, канатних танцюристів. Трупа розпочинала свою роботу з 3 лютого і завершувала її у квітні,

після чого перебиралася на Сен Лоранський ярмарок, який відкривався 28 червня і тривав­ до 30 вересня.

Згодом ярмаркові театри почали виставляти великі постановочні спектаклі — «Викрадення Єлени, облога і звільнення Трої» (1705) та ін.

718

ТЕАТР ЯРМАРКОВИЙ

Водночас історія ярмаркових театрів — це історія винахідливої юридичної боротьби з абсолютистською бюрократією і законодавством.

Коли театр «Comédie Francaise», маючи монопольне право на влаштування вистав, повів боротьбу проти ярмаркового театру і 1707 р. майже досяг своєї мети (ярмарковим театрам було заборонено використовувати діалог), ці театри

створили п’єси монологи, в яких монологи йшли один за одним, причому коли один виконавець з’являвся на сцені, інший її залишав. Проте Французька Комедія не зупинила свого наступу і домоглася постанови про знесення ярмаркових театрів і спалення їхніх декорацій. Та за вісім днів по тому ярмаркові театри було відбудовано, а декорації створено ще кращі, ніж попередні. Тоді римляни, як називали «Comédie Francaise», знов поскаржилися королю, і в результаті ярмарковим театрам було дозволено виставляти лише пантомімно акробатичні видови-

ща (фр. pantomime dialoguée — пантомімічні діалоги) і заборонено виставляти вистави з живим словом. У відповідь ярмаркові актори створили новий жанр — п’єси у написах (кожен актор, виходячи на сцену, діставав з кишені сувій паперу, на якому було написано великими літерами його роль; по ходу п’єси він діставав необхідний сувій, розгортав його і показував глядачам, щоб ті змогли прочитати

його, після чого пантомімою розігрував те, про що йшлося в тексті; інколи актори не промовляли слова ролі, а співали).

Але проти ярмаркового театру повстала також Королівська музична академія, привілейована оперна сцена, що єдина мала право виконувати музичні твори у Парижі. Однак і це не зупинило акторів. Оркестр виконував якусь популярну мелодію, актор тримав у руках текст куплету, а спеціально розсаджені серед публіки люди

починали виспівувати слова ролі на відомий мотив. Оскільки співали не на сцені, а в залі для глядачів, поліція не мала підстав для втручання і заборон вистав.

Уся ця складна юридична історія дала поштовх для становлення жанру коміч­ ної опери.

П’єси, що демонструвалися на сценах ярмаркових театрів відзначалися непри-

стойністю, проте саме це й збирало на них знать, котра оту саму непристойність критикувала.

Нарешті, коли вже здавалося, що кількість утисків перевищила можливості ярмаркових театрів, у 1719 р. вони припинили свою діяльність, але лише тимчасово — для того, щоб у 1721 р. поновити свої виступи.

В основному документі з історії ярмаркових театрів — поліційних протоколах — зафіксовано, що сцени ярмаркових театрів було обладнано підйомними завісами, вони освітлювалися люстрами й обставлялися декораціями, що зміню-

валися по ходу дії. Оркестри налічували до вісімнадцяти музикантів. Ярмарковий театр відомий також в Україні. Так, у містечку Кам’янці Струмиловій

(нині Кам’янка Бузька на Львівщині) 29 серпня 1619 р., саме під часу ярмарку виставлено польську містерію «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Іоана Хрес-

719