Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

АУТО САКРАМЕНТАЛЬ

матичне дійство Таїнства Євхаристії; однак реальність виявляла іншу тенденцію: складається враження, нібито всі ці видовища створювалися виключно для де-

монстрації пишноти та реклами розваг, якими хизувалася тогочасна Іспанія. Про що й свідчить один із тогочасних документів: «1578 року, в день Тіла Господнього, єпископ Фр. Мартин де Кордова здійснив перенесення святих дарів зі старої церк-

ви в нову. Наступного дня вранці єпископ відслужив месу, а коли вона скінчилася, виступила урочиста процесія з багатьма танцівниками. Досягнувши площі, процесія пройшла крізь тріумфальну арку, яку наказала спорудити міська рада; вгорі майоріла незліченна кількість прапорів і шовкових вимпелів. Після цього процесія рушила до балконів і місць для глядачів, що їх влаштувала церква; на них, у вікнах

іна дахах було стільки народу, що все це нагадувало театр. У центрі його були великі підмостки; здавалося, що вони збудовані надовго. На них було облаштовано

море завдовжки у 16 футів і завширшки 20 футів, з водою. На морі гойдався пречудовий корабель з вітрилами, такий великий, що вільно вміщував багато пасажирів

іодягнених у форму моряків. Тут було показано “Потоплення пророка Іони”, і було видно: як корабель йшов по воді, на якій здійнявся шторм, влаштований за допомогою феєрверку під сценою. Було також показано “Покарання ніневійців”.

Коли видовище скінчилося, процесія повернулася назад і, прийшовши до церкви, приклалася до святих дарів, виставлених у вівтарі, де палала безліч свічок, і вдень

івночі стояли на сторожі капелани. І так тривало впродовж восьми днів».

Серед авторів ауто сакраменталь був і Педро Кальдерон, який у цьому жанрі написав: «Життя є сон», «Агнець причастя», «Бенкет Балтазара», «Лабіринт світу», «Процес розлучення Тіла й Душі», «Вірний Пастух», «Сади Фалерини», «Персей

і Андромеда», «Магістр Ордена Золотого руна», «Справжній бог Пан», «Винагороджена скромність рослин», «Великий ярмарок світу» та ін.

Ауто для придворного театру — «Дійство про святого Мартіна» (1504), «Дійство про царів волхвів» (1510), «Трилогія про човни» («Пекельний човен», «Човен Чистилища» і «Райський човен», 1516–1519), а також «Дійство про хананеянку» (1534) — написав Жіл Вісенте, перший драматург португальського театру. Обставини показу «Дійства про хананеянку», написаного на замовлення настоятельки жіночого монастиря в Оудівеласі, де була здійснена перша постановка цієї п’єси,

доволі прикметні. «Це дійство, — писав автор у Передмові, — створене на про-

хання <…> настоятельки святого жіночого монастиря в Оудівеласі, котра попросила автора, щоб у нагороду за її побожність він написав дійство на євангельську тему про хананеянку…»

Зазвичай автори «дійств про Причастя» були не лише творцями текстів, але й мистецькими керівниками вистав. Вони завчасно вручали організаторам

свят Corpus Chrіstі т. зв. пам’ятки, або меморіали про сценічні пристосування

(memorіales de aparіencіas­), де, зокрема, вказувалося, які саме декорації потрібно

встановлювати на кожному візку тощо.

123

АФІША ТЕАТРАЛЬНА

На думку історика іспанського театру С. Ігнатова, «на підставі відомих ауто та документів, що збереглися до нашого часу, можна вважати, що до середини XVІ ст.

жодне видовище під час свята Тіла Господнього не мало відношення до події, якій воно було присвячене». Автори цих видовищ більше переймалися тим, щоб, як було сказано в одному з контрактів щодо створення ауто, «догодити комісарові,

корехідорові та іншим високоповажним особам», аніж релігійним змістом свята. У 1765 р. в Іспанії ауто сакраменталі було заборонено — як такі, що не відпо-

відають духові часу. ► МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

АФІША ТЕАТРАЛЬНА (фр. affіche; нім. Аffіche; італ. affіsso; англ. playbіll; пол. afisz;

досл. вивішене оголошення) — оголошення про вистави, кон­церти, лекції тощо. Афішу зазвичай вивішують на вулицях і площах. Поспектакльні афіші — це афіші, присвячені кожній виставі осібно; зведені — афіші різних спектаклів одного або кількох театрів міста; в афішах, присвячених прем’єрам, зазвичай вказуються докладні відомості про виставу, прізвища автора та всіх творців спектаклю. Додатково до афіш друкуються програми, в яких перелічуються виконавці вистави.

Перші театральні афіші з’явилися у Стародавньому Римі. Той, хто впоряджав

виставу, виготовляв квитки, частину яких роздавав публіці, а іншу — наліплював на стіни. Щоб іще більше привабити публіку, на квитках розміщували програму видовища. Інколи там також зображались малюнки з боями гладіаторів, кінськими перегонами тощо; такі сюжети почали наносити на квитки та афіші в Римі за часів імператора Теренція. Зазвичай афіші вивішували у храмах; крім того, на вулицях

Рима працювали герольди, які на площах запрошували людей на вистави. Перші друковані афіші відомі з початку XVI ст.; їх видавали у Нідерландах та Ні-

меччині. У 1556 р. друковані афіші зафіксовано у Франції; у 1561 р. — в Іспанії;

в1564 р. — в Англії; у 1618 р. — в Польщі. Афіші вивішували на стовпах, неподалік

від входу до театру, біля воріт коледжів і шкіл, у густонаселених частинах міста; також їх розносили по будинках заможних громадян.

27 лютого 1698 р. в Лондоні оприлюднено виступ головного церемоніймейстера, вкрай незадоволеного акторами, які промовляли зі сцени непристойності. Посилаючись на лорда камергера,­ він вказував також, що драматурги, не замис-

люючись, вкладають цинічні повсякденні вирази у вуста своїх персонажів, аніскільки не зважаючи на норми смаку та придворного етикету. Намагаючись проде-

монструвати увагу до настанов двору, театри почали вказувати на афішах імена драматургів, «які виправились» і чиї п’єси виконувались тепер з купюрами. Джон Драйден писав у листі від 4 бе­резня 1699 р.: «Давали комедію містера Конгріва

“Подвійна гра” (її нещодавно поновили). На афіші значилось — “Написав містер

Конгрів. Кілька виразів опущено”. Що це за вирази, можна легко здогадатись…» 20 січня 1793 р., напередодні страти Людовика XVІ, у Парижі з’явилися афіші,

вяких повідомлялося, що «страта Людовика Капета відбудеться в понеділок, 21 го числа»; «місцем страти буде майдан Революції, колишня Людовика XV»;

124

БАЛЕТ КІННИЙ

уточнювалось також, що «Людовик Капет залишить Тампль о дев’ятій годині…», та вказувались інші подробиці видовища.

В Україні афіші відомі з 1780 х рр., про що писав Г. Квітка Основ’яненко в праці «Історія театру в Харкові» (1841); про афіші він згадував також у листі до харківського губернатора (1819 р.). Перші україномовні афіші з’явилися у 1848–1850 рр. в Коломиї, а також у Львові та Перемишлі, а в 1861 р. — в Чернігові («Наталка Полтавка»). У Бобринці, за спогадами М. Кропивницького, «як тільки поналіплювали на барканах афіші четвертого чи п’ятого спектаклю (афіші були писані; про типографію

тоді навряд чи й чув хто в Бобринці, яка вона є?), то аматори барканної літератури подописували на них свої скабрьозності, з цинічними прислів’я­ми­ до прізвищ виконавців; а інші тут же зводили хатні ліки, висловлюючи срамотню брудоту…»

Стосовно театральної практики XІX століття Марко Кропивницький зазначав, що «всі театри приватні в столицях монополізувала дирекція імператорських

театрів і не дозволяла ніяким трупам цілком виставляти твори, через що і на афішах друкувались “сцены и монологи” з такої то штуки; і ми, українці, занедбані, либонь,­ ще з п’ятдесятих років імператорською сценою, підпали під ту ж категорію… Не знаю, чи й досі ще друкуються всі афіші не в іншій друкарні, як тільки в тій, в якій друкуються афіші імператорських театрів? Ще так недавно на вбогі заробітки­ провінціальних труп, що грали в столицях, та на ріжних концертантів заїжджих­ щоразу накладала лапу імператорська дирекція і брала за афішу, за-

вбільшки з піваркуша паперу, від 40 до 50 крб.».

Як можна побачити навіть на куцому історичному відрізку, функція афіші істотно змінювалася: народившись із рекламним завданням, вона вже невдовзі пере-

творилася на «алібі» для театру, а згодом знову стала інструментом реклами. ►

АВТОР, клака, РЕКЛАМА ТЕАТРАЛЬНА

БАЛЕТ КІННИЙ (італ. il balleto a cavallo) — в італійському театрі XVI ст. різновид балету тварин; музично драма­тичний­ жанр, що походить від лицарських турнірів. Кінні балети здійснювались у формі турнірів вершників у супроводі му-

зики та декламації (симбіоз балету, турнірів, цирку і політичного шоу). Сценарії балетів писали найвидатніші поети (Л. Аріосто) та композитори (К. Монтеверді).

► ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, ТЕАТР ЛИЦАРСЬКИЙ, театр тварин

БАЛЕТ ПЕРЕСУВНИЙ (ісп. spectacle marcliea)— утеатрі середньовіччярізновид театру на воді, із використанням театральних машин, кораблів, артилерії,

в супроводі музики; вперше такі вистави були здійснені на морському узбережжі Лісабона. ► ТЕАТР НА ВОДІ

БАЛЕТ ТВАРИН (англ. animal ballet) — у давньоримському театрі І ст. н. е. —

різновид музично хореографічних видовищ. Під час правління Германіка, Неро-

на та Гальби влаштовувалися балети слонів. Дванадцять самців прикрашали яск­ равими­ тогами, самиць — вишуканими туніками, й тварини танцювали парами,

а потім збиралися докупи, щоб нести на хоботах ноші, на яких лежав п’ятий слон.

125

БЕНЕФІС

У наступній дії вистави на арені з’являлися величезні столи з частуванням, розкладеним на золотому та срібному посуді. Слони сідали довкола й починали

пригощатись. Родзинкою програми були слони канатохідці. Імператори Доміціан і Елагабал дуже любили виставляти слонів проти інших тварин. У день весілля Елагабала з Корнелією Паулою на цирковій арені билися слони з тиграми.

ЛЕТ КІННИЙ, ДРАМА ЗООЛОГІЧНА

БЕНЕФІС (фр. bénéfice — прибуток, користь; від лат. benefіcіum — благодіяння, милість, послуга, пільга; англ. benefit performance; complimentary­) — у театрі XVII ст. вистава, збір від якої цілком (повний бенефіс) або частково (напівбене­ фіс, чвертьбенефіс) надходив на користь одного або кількох акторів чи інших

працівників театру — бенефіціантів або бенефіціанток. Бенефіси, що давалися на користь двох осіб, називалися подвійними (англ. double benefit). У XVIII ст. практикувалися також благодійні бенефіси. Так, у 1700 р. лондонські театри «Drury Lane» і «Lincoln’s inn Fields» дали бенефіси, кошти з яких пішли на викуп англійців, що опинилися у Берберійському полоні; того ж року театр «Lincoln’s inn Fields»

дав благодійний бенефіс на користь джентльмена, який, маючи дружину та трьох дітей, не мав коштів для існування, а в 1706 р. театр «Drury Lane» дав благодійний бенефіс, кошти від якого призначались на ремонт храму в Рассел корті. Інколи бенефіси використовувалися для демонстрації широких жестів.

В Україні бенефіси відомі з кінця ХVIII ст. — про них пише Г. Квітка­ Основ’я­­ ненко в «Истории театра в Харькове» (1841). У Польщі бенефіси відомі з останньої чверті XVIII ст.; у Росії бенефіція практикується упродовж 1783–1809 рр. Відомо, що до 1809 р. бенефіси давалися також на користь драматургів і композиторів, суфлерів та інших технічних працівників театру.

Уросійському театрі з 1885 р. були впроваджені наградные бенефисы, проте в Імператорських театрах у 1908 р. їх було скасовано. У 1919 р. оприлюднено «Разъ­ яснение народного комиссара по просвещению и заведующего ТЕО Наркомпроса­

А.В. Луначарского о разрешении бенефисов артистов лишь в случае их юбилеев»­.

У цьому документі зазначалося: «Ввиду неодно­кратного­ обращения ко мне со стороны государственных исубсидируемых театров заразрешением бенефисов для отдель­ных­ артистов, насто­ящим­ разъясняю,­ что ежегодные или случайными при­ чинами обусловленные— недопускаются, новвиде исключения юбилейные бенефисы (по случаю­ двадцатипятилетия и пятидесятилетия сценической­ деятель-

ности) для артистов, заслуги которых признаются­ как дирекцией данного театра, так и профсоюзом данного города, вполне­ допусти­мы­. В случае несогласия между художественным коллективом­ данного теат­ра и профсоюзом вопрос о разреше-

нии бенефиса­ окончательно разрешается наркомом просвещения».

У1925 р. бенефіси в СРСР скасовують на користь вечорів звітів­ артистів.

БЕСТІАРІЇ, ВЕНАТОРІЇ (від лат. bestia — звір; лат. venatores, bestіarіі, bestіarіus,

ludus bestіarіus) — у Давньому Римі, починаючи з 186 р. до н. е. одне з найпопу-

126

БЕСТСЕЛЕР

лярніших паратеатральних видовищ: цькування хижаків (venatіones), що відбувалися спочатку в цирку, а пізніше — в амфітеатрах. Зміст видовищ полягав у диких

сутичках хижаків або ж із ними ставали у двобій люди — бестіарії, або венатори

(bestіarіі,­ bestіarіus, venatores).

Ще за часів республіки злочинця (якщо він не був вільнонародженим) суд міг

засудити до bestііs darі: тоді його, попередньо вибивши зуби й зламавши руки, щоб позбавити змоги чинити опір, кидали на арену цирку, де хижі звірі шматували засудженого на очах публіки.

Розрізняли бестіаріїв двох видів: перші брали участь у таких змаганнях добровільно; вони посилено тренувалися й вступали до бою добре підготовленими; других засуджував на цькування суд (ad bestіas damnatі).

Уцькуванні брали участь найекзотичніші хижаки: леви, зрідка тигри (з 11 р. до н.

е.), але найчастіше — леопарди, ведмеді та ін.

Імператор Август у 2 р. до н. е. під час урочистостей дедикації (освячення) храму Марса Месника виставив двісті левів. Калігула влаштував цькування чотирьохсот ведмедів і такої самої кількості африканських звірів. З часів Августа на цькуваннях з’являються бегемот, носоріг, крокодил та інші тварини, яких при-

возили до Рима з усіх кінців імперії.

Влаштовувалися також бої з ведмедем і леопардом, вовком, диким кабаном, биком, цькування собаками оленів, газелей і зайців.

За правління Августа призначені для забави імператора й столичної публіки африканські леви, коли їх мучив голод, безкарно спустошували поселення та поля, а на того, хто, захищаючи себе, наважувався вбити хижака, чекало, за за-

коном, суворе покарання. Цей закон було скасовано лише за правління Юстиніана. Своїм сучасникам Август інколи видавався скромним патріотом, який дбає про благо вітчизни, — проте, як зауважував Гіббон, «і удавана скромність Августа, і пишність Діоклетіана були лише театральним видовищем».

Із занепадом Риму видовища цькування звірів не припинилися — у 1161 р. такі

розваги влаштовувалися під час свята Різдва Христового­ на гіподромі Константинополя, у присутності імператора та імператриці.

УXVI ст. подібні видовища влаштовувалися при дворах російських царів. БЕСТСЕЛЕР (англ. bestseller — досл. те, що гарно продається) — популярний

товар; у тому числі мистецький­ твір; спектакль, що користується широким по-

питом і дає високі прибутки. У словнику М. Гофлера термін уперше зафіксовано у зв’язку з американським автомобілем «Крайслер» (1934). У розумінні «ходова

книга» у французькій мові термін відомо з 1946 р.

Прикладом бестселера була вистава за п’єсою Агати Крісті «Мишоловка»,

прем’єра­ якої відбулася 25 листопада 1952 р. у театрi «Амбассадорс» (Лондон, зала­ на 453 мiсця); 25 березня 1974 р. цю виставу, що вже витримала 8862 по-

кази, було перенесено на сцену театру Сент Мартін. 9 травня 1997 року вiдбувся

127