Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

БОГ ТЕАТРУ

У Японії охоронцем театру вважався бог землеробства Інарі, хоча походження окремих жанрів японського театру традиція пов’язує з іменем богині Аматерасу.

За давнім переказом, японський театр бере початок від танцю богині Удзуме, виконаного на перекинутому жбані при світлі вогнищ і у присутності інших богів — щоб викликати з Небесного Гроту сховану в ньому богиню сонця Аматера-

су. Творці театру Ноо передають цей міф так: Велика Богиня Аматерасу сховалася в Небесному Гроті, і світ поринув у пітьму. Тоді міріади богів, прагнучи пом’якшити серце Великої Богині, зібралися на Небесній Горі Кагуяма, де влаштували кагура, а після цього перейшли до сейно. Тоді Небесна Богиня Удзуме вийшла із загального кола, прикрасила стрічкою гілку сакакі, заверещала, охоплена божественним шалом, запалила вогнище і, громоподібно гупнувши, почала співати й танцювати. Її голос почула у гроті й Аматерасу. Тоді вона визирнула,

й у світі з’явилося світло. Так почалося саругаку.

Інакше переказує цю легенду Кодзікі: боги почали радитись, як визволити Аматерасу з небесної усипальниці, щоб повернути світло. Повороживши, вони доручили Бунтівній Діві Неба виконати свій магічний танок. Підв’язала вона рукав свого кімоно лозою небесного чагарнику, що росте на горі Кагуяма, скріпила

свою зачіску віночком з лози, прикрасила зап’ястя букетами з гілочок бамбука, поставила перед усипальницею богині Сонця порожній жбан догори дном, залізла на нього і почала вистукувати, прискорюючи ритм натхненного танцю. Одержима священним шалом, оголила вона свої білі груди і послабила на своїх стегнах тонкі спідниці, відкривши потаємні свої місця, звідки починається життя, аби налякати злих богів і відігнати їх. І зареготали боги. І визирнула зі своєї усипаль-

ниці Аматерасу і спитала: Танок і співи Бунтівної Діви Неба розвеселив усіх небесних богів? Сховавшись у небесній усипальниці, хіба не загадала я, що настане морок і на Землі? І відповіла Бунтівна Діва Неба: З’явилося у нас божество, котре переможе тебе, богине, своїми чеснотами. От і веселимося ми у танцях і співах

із цього приводу. Тим часом боги принесли дзеркало й піднесли його Аматерасу.

І коли побачила вона своє відображення, ще більше визирнула з гроту, а бог Аменотадзикара (Могутня Рука Неба) вхопив її за руку і силою вивів до інших богів.

У Європі патроном акторів і театрального мистецтва вважається св. Ґенезій (бл. 260–303 н. е.) — римський мім, який загинув мученицькою смертю за християнську віру. Відомий актор, за правління Діоклетіана він готував виставу, в якій

мав намір висміяти релігійну практику християн (мім христологічний), через що разом із іншими учасниками майбутньої вистави студіював основи віри, при-

дивляючись до релігійних обрядів християн. Коли ж розпочався показ вистави, в його свідомості відбувся перелом, і актор почав говорити про переваги христи-

янської релігії; тоді розгніваний цезар прирік Ґенезія та його товаришів на мученицьку смерть. Мощі Ґенезія зберігаються в римській церкві св. Сусанни, а само-

го його проголошено патроном акторів. Його день припадає на 25 серпня. Поді-

132

БОГАТИР

бним чином були страчені й інші римські міми — Порфій (275), Ґелазіус (297), Ардалія (бл. 298). ► АГОН, АКТОР

БОГАТИР — в українському театрі ХІХ ст. — термін, який використовувався у значенні герой («ролі богатирів вимагають хорошого взросту, живих рухів, сим­ патичного і свіжого голосу і красної декламації» — писалося в одному з періодичних видань 1865 року). ► амплуа, ГЕРОЙ

БОГЕМА (від фр. bohemia — циганщина) — слово, що вживалось у Франції від 1840 р. (Мюрже, «Сцени з життя богеми») на означення зневажливо презирливого ставлення до способу життя модерних митців — їхніх пиятик, наркоманії, бунтів тощо. Невдовзі, однак, саме цей спосіб життя почнуть сакралізувати,

і слово богема вживатиметься з протилежним знаком — як алібі для революціонерів від мистецтва та незрозумілих, але модних брендів. Саме тоді серед митців з’явиться тенденція видавати свої недоліки за чесноти: розбещеність — за розкутість, неохайність — за ознаку творчого потенціалу, невміння налагодити власне життя — за надто високі принципи і т. ін. Звідси, зокрема, походить сумнів щодо

права митця повчати, коли він сам часто густо не тільки не здатний стати щасливим, а й просто заперечує щастя. За якихось п’ятдесят років після появи слова бо­ гема, у 1896 р. Дж. Пуччіні присвятив цьому явищу однойменну співчутливу оперу.

Богема і богемність — явища історичні; вони належать конкретному історичному часові і не є атрибутом мистецької діяльності; це прикриття моральної порожнечі, естетизація малопривабливих, з етичної точки зору, форм поведінки, намагання виправдати моральні вади особливостями творчої діяльності тощо. ► МИТЕЦЬ

БОДЕВІЛЬ, БайдЕВІЛ (англ. bawdeville, від bawdy — брудний, паскудний, непристойний) — в англомовному театрі лайливий вираз, який за співзвучністю

зтерміном водевіль (англ. vaudevіlle) позначає брутальну комедія. ►водевіль,ОПЕРЕТА БОЙОВИК (англ. highlight, hit) — п’єса або вистава, що має ко­мерційний успіх.

Як вважав Олексій Гвоздєв, «популярна п’єса — бойовик театру — має для історії театру набагато більше значення, ніж трагедія прославленого драматурга з не-

абиякими літературними чеснотами». Адже, на відміну від п’єс для читання, бо­ йовик спирається на прийоми, притаманні театрові, а не літературі. І в цьому слід

шукати причину його успіху. ► БЕСТСЕЛЕР, УСПІХ БОРОТЬБА ДРАМАТИЧНА — драматичний конфлікт, колізія у розвитку; мате-

ріал режисерського мистецтва­. В Україні термін уперше зафіксовано у 1890 х рр.

► КОНФЛІКТ ДРАМАТИЧНИЙ, ТЕМА

БУРІМЕ (фр. bouts rіmes — римовані кінцівки) — у французькому театрі XVIII ст. —

естрадний жанр, який походить від гри, що полягає у складанні жартівли­вих­ віршів на несподівані і не пов’язані­ між собою рими на вказану тему. Винахідни-

ком гри, що була дуже модною у французьких салонах XVІІ ст., був поет Дюло.

У XІX ст. цю гру намагався відродити А. Дюма батько, котрий у 1864 р. оголосив

конкурс на краще буріме.

133

БУРЛЕСК

БУРЛЕСК (від італ. burlesco, burda — жарт, глузливий, жартівливий; фр.bur les­ que; англ. burlesque; нім. Burleske; ісп. burlesqo) — у театрі XVII ст. один з пародій-

них жанрів комедійного театру, що вирізняється вигадливим і комічним зображенням подій. Зазвичай у бурлеску піднесена тема викладається низькою мовою, буфонними театральними прийомами, або ж навпаки. Жанр постав у XVІІ ст. У лі-

тературній комедії бурлеск розвивався завдяки Полю Скаррону, який писав комедії для буфонного­ коміка Жодле. Бурлеск культивувався у французькому ярмарковому театрі. Ознаки бурлеску наявні також в «Опері жебраків» Дж. Гея (1728). У XVІІІ ст. в Австрії бурлеск використовувався в імпровізованих виставах мандрівних труп, котрі пародіювали правильні трагедії й комедії. Ознаки бурлеску можна виявити також в українських інтермедіях XVII–XVIII ст., а згодом й у водевілях ХІХ ст. Бурлеск — жанр вишуканий, адже він передбачає здатність гляда-

ча сприймати виставу інтертекстуально, в широкому контексті культурних асоціацій; за умови відсутності такого другого плану бурлеск втрачає сенс. У театрі США вживаються похідні від бурлеску поняття: burlesqueries — театри, що спеціалізуються на пародіях, фарсах і комедіях ляпасів, і burlesque house — маленькі театри, що спеціалізуються на водевілях, родзинкою яких було ритмічне роздяган-

ня акторів. Інколи ці театри іронічно називають home­ of the strip teaser­.

БУРЛЕТА (італ. burletta, від burla — жарт) — у театрі ХVIII ст. — термін, який вживався­ стосовно п’єс і вистав, які поєднували елементи опери, бурлеску та пантоміми. Текст бурлети супроводжує музика чи пантомiма. Вперше термiн вжито у листi композитора Ф. Белiсанi у зв’язку з постановкою 1720 р. опери серiа

зі вставними­ номерами мiж дiями (комiчне інтермецо). Першу англiйську бурлету «Мiдас» виставлено на сцені у 1762 році. У США бурлетою називається комічна

опера. ► БУРЛЕСК, ОПЕРА КОМІЧНА

БУТАФОРІЯ (італ. accessory rivestiti та butaforia, від buttafuori — викидати геть; англ. scenery та properties) — предмети, що використовуються в оформленні вистави та грі акторів задля імітації справжніх речей; у негативному значенні —

штучність, підробка, імітація тощо. ► РЕКВІЗИТ

БУФ (від італ. buffa — жарт) — у театрі Відродження — актори, твори драматур-

гії або вистави, що використовують прийоми буфонади. ► БУФОН, БУФОНАДА, ОПЕРА БУФ

БУФЕТ (італ. buffetto, через нім. Büfett або фр. buffet) — шафа для напоїв, келихів столового посуду тощо, виставлена у приватному будинку або публічному

місці. У XVIII ст. буфет став обов’яз­ковим­ елементом театру. У Росії термін буфет фіксується­ з 1763 р. (з 1740 р. — у формі бюфет, з 1760 — буффет): «Для того

маскарада в комнате <…> сделан был пребо­га­тый­ буфет с украшением по при­ личным­ местам статуй, зеркал­ и прочаго, и кругом­ того буфета, в пристойных­

местах постав­лены­ конфекты­…»; «Нижной этаж [вокзала] в котором парадные сени, также буфеты и ка­фе»; «При каждом ярусе есть комната с бюфе­том, всегда

наполненная людьми: это зала со­брания»;­ «Проход был прямо в довольно про­

134

БУФОН, БУФОНКА, БУФОНША

сторную залу, <…> имеющую в боку у себя неболь­шой­ буфетец». Органічне поєднання вистави з частуванням характерне для театру ХVIII–ХІХ ст.

БУФОН, БУФОНКА, БУФОНША (італ. buf­on, від buffa — жарт; фр. bouf­on ) — в італійському театрі масок комічний актор, в опері буф — ак­тор співак­. Інколи буфон ототожнюється з поняттями­ блазень, дурень, комік та ін.

БУФОНАДА (італ. buffonata, від buffa — жарт; фр. bouf­onnerie; пол. bufoneria —

блазнювання) — театральний жанр, який характеризуєть­ся­ розважальністю, глу-

зуванням і перебільшеннями. Тут кумедні події, а не характери, диктують вчинки персонажів. Манера акторської гри побудована на зовнішній дії, безпосередньому спілкуванні з глядачем, іноді — на заграванні з публікою, жартах, прийомах пародіювання, передражнювання, грі з речами, бійці, ляпасах та ін. Елементи буфонади характерні для драматургії Аристофана, Мольєра, Гоголя, Сухово Коби-

ліна, Піранделло. ► БЛАЗЕНАДА, фарс

ВАДА ТРАГІЧНА (англ. tragic flaw) — властивості характеру або особливості поведінки трагічного героя, що призводять до його загибелі. ► ГАмартія

ВАМПУКА — беззмістовні, ходульні оперні штампи, а в ширшому розумінні — позбавлений сенсу великий стиль grand operа. Назва дістала поширення після

постановки одноактної опери пародії «Вампука, наречена африканська» у театрі «Криве дзеркало» у Петербурзі (1909). 29 жовтня 1936 р. в Московському Камерному театрі відбулася прем’єра опери жарту «Богатирі» на музику О. Бородіна (текст Д. Бєдного, постановка О. Таїрова); уперше цю оперу виставлено в 1869 році. У виставі 1936 р. режисера приваблювала можливість відродити попередницю

«Вампуки». Таїров писав: «“Богатирі” Бородіна надзвичайно цікава і гостра сатира

на оперний стиль. Бородін з максимальною майстерністю та дотепністю включає в свою партитуру і пародіює мотиви з опер <…> і навіть пародіює самого себе».

Опера фарс висміювала лубочну героїку. Авторові лібрето, головному літописце-

ві доби Дем’яну Бєдному спало на думку перенести місце дії до двору князя Володимира та згрупувати події довкола хрещення Русі, котре в той час вважалося прогресивним явищем в історії Росії. Хрещення, за лібрето, князь разом зі своїм почтом прийняв на п’яну голову, а протверезівши, гарячково почав шукати вихід зі складного становища. 4 листопада виставу було знято з репертуару спеціаль-

ною постановою Комітету в справах мистецтв­. 15 листопада того ж року газета «Правда» надрукувала статтю П. Керженцева «Фальсифікація народного минуло-

го». Упродовж двох днів, 21 та 22 листопада, колектив Камерного театру обговорював помилки Таїрова. До певної міри елементи вампуки були присутні й у виставі «Диктатура» І. Микитенка у постановці Леся Курбаса. ► пародія

ВАН ВУ(МЕН) ШОУ (англ. one[wo]man show). ► МОНОДРАМА

ВАНТРЕЛКА — у театрі ляльок — лялька з механічним пристроєм, який дозволяє їй самостійно здійснювати певні рухи; віддаленим аналогом у російсько-

му театрі були самодействующие машины (1759). ► ТЕАТР АВТОМАТІВ, ТЕАТР ЛЯЛЬОК

135

ВАТРУШКА

ВАТРУШКА (англ. cheesecake) — сленговий вираз у театрі США — молоді актриси, які на сцені та на фотографіях показують, за визначенням словників, «більше,

ніж треба, з їхнього тіла», щоб привернути увагу «стомлених ділових чоловіків».

ВЕНТРОЛКА — у театрі ляльок сленгова назва ляльки, що «працює» разом з лялькарем вентрологом (черевовіщуном).

ВЕНТРОЛОГІЯ (від лат. venter — живіт і logos — слово) — черевовіщання; рідкісний жанр театру естради, заснований на мистецтві говорити без артикуляції

губ. Під час виступу вентролога у глядача створюється враження, що слова говорить не виконавець, а лялька чи кілька осіб. Уперше вентрологію згадує, високо її оцінюючи, Платон у «Республіці». Щойно перший відомий вентролог Еврикл зміг прославитися, як жанр опинився в руках жерців і в Афінах утворилася секта Евриклідів — послідовників Еврикла. Припускають, що, використовуючи вентрологію,

жерці імітували діалоги з богами — відповіді богів на запитання жерців тощо. ВЖИВАННЯ — термін Б. Брехта, тотожний перевтіленню у К. Станіславського.

Інше значення — вживання глядача, ототожнення глядача з дійовими особами

вистави; некритичне сприйняття зображених у п’єсі подій. ► ПЕРЕВТІЛЕННЯ

ВЗАЄМОДІЯ (рос. взаимодействие) — у системі Станіславського — дійове­ спілкування партнерів, обумовлене поведінкою кожного з них стосовно один одного на основі сценічного завдання. ► СПІЛКУВАННЯ СЦЕНІЧНЕ

вибрик — в українському театрі ХІХ ст. — фарс, сценічний жарт. ► жарт, ФАРС ВИВИХ АКТОРСЬКИЙ (рос. вывих актерский) — у системі Станіславського — «неправильний сценічний стан актора, в якому він не може ні переживати, ні творити, а може лише по ремісничому представляти, ламатися, забавляти, підро-

бляти й передражнювати образ»; «звичайне акторське самопочуття — той стан

людини на сцені, в якому вона зобов’язана показувати те, чого не відчуває…»

До основних причин вивиху, за К. Станіславським, належать: об’єкт уваги по той бік рампи, зґвалтоване відчуття правди плюс мертва задача. Закріпленню вивихів значною мірою сприяє глядач: адже межа між схваленим глядачем прийомом і професійним досвідом митця­ настільки тонка, що інколи її не помічають навіть фахівці. ► ШТАМП

ВИГОРОДКА — тимчасова сценічна установка, що приблизно відтворює де-

корації вистави та служить для проведення репетицій; вибудовування мізансцен

спектаклю тощо. ► декорація, РЕПЕТИЦІЯ

ВИД МИСТЕЦТВА ВИКОНАВСЬКОГО, ТЕАТРАЛЬНОГО (англ. performing arts, stage arts; нім. Bühnenkunste; ісп. artes de la scenes; фр. arts de la scene) — найбільша

одиниця морфологічного поділу театрального мистецтва; група театрів, що виокремилися у процесі еволюції мистецтва за рахунок висунення на перший план

і домінування одного або кількох засобів виразності: літературний (розмовний)

театр; музичний (спів, танок — опера, балет); пантоміми, ляльок. У межах цьо-

го поділу визначають дрібніші видові групи. Так, у межах літературного театру

136